Єдиний державний реєстр судових рішень
Дата документу 23.01.2025 Справа № 331/3598/23
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/399/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Єдиний унікальний №331/3598/23Доповідач у 2-й інстанції ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2025 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 27 травня 2024 року про продовження строку тримання під вартою
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України,
ВСТАНОВИЛА
Вказаною ухвалою районного суду до 25.07.2024 року включно продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 без права внесення застави.
В апеляційній скарзі захисник просив ухвалу суду скасувати, постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_8 та змінити його на більш м`який або визначити обвинуваченому розмір застави. Свої вимоги мотивував тим, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необґрунтованою. Існування встановлених районним судом ризиків не доведено конкретними доказами. Нових підстав для продовження тримання під вартою ОСОБА_8 клопотання прокурора не містить. Судом не враховано доводи сторони захисту щодо зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченого. Захисник вказує, що ОСОБА_8 раніше не судимий. Він не має намірів переховуватися від суду, адже у нього наявне постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки, місце роботи та родина у м.Запоріжжі. Крім того, наразі чоловікам призовного віку виїзд за межі України заборонено. Під час затримання ОСОБА_8 в рамках даного кримінального провадження у нього було вилучено усі речі, які мають значення для досудового розслідування, а також на вказаній стадії було допитано свідків, тому вплив на них унеможливлено. Факт того, що свідки не допитані в суді сам по собі не доводить існування ризику незаконного впливу на них. З плином часу доведені раніше ризики зменшуються. Сама по собі лише тяжкість пред`явленого обвинувачення не може бути достатньою підставою для тримання особи під вартою. Апелянт посилається на неконституційність положень ч.6 ст.176 КПК та абз.8 ч.4 ст.183 КПК щодо застосування під час дії воєнного стану щодо осіб, які обвинувачуються у вчиненні, з-поміж іншого, передбачених ст.111 КК злочинів, виключно запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а також право не визначати розмір застави у даному випадку. На переконання захисника, районний суд мав правові підстави для визначення ОСОБА_8 розміру застави.
Обвинувачений ОСОБА_8 був належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду. Клопотання про забезпечення його участі в апеляційному розгляді не надходило. Тому колегія суддів, з огляду на положення ч.4 ст.422-1 КПК, вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд без участі обвинуваченого.
Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; з`ясувавши позицію захисника, який повністю підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні; прокурора, який заперечив проти апеляційної скарги та просив ухвалу суду залишити без змін; перевіривши матеріали провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
В провадженні Жовтневого районного суду м.Запоріжжя перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні передбаченого ч.2 ст.111 КК кримінального правопорушення.
Прокурор звернулась до суду з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою.
Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого, виходив з того, що у справі існують передбачені п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК ризики, тому необхідно продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого.
Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.
На переконання колегії суддів, рішення суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 ґрунтується на зазначених вимогах процесуального закону.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності передбачених ст.177 КПК ризиків, суд першої інстанції правильно встановив, що заявлені прокурором ризики об`єктивно існують, і для їх запобігання необхідно продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_8 .
На переконання апеляційного суду, висновки суду першої інстанції про існування вказаних ризиків є обґрунтованими.
Колегією суддів встановлено, що в рамках даного кримінального провадження ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні в умовах воєнного стану злочину проти основ національної безпеки України, який відноситься до категорії особливо тяжких, і за його вчинення передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі, з конфіскацію майна.
Судовий розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_8 триває і не завершено.
Усі докази судом першої інстанції не досліджено, у тому числі на момент розгляду клопотання прокурора не було допитано свідка, яка до того ж є дружиною обвинуваченого, та відповідно до обвинувального акта її було використано для вчинення злочинних дій.
Крім того, на території України наразі продовжуються військові дії та збройна агресія рф, про що слушно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на характер інкримінованого злочину та конкретні обставини його вчинення, на переконання колегії суддів, існують достатні підстави для висновку, що обвинувачений, опинившись на волі, потенційно може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкримінований йому злочин; незаконно впливати на свідка, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення та продовжити кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується.
Відтак, всупереч протилежним доводам апеляційної скарги захисника, колегія суддів зважає на те, що сама по собі тяжкість інкримінованого ОСОБА_8 злочину не є самостійною підставою для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, натомість судом першої інстанції враховано сукупність усіх встановлених у даній справі обставин, з якими кримінальний процесуальний закон пов`язує можливість продовження строку тримання під вартою особи.
З огляду на наявність передбачених п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК ризиків, гарантувати їх запобігання без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 не вбачається можливим.
Колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції дотримано вимог ч.6 ст.176 КПК, згідно якої під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених зокрема ч.2 ст.111 КК, за наявності зазначених у ст.177 КПК ризиків, застосовується запобіжний захід, визначений п.5 ч.1 цієї статті, тобто виключно тримання під вартою.
Перевіряючи доводи сторони захисту щодо необхідності визначення ОСОБА_8 розміру застави, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до положень ч.4 ст.183 КПК під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи передбачені ст.ст.177, 178 КПК підстави та обставини, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо, зокрема, і передбаченого ст.111 КК злочину.
Апеляційний суд погоджується із твердженнями районного суду, який під час продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 реалізував зазначену регламентовану кримінальним процесуальним законом міру можливої поведінки (право), та обґрунтовано не визначив обвинуваченому вказаний альтернативний запобіжний захід.
Судом першої інстанції було враховано усі передбачені законом обставини для прийняття такого рішення.
Правових підстав для застосування щодо обвинуваченого застави як альтернативного запобіжного заходу у даному кримінальному провадженні судова колегія не вбачає.
Аргументи апелянта щодо неконституційності положень ч.6 ст.176 КПК та ч.4 ст.183 КПК не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Відтак, з урахуванням конкретних обставин даного кримінального провадження, колегія суддів, усупереч доводам апеляційної скарги захисника, вважає, що прокурором доведено обставини, які виправдовують подальше обмеження права ОСОБА_8 перебувати на волі.
Апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду про продовження строку тримання ОСОБА_8 під вартою є законним і обґрунтованим, відповідає характеру і особливої тяжкості інкримінованого діяння та не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя, а також відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Даних, які би безумовно унеможливлювали подальше утримання ОСОБА_8 під вартою, матеріали провадження не містять.
Отже, колегія суддів не вбачає законних та обґрунтованих підстав для зміни або скасування оскаржуваної ухвали за наслідками апеляційного розгляду.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою безумовне скасування ухвали суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 27 травня 2024 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
