Єдиний державний реєстр судових рішень
Дата документу 28.07.2026 Справа № 331/3598/23
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний №331/3598/23 Головуючий у 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/803/26 Доповідач у 2 інст. ОСОБА_2
УХВАЛА
іменем України
28 липня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судових засідань ОСОБА_5 ,
розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 22023101110000416 від 17.05.2023 на ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2026 року про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,
за участю
прокурора ОСОБА_8 у режимі відеоконференції,
обвинуваченого ОСОБА_7 у режимі відеоконференції з приміщення ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор»,
захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_6 у режимі відеоконференції,
установила:
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2026 року задоволено клопотання прокурора та продовжено дію запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, а саме до 03 вересня 2026 року включно в Державній установі «Кропивницький слідчий ізолятор».
Вимоги апеляційної скарги з узагальненими доводами особи, яка її подала
На вищевказану ухвалу суду захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 та змінити щодо обвинуваченого запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт із застосуванням електронних засобів контролю та покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України; за наявності підстав визначити заставу у мінімально можливому розмірі з урахуванням матеріального стану обвинуваченого.
Також зазначив про наявність клопотання про дослідження доказів, зокрема при розгляді апеляційної скарги просить дослідити: копію оскаржуваної ухвали від 06.07.2026; матеріали, що характеризують особу обвинуваченого (дані про відсутність судимості, склад сім`ї та наявність малолітньої дитини, місце проживання, характеристику); а також матеріали, які підтверджують закінчення досудового розслідування та ознайомлення обвинуваченого з матеріалами провадження.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначив, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та постановленою з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
На думку апелянта, суд неправильно застосував частину шосту статті 176 КПК України, помилково виходячи з того, що тримання під вартою є безальтернативним запобіжним заходом для осіб, обвинувачених у злочинах, передбачених статтями 109114-2 КК України, та безпідставно відмовився розглянути можливість застосування застави чи інших більш м`яких запобіжних заходів. Захист посилається на рішення Конституційного Суду України, відповідно до яких тримання під вартою не може бути єдиним можливим запобіжним заходом, а суд у кожному випадку зобов`язаний оцінити можливість застосування альтернативних заходів із урахуванням конкретних обставин справи та особи обвинуваченого.
Стверджує, що ризик переховування суд обґрунтував переважно тяжкістю обвинувачення, що суперечить практиці Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, а інші ризики (перешкоджання кримінальному провадженню та продовження злочинної діяльності) наведені лише у вигляді припущень без конкретних доказів щодо особи обвинуваченого.
Наголошує, що досудове розслідування завершене, матеріали відкриті сторонам, а тому ризик впливу на розслідування істотно зменшився.
Звертає увагу на тривале перебування обвинуваченого під вартою без наведення судом нових і достатніх підстав для подальшого обмеження його свободи.
Вважає, що суд також не навів належного обґрунтування неможливості застосування альтернативних запобіжних заходів, зокрема домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю, застави, особистого зобов`язання чи особистої поруки.
Зазначає, що суд не надав належної оцінки обставинам, що характеризують особу обвинуваченого, а саме відсутності судимостей, наявності сім`ї, малолітньої дитини, постійного місця проживання, позитивної характеристики та міцних соціальних зв`язків.
Повідомляє про наявність істотних процесуальних порушень, зокрема зазначає, що попри заявлене обвинуваченим клопотання про розгляд справи судом присяжних кримінальне провадження розглядалося колегією професійних суддів.
Вказує, що після заміни головуючого судді суд не вирішив питання про наслідки такої заміни відповідно до вимог ст. 319 КПК України та продовжив розгляд клопотання про запобіжний захід до вирішення питання щодо незмінності складу суду.
Також апелянт звертає увагу на переривання технічної фіксації судового засідання, що ставить під сумнів повноту технічного запису та можливість належної перевірки законності постановленої ухвали.
У доповнення до апеляційної скарги захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_6 послався на Рішення Конституційного Суду України № 9-р(II)/2026 (Другого сенату), яким визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), абзац п`ятий частини п`ятої статті 182 Кримінального процесуального кодексу України.
Сторона захисту зауважує, що у справі ОСОБА_9 , за конституційною скаргою якого було ухвалено зазначене рішення, судом було визначено розмір застави. Водночас у цьому кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні також кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 КК України, як і ОСОБА_9 , суд не розглянув по суті питання про застосування застави та не визначив її розмір. Цим, на думку захисту, обвинуваченого було позбавлено реальної альтернативи триманню під вартою, що суперечить вищенаведеній правовій позиції Конституційного Суду України.
Позиції учасників апеляційного провадження
В судовому засіданні обвинувачений та його захисник підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, переглядаючи оскаржувану ухвалу в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.
Відповідно до вимог ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.
При розгляді апеляційних скарг колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст. 177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
З наявних матеріалів убачається, що ці вимоги закону судом дотримані.
Наведені прокурором підстави для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою були предметом перевірки суду першої інстанції. Під час судового розгляду заслухано пояснення обвинуваченого, доводи його захисників та позицію прокурора, а також досліджено обставини, які мають значення для вирішення питання про продовження строку тримання під вартою.
Із матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, яке відповідно до закону віднесене до категорії особливо тяжких злочинів.
Разом із тим на цій стадії кримінального провадження докази сторін у повному обсязі не досліджені, у зв`язку з чим підлягають перевірці та оцінці судом першої інстанції відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов висновку, що ризики, зазначені прокурором, на теперішній час не зменшилися та продовжують існувати.
Колегія суддів погоджується з такими висновками та наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливістю переховування обвинуваченого від суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, колегія суддів бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, може вдатися до відповідних дій.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України ризику переховування обвинуваченого від суду.
Такий висновок щодо ОСОБА_7 ґрунтується на тому, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна.
Враховуючи викладене та з огляду на тяжкість пред`явленого обвинувачення, характер інкримінованого кримінального правопорушення і суворість покарання, яке може бути призначене у разі визнання обвинуваченого винуватим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність достатніх підстав вважати, що, перебуваючи на волі, обвинувачений може переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначено, що ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином є досить актуальним, оскільки, як слідує з клопотання прокурора, наразі всі співучасники цього кримінального провадження не встановлені, в тому числі особи з числа представників країни-агресора, досудове розслідування щодо яких здійснюється в іншому кримінальному провадженні, а отже, будучи на волі, використовуючи відповідні зв`язки із представниками країни-агресора, обвинувачений може повідомити таких осіб про обставини, які стали йому відомі у зв`язку з ознайомленням із матеріалами кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції та зауважує, що зазначений ризик не є абстрактним припущенням сторони обвинувачення, а ґрунтується на конкретних обставинах кримінального провадження, зокрема його характері, кількості можливих причетних осіб, частина з яких не встановлена, та необхідності забезпечення належного здійснення судового розгляду.
Також колегія суддів враховує фактичні обставини кримінального провадження та запроваджений в Україні воєнний стан, в умовах якого суттєво зростає суспільна небезпека діянь, пов`язаних із можливим сприянням державі-агресору.
Отже, суд першої інстанції правильно зазначив, що прокурор у судовому засіданні належним чином довів ризик продовження обвинуваченим злочинної діяльності, оскільки застосування більш м`якого запобіжного заходу надасть ОСОБА_7 можливість вільного пересування та комунікації із зацікавленими особами. Це створить передумови для повторного вчинення аналогічних дій та подальшого сприяння представникам іноземної держави у проведенні підривної діяльності проти України.
За таких обставин колегія суддів вважає, що ризики не зменшилися та продовжують існувати, а застосування більш м`якого запобіжного заходу є недостатнім для їх нейтралізації, оскільки існує реальна ймовірність ухилення обвинуваченого від суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується.
Фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, що в сукупності з тяжкістю можливого покарання та даними про особу обвинуваченого спростовує доводи апеляційної скарги про необґрунтованість та незаконність судового рішення.
Зазначені обставини і наявність вказаних ризиків є виправданими та необхідними елементами, які визначають потребу в продовженні раніше обраного щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Таким чином, суд першої інстанції правильно врахував усі обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування та продовження тримання особи під вартою.
Оцінивши наведені обставини в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, оскільки інші, більш м`які запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, а також ті, на які сторона захисту посилалася під час апеляційного розгляду, не містять обставин, які б спростовували висновки суду першої інстанції або свідчили про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваної ухвали.
Доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, є необґрунтованими. Наявність зазначених ризиків була предметом перевірки суду та отримала належну оцінку в оскаржуваній ухвалі, яка містить достатнє й належне мотивування. Відтак твердження захисника про відсутність обґрунтування існування ризиків не відповідають змісту оскаржуваної ухвали та спростовуються її мотивувальною частиною.
Колегія суддів вважає, що прокурором доведено, що вищенаведені ризики існують, тому суд дійшов правильного висновку про необхідність задоволення поданого клопотання.
Свої висновки про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд належним чином вмотивував.
Обставини, на які посилається сторона захисту, а саме те, що обвинувачений раніше не судимий, має міцні соціальні зв`язки, сім`ю, малолітню дитину, постійне місце проживання, позитивно характеризується, на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки не нівелюють встановлені судом ризики, не свідчать про достатність застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, та в цьому конкретному випадку ці аргументи не переважують вимог суспільного інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджання цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконанні процесуальних рішень у справі.
Матеріали кримінального провадження не містять відомостей про те, що стан здоров`я обвинуваченого унеможливлює його тримання під вартою.
Перевіряючи доводи сторони захисту про неправильне застосування ч. 6 ст. 176 КПК України, помилково виходячи з того, що тримання під вартою є безальтернативним запобіжним заходом для осіб, обвинувачених у злочинах, передбачених ст. 109114-2 КК України, та безпідставну відмову розглянути можливість застосування застави чи інших більш м`яких запобіжних заходів, колегія суддів звертає увагу на таке.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції не обмежився формальним посиланням на положення ч. 6 ст. 176 КПК України, а оцінюючи обставини кримінального провадження, встановив наявність передбачених законом ризиків, які в сукупності свідчать про необхідність подальшого застосування саме такого запобіжного заходу, та навів мотиви, з яких дійшов висновку, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не здатний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти встановленим ризикам.
Вказані висновки судді стороною захисту не спростовані з наданням відповідних доказів, та з цими висновками погоджується і колегія суддів.
Посилання сторони захисту на Рішення Конституційного Суду України від 24.06.2026 № 4-р(ІІ)/2026, яким визнано неконституційною ч. 8 ст. 176 КПК України, саме по собі не свідчить про незаконність оскаржуваної ухвали. Дійсно, зазначеним рішенням Конституційний Суд України підкреслив, що стосовно кожного військовослужбовця, якого підозрюють чи обвинувачують у вчиненні окремих військових кримінальних правопорушень, і у зв`язку з цим обирають запобіжний захід, мають бути індивідуально оцінені обставини й ризики, передбачені КПК.
Разом із тим із матеріалів цього кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції здійснив належну оцінку обставин кримінального правопорушення, а рішення про продовження строку тримання під вартою ухвалив не з огляду на формальне застосування положень ч. 6 ст. 176 КПК України, а на підставі встановлених у судовому засіданні ризиків та неможливості запобігання їм шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.
За таких обставин правові висновки Конституційного Суду України щодо необхідності забезпечення судового розсуду та індивідуальної оцінки підстав застосування запобіжного заходу судом першої інстанції були дотримані. Відтак доводи сторони захисту в цій частині є необґрунтованими та не дають підстав для скасування чи зміни судового рішення.
Щодо можливості визначення обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до частини 3 статті 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Водночас, відповідно до частини 4 статті 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109114-2, 258258-5, 260, 261, 402405, 407, 408, 429, 437442 КК України.
З урахуванням того, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, та враховуючи встановлені ризики, суддя, продовжуючи застосування до останнього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахувавши підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, правомірно не визначив розміру застави, що не суперечить вимогам ч. 4 ст. 183 КПК України.
Ураховуючи особливості конкретної справи, високий рівень суспільної небезпечності кримінального правопорушення, що посягає на основи національної безпеки України, продовження в Україні правового режиму воєнного стану, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого суду щодо невизначення застави як альтернативного запобіжного заходу.
Враховуючи вищенаведене, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, а тому, враховуючи конкретні обставини даного кримінального провадження, обставини, з якими закон пов`язує можливість як застосування, так і продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема і наявність ризиків, які продовжують існувати, підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні.
Доводи сторони захисту про протилежне, на думку колегії суддів, не є переконливими з огляду на фактичні обставини провадження, відомості про особу обвинуваченого та встановлені ризики.
Щодо посилання сторони захисту на Рішення Конституційного Суду України № 9-р(ІІ)/2026 від 21.07.2026 колегія суддів зазначає таке.
Зазначеним рішенням Конституційний Суд України не встановив обов`язку суду визначати заставу незалежно від обставин конкретного кримінального провадження, а перевіряв конституційність окремого положення статті 182 КПК України щодо правового регулювання застави, а саме наголошує, що суди при визначенні розміру застави зобов`язані детально обґрунтовувати свою позицію, враховуючи реальний фінансовий стан підозрюваного, його соціальні зв`язки та докази спроможності, уникаючи при цьому необґрунтованих припущень.
Натомість у цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції, оцінивши встановлені ризики та їх індивідуальність, дійшов обґрунтованого висновку про те, що визначення застави не забезпечить досягнення мети застосування запобіжного заходу. За таких обставин доводи захисту не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Посилання сторони захисту на тривале перебування обвинуваченого під вартою без наведення судом нових і достатніх підстав для подальшого обмеження його свободи є непереконливими з огляду на таке.
Судом під час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою було надано оцінку всім обставинам, передбаченим кримінальним процесуальним законом, зокрема наявності ризиків, визначених статтею 177 КПК України, їх актуальності та неможливості запобігти їм шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу. Сам по собі тривалий строк перебування особи під вартою не є безумовною підставою для зміни запобіжного заходу, якщо ризики, які стали підставою для його застосування, не зменшилися або продовжують існувати, що підтверджується матеріалами кримінального провадження.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, щодо наявності істотних процесуальних порушень, зокрема про те, що незважаючи на заявлене обвинуваченим клопотання про розгляд кримінального провадження судом присяжних, справа розглядалася колегією професійних суддів, а також про те, що після заміни головуючого судді суд не вирішив питання щодо наслідків такої заміни відповідно до вимог ст. 319 КПК України та продовжив розгляд клопотання про продовження запобіжного заходу до вирішення питання щодо незмінності складу суду, є передчасними.
Наведені стороною захисту доводи фактично стосуються їх незгоди з іншими процесуальними рішеннями, ухваленими у цьому кримінальному провадженні, тоді як предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.
Питання про продовження запобіжного заходу є самостійним процесуальним питанням, яке підлягає невідкладному вирішенню судом з урахуванням строку дії запобіжного заходу, наявності передбачених законом ризиків, а також необхідності забезпечення належного перебігу кримінального провадження.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі щодо переривання технічної фіксації судового засідання, що, на думку сторони захисту, ставить під сумнів повноту технічного запису та можливість належної перевірки законності постановленої ухвали, є неспроможними.
Так, згідно зі змістом журналу судового засідання в режимі конференції №6729043 від 06.07.2026 дійсно вбачається, що технічна фіксація судового засідання відбувалася з перериваннями у зв`язку з нестабільним з`єднанням з медіасервером, запис до поточного файлу неодноразово завершувався, відповідно до посилання на файли технічної фіксації було створено не один суцільний файл, а розділено на чотири окремі файли технічної фіксації.
Проте зазначені обставини самі собою не вплинули на законність розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу та не призвели до порушення прав обвинуваченого.
Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до протоколу судового засідання, запис судового засідання зберігається у централізованому файловому сховищі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).
Дослідивши запис судового засідання, колегія суддів на спростування доводів сторони захисту вважає, що цей запис є повним та придатним до сприйняття, а певні переривання під час судового засідання не свідчать про істотне порушення вимог кримінального процесуального законодавства.
Колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з додержанням вимог кримінального процесуального закону, є законною, обґрунтованою та належним чином мотивованою. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав, які б свідчили про необхідність її скасування чи зміни.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження та змісту оскаржуваної ухвали, суд повно і всебічно дослідив обставини, що мають значення для вирішення клопотання, надав належну оцінку доводам сторін та дійшов обґрунтованого висновку, який відповідає фактичним обставинам провадження і вимогам КПК України.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі стороною захисту та заявлені під час апеляційного розгляду, на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції теж не спростовують.
Отже, підстав для задоволення поданої апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть за собою скасування ухвали суду першої інстанції, при апеляційному розгляді не встановлено.
Керуючись ст. ст. 407, 422-1 КПК України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2026 року, якою продовжено дію запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, а саме до 03 вересня 2026 року включно в Державній установі «Кропивницький слідчий ізолятор», залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
