Дата документу 06.01.2022 Справа № 335/4734/18
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний №335/4734/18 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/601/22 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 січня 2022 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 08 грудня 2021 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Запорізької області, Гуляйпільського району с.Зелене, громадянина України, який має середню спеціальну освіту, не працює, одружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.121, ч.2 ст.289, ч.1 ст.263 КК України,
за участю захисника - адвоката ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_6 - в режимі відео конференції з приміщенням ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 08 грудня 2021 року, якою строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 продовжений на строк 60 днів, до 05 лютого 2022 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів, не пов`язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за місцем його мешкання: АДРЕСА_1 , з покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК Утрати, із застосуванням електронного засобу контролю.
В обґрунтуваннясвоєї скаргизазначає, що ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, не підтверджуються матеріалами кримінального провадження.
В порушення вимог ч.4 ст. 132, ч.3 ст.176, ст.ст. 194, 199 КПК України - суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі:
не зазначив, чому не взяв до уваги докази, надані стороною захисту, які характеризують обвинуваченого ОСОБА_6 ;
не обґрунтував та не навів мотивів свого висновку про недостатність застосування більш м`якого запобіжного заходу, запропонованого стороною захисту (домашнього арешту, з покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України), для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні прокурора;
не зазначив чому не взяв до уваги обставину того, що докази вже зібрані, і на думку сторони захисту є достатніми для прийняття процесуальних рішень.
Доказів тиску на свідків та потерпілих стороною обвинувачення не надано. Потерпілі були присутні у судовому засіданні, водночас потерпілі не заявляли про тиск на них з боку обвинуваченого. Окрім того, стороною обвинувачення не надано доказів того, що обвинувачений ОСОБА_6 буде переховуватись.
ОСОБА_6 має постійне місце проживання та реєстрацію, одружений з ОСОБА_8 , на його утриманні перебуває троє дітей 2010, 2014, 2019 років народження.
Згідно з ухвалою суду, в провадженні судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя ОСОБА_1 знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.121, ч.1 ст.263, ч.2 ст.289 КК України.
До обвинуваченого ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого закінчується 09 грудня 2021 року.
У судовому засіданні, відповідно до вимог ч.3 ст.331 КПК України, судом розглянуто питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу продовженого строку, оскільки судове провадження не завершене до його спливу.
Крім того, адвокат ОСОБА_7 подала до суду клопотання про зміну запобіжного заходу, у якому просила застосувати до обвинуваченого домашній арешт за місцем його мешкання: АДРЕСА_1 , із забороною залишати житло цілодобово, із покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, із застосуванням електронного засобу контролю.
В обґрунтування клопотання зазначає про задовільний стан здоров`я обвинуваченого; міцність його соціальних зв`язків, а саме перебування у зареєстрованому шлюбі та наявність на утриманні трьох малолітніх дітей; наявність зареєстрованого місця проживання; відсутність будь-яких порушень за час досудового слідства обов`язків як підозрюваного; відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Прокурори ОСОБА_9 та ОСОБА_10 вказали на необхідність продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , посилаючись на наявність ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України. У задоволенні клопотання захисника просили відмовити.
Потерпілий ОСОБА_11 думку сторони обвинувачення підтримав, вважає за необхідне продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник - адвокат ОСОБА_7 проти продовження строків тримання під вартою заперечували, клопотання про зміну запобіжного підтримали з викладених у ньому підстав.
Прокурор у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, про день, час та місце розгляду провадження повідомлений належним чином, клопотань про розгляд апеляційної скарги за його участю не заявляв.
Оскільки, виходячи з положень кримінального процесуального законодавства, участь прокурора при розгляді апеляційної скарги на ухвалу про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого не є обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути вищевказану апеляційну скаргу без участі прокурора.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника адвоката ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу, просили оскаржувану ухвалу суду першої інстанції скасувати; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
Наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції при розгляді клопотання. При цьому у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисника, думка прокурорів та потерпілого, та з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Із наданихматеріалів оскарженняухвали убачається,що ОСОБА_6 обвинувачуєтьсяу вчиненнікримінальних правопорушень,передбачених ч.1ст.121,ч.1ст.263,ч.2ст.289КК України,які єтяжкими злочинами, за які передбачено суворе покарання, пов`язане виключно з ізоляцією від суспільства.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором у клопотанні, не зменшились та існують на даний час.
Такими ризиками є: ризик переховування від суду; незаконного впливу на потерпілого та свідків у цьому кримінальному провадженні; вчинення іншого кримінального правопорушення, з огляду на характер висунутого обвинувачення та конкретні обставини інкримінованих ОСОБА_6 правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому правопорушень, відомості про особу обвинуваченого.
Судовий розгляд кримінального провадження триває, судом ще не допитано потерпілого ОСОБА_11 , а також свідків, про допит яких
заявляла сторона обвинувачення.
Також суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_6 обвинувачується у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.1 ст.263 КК України, вчиненому в той час, коли інші провадження щодо нього (за ч.1 ст.121, ч.2 ст.289 КК України) вже знаходились в суді. При цьому, у провадженні за ч.1 ст.289 КК України він був звільнений з-під варти під заставу.
Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки ризики, які існували на момент застосування до останнього вказаного запобіжного заходу, не зменшились.
Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Аналогічна позиція викладена у рішенні ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України", де зазначено, що на етапі розгляду питання щодо взяття заявника під варту аргументами на користь такого рішення стали серйозність звинувачень, пред`явлених заявникові, та ризик його втечі.
Отже, висновок суду першої інстанції не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.).
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та відомостей про особу обвинуваченого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки встановлені ризики не зменшились, та інші більш м`які запобіжні заходи будуть недостатніми для запобігання цих ризиків.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, та ті, що заявлені при апеляційному розгляді стороною захисту, на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Твердження сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, перевірялися судом та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою, а доводи сторони захисту про протилежне суперечать змісту самої ухвали.
В ухвалі зазначені обставини, з урахуванням яких суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу.
Ці висновки суду першої інстанції захисником не спростовані з наданням відповідних доказів.
Судової тяганини з наявних матеріалів не убачається, дослідження доказів ще триває, як встановлено при апеляційному розгляді, судовий розгляд не завершений з об`єктивних причин.
Обставини, на які посилається сторона захисту, а саме те, що обвинувачений має постійне місце проживання та реєстрацію, одружений, на його утриманні перебуває троє дітей 2010, 2014, 2019 років народження, на думку колегії суддів, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки суттєво не зменшують встановлених ризиків та в даному випадку не свідчать про достатність застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу для забезпечення його належної процесуальної поведінки.
Дані про те, що обвинувачений за станом здоров`я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні.
Отже, підстав для задоволення поданої апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Таким чином, оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законноюта обґрунтованоюі підстави дляїї скасуваннявідсутні.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 08 грудня 2021 року, якою строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 продовжений на строк 60 днів, до 05 лютого 2022 року включно, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4