Єдиний державний реєстр судових рішень
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 11-кп/793/434/15 Справа № 696/1117/14-к Категорія: ч.2 ст.121 КК УкраїниГоловуючий по І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 травня 2015 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Черкаської області в складі:
Головуючого - суддіОСОБА_2 суддів секретаря ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 прокурораОСОБА_6
представника служби у справах
дітей Кам`янської районної
державної адміністрації ОСОБА_7
адвоката ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9
цивільного відповідача ОСОБА_10
законного представника
неповнолітнього
обвинуваченого ОСОБА_9 ОСОБА_11
Регіонального координатора
Уповноваженого Верховної
Ради України з прав людини ОСОБА_12
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції на ухвалу Чигиринського районного суду Черкаської області від 06 квітня 2015 року, якою обвинувальний акт відносно ОСОБА_9 за ч.2 ст.121 КК України повернутий прокурору Черкаської області для усунення недоліків
в с т а н о в и л а :
Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 06 квітня 2015 року, обвинувальний акт відносно ОСОБА_9 за ч.2 ст.121 КК України повернутий прокурору Черкаської області.
Як на підставу повернення обвинувального акту суд першої інстанції послався на те, що в анкетних даних потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 не зазначено їх громадянство, їх місце та дату народження, що є порушеннями п.3 ч.2 ст.291 КПК України.
Крім цього, реєстр матеріалів досудового розслідування не містить відомості про складення обвинувального акту, який згідно ст.110 ч.4 КПК України також є процесуальним рішенням, не містить жодних реквізитів прийнятих процесуальних рішень, а містить лише короткий опис таких рішень, не зазначені строки застосування всіх заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема, не зазначений строк дії заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді надання дозволу на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_9 .
Також реєстр матеріалів досудового розслідування не містить такої процесуальної дії як повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування, передбачений ч.1 ст.290 КПК України, крім цього, в найменуванні прийнятих в ході досудового розслідування процесуальних рішень реєстру матеріалів досудового розслідування (порядкові №№8, 22) слідчим було вказано про те, що повідомлення про підозру, повідомлення про нову підозру ОСОБА_9 є процесуальними рішеннями, тоді як згідно ст.111 КПК України, повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, де з реєстру матеріалів досудового розслідування вбачається, що повідомлення про підозру ОСОБА_9 за ч.2 ст.121 КК України та повідомлення про нову підозру ОСОБА_9 були здійснені в один день - 25.03.2014 року.
Зі змісту обвинувального акту вбачається, що останній містить надмірну натуралізацію опису кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, в якому обвинувачують ОСОБА_9 , оскільки містить детальний опис допиту кожного із свідків, потерпілих та висновків експертів.
Не погоджуючись з ухвалою суду від 06 квітня 2015 року про повернення обвинувального акту прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції подав апеляційну скаргу в якій він просить ухвалу місцевого суду від 06 квітня 2015 року про повернення обвинувального акту відносно ОСОБА_9 за ч.2 ст.121 КК України скасувати через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, а обвинувальний акт щодо ОСОБА_9 направити на новий судовий розгляд в той же суд в тому ж складі для виконання вимог ст.ст.314-317 КПК України та продовжити строк тримання ОСОБА_9 під домашнім арештом на 2 місяці з часу прийняття цього рішення, поклавши на нього наступні обов`язки: з`являтись до слідчого, прокурора, суду за першою вимогою; утримуватись від спілкування з потерпілими та свідками у даному провадженні, за винятком участі у процесуальних діях в суді; заборонити залишати місце постійного проживання: АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого, прокурора або суду щоденно з 18 години до 07 години. При цьому посилається на те, що обвинувальний акт від 10.07.2014 року щодо ОСОБА_9 містить виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими (аркуш 1 обвинувального акта), формулювання обвинувачення (аркуш 35 обвинувального акта), правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність (аркуш 35 обвинувального акта).
А тому висновки суду про невідповідність обвинувального акта вищезазначеним вимогам ст. 291, 337 КПК України (без конкретизації в чому саме вони полягають) не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Також не відповідають фактичним обставинам провадження і висновки суду про надмірну натуралізацію опису кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, викладену у вказаному обвинувальному акті.
Діюче законодавство не містить юридичного визначення «надмірної натуралізації», однак аналіз правозастосовчої практики вказує, що під цим поняттям варто розуміти вульгарний, непристойний виклад обставин вчиненого правопорушення, у зв`язку з чим вони не можуть бути оголошені в суді.
Натомість як фактичні обставини кримінального правопорушення, так і обвинувачення у вказаному акті сформульовані коректно, а тому перешкод для їх дослідження в суді не існує.
Крім того в обвинувальному акті достатньою мірою викладено особисті дані потерпілих, що дозволяє ідентифікувати їх особи.
При цьому, потерпілі ОСОБА_13 , ОСОБА_14 були присутні в судових засіданнях Чигиринського районного суду 23.03.2015, 06.04.2015 і їх особисті дані судом перевірені. Останні також заперечували стосовно направлення обвинувального акта прокурору з цих та інших підстав. Тому вважає, що посилання суду на формальне невиконання прокурором вимог п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України не узгоджується з загальними засадами кримінального судочинства, не сприяє виконанню завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України, а тому лише вони не є достатніми підставами для повернення обвинувального акта прокурору.
Висновки суду про невідповідність реєстру матеріалів досудового розслідування вимогам КПК України вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам провадження, а посилання на це як на мотив прийнятого рішення - істотним порушенням вимог КПК України.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам цього кодексу.
Зі змісту цієї норми чітко слідує, що єдиною передбаченою законом підставою для повернення обвинувального акта прокурору є невідповідність цього акта вимогам КПК України.
При цьому варто зазначити, що зі змісту ст. 109 КПК України, реєстр матеріалів досудового розслідування є окремим процесуальним документом, що відноситься до форм фіксування кримінального провадження.
У розумінні ст. 291 КПК України реєстр матеріалів досудового розслідування, цивільний позов, розписка підозрюваного розглядаються не як складові частини обвинувального акта, а як самостійні документи, що до нього додаються.
Натомість п.3 ч.3 ст.314 КПК України не передбачає у якості підстави для повернення обвинувального акта прокурору факт невідповідності вимогам закону (кодексу) будь-яких додатків до цього акта. Тому будь-які посилання суду першої інстанції на невідповідність вимогам ст. 109 КПК України реєстру матеріалів досудового розслідування, цивільного позову чи інших поданих суду додаткових матеріалів кримінального провадження не можуть бути підставою для повернення обвинувального акта прокурору.
При цьому, зауваження, викладені судом першої інстанції до змісту реєстру матеріалів досудового розслідування, не перешкоджають здійсненню судового розгляду та носять формальних характер.
Так, згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є, в тому числі, забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, що б кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений.
Статтею 7 КПК України визначено загальні засади кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться верховенство права, законність, доступ до правосуддя, розумність строків тощо.
А тому зміст і форма кримінального провадження в суді першої інстанції повинні спрямовуватись на реалізацію вказаних завдань.
Положеннями ст. 314 КПК України закріплено перелік рішень, зміст яких, при додержанні всіх вимог КПК України, повинен сприяти оперативному та ефективному провадженню.
З аналізу наведених норм слідує, що рішення про повернення обвинувального акта прокурору законодавець закріпив як специфічний захід судового реагування, що може бути застосований у тому разі, коли направлений до суду обвинувальний акт в силу своєї невідповідності закону перешкоджає судовому розгляду, перевірці доведеності пред`явленого обвинувачення, дослідженню доказів, ухваленню судового рішення.
Одночасно в оскаржуваній ухвалі крім констатації наявних, на думку суду, недоліків при формуванні реєстру матеріалів досудового розслідування, не зазначено жодних мотивів, з яких ці недоліки перешкоджають здійсненню судового провадження в розумінні п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України.
Це стосується вказівок суду про відсутність в реєстрі відомостей про складання обвинувального акта, повідомлення про завершення досудового розслідування (Т.5 а.п. 201-209), дати повідомлення ОСОБА_9 про підозру за ч. 2 ст. 121 КК України (Т.4 а.п. 23-25, Т.5 а.п. 188-190). Хоча всі підтверджуючі матеріали наявні в розпорядженні суду та сумнівів у їх достовірності не виникає.
Крім того в реєстрі матеріалів досудового розслідування достатньою мірою викладені реквізити прийнятих процесуальних рішень з вказівкою на дату такого рішення, його зміст та особу, яка його прийняла (аркуш 4-5 реєстру). Більш розширеного розуміння поняття реквізитів процесуальних рішень діючих КПК України не наводить.
Стосовно вказівки суду про не визначення строків дії заходів забезпечення кримінального провадження, варто зазначити, що закритий перелік заходів забезпечення кримінального провадження визначений ст. 131 КПК України.
При цьому обшук - є слідчою дією і не відноситься до заходів забезпечення кримінального провадження. Ухвала слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку (п.3 розділу III реєстру) має значення заходу забезпечення кримінального провадження лише в частині дозволу на вилучення в ході обшуку майна. Проте, оскільки зазначена ухвала визначає строк своєї чинності саме в частині проведення слідчої дії (обшуку), а не заходу забезпечення провадження (вилучення майна), цей строк у відповідній графі розділу III реєстру не зазначено (аркуш 6 реєстру матеріалів досудового розслідування).
Хибними вважаю і висновки суду щодо надання повідомленню про підозру статусу процесуальної дії в розумінні ст. 111 КПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 276 КПК України, повідомлення про підозру здійснюється в порядку, передбаченому ст. 278 КПК України, тобто шляхом вручення письмового повідомлення про підозру слідчим або прокурором в день його складання.
Тому, письмове повідомлення про підозру є спеціально визначеним процесуальним рішенням, вимоги до якого чітко регламентовані ст. 277 КПК України та прирівнювання його до повідомлення в розумінні ст. 111 КПК України є неприпустимим.
Прокурор у кримінальному провадженні вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам провадження висновки суду першої інстанції про відсутність в реєстрі відомостей щодо процесуальних рішень, прийнятих слідчими суддям, оскільки вони викладені в п.п. 25-29 розділу II, п.п.1-4 розділу III реєстру матеріалів досудового розслідування.
Також вказує на те, що повертаючи обвинувальний акт прокурору суд першої інстанції не визначив строки для усунення відмічених недоліків, що утворює перешкоди у виконанні зазначеної ухвали та не узгоджується з вимогами ст. 28 КПК України. (Аналогічна правова позиція щодо необхідності визначення строків на усунення недоліків обвинувального акта викладена в аб. 17 п. 2 Інформаційного листа ВССУ від 03.10.2012 № 223-1430/0/4-12).
Враховуючи все вищенаведене, прокурор вважає, що ухвала Чигиринського районного суду Черкаської області від 06.04.2015 року є незаконною та підлягає скасуванню з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотного порушення вимог КПК України.
Одночасно при зверненні з даною апеляційною скаргою виникла необхідність вжиття заходів до забезпечення кримінального провадження.
Так, ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 20.02.2015 ОСОБА_9 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт з вказівкою на строк його дії до 20.04.2015.
Повертаючи обвинувальний акт прокурору суд першої інстанції не вирішив питання про застосований запобіжний захід.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, щодо малолітньої особи. В ході досудового розслідування зібрано достатньо доказів на підтвердження причетності ОСОБА_9 до інкримінованого діяння, короткий виклад яких сформовано в обвинувальному актів від 10.07.2014.
На час звернення з апеляційною скаргою заявлені в ході досудового розслідування ризики не зменшились та зважаючи на вагомість пред`явленого обвинувачення, з метою запобіганням спробам обвинуваченого переховуватись від прокурора та суду, незаконно впливати на свідків, що дають викривальні покази щодо нього, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, необхідно продовжити строк дії застосованого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на 2 місяці з часу прийняття цього рішення.
В запереченні на апеляційну скаргу прокурора, поданого адвокатом ОСОБА_8 ставиться питання про залишення без задоволення апеляційної скарги прокурора про скасування ухвали Чигиринського районного суду Черкаської області про повернення обвинувального акту у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_9 та залишення ухвали Чигиринського районного суду Черкаської області про повернення обвинувального акту у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_9 до прокуратури Черкаської області для усунення недоліків - без зміни в зв`язку з тим, що у відповідності до положень ст. 314 ч.3 п.3 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.
Як вбачається із обвинувального акту, такі вимоги не були дотримані прокурором під час затвердження обвинувального акту, так як в анкетних даних потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (аркуші 36 та 37) не зазначено їх громадянство, їх місце та дату народження.
Твердження прокурора про те, що п.3 ч.3. ст.314 КПК України не передбачає у якості підстав для повернення прокурору обвинувального акту невідповідності вимогам закону (кодексу) будь-яких додатків до нього, не відповідає дійсності, оскільки відповідно до ч.4 ст. 291 КПК України до обвинувального акта додається: реєстр матеріалів досудового розслідування; цивільний позов, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування; розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу); розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного; довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, у якій зазначаються: найменування юридичної особи, її юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце державної реєстрації.
Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.
Таким чином, виходячи із положень ч.4 ст. 291 КПК України, за відсутності самих матеріалів досудового розслідування на стадії підготовчого судового засідання, реєстр матеріалів досудового розслідування є єдиним важливим документом, з якого суд може отримати інформацію про всі процесуальні дії, процесуальні рішення та заходи забезпечення кримінального провадження, проведені, прийняті та застосовані під час досудового розслідування, і зробити висновок про відповідність чи невідповідність обвинувального акта вимогам закону, а отже і про дотримання прав підозрюваних та можливість призначення судового розгляду.
Прокурор, також, вказує на те, що вказівки суду про відсутність в реєстрі матеріалів досудового розслідування відомостей про складання обвинувального акту, повідомлення про завершення досудового розслідування, дати повідомлення ОСОБА_9 про підозру є необґрунтованими, оскільки в розпорядженні суду є всі підтверджуючі матеріали.
Однак, прокурором не враховано положення ч.4 ст.291 та ст.317 КПК України, відповідно до яких, на стадії підготовчого провадження в своєму розпорядженні суд має тільки обвинувальний акт та долучені до нього додатки, на підставі яких повинен зробити висновок про відповідність чи невідповідність обвинувального акту вимогам закону, а отже і про дотримання прав підозрюваних та можливість призначення судового розгляду. Дослідження ж самих доказів, матеріалів кримінального провадження суд здійснює в ході судового розгляду з дотриманням принципу об`єктивності, вирішуючи лише ті питання, які перед ним ставлять сторони кримінального провадження.
Необґрунтованим є також посилання прокурора на те, що в реєстрі матеріалів досудового розслідування достатньою мірою викладені реквізити прийнятих процесуальних рішень із вказівкою на дату прийняття таких рішень, їх зміст та особу, яка їх прийняла, оскільки з положень ст.110 КПК України можна дійти до висновку, що до реквізитів процесуальних рішень відносять місце, дату й час прийняття процесуального рішення, назву процесуального рішення, зміст та особу, яка прийняла таке рішення, номер кримінального провадження, в рамках якого було прийнято таке процесуальне рішення. При цьому, як вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування, у розділі II «Прийняті під час досудового розслідування процесуальні рішення», не зазначені всі реквізити прийнятих процесуальних рішень, зокрема, номера кримінальних проваджень, в рамках яких вони були
прийняті, що позбавляє можливості перевірити їх належність до цього кримінального провадження, а тим паче, що апеляційний суд Черкаської області, скасовуючи вирок суду першої інстанції в своїй ухвалі встановив не внесення в ЄРДР відомостей за кримінальним провадженням за ч. 2 ст. 121 КК України.
Посилання прокурора на те, що письмове повідомлення про підозру не є процесуальною дією, а відноситься до спеціально визначеного процесуального рішення, вимоги до якого чітко регламентовані ст. 277 КПК України, є помилковими.
Статтею 110 КПК України передбачено, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду.
Судове рішення приймається у формі ухвали, постанови або вироку, які мають відповідати вимогам, передбаченим статтями 369, 371-374 КПК України.
Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.
Таким чином, статтею 110 КПК України не передбачено такого процесуального рішення як повідомлення про підозру.
Натомість ст.111 КПК України містить визначення повідомлення у кримінальному провадженні, яке є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію.
Посилання прокурора про те, що висновки суду про надмірну натуралізацію опису кримінального правопорушення не відповідають фактичним обставинам провадження, не відповідають дійсності, оскільки, обвинувальний акт, на думку адвоката, містить недопустиму натуралізацію опису кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, в якому обвинувачують ОСОБА_9 , адже викладений на майже 40 сторінках та містить детальний опис допиту кожного із свідків, потерпілих та висновків експертів, що в свою чергу утворює порушення балансу між стороною захисту та обвинувачення, на користь обвинувачення, так як, дає можливість необ`єктивне переконання суду про доведеність тих чи інших обставин, ще до початку дослідження таких доказів в змагальному процесі.
Із вимогами апеляційної скарги прокурора в тій частині, що суд першої інстанції не вирішив питання про застосування запобіжного заходу, а саме про домашній арешт, не можна погодитися, оскільки ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 20.02.2015 року ОСОБА_9 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт та визначено строк його дії до 20.04.2015 року, тобто на сьогоднішній день строк тримання під домашнім арештом ОСОБА_9 вже сплинув, продовжити його не представляється можливим.
Крім того, зазначає, що, вказана частина апеляційної скарги, не можу бути задоволена в силу того, що, КПК України не передбачає можливість обрання будь-якого запобіжного заходу на підставі апеляційних скарг, будь-який запобіжний захід може бути обраний лише на підставі відповідних клопотань, які викладені з додержанням вимог ст.184 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора, який підтримав апеляцію прокурора з вищенаведених підстав та просив її задовольнити, думки адвоката ОСОБА_8 , який просив апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, оскільки ухвала місцевого суду про повернення обвинувального акту відносно ОСОБА_9 є законною та обґрунтованою, думки обвинуваченого ОСОБА_9 , цивільного відповідача ОСОБА_10 , законного представника неповнолітнього обвинуваченого - ОСОБА_11 , які всі підтримали думку адвоката ОСОБА_8 про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора, вивчивши матеріали кримінального провадження і перевіривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції підлягає до часткового задоволення, а ухвала про повернення обвинувального акту до скасування з наступних підстав.
Відповідно до змісту ст.291 КПК України обвинувальний акт має містити відомості, передбачені п.п.1-9 даної статті.
В описовій частині обвинувального акта зазначаються дані, які стали приводом і підставами початку досудового розслідування; обставини кримінальної події, які було встановлено під час розслідування; місце, час, способи, мотиви й наслідки кримінального правопорушення, а також докази, які зібрані в провадженні, показання кожного із підозрюваних по суті пред`явленої підозри, доводи, наведені підозрюваними в свій захист, результати їх перевірки, тощо. При посиланні на докази обов`язково зазначаються аркуші кримінального провадження.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що обвинувальний акт від 10.07.2014 року щодо ОСОБА_9 містить виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими та формулювання обвинувачення, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
В зв`язку з цим висновки суду першої інстанції про невідповідність обвинувального акту вимогам ст. 291, 337 КПК України не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновком Чигиринського районного суду Черкаської області про надмірну натуралізацію опису кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, викладену у вказаному обвинувальному акті. Натомість, колегія суддів апеляційного суду вважає вірним позицію прокурора у кримінальному провадженні про те, що чинне законодавство України не містить юридичного визначення «надмірної натуралізації», однак аналіз правозастосовчої практики вказує, що під цим поняттям слід розуміти вульгарний, непристойний виклад обставин вчиненого правопорушення, у зв`язку з чим вони не можуть бути оголошені в суді. Але з матеріалів кримінального провадження вбачається, що фактичні обставини кримінального правопорушення і саме обвинувачення у вказаному обвинувальному акті сформульовані коректно, а тому перешкод для їх дослідження в суді не існує.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілі ОСОБА_13 та ОСОБА_14 були присутні в судових засіданнях Чигиринського районного суду Черкаської області 23.03.2015 та 06.04.2015 року і їх особисті (анкетні) дані судом були встановлені та перевірені. Крім цього, вони також заперечували стосовно направлення обвинувального акта прокурору саме з цих, а також інших підстав. Тому, колегія суддів апеляційного суду вважає, що ці підстави для повернення обвинувального акта прокурору є недостатніми.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що недоліки до змісту реєстру матеріалів досудового розслідування, не перешкоджають здійсненню судового розгляду та носять формальний характер.
Суд апеляційної інстанції також погоджується з думкою прокурора про те, що в оскаржуваній ухвалі про повернення обвинувального акту відносно ОСОБА_9 крім вказівки суду першої інстанції щодо недоліків при формуванні реєстру матеріалів досудового розслідування, не зазначено жодних мотивів, з яких ці недоліки перешкоджають здійсненню судового провадження в розумінні п. 24 ч.1 ст.3 КПК України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги прокурора та скасування ухвали Чигиринського районного суду Черкаської області від 06 квітня 2015 року про повернення обвинувального акту відносно ОСОБА_9 за ч.2 ст.121 КК України прокурору Черкаської області для усунення недоліків.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з думкою прокурора про необхідність продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_9 у виді домашнього арешту, оскільки строк його дії був визначений до 20.04.2015 року, тобто на сьогоднішній день строк тримання під домашнім арештом ОСОБА_9 вже сплинув, а продовжити його в умовах судового засідання в Апеляційному суду Черкаської області не представляється можливим, оскільки в порушення вимог ч.2 ст.184 КПК України, копія клопотання про застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_9 не була надана суду та сторонам кримінального провадження не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.
В зв`язку з цим апеляція прокурора підлягає до часткового задоволення.
За таких обставин обвинувальний акт з додатками підлягає направленню на новий судовий розгляд до того ж суду в тому ж складі зі стадії підготовчого судового засідання.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 291, 314, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції задовольнити частково.
Ухвалу Чигиринського районного суду Черкаської області від 06 квітня 2015 року, якою обвинувальний акт відносно ОСОБА_9 за ч.2 ст.121 КК України повернутий прокурору Черкаської області для усунення недоліків скасувати.
Кримінальне провадження відносно ОСОБА_9 направити на новий судовий розгляд до того ж суду в тому ж складі зі стадії підготовчого судового засідання.
Головуючий :
Судді :
