Єдиний державний реєстр судових рішень
Дата документу 29.11.2023 Справа № 331/3598/23
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 331/3598/23 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/1402/23 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст. 199 КПК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2023 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника - адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2023 року, якою відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,
продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 11 січня 2024 року включно, -
В С Т А Н О В И Л А:
Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя перебуває на розгляді кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2023 року було продовжено застосування у відношенні ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 11 січня 2024 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що ризики, передбачені п.п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не зникли та не зменшились, оскільки на даний час всі докази з кримінального провадження судом не досліджені, обвинувачений та можливі свідки не допитувалися.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 просить скасувати оскаржувану ухвалу та винести нову, якою відмовити в задоволенні клопотання про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та змінити його на більш м`який або визначити розмір застави.
В обґрунтування своєї скарги вказує, що при оцінці ризику переховування не можна спиратися на тяжкість обвинувачення та розмір санкції відповідної статті у разі визнання ОСОБА_7 винуватим, оскільки це суперечить практиці Європейського суду з прав людини та принципу презумпції невинуватості.
Зазначає, що немає жодного конкретного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_7 буде переховуватися від слідства або суду, тим паче намагатися виїхати до російської федерації, адже він має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки, постійне місце роботи та родину в м. Запоріжжя та наразі чоловікам призовного віку виїзд за межі України заборонений.
Звертає увагу на те, що під час затримання підозрюваного у нього вже були вилучені всі речі, які мають значення для слідства, а свідки були допитані в ході досудового розслідування, а отже жодним чином він на них вплинути не може.
Крім того, той факт, що свідки ще не були допитані в суді, сам по собі не доводить жодним чином те, що на них з високим ступенем ймовірності буде чинитися тиск, а тому в даному випадку цей ризик є абстрактним і не доводиться жодними доказами.
Вказує, що суд першої інстанції не надав належну оцінку обставинам за ст. 178 КПК України, а саме, що ОСОБА_7 є не судимим, раніше не притягувався до жодної кримінальної відповідальності, має сім`ю, зокрема дитину 2012 року народження на утриманні та не врахував надані докази, які характеризують ОСОБА_7 та його медичні документи.
Зазначає, що судом не розглянуто всерйоз можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу, оскільки громадяни ОСОБА_9 та ОСОБА_10 виступили поручителями ОСОБА_7 та надали згоду на обрання останньому запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 у квартирі, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Крім того вказує, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні ненасильницького злочину, не несе небезпеку суспільству, а тому застосування до нього такого більш м`якого запобіжного заходу як цілодобовий домашній арешт з носінням електронного засобу контролю здатний забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних обов`язків, враховуючи позитивну практику застосування такого запобіжного заходу та особу обвинуваченого.
Зазначає, що норма ч. 6 ст. 176 КПК України не встановлює для суду такий автоматичний обов`язок не визначати розмір застави.
У судовому засіданні апеляційного суду захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 підтримав апеляційну скаргу та вказав, що судом не було досліджено доказів обвинувачення, але це не є підставою для тримання під вартою. Обвинувачений, будучи на волі, не може зашкодити розгляду справи та він не може знищити докази. Зазначив, що в останньому судовому засіданні суд не забезпечив його участь в режимі відеоконференції, чим порушив право обвинуваченого на захист.
Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні апеляційного суду підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та вказала, що судове засідання було проведено за участю обвинуваченого та іншого захисника, оскільки адвокат ОСОБА_8 не зміг приєднатись до участі в режимі відеоконференції.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого, його захисника та прокурора, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі і провівши судові дебати, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення судом питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
З огляду на статті 131, 132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а підставою - наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.
За положенням ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зв`язків, наявність у нього постійного місця роботи або навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів, якщо вони застосовувались до нього раніше, наявність повідомлень особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Порядок продовження строку тримання під вартою визначений ст. 199 КПК України.
Зокрема, частиною 3 статті 199 КПК України передбачено, що клопотання прокурора повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
На переконання колегії суддів, в даному випадку суд першої інстанції вищевказаних вимог закону дотримався, перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою, правильно встановив, що ризики, передбачені п.п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшились та вказав про неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.
Та, ризик переховування від суду є актуальним та обумовлений, серед іншого, притягненням до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю можливого покарання.
Враховуючи тяжкість інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії умисних тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, а також суворість покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років або довічного позбавлення волі, з конфіскацію майна, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винним, ризик переховування від суду не зменшився та продовжує існувати.
При цьому, сама по собі тяжкість можливого покарання не є вирішальною при оцінці ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, однак, на переконання колегії суддів, даний факт у сукупності з відомостями, що характеризують особу обвинуваченого може слугувати підставою для переховування від суду.
Колегія суддів вважає неспроможними й доводи сторони захисту щодо унеможливлення перетину ОСОБА_7 державного кордону через заборону чоловікам призовного віку виїзду за межі території України, оскільки у зв`язку із тимчасовою окупацією російською федерацією територій України, з метою відсічі російської збройної агресії в певних її регіонах простягається лінія зіткнення - умовна лінія на поверхні землі між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, на прилеглих територіях до якої ведуться бойові дії. Наявність таких контрольних пунктів в`їзду - виїзду не виключає обмеження чи унеможливлення контролю в моменти активних бойових дій на певних ділянках лінії зіткнення, що може бути використано обвинуваченим для його переховування, враховуючи наявність в нього певних зв`язків із представниками іноземної держави - країною агресора російської федерації.
Крім того, на думку апеляційного суду ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України також не зменшився та продовжує існувати, оскільки будучі обізнаним з інформацією про кримінальне провадження, про обставини, що є предметом доказування у ньому, про наявність чи відсутність певних доказів, обвинувачений ОСОБА_7 може повідомити такі відомості іншим співучасникам даного кримінального провадження, які як випливає із клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу на даний час органом досудового розслідування не встановлені, чим буде перешкоджати кримінальному провадженню.
Також колегія суддів вважає, що і ризик вчинення іншого кримінального правопорушення або його продовження не зменшився, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, який містить в собі декілька епізодів, вчинених з короткими інтервалами у часі, що свідчить про його готовність до співпраці з представниками окупаційної влади, у зв`язку із чим він може і надалі продовжити вчиняти протиправну діяльність, направлену на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності та державній безпеці України.
Отже, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що ризики, передбачені п.п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України продовжують існувати та на даний час не зменшились.
З приводу посилання сторони захисту на наявність медичних довідок щодо захворювань ОСОБА_7 , то слід зазначити, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які медичні довідки та висновки, які б прямо вказували на неможливість отримання обвинуваченим медичної допомоги в умовах слідчого ізолятора. Відсутня також і довідка лікаря медичної частини ДУ «Запорізький слідчий ізолятор», яка б свідчила, про неможливість установи надати належну медичну допомогу ОСОБА_7 за наявними у нього діагнозами
Крім того, наведені стороною захисту дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що ОСОБА_7 раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, має сім`ю та неповнолітню дитину, були враховані судом першої інстанції, проте, обґрунтовано визнані такими, що не є достатньою підставою для застосування щодо останнього більш м`якого запобіжного заходу.
З приводу доводів щодо можливості застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, то враховуючи вимоги ч. 6 ст. 176 КПК України, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які є актуальними та не зменшились, застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є безальтернативним.
Доводи захисника про те, що КПК України не встановлює автоматичного обов`язку не визначати розмір застави, то слід зазначити, що як випливає з ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого в тому числі ст. 111 КПК України.
Отже, враховуючи фактичні обставини кримінального провадження, зокрема вчинення злочинів, які мають суспільний інтерес, оскільки вчинені проти основ національної безпеки України, які інкримінуються ОСОБА_7 , не визначення судом першої інстанції розміру застави в даному кримінальному провадженні відповідає нормам ст. 183 КПК України, з чим погоджується і колегія суддів.
Крім того, апеляційним судом не може бути проігноровано і те, що в судовому засіданні апеляційного суду захисником ОСОБА_8 було зазначено про те, що він не був присутній в суді першої інстанції під час продовження 13 листопада 2023 року обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Так, із журналу судового засідання та оскаржуваної ухвали випливає, що в судовому засіданні 13 листопада 2023 року були присутні обвинувачений ОСОБА_7 та захисник - адвокат ОСОБА_11 , а із аудіозапису вказаного судового засідання вбачається, що участь адвоката ОСОБА_8 не була забезпечена в режимі відеоконференції, як він того просив через технічну неможливість, при цьому, обвинувачений не заперечував проти розгляду клопотання прокурора про продовження йому запобіжного заходу у відсутність його захисника - адвоката ОСОБА_8 , а адвокат ОСОБА_11 вказував про узгодження між ним та адвокатом ОСОБА_8 правової позиції щодо захисту обвинуваченого.
Отже, враховуючи вказане, колегія суддів вважає, що розглядаючи клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу за участю обвинуваченого та адвоката ОСОБА_11 не порушив право на захист обвинуваченого.
З урахуванням викладеного, колегії суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та ухваленим на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, у зв`язку з чим, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.
На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 199, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів Запорізького апеляційного суду, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2023 року, якою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 11 січня 2024 року включно, залишити без змін.
Ухвала є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
