Єдиний державний реєстр судових рішень
Дата документу 20.04.2026 Справа № 331/3598/23
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний №331/3598/23 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/532/26 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула 20 квітня 2026 року в м.Запоріжжя в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Олександрівського районного суду м.Запоріжжя від 03 березня 2026 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м.Запоріжжя, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7 в режимі відеоконференції,
захисника адвоката ОСОБА_8 в режимі відеоконференції
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_8 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Олександрівського районного суду м.Запоріжжя від 03 березня 2026 року, якою в задоволенні клопотання заявників ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки відмовлено; задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останньої у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 01 травня 2026 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів, не пов`язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 відмовити, та змінити його на більш м`який запобіжний захід або визначити розмір застави.
В обґрунтування своєї скарги зазначає, що після початку розгляду обвинувального акту новим складом суду текст мотивувальної частини ухвали, постановленої новим складом суду, є практично ідентичним з текстами, які складала попередня колегія суддів.
Приймаючи рішення про продовження строку тримання під вартою, суд кожен раз бере до уваги застарілі обставини. Сторона обвинувачення не вказує жодних нових підстав, які б могли підтвердити наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України для виправдання застосування найсуворішого запобіжного заходу впродовж такого значного часу. Сторона обвинувачення не наводить доказів того, що застосування альтернативного запобіжного заходу неможливе. Разом із тим, суд не визначає розмір застави, який би став розумною альтернативою триманню під вартою та забезпечив належну поведінку обвинуваченого.
На думку апелянта, зі змісту ухвали убачається, що суд не аналізував належним чином підстави для зміни запобіжного заходу, а застосував принцип «автоматичної законності». Порівняно з попередніми клопотаннями про продовження строку тримання під вартою сторона обвинувачення не навела жодних нових підстав, які б могли виправдати подальше тримання під вартою. А доводи сторони захисту щодо підстав зміни запобіжного заходу, які підтверджувалися фактами, суд навіть не аналізував взагалі.
На практиці суд не дотримується цих вимог і не розглядає взагалі належним чином обставини передбачені статтями 177 та 178 КПК України, зловживаючи застосуванням норм КПК України та продовжуючи строк безальтернативного тримання під вартою автоматично.
Лише саме зазначення в ухвалі тези про те, що більш м`який запобіжний захід застосувати неможливо, без зазначення мотивів суду протирічить принципу законності та суперечить практиці ЄСПЛ.
Занадто тривалий строк перебування під вартою, своєю чергою, також тягне за собою порушення пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, сторона захисту неодноразово вказувала на те, що на даному етапі кримінального провадження, коли під час судового розгляду досліджуються докази і допитуються свідки, ризики зменшилися. Тим паче, що в даному кримінальному провадженні був назначений лише один свідок, ОСОБА_11 .
Виходячи з позиції практики ЄСПЛ ризик впливу на свідків слід оцінювати, враховуючи стадію кримінального провадження.
Натомість, суд не врахував позицію ЄСПЛ, відповідно до якої ризик тиску на свідків може бути визнано лише на початкових стадіях процесу (Jarzynski v. Poland (Яжинський проти Польщі) § 43).
Варто зазначити, що сторона захисту надавала конкретні докази можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу або визначення розміру застави, проте суд залишає це без уваги.
Так, громадяни ОСОБА_9 та ОСОБА_10 виступили поручителями ОСОБА_6 та надали згоду на обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту за адресою АДРЕСА_1 , у квартирі, що належить їм на праві спільної сумісної власності, про що надали відповідні заяви та клопотання.
Проте, зазначаючи про ризик переховування суд зазначив буквально, що оскільки наразі частина території Запорізької області тимчасово не контролюється українською владою, це може спонукати обвинуваченого до переховування саме на цій території.
В оскаржуваній ухвалі колегія суддів також вказала, що «доводи захисника щодо погіршення стану здоров`я обвинуваченого, враховуючи наявні матеріали провадження, на переконання колегії суддів, не знайшли свого підтвердження».
Суд не вжив жодних дій стосовно забезпечення прав обвинуваченого та не зобов`язав уповноважених осіб провести медичне обстеження.
Крім того, в матеріалах справи наявні всі документи та довідки, що підтверджують наявність в обвинуваченого хронічних хвороб, які здатні загострюватися та нести загрозу його життю та здоров`ю.
Апелянт зазначає, що наслідком продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 є порушення його права на особисту участь у судових засіданнях.
Так, колегія суддів, посилаючись на норму частини 2 статті 336 КПК України, відмовляє в забезпеченні особистої участі обвинуваченого шляхом доставлення його до зали судових засідань.
Згідно з ухвалою суду, в провадженні Олександрівського районного суду м. Запоріжжя знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
В судовому засіданні прокурор звернувся до суду з письмовим клопотанням про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , обґрунтоване наявністю беззаперечних ризиків, передбачених п. п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений, при обранні йому іншого запобіжного заходу може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Тому прокурор вважає, що більш м`які запобіжні заходи не зможуть запобігти встановленим ризикам та не забезпечать цілей кримінального провадження.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 , адвокат ОСОБА_12 , адвокат ОСОБА_8 в задоволенні клопотання прокурора просили відмовити, посилаючись на те, що прокурором не доведено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які з часом зменшились, обвинувачений тривалий час перебуває під вартою, з урахуванням особи обвинуваченого, який раніше не був засудженим, має стійкі соціальні зв`язки, одружений і має малолітню дитину, має постійне місце проживання, позитивно характеризується, можливо обрати відносно нього запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою.
Разом з тим, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які є батьками обвинуваченого ОСОБА_6 , звернулись до суду з письмовими клопотаннями про обрання запобіжного заходу у вигляді особистої поруки щодо обвинуваченого ОСОБА_6 .
В обґрунтування клопотання зазначено, що вони мають постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , ручаються за належну поведінку та явку обвинуваченого ОСОБА_6 за викликом та зобов`язуються у разі необхідності доставити його в орган досудового розслідування чи в суд за першою вимогою. Їм відомі положення ст. 180 КПК України, покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 111 КК України, яка інкримінована їх сину, також вони обізнані з обов`язками поручителя та наслідками їх невиконання. З огляду на викладене, вказане клопотання просили задовольнити та обрати відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді особистої поруки, призначити їх поручителями, покласти на ОСОБА_6 обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_6 , адвокат ОСОБА_12 , адвокат ОСОБА_8 підтримали клопотання ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про обрання запобіжного заходу у вигляді особистої поруки відносно обвинуваченого ОСОБА_6 .
Прокурор ОСОБА_7 в задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді особистої поруки відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , просила відмовити.
З обвинуваченим ОСОБА_6 , участь якого була забезпечена в режимі відеоконференції з приміщенням Олександрівського районного суду м.Запоріжжя, не вдалося встановити зв`язок з технічних причин.
Оскільки, виходячи з положень кримінального процесуального законодавства, участь самого обвинуваченого при розгляді апеляційної скарги на ухвалу про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого не є обов`язковою, у судовому засіданні бере участь його захисник, колегія суддів вважає за можливе розглянути вищевказану апеляційну скаргу без участі обвинуваченого, проти чого захисник, прокурор та сам обвинувачений (за відомостями секретаря судового засідання) не заперечували.
Заслухавши доповідь судді; аргументи захисника-адвоката ОСОБА_8 на підтримання апеляційної скарги; прокурора, яка заперечувала хропти доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
Клопотання прокурора вказаним вимогам відповідає та має всі необхідні відомості, передбачені кримінальним процесуальним законодавством.
Наведені у клопотанні прокурора підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції при розгляді клопотання. При цьому у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисників, думка прокурора, та з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Так, із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, яке відноситься до особливо тяжкого злочину.
На обґрунтування висунутого обвинувачення прокурором надані докази, які судом першої інстанції будуть перевірятися на предмет їх належності, допустимості, достатності та взаємозв`язку.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором у клопотанні, не зменшились та існують на цей час.
Такими ризиками є: ризик переховування від суду; вчинення іншого кримінального правопорушення; ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином з огляду на фактичні обставини та характер інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, суворість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину пов`язане виключно із ізоляцією від суспільства на тривалий строк, зокрема і довічне позбавлення волі, не встановлення всіх співучасників кримінального правопорушення з числа представників країни агресора, щодо яких здійснюється інше кримінальне провадження, та не виключається те, що обвинувачений може повідомити таких осіб про обставини, які стали йому відомі у зв`язку із ознайомленням з матеріалами кримінального провадження. Судом враховано серед іншого те, що на території України продовжується воєнний стан та збройна агресія, а також те, що після зміни складу суду у провадженні всі докази сторін ще не досліджені, не допитано свідків та самого обвинуваченого.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає, що викладене в сукупності свідчить про наявність ризиків, на які посилається прокурор, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Оцінивши всі обставини у сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки ризики, які існували на момент застосування до останнього вказаного запобіжного заходу, вказані вище, існують до цього часу, з огляду на особу обвинуваченого, характер, фактичні обставини та ступінь тяжкості інкримінованого останньому правопорушення та суворість можливого покарання.
Практика ЄСПЛ не убачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Крім того, як зазначено у п. 58 рішення ЄСПЛ у справі "Becciev v. Moldova" від 04.10.2005 року (Бекчієв проти Молдови), ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Аналогічна позиція викладена у рішенні ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України", де зазначено, що на етапі розгляду питання щодо взяття заявника під варту аргументами на користь такого рішення стали серйозність звинувачень, пред`явлених заявникові, та ризик його втечі.
Отже, висновок суду першої інстанції не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.).
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та відомостей про особу обвинуваченого у сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки встановлені ризики не зменшились, та інші більш м`які запобіжні заходи будуть недостатніми для запобігання цих ризиків.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість тримання особи під вартою.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, та ті, що заявлені при апеляційному розгляді стороною захисту, на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Зокрема, доводи сторони захисту про те, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, не підтверджуються жодними доказами, перевірялися судом та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою.
За змістом ухвали, суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу.
З такими висновками погоджується і колегія суддів та вважає, що ризики, які встановлені судом першої інстанції, є обґрунтованими та підтвердженими наявними матеріалами. В свою чергу, фактичні обставини провадження та відомості про особу обвинуваченого у сукупності з особливою тяжкістю інкримінованого останньому кримінального правопорушення та суворістю можливого покарання за це правопорушення, свідчать про те, що інші запобіжні заходи ніж тримання під вартою будуть недостатніми для запобігання цих ризиків.
Крім того, відповідно до ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-443-1 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Свої висновки про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд належним чином вмотивував.
Саме з урахуванням підстав та обставин, передбачених вказаними статтями, суд прийняв обґрунтоване рішення не визначати розмір застави обвинуваченому ОСОБА_6 , оскільки альтернативний запобіжний захід у виді застави не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого, з урахуванням встановлених ризиків, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Що стосується доводів сторони захисту про те, що стороною обвинувачення не було наведено жодних нових підстав, які б могли виправдати подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, колегія суддів звертає увагу на таке.
Як вже було зазначено вище, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики, на які посилався прокурор в клопотанні, існують до цього часу та не зменшились, а доводи захисника про протилежне не є переконливими та суперечать фактичним обставинам справи.
Колегія суддів вважає, що прокурором доведено, що обставини, які виправдовують застосування до обвинуваченого такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, існують, тому суд дійшов правильного висновку про необхідність задоволення поданого клопотання.
В свою чергу, надані сторонами докази суд має досліджувати у встановленому законом порядку та оцінювати у їх сукупності.
Також, не погоджується суд апеляційної інстанції з доводами сторони захисту про те, що суд першої інстанції не проаналізував належним чином підстави для зміни запобіжного заходу, а застосував принцип «автоматичної законності», а доводи сторони захисту щодо підстав для зміни запобіжного заходу взагалі не проаналізував, з огляду на те, що зі змісту оскаржуваної ухвали убачається, що судом з`ясовані всі обставини, що мають значення при вирішенні питання щодо застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
З приводу доводів сторони захисту щодо тривалого перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, то колегія суддів звертає увагу на те, що наявними матеріалами провадження в достатній мірі доведено обставини, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, оскільки застосування більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання зазначеним вище ризикам.
Колегія суддів вважає, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінуються.
Обставини, на які, посилається сторона захисту, а саме те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 бажають бути поручителями та надали згоду на обрання обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді домашнього арешту за певною адресою, у квартирі, що належить їм на праві сумісної власності, про що надали відповідні заяви та клопотання (на що звертає увагу сторона захисту), на думку колегії суддів, не свідчать про відсутність вищевказаних ризиків та не зменшують їх з підстав, наведених вище, в т.ч. через тяжкість та суспільну небезпеку, характер та фактичні обставини інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_6 кримінального правопорушення, те, що воєнний стан та збройна агресія рф на території України триває, а також через суворість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вищевказаному кримінальному правопорушенні, і те, що усі докази у провадженні ще не досліджені.
Не спростовують такого висновку і відомості з доданих до апеляційної скарги захисником документів, а саме копії паспорту ОСОБА_9 , пенсійного посвідчення ОСОБА_10 , свідоцтва про народження ОСОБА_6 , свідоцтва про право власності на житло №657 від 30 грудня 2008 року, свідоцтва про шлюб від 11 серпня 2012 року, свідоцтва про народження ОСОБА_13 від 15 листопада 2012 року, медичних документів ОСОБА_6 , нагород та позитивних характеристик ОСОБА_6 з місця роботи.
Відомостей про те, що обвинувачений ОСОБА_6 за станом здоров`я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні, та при апеляційному розгляді суду апеляційної інстанції таких відомостей не надано.
Разом з цим, в апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_8 зазначив про поганий стан здоров`я ОСОБА_6 та про те, що належного обстеження та лікування в умовах слідчого ізолятора він не отримує, у зв`язку з чим, колегія суддів, в порядку ст.206 КПК України, з метою недопущення порушення конституційних прав обвинуваченого, постановила ухвалу, якою доручила начальнику Філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально виконавчої служби України» в Запорізькій області організувати здійснення обстеження обвинуваченого ОСОБА_6 (за наявності на це його згоди) та за потреби забезпечити належне лікування останнього.
З приводу доводів сторони захисту про те, що наслідком продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 є порушення його права на особисту участь у судових засіданнях, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.
Відповідно до положень ч.2 ст.336 КПК України, суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року введено воєнний стан в Україні, строк якого в подальшому було продовжено. Враховуючи воєнний стан, що діє в Україні, а також те, що м.Запоріжжя є прифронтовим містом, яке піддається обстрілам з боку збройних формувань російської федерації, задля забезпечення безпеки осіб, що утримуються під вартою, їх доставлення до апеляційного суду тимчасово не здійснюється.
В свою чергу здійснення судового провадження в режимі відео конференції само по собі не свідчить про порушення прав обвинуваченого, окрім того, можливість такого розгляду прямо передбачена кримінальним процесуальним законом.
Як зазначено вище, обвинуваченому ОСОБА_6 було забезпечено можливість взяти участь в апеляційному розгляді в режимі відеоконференції, що відповідає вимогам ч.2 ст.336 КПК України. В цьому випадку відео конференція з обвинуваченим не відбулась з технічних причин, та сторона захисту не заперечувала проти здійснення апеляційного розгляду без участі обвинуваченого.
В свою чергу, застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не є встановленням обмеження участі обвинуваченого у судовому засіданні.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які б були підставою для скасування вказаної ухвали суду, при апеляційному її перегляді не встановлено.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Олександрівського районного суду м.Запоріжжя від 03 березня 2026 року, якою в задоволенні клопотання заявників ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки відмовлено; задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останньої у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 01 травня 2026 року включно, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
