розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора Вознесенської окружної прокуратури м.Запоріжжя ОСОБА_9 , прокурора відділу Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 07 серпня 2024 року у кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017080080003112 від 16.08.2017 року, № 12018080060000623 від 02.03.2018 року, №12019080000000004 від 05.01.2019 року, щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Зелене Гуляйпільського району Запорізької області, громадянина України, освіта середньо-спеціальна, працюючого автослюсарем ФОП « ОСОБА_10 », одруженого, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

- 19.06.2006 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя за ч.1 ст.296, ч.2 ст.296, ч.4 ст.187, ч.2 ст.186, ст.ст. 69, 70 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна, звільнений 07.04.2009 року з Вільнянської ВК Запорізької області № 20 за відбуттям строку покарання;

- 25.05.2011 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч.3 ст.186 КК України до 4 років позбавлення волі, звільнений 24.12.2013 року з Оріхівської ВК Запорізької області № 88 за відбуттям строку покарання;

- 10.11.2015 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч.1 ст.121, ч.1 ст.289, ч.1 ст.70 КК України до 5 років позбавлення волі, звільнений 15.08.2017 року за відбуттям строку покарання;

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.121, ч.2 ст.289, ч.1 ст.263 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскарженого рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 07 серпня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч.1 ст.121, ч.2 ст.289, ч.1 ст.263 КК України та призначено йому покарання:

- за ч.1 ст.121 КК України - у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років;

- за ч.2 ст.289 КК України - у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років, без конфіскації майна;

- за ч.1 ст.263 КК України - у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років, без конфіскації майна.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 вирішено обраховувати з моменту набрання вироком законної сили.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано в строк відбування покарання ОСОБА_7 період знаходження його в місцях попереднього ув`язнення з часу затримання 03.03.2018 року до 05.07.2018 року та з 25.03.2019 року до 05.09.2023 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цивільний позов ОСОБА_11 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - залишено без розгляду.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Цим вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у умисному тяжкому тілесному ушкодженні, тобто умисному тілесному ушкодженні, небезпечному для життя в момент заподіяння, незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненому повторно за попередньою змовою групою осіб, незаконному придбанні, носінні, зберіганні та збуті вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу, вчинених за наступних обставин.

15 серпня 2017 року приблизно о 21 год. 10 хв. ОСОБА_7 , будучи у стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи біля будинку № 69 по вул. Військбуд у м. Запоріжжі, маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, в ході раптово виниклого конфлікту із ОСОБА_11 , який виник у зв`язку із зіткненням автомобілів «ВАЗ 2101», реєстраційний номер - НОМЕР_1 , і «Renault Kangoo», реєстраційний номер - НОМЕР_2 , підійшовши до ОСОБА_11 , який знаходився біля зазначеного автомобіля «Renault Kangoo», наніс йому один удар кулаком правої руки в область лівої частини обличчя (щелепи), від якого ОСОБА_11 упав потиличною частиною голови на асфальт та втратив свідомість, чим спричинив останньому важку черепно-мозкову травму, закритий уламковий перелом пірамідки правої скроневої кістки з подальшим переходом лінії перелома на тім?яно-потиличний шов справа, луску скроневої кістки та праву тім?яну кістку, уламковий перелом стінок основної пазухи зі скупченням крові в ній, забій головного мозку важкого ступеня, з утворенням субдуральних гематом в правій потиличній області, по ходу сигмовидного синуса та в передній черепно-мозковій ямці зліва, з локалізацією зон забоїв в правій потиличній та в лівій лобній долях головного мозку, з послідуючим розвитком пареза лицьового нерву справа, посттравматичного правостороннього отита, заворота (вивертання) нижньої повіки правого ока, забої м`яких тканин голови (більш точна локалізація не вказана), які кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки в момент їх спричинення.

Крім того, 02 березня 2018 року приблизно о 04 год. 30 хв. ОСОБА_7 , знаходячись у дворі будинку № 18 по пр. Маяковського у м. Запоріжжі, маючи умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом, діючи повторно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою з невстановленими досудовим слідством особами, які шляхом злому замка дверей автомобіля «ЗА3-Daewoo Т13110», державний номерний знак НОМЕР_3 , 2007 року випуску, який належить на праві власності ОСОБА_12 , проникли до салону вказаного автомобілю та виламали замок запалювання для зручності керування автомобілем.

Далі невстановлені досудовим слідством особи приєднали вказаний автомобіль за допомогою буксирувального тросу до невстановленого автомобілю під керуванням ОСОБА_7 .

Після цього, невстановлена досудовим слідством особа розмістилась на місце водія у автомобілі «ЗА3-Daewoo Т13110», а ОСОБА_7 , керуючи невстановленим автомобілем, шляхом буксирування зрушив з місця автомобіль «ЗА3-Daewoo Т13110» та транспортував його у невідомому напрямку, тим самим незаконно заволодів вказаним транспортним засобом, чим спричинив потерпілому ОСОБА_12 матеріальну шкоду, яка складає 67849 грн. 87 коп.

Крім того, ОСОБА_7 в порушення вимог Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 12 жовтня 1992 року № 576 та Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом МВС України № 622 від 21 серпня 1998 року, вчинив ряд кримінальних правопорушень, пов`язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами за наступних обставин.

ОСОБА_7 , маючи умисел на незаконне придбання, носіння, зберігання та збут вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, незаконно придбав у невстановлений у ході досудового розслідування час та невстановлених обставинах обріз двоствольної гладкоствольної мисливської рушниці «ТОЗ-БМ», 16-го калібру, заводський номер « НОМЕР_4 » промислового виробництва Тульського зброярного заводу СРСР, 1968 рік, який є нестандартною вогнепальною зброєю, придатний для проведення пострілів з обох стволів, в який саморобним способом внесені зміни: вкорочений блок стволів до залишкової довжини в 314 мм та відпиляний приклад до пістолетного руків`я, який у подальшому переніс за місцем своєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , де незаконно зберігав без передбаченого законом дозволу, після чого 06 лютого 2019 року приблизно о 12 год. 30 хв., знаходячись за вищевказаною адресою, незаконно збув ОСОБА_13 шляхом продажу за 6000 грн.

До того ж ОСОБА_7 , маючи умисел на незаконне придбання, носіння, зберігання та збут бойових припасів без передбаченого законом дозволу, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, незаконно придбав у невстановлений у ході досудового розслідування час та невстановлених обставинах предмет циліндричної форми з маркуванням «НОМЕР_10 «НОМЕР_11»; «НОМЕР_12», який є вибуховим пристроєм військового призначення промислового виготовлення, а саме бойовою реактивною протитанковою гранатою РПГ-26, яка відноситься до бойових припасів, містить в собі заряд бризантної вибухової речовини - ОКФОЛ, масою 420 грамів, та заряд метальної вибухової речовини - трубчастий піроксиліновий порох марки 7/1 ТР В/А, масою 134 грами, та придатна для використання за призначенням, а саме здійснення пострілу та вражання цілі шляхом вибуху, тобто придатна для здійснення вибуху, який у подальшому переніс за місцем свого тимчасового мешкання за адресою: АДРЕСА_3 , де незаконно зберігав без передбаченого законом дозволу, після чого 12 лютого 2019 року, приблизно об 10 год. 40 хв., знаходячись за вищевказаною адресою, незаконно збув ОСОБА_13 шляхом продажу за 10000 грн.

Крім того, ОСОБА_7 , маючи умисел на незаконне придбання, носіння, зберігання та збут вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, незаконно придбав у невстановлений у ході досудового розслідування час та невстановлених обставинах обріз двоствольної гладкоствольної мисливської рушниці 12-го калібру моделі «ИЖ-58МА», заводський номер « НОМЕР_5 » промислового виробництва Іжевського механічного заводу СРСР, який є нестандартною вогнепальною зброєю, придатний для проведення пострілів з обох стволів, в конструкцію якого саморобним способом внесені зміни: вкорочений блок стволів до залишкової довжини в 317 мм, видалене ложе (приклад з шийкою) та замість них саморобним способом приєднаний фрагмент ложа (фрагмент приклада з шийкою) від іншої рушниці, який у подальшому переніс у невстановлене місце поблизу гаражного кооперативу по вул. Нагнибіди, на ділянці місцевості між будинком №67 по вул. 40 років Перемоги та будинком № 10 по вул. Нагнибіди у м. Запоріжжі, де приховано незаконно зберігав без передбаченого законом дозволу, після чого 25 березня 2019 року, приблизно о 10 год. 30 хв., знаходячись поблизу вищевказаного місця, незаконно збув ОСОБА_13 шляхом продажу за 5000 грн.

Разом з цим ОСОБА_7 , маючи умисел на незаконне придбання, носіння та зберігання вибухових речовин боєприпасів без передбаченого законом дозволу, діючи умисно, незаконно придбав у невстановлений у ході досудового розслідування час та невстановлених обставинах речовину темно-жовтого кольору у формі прямокутного паралелепіпеду, яка є тротиловою шашкою 200 г промислового виготовлення, що відноситься до бризантної вибухової речовини нормальної потужності, а також 3 патрона з маркуванням «НОМЕР_13», 3 патрона з маркуванням «НОМЕР_14», 2 патрони з маркуванням «НОМЕР_15»), які є саморобними пістолетними патронами калібру 9mm. А., споряджені саморобним способом за допомогою промислового обладнання та з використанням елементів та частин промислового виготовлення (кулі, пороху, капсуля, вкороченої гільзи проміжного патрону 223 Rem або гільзи холостого патрону), 2 патрони з маркуванням «НОМЕР_16», які є пістолетними патронами калібру 9mm.А., споряджені за допомогою промислового обладнання та з використанням елементів промислового виготовлення (кулі, пороху, гільзи та капсуля), що споряджені еластичними полімерними кулями та призначені для стрільби з гладкоствольної вогнепальної зброї калібру 9mm.А. , наприклад травматичних пістолетів відповідного калібру, придатні до стрільби, при цьому питома кінетична енергія (En) стріляних куль перевищує граничний показник - 0,5 Дж/мм2 та є боєприпасами, які в подальшому незаконно переніс за місцем своєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , де незаконно зберігав без передбаченого законом дозволу до 17.00 год. 25 березня 2019 року, де зазначена вибухова речовина та боєприпаси були виявлені та вилучені правоохоронними органами в ході проведення обшуку зазначеного житла.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 серпня 2024 року, постановити нову ухвалу, якою виправдати ОСОБА_7 на підставі п.3 ч. 1 ст. 284 КПК України за недоведеністю вини у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 121, ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 263 КК Україна, у зв`язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення його винуватості у вчиненні цих злочинів та вичерпано всіх можливих для їх отримання.

Обгрунтовуючи свої вимоги зазначає, що 01 червня 2023 року ним було заявлено клопотання про недопустимість доказів та виключення їх з числа доказів, однак судом першої інстанції заявлені клопотання не розглянуті по суті, не було постановлено ухвал, а тому він був позбавлений можливості їх оскаржити. Вказав, що судом першої інстанції було порушено право на захист, оскільки він перебував у скляній кабінці, що на думку сторони захисту позбавило його можливості реалізувати свої процесуальні права, він не мав можливості в повній мірі отримувати правову допомогу від свого захисника, так як знаходився від нього на значній відстані, крім того конструкція скляної кабіни була обмежено звуконепроникною, що робить неможливим спілкування з адвокатом. Зазначив, що під час розгляду справи, сторона захисту також вказувала на порушення вимог ст. 290 КПК України, з огляду на те, що органом досудового розслідування не було надано доступ до матеріалів кримінального провадження, а саме речових доказів, а тому суд першої інстанції не міг визнати такі письмові докази допустимими.

В апеляційній скарзі прокурор Вознесенської окружної прокуратури м.Запоріжжя ОСОБА_9 просить скасувати вирок в частині призначеного покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим та призначити покарання:

- за ч. 1 ст. 121 КК України у виді 8 ( восьми) років позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 289 КК України у виді 7 (семи) років позбавлення волі;

- за ч. 1 ст. 263 КК України у виді 7 років (семи) позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

В решті вирок суду залишити без змін.

Обгрунтовуючи свої вимоги зазначає, що судом застосований принцип поглинення до однакових за видом та розміром покарань, як основних так і додаткових, призначених за ч. 1 ст. 121 та ч. 1 ст. 263 КК України. Окрім того, судом не достатньою мірою враховано дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів та злочинів проти життя та здоров`я особи, за які відбував реальні строки покарання. Зазначив, що під час дії застосованого до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту останній вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України, та відносно нього судом обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що свідчить про свідому антисоціальну поведінку обвинуваченого та ігнорування законів України, а тому у місцевого суду були усі підстави для призначення обвинуваченому більш суворого покарання.

В апеляційній скарзі прокурор відділу Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_6 просить скасувати вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07.08.2024 року в частині призначеного покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним та призначити покарання:

- за ч. 1 ст. 121 КК України у виді 8 років позбавлення волі;

-за ч. 2 ст. 289 КК України у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

-за ч. 1 ст. 263 КК України у виді 7 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш сурового покарання більш суровим, остаточно призначити покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

В решті вирок суду залишити без змін.

Обгрунтовуючи свої вимоги зазначає, що суд вправі визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим при призначенні за окремі злочини, що входять у сукупність, покарання як одного виду, так і різних. Однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей (санкцій частин статей) КК. Проте, на думку прокурора, суд вказаних положень не дотримався. Так, прокурор вказав, що у порушення вказаних приписів судом застосований принцип поглинення до однакових за видом та розміром основних покарань, призначених за ч. 1 ст. 121 та ч. 1 ст. 263 КК України. Крім того, зазначив, що судом не достатньою мірою враховано дані про особу обвинуваченого, який неодноразово судимий до реальної міри покарання у вигляді позбавлення волі, після відбуття покарань на шлях виправлення не став та належних висновків для себе не зробив, а навпаки, обрав для себе «кримінальний» шлях існування у суспільстві та продовжив вчинення злочинів.

Позиції учасників судового провадження.

Обвинувачений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 підтримали вимоги апеляційної скарги обвинуваченого та просили виправдати обвинуваченого ОСОБА_7 з підстав викладених в апеляційній скарзі, заперечували щодо задоволення апеляційних скарг прокурорів.

Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, просили задовольнити апеляційні скарги прокурорів.

Захисник ОСОБА_15 у судове засідання не з`явилася, була належним чином повідомлена про дату та час розгляду провадження, надала клопотання про розгляд апеляційної скарги обвинуваченого за її відсутності.

Представник потерпілого ОСОБА_16 у судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про дату та час розгляду провадження, будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи не надсилав.

Мотиви суду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Вирок є обґрунтованим, якщо він ухвалений судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є вирок, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Посилання в апеляційній скарзі обвинуваченого на те, що суд порушив вимоги кримінального процесуального закону, висновки суду не відповідають фактичним обставинам провадження, досудове розслідування та судовий розгляд за провадженням проведено неповно та неправильно застосований закон України про кримінальну відповідальність є необгрунтованими.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження з`ясовано, що судовий розгляд у ньому проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, таких порушень цього закону, котрі були б суттєвими і тягли за собою скасування вироку, у провадженні не допущено.

Обвинувачений ОСОБА_7 вину в скоєнних інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав повністю та суду першої інстанції щодо інкримінованих йому подій за ч.1 ст.121 КК України пояснив, що в серпні 2017 року біля буд. № 69 по вул. Військбуд в м. Запоріжжі мало місце ДТП за участю керованого ним автомобіля «ВАЗ 2101», реєстраційний номер НОМЕР_1 , червоного кольору і автомобіля «Renault Kangoo» реєстраційний номер НОМЕР_2 , яке сталося, на його думку, через порушення Правил дорожнього руху України водієм цього транспортного засобу. Внаслідок цього біля автомобіля «Renault Kangoo» виникла сутичка, а потім і бійка, в якій він участі не приймав. Водія цього автомобіля він не знає, ударів йому не наносив. Чому свідки вказують на нього, йому не відомо. Він особисто приймав участь у бійці, але з іншими раніше невідомими військовими чоловіками, які знаходились в той час поблизу, що може підтвердити його дружина та подружжя ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , які також були пасажирами у керованому ним автомобілі. Цивільний позов не визнає в повному обсязі. Що стосується інкримінованих йому подій за ч.2 ст.289 КК України пояснив, що автомобіль придбав без офіційного оформлення за розпискою через своїх знайомих за 700 доларів США. Його привезли додому без технічного паспорту транспортного засобу, який повинні були передати пізніше. Прізвища та імені продавця не знає, це був знайомий ОСОБА_19 . Розписка мала бути в автомобілі, але куди вона зникла, йому не відомо. Сам перебував за кермом після того як випив банку пива, з приводу чого було складено протокол про адміністративне правопорушення по ч.1 ст.130 КУпАП та перевищення швидкості. На вимогу поліції не зупинився, так як до цього був учасником ДТП та знаходився в стані алкогольного сп`яніння. Про те, що автомобіль перебуває в угоні, йому відомо не було. Що стосується інкримінованих йому подій за ч.1 ст.263 КК України, суду першої інстанції пояснив, що був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично не проживав. Там мешкала його мати разом зі своїм співмешканцем, з якими він мав конфлікт та не спілкувався. Про те, що там знаходилась зброя та бойові припаси, йому нічого відомо не було, та звідки вони з`явились також. З 2018 року він зі своєю сім`єю проживав у АДРЕСА_2 . Зі свідком ОСОБА_13 він не спілкувався та його не знає. З ОСОБА_20 була розмова, але не про зброю, а про металолом. Водій, який начебто проводив оперативну закупку ( ОСОБА_21 ), свої покази суду не надавав. На оперативному відео він тримав не бойовий гранатомет, а лише пустий "тубус". При затриманні у нього були вилучені кошти в сумі 5000 грн., які йому було повернуто як борг. Затримання проводилось без присутності адвоката, який приїхав пізніше.

Разом з тим, незважаючи на невизнання своєї винуватості обвинуваченим, у результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у кримінально-каранних діяннях зроблено на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом у їх взаємозв`язку відповідно до приписів ст. 94 КПК України.

Зокрема, по епізоду за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч.1 ст. 121 КК України такого висновку суд дійшов на підставі аналізу змісту показань потерпілого та свідків, які були безпосередньо допитані в судовому засіданні і підтвердили його винуватість; проведення слідчих експериментів, висновками судових експертиз, а також на підставі інших доказів, зміст яких детально відображено у вироку.

Так, суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу вироку показання потерпілого ОСОБА_11 , який вказував, що ОСОБА_7 раніше не знав. 15 серпня 2017 року, близько 21 год. приїхав з дачі разом з дружиною та внуками. Була ще світла пора доби. Перебуваючи біля прилавків на ринку на вул. Військбуд у м. Запоріжжі, де стояв його автомобіль не на проїзній частині, побачив машину червоного кольору, яка рухалась на великій швидкості. Відбулось невелике зіткнення двох машин, а потім автомобіль «ВАЗ 2101» ударився з іншим авто. Водій автомобіля, якого він впізнає як ОСОБА_7 , підбіг до нього, та нічого не говорячи, в присутності дружини, онуків та інших людей, наніс удар рукою в ліву частину обличчя в область челюсті. Від цього удару він упав, а нападник продовжив наносити удари ногами. До них підбігли інші люди, почали вгамовувати конфлікт. Від отриманого удару втратив свідомість, в наслідок чого подальші події погано пам`ятає. Викликали «швидку допомогу», яка доставила в 5-у Міську клінічну лікарню, де проходив лікування майже півтора року. Такими діями йому спричинено матеріальну та моральну шкоду, які не відшкодовані.

Крім того, судом досліджено та наведено у вироку показання свідка ОСОБА_22 , який пояснив, що влітку 2017 року в вечірній час разом з дружиною перебував біля аптеки по вул. Військбуд в м. Запоріжжі. В цей час бачив як автомобіль «ВАЗ 2101» червоного кольору швидко рухався по дорозі, здійснив зіткнення спочатку з одним автомобілем, а потім і з його власним автомобілем «БМВ». За кермом автомобіля «ВАЗ» був ОСОБА_7 , він одразу пішов до водія першого автомобіля. Там відбулась бійка, подробиці якої він не бачив, але ОСОБА_7 всі, в тому числі і військові, заспокоювали. Сам же ОСОБА_22 знаходився біля свого транспортного засобу. Бачив, що на землі лежав невідомий чоловік, якого, зі слів інших людей, вдарив водій автомобіля «ВАЗ». Викликали поліцію. З приводу ДТП було засідання в Шевченківському районному суді м. Запоріжжя, де ОСОБА_7 визнано винним.

Суд першої інстанції обгрунтовано взяв до уваги показання свідка ОСОБА_23 , яка пояснила, що в один з днів серпня 2017 року близько 21 год., разом з чоловіком знаходились біля аптеки по вул. Військбуд в м. Запоріжжя. Чоловік знаходився в автомобілі «БМВ», а вона на сходинках аптеки і купувала лікарські засоби через вікно. В цей час побачила як в їхній автомобіль врізалося «Жигулі» оранжевого кольору. З нього вийшов чоловік, якого вона впізнає як ОСОБА_7 , він підбіг до іншого автомобіля і водію похилого віку почав наносити удари в голову і ногами, а потім і іншим людям. Невідомий чоловік від удару ОСОБА_7 упав на землю і більше не підіймався. В автомобілі «ВАЗ» також перебував ще один чоловік та дві жінки, але вони до місця конфлікту не підходили. На місце події приїздили співробітники Нацгвардії і заспокоїли ОСОБА_7 .

Також судом наведено у вироку показання свідка ОСОБА_24 , який зазначив, що в один з днів серпня чи вересня 2017 року, перебуваючи на вул. Військбуд в м. Запоріжжі був очевидцем ДТП та конфлікту між його учасниками. Бачив, як автомобіль «Рено-кенго» мало зіткнення з автомобілем «Жигулі» червоного кольору, а потім і з автомобілем «БМВ». Потасовка була між водіями «Жигулі» та «Рено», і з відстані приблизно в 10 метрів бачив, як останній, знаходячись біля свого транспортного засобу, від удару в обличчя від водія першого автомобіля упав на землю. У нього була «розбита» голова, йому почали надавати допомогу, викликали поліцію та «швидку допомогу». Поряд було приблизно ще 15-20 чоловік і водій автомобіля «ВАЗ» конфліктував ще з кимось. ОСОБА_7 схожий на водія автомобіля «Жигулі», але свідок не може стверджувати це на 100%, так як з часу тих подій минув значний період.

Окрім того, судом першої інстанції було допитано свідка ОСОБА_25 , яка пояснила, що в один з днів серпня 2017 року, близько 21 год., разом з подругою перебувала на вул. Військбуд в м. Запоріжжі. Бачила як один автомобіль зачепив інший червоного кольору і той вдарився в третій, що стояв біля аптеки. Розпочалася сварка, а потім і бійка. З відстані приблизно в 10 метрів бачила як водій автомобіля темного кольору стояв, а водій з автомобіля червоного кольору вийшов з салону, підбіг до нього і один раз вдарив його ногою в груди, той впав та сильно вдарився. Вона від таких подій перелякалася. Були викликані поліція та «швидка допомога». Бійка не припинилася, а в ній з`явилися нові учасники.

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обгрунтовано послався у вироку й на протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 02.11.2017 року за участю потерпілого ОСОБА_11 , де він впізнав ОСОБА_7 як особу, яка спричинила йому тілесні ушкодження.

Суд першої інстанції також обгрунтовано послався у вироку на протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 02.11.2017 року за участю свідка ОСОБА_26 , де вона впізнала ОСОБА_7 як особу, яка спричинила тілесні ушкодження її чоловіку.

Також, судом першої інстанції досліджено та враховано висновок судово-медичної експертизи № 2597 від 14.11.2017 року, відповідно до якого важка черепно-мозкова травма, закритий уламковий перелом пірамідки правої скроневої кістки з подальшим переходом лінії перелома на тім?яно-потиличний шов справа, луску скроневої кістки та праву тім?яну кістку, уламковий перелом стінок основної пазухи зі скупченням крові в ній, забій головного мозку важкого ступеня, з утворенням субдуральних гематом в правій потиличній області, по ходу сигмовидного синуса та в передній черепно-мозковій ямці зліва, з локалізацією зон забоїв в правій потиличній та в лівій лобній долях головного мозку, з послідуючим розвитком пареза лицьового нерву справа, посттравматичного правостороннього отита, заворота (вивертання) нижньої повіки правого ока, забої м`яких тканин голови (більш точна локалізація не вказана) кваліфікуються, як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки в момент ї спричинення.

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обгрунтовано послався у вироку й на протокол огляду місця події від 15.08.2017 року, відповідно до якого оглянута ділянка місцевості між будинком № 73 та № 71 по вул. Військбуд м. Запоріжжі.

Крім того, на підтвердження винуватості обвинуваченого суд першої інстанції послався на висновок судово-медичної експертизи № 2143 від 14.11.2017 року, відповідно до якого на полімерних пляшках з салону автомобіля «ВАЗ 2101», медичному бинті встановлена наявність крові людини та виявлено антиген Н ізесерологічної системи АВО з ізогемаглютининами анти-А та анти-В.

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обгрунтовано послався у вироку й на висновок судової дактилоскопічної експертизи № 1-1373 від 03.11.2017 року, відповідно до якого сліди папілярних узорів рук, вилучених під час огляду місця події 15.08.2017 року в автомобілі «ВАЗ 2101» залишені середнім пальцем правої руки ОСОБА_27 , великим пальцем лівої руки ОСОБА_7 та іншою особою.

Також, судом першої інстанції досліджено та враховано протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16.08.2017 року за участю свідка ОСОБА_22 , де він впізнав ОСОБА_7 .

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив та поклав у вирок протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 17.08.2017 року за участю свідка ОСОБА_28 , де він впізнав ОСОБА_7 , протокол слідчого експерименту від 20.10.2017 року за участю свідка ОСОБА_29 , протокол слідчого експерименту від 20.10.2017 року за участю свідка ОСОБА_30 .

Також в судовому засіданні судом першої інстанції було досліджено висновок судово-медичної експертизи № 2101 від 25.08.2017 року, відповідно до якого синець правого плеча, садно лівого ліктьового суглоба у ОСОБА_7 самі по собі кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що виникли від дії тупого предмета, індивідуальні особливості якого не було відображено.

По епізоду за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч.2 ст.289 КК України висновку про доведеність винуватості останнього суд дійшов на підставі аналізу змісту показань потерпілого та свідків, які були безпосередньо допитані в судовому засіданні і підтвердили його винуватість; протоколів огляду, висновків судових експертиз, а також на підставі інших доказів, зміст яких детально відображено у вироку.

Так, суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу вироку показання потерпілого ОСОБА_12 , який вказував, що ОСОБА_7 раніше не знав. У власності має автомобіль «ЗА3-Daewoo Т13110», державний номерний знак НОМЕР_3 , 2007 року випуску, червоного кольору, придбаний за 40 тис. грн. Він був обладнаний сигналізацією, та ключі від замка запалювання були лише у нього як у власника. Місце стоянки автомобіля було в дворі будинку № 18 по пр. Маяковського у м. Запоріжжі. 01 березня 2018 року ввечері він залишив його у дворі, а зранку наступного дня на своєму місці стоянки він був відсутній. Повідомив про його зникнення до органів поліції. В подальшому його викликав слідчий та повернув автомобіль, про що він написав відповідну розписку. При цьому замки дверей в ньому були зламані.

Крім того, судом досліджено та наведено у вироку показання свідка ОСОБА_31 , який пояснив, що в один з днів, в який точно час не пам`ятає, підійшов до вікна квартири та побачив, що в дворі будинку три чи чотири невідомих чоловіки віком 25-35-40 років штовхали легковий автомобіль, намагаючись його завести. Такий висновок він зробив з того, що рух автомобіля був переривчастим. Територія двору була не розчищена. Автомобіль вони не завели так як не було належного щеплення коліс з асфальтовим покриттям. Чий це був транспортний засіб йому не відомо. Через ваду зору він є дальтоніком, тому колір автомобіля, як йому здалося, був темний чи сірий. Маркою транспортного засобу був «Сенс» або «Ланос». Зранку приходили працівники поліції та проводили опитування з приводу угона автомобіля, надав їм свої пояснення.

Суд першої інстанції обгрунтовано взяв до уваги показання свідка ОСОБА_32 , яка пояснила, що є працівником органів поліції. В один з днів березня 2018 року перебувала на службі в складі патрульного екіпажу разом з ОСОБА_33 . Побачили як на зустріч рухався автомобіль «ДЄУ-сенс», без номерних знаків, червоного кольору, з пошкодженнями бамперу і правого боку, схожий за описом, зазначеним в орієнтуванні про угон автомобіля. Вирішили його зупинити та перевірити документи. Але він став пришвидшувати рух по трасі Харків-Сімферополь. Передали цю інформацію іншим патрульним екіпажам. Автомобіль вимогу зупинитися не виконував, рухався по вул. Стартовій, Архангельській, Базовій, знову виїхав на трасу, де врізався в купу снігу. Розбили скло, витягли водія, яким виявився ОСОБА_7 , і одягли йому на руки кайданки. Які він тоді надавав пояснення вже не пам`ятає. В салоні автомобіля перебувало ще 2 особи ( ОСОБА_34 ), яких також затримали. Викликали слідчо-оперативну групу. Потім освідували цих осіб на стан алкогольного сп`яніння в наркодиспансері, а потім доставили до відділу поліції. Також, на водія було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст.130 ч.1 КУпАП.

Також, судом першої інстанції за клопотанням сторони захисту було допитано свідка ОСОБА_35 , який пояснив, що ОСОБА_7 є його знайомим. Познайомив їх ОСОБА_36 , разом їздили на рибалку. Останній раз з ним особисто бачились на початку березня 2018 року в гаражі по вул. Новомосковській в м. Запоріжжі неподалік стадіону «Торпедо» з приводу ремонту автомобіля «ВАЗ 2110» сірого кольору. Прийшов туди близько 21 год. і перебував там приблизно до 23 год. 30 хв. Також там знаходився ОСОБА_37 . Через деякий час в ЗМІ бачив інформацію про затримання ОСОБА_38 , а також дізнався, що з тим також був і ОСОБА_7 .

Окрім того, судом першої інстанції за клопотанням сторони захисту було допитано свідка ОСОБА_39 , який пояснив, що ОСОБА_7 є його знайомим. Останній раз з ним особисто бачились 01 березня 2018 року в гаражі, що належить ОСОБА_40 , під час ремонту ходової частини автомобіля «ВАЗ 2110». Близько 24 год. викликали таксі і ОСОБА_7 поїхав додому. Наступного дня купили запасні частини і провели ремонт автомобіля. Про затримання ОСОБА_7 дізнався від брата ОСОБА_41 . Потім, в ЗМІ бачив відео затримання автомобіля «Ланос». Про ДТП за участі автомобіля «ВАЗ 2101» червоного кольору на території військового містечка нічого не відомо. Ремонтував пошкодження правої частини вказаного автомобіля.

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обгрунтовано послався у вироку й на протокол прийняття заяви ОСОБА_12 від 02.03.2018 року про вчинене кримінальне правопорушення.

Суд першої інстанції також обгрунтовано послався у вироку на протокол огляду місця події від 02.03.2018 року, відповідно до якого оглянута ділянка місцевості навпроти 2 під`їзду будинку № 18 по вул. Я.Новицького в м. Запоріжжі.

Також, судом першої інстанції досліджено та враховано протокол огляду місця події від 03.03.2018 року, відповідно до якого оглянута ділянка місцевості на перехресті траси Москва-Сімферополь та вул. Базової м. Запоріжжя, де виявлено автомобіль «ЗА3-Daewoo Т13110» в кузові червоного кольору.

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обгрунтовано послався у вироку й на протоколи огляду від 03.03.2018 року та 04.03.2018 року, відповідно до яких оглянутий відеозапис з камер зовнішнього спостереження магазину «HiFi», де є зображення чотирьох невідомих чоловіків, які зачепили за допомогою тросу автомобіль «ЗА3-Daewoo Т13110» у дворі будинку № 18 по пр. Маяковського в м. Запоріжжі.

Крім того, на підтвердження винуватості обвинуваченого суд першої інстанції послався на протокол обшуку від 06.03.2018 року домоволодіння АДРЕСА_1 , протокол обшуку від 06.03.2018 року кв. АДРЕСА_3 .

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обгрунтовано послався у вироку й на висновок автотоварознавчої експертизи № 11/1-42 від 13.03.2018 року, відповідно до якого середньоринкова вартість транспортного засобу автомобіля марки «ЗА3-Daewoo Т13110», 2007 року випуску, на момент скоєння кримінального правопорушення, а саме 02.03.2018 року, може складати 67849 грн. 87 коп.

Також, судом першої інстанції досліджено та враховано протокол огляду предмету від 11.03.2018 року, відповідно до якого оглянутий оптичний носій DVD-R з записом «Body-камер» співробітників патрульної поліції, які 03.03.2018 року затримували осіб, які рухались на викраденому автомобілі «ЗА3-Daewoo Т13110» в кузові червоного кольору.

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив та поклав у вирок протокол про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 12.04.2018 року, відповідно до якого здійснено зняття інформації з транспортної телекомунікаційної мереж - з номеру мобільного телефону НОМЕР_6 у відношенні ОСОБА_7 , згідно з якою зафіксовані телефонні розмови 02.03.3018 року з невідомим на ім`я ОСОБА_42 , у тому числі щодо розборки автомобіля. До протоколу додано ДВД-Р диск з аудіозаписом.

Також в судовому засіданні судом першої інстанції було проведено огляд речових доказів, в тому числі і автомобіля «ЗА3-Daewoo Т13110», державний номерний знак НОМЕР_3 , 2007 року випуску, червоного кольору, а також інших речових доказів, наданих стороною обвинувачення.

Речові докази, а саме: предмет схожий на пістолет, сріблястого кольору, фірми: «EKOL MAJOR» з маркуванням: «НОМЕР_17.», з номером: «НОМЕР_18»; магазин чорного кольору до вищезазначеного предмета схожого на пістолет, сріблястого кольору, фірми: «EKOL MAJOR» з маркуванням: «НОМЕР_17.», з номером: «НОМЕР_18»; 1 набій з вищезазначеного магазину, фірми «S&B, з маркуванням «НОМЕР_19»; 1 набій з фірми «ONIS», з маркуванням «НОМЕР_20.»; 1 набій з маркуванням «НОМЕР_21» та «НОМЕР_22» (т.11, а.с.87-89), а також патрони «ТАХО ПАТРИОТ» НОМЕР_23 в кількості 4-х штук; патрони «ІМІТАТОР ПОСТРІЛУ» НЕ ДАС в кількості 3-х штук; один патрон з зарядом з маркуванням НОМЕР_24, які передані інспектору дозвільної служби Вознесенівського ВП ДВП ГУНП в Запорізькій області (т.11, а.с.73-74), судом першої інстанції не досліджувались через їх втрату при зберіганні органами поліції.

По епізоду за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч.1 ст.263 КК України висновку про доведеність винуватості останнього суд дійшов на підставі аналізу змісту показань свідків, які були безпосередньо допитані в судовому засіданні і підтвердили його винуватість; протоколами огляду місця події, проведення слідчих експериментів, висновками судових експертиз, а також на підставі інших доказів, зміст яких детально відображено у вироку.

Так, суд першої інстанції послався у вироку на показання свідка ОСОБА_43 , яка пояснила, що ОСОБА_7 вона не знає. Працівниками поліції було запропоновано прийняти участь в слідчих діях в якості понятої, на що надала свою згоду. Була присутня при видачі грошових коштів, складалися протоколи, які підписувала, порушень не було, зброю не пам`ятає.

Судом першої інстанції досліджено та наведено у вироку показання свідка ОСОБА_44 , який пояснив, що ОСОБА_7 він не пам`ятає. В якості понятого приймав участь в слідчих діях. За результатами складались відповідні протоколі, в яких є його підписи.

Судом першої інстанції також наведено у вироку показання свідка ОСОБА_45 , який пояснив, що ОСОБА_7 він не знає. В 2019 році був студентом 1 курсу Запорізького національного університету. Працівниками поліції було запропоновано прийняти участь в слідчих діях в якості понятого, на що надав свою згоду, точні дати не пам`ятає. Був присутній при проведенні обшуків, затриманні на Набережній магістралі в м. Запоріжжі і вилученні коштів. Пам`ятає автомобіль «Мазда» червоного кольору та обріз мисливської рушниці. Складалися протоколи, які особисто читав та підписував, порушень не було.

Судом зазначено у вироку показання свідка ОСОБА_46 , котра вказала, що з ОСОБА_7 вона особисто не знайома. В ході проведення досудового розслідування вона двічі залучалась працівниками поліції в якості понятої. В її присутності особі видавались кошти, а потім цей чоловік привозив зброю і пояснював, що придбав її за видані гроші. В перший раз це був обріз мисливської рушниці, а в другий раз, приблизно через 1-2 тижні, - гранатомет. Складались відповідні протоколи, роз`яснювались права, ставила свої підписи, які впізнає. За давністю подій, які були суми грошових коштів не пам`ятає.

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обгрунтовано послався у вироку й на протокол про результати візуального спостереження за особою від 10.03.2019 року, відповідно до якого зафіксовано факт спілкування та зустрічей ОСОБА_7 та ОСОБА_13 у дати вчинення кримінальних правопорушень: 06 лютого 2019 року з 10-30 год. до 13-00 год. та 12 лютого 2019 року з 09-00 год. до 12-00 год.

Крім того, на підтвердження винуватості обвинуваченого суд першої інстанції послався на протокол за результатами проведення негласної слідчої дії - аудіо-, відеоконтролю особи від 10.03.2019 року, відповідно до якої 06 лютого 2019 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_13 зафіксовано розмову, під час якої останні обговорювали купівлю-продаж рушниці та інших вогнепальних предметів та вибухових пристроїв. Крім того, 12 лютого 2019 року зафіксовано розмову між вищевказаними особами щодо передання грошових коштів за переданий ймовірно вибуховий пристрій, обговорюють між собою спосіб його використання. Крім того, у інші дати, а саме 05 лютого 2019 року та 11 лютого 2019 року ОСОБА_13 та ОСОБА_7 обговорювали купівлю-продаж вогнепальної зброї та інших вибухових пристроїв. До протоколу додано ДВД-Р диск з відповідними файлами.

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обгрунтовано послався у вироку й на протокол про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 10.03.2019 року, відповідно до якого здійснено зняття інформації з транспортної телекомунікаційної мережі - з номеру мобільного телефону НОМЕР_7 у відношенні ОСОБА_7 , згідно з якою зафіксовані телефонні розмови з ОСОБА_13 , у тому числі 06 лютого 2019 року та 12 лютого 2019 року, на яких, серед іншого, вказані особами обговорювалась кількість грошових, яка співпадає з кількістю грошових коштів, переданих, відповідно до обвинувачення ОСОБА_13 ОСОБА_7 за гладкоствольну мисливську рушницю «ТОЗ-БМ», 16-го калібру, заводський номер « НОМЕР_4 » промислового виробництва Тульського зброярного заводу, СРСР, 1968 рік. До протоколу додано ДВД-Р диск з аудіозаписом.

На підтвердження винуватості обвинуваченого суд першої інстанції послався на протокол за результатами проведення негласної слідчої дії - аудіо-, відеоконтролю особи від 10.04.2019 року, відповідно до якого зафіксовані розмови 25 березня 2019 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_13 , відповідно до яких вказані особи обговорюють між собою передачу грошових коштів, в сумі, відповідній сумі, вказаній у обвинуваченні (5000 гривень) та розміщення у багажнику транспортного засобу, яким користується ОСОБА_13 певних предметів. До протоколу додано ДВД диск.

Крім того, на підтвердження винуватості обвинуваченого суд першої інстанції послався на протокол про результати спостереження за особою від 10.04.2019 року, відповідно до якого 25 березня 2019 року здійснювалось відеоспостереження за ОСОБА_7 з 09-00 год. до 11-00 год., у тому числі зафіксовано переміщення ОСОБА_7 та ОСОБА_13 на транспортному засобі Мазда червоного кольору, д.н.з НОМЕР_8 , у який останні, знаходячись неподалік будинку 63 по вул. 40 річчя Перемоги вийшли з автомобілю та переклали деякі предмети до багажнику автомобілю Мазда.

Крім того, на підтвердження винуватості обвинуваченого суд першої інстанції послався на протокол про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 10.04.2019 року, відповідно до якого зафіксовані дані, отримані з транспортної телекомунікаційної мережі - з номеру мобільного телефону № НОМЕР_7 , яким користується ОСОБА_7 , відповідно до якого зафіксовані телефонні розмови ОСОБА_7 з ОСОБА_13 , згідно з якими останні обговорювали час та місце зустрічі між ними. До протоколу додано ДВД диск з аудіозаписами.

Також, судом першої інстанції досліджено та враховано протокол огляду від 06.02.2019 року (розпочато о 09-30 год., закінчено о 09-45 год.), відповідно до якого предметом огляду є грошові кошти у сумі 6000 гривень, які видані ОСОБА_13 .

Судом першої інстанції досліджено та враховано протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 12.02.2019 року (розпочато о 10-00 год., закінчено о 12-50 год.) відповідно до якого 06 лютого 2019 року о 12-32 год. ОСОБА_13 , перебуваючи поблизу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , передав грошові кошти ОСОБА_7 за двоствольну мисливську рушницю з укороченими (обрізаними) стволами та видаленим (обрізаним) прикладом. Після чого ОСОБА_13 та ОСОБА_7 вийшли з території домоволодіння та останній поклав обріз рушниці, який був загорнутий до ганчірки до багажника транспортного засобу Мазда червоного кольору, д.н.з НОМЕР_8 . Після чого ОСОБА_13 на вказаному транспортному засобі проїхав до буд. АДРЕСА_4 , де видав для огляду та вилучення обріз рушниці, який при вказаних обставинах придбав у ОСОБА_7 .

На підтвердження винуватості обвинуваченого суд першої інстанції послався на протокол огляду від 06.02.2019 року (розпочато о 09-45 год. та закінчено о 09-55 год., відповідно до якого предметом огляду є автомобіль Mazda-626, д.н.з. НОМЕР_8 . При огляді автомобілю будь-яких предметів, що заборонені в обігу, не виявлено.

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обгрунтовано послався у вироку й на протокол огляду від 06.02.2019 року (розпочато о 13-10 год., закінчено о 13-40 год.), відповідно до якого предметом огляду є автомобіль Mazda-626, д.н.з. НОМЕР_8 , який на момент огляду знаходиться на паркувальному майданчику біля буд. 90 по вул. Фортечній в м. Запоріжжі. При огляду багажнику автомобіля в ньому серед іншого вмісту багажника виявлений згорток з тканини, в який загорнуті наступні предмети: предмет, що за зовнішніми ознаками є укороченим подвійним блоком стволів рушниці довжиною 31.3 см з маркуванням НОМЕР_25.№ НОМЕР_26.

Крім того, на підтвердження винуватості обвинуваченого суд першої інстанції послався на висновок cудово-балістичної експертизи № 2-104 від 13.03.2019 року, відповідно до якого «1. Наданий на дослідження металевий предмет з маркуванням «НОМЕР_27» ззовні схожий на укорочений здвоєний блок стволів рушниці та є частиною гладкоствольної двоствольної мисливської рушниці «ТОЗ-БМ», 16-го калібру, заводський номер « НОМЕР_4 », промислового виробництва Тульського зброярного заводу, СРСР, 1968 рік, а саме вкороченим саморобним способом блоком стволів до залишкової довжини у 314 мм. 2. Наданий на дослідження металевий предмет з маркуванням «НОМЕР_9», з дерев`яним руків`ям з обрізаним прикладом від рушниці з металевим механізмом з двома металевими спусковими гачками, двома курками та скобою є частиною гладкоствольної двоствольної мисливської рушниці «ТОЗ-БМ», 16-го калібру, заводський номер « НОМЕР_4 »,, промислового виробництва Тульського зброярного заводу СРСР, а саме з колодкою з ударно-спусковим механізмом і механізмом замикання стволів та фрагментом ложа, яке вкорочене саморобним способом шляхом відпилювання прикладу до пістолетного руків`я. 3. Наданий на дослідження предмет, ззовні схожий на цівку з металевим механізмом з важелем є цівкою гладкоствольної двоствольної мисливської рушниці. У зв`язку з конструктивними особливостями цівки і відсутністю маркувальних позначень встановити конкретну модель рушниці не надалося можливим. Сліди переробки в конструкції цівки відсутні. 4. Надані на дослідження: металевий предмет з маркування «НОМЕР_28», ззовні схожий на укорочений здвоєний блок стволів рушниці, металевий предмет з маркуванням «НОМЕР_9», з дерев`яним руків`ям з обрізаним прикладом від рушниці з металевим механізмом з двома металевими спусковими гачками, двома курками та скобою, предмет, ззовні схожий на цівку з металевим механізмом з важелем замикання, у сукупності у зборі є нестандартною вогнепальною зброєю - обрізом двоствольної гладкоствольної мисливської рушниці «ТОЗ-БМ» 16-го калібру, заводський номер « НОМЕР_9 », промислового виробництва Тульського зброярного заводу СРСР, 1968 рік. В конструкцію двоствольної гладкоствольної мисливської рушниці «ТОЗ-БМ» 16-го калібру, заводський номер « НОМЕР_9 » », промислового виробництва Тульського зброярного заводу СРСР, 1968 рік, саморобним способом внесені зміни: вкорочений блок стволів до залишкової довжини в 314 мм та відпиляний приклад до пістолетного руків`я. Обріз рушниці придатний до проведення пострілів з обох стволів.

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обгрунтовано послався у вироку й на протокол огляду від 12.02.2019 року (розпочато о 08-40 год., закінчено о 08-50 год.), відповідно до якого предметом огляду є грошові кошти у сумі 10000 гривень, які видані ОСОБА_13 .

Крім того, на підтвердження винуватості обвинуваченого суд першої інстанції послався на протокол про результати контролю вчинення злочину від 12.02.2019 року, відповідно до якого закупним ОСОБА_13 здійснено оперативну закупку у ОСОБА_7 гранатомету «РПГ-26» за грошову винагороду у 10000 грн. під час перебування у квартирі АДРЕСА_5 . Після завершення зустрічі з ОСОБА_7 та придбання вказаного гранатомету ОСОБА_13 поклав вказаний предмет до свого транспортного засобу Mazda-626, д.н.з. НОМЕР_8 , а саме до багажнику, та проїхавши до гаражного кооперативу «Мотор-1» по вул. Брюлова, 17-Б в м. Запоріжжі, видав вказаний гранатомет співробітниками правоохоронних органів, що засвідчено протоколами огляду від 12.02.2019 року.

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обгрунтовано послався у вироку й на протокол слідчого експерименту від 05.03.2019 року, відповідно до якого проведено полігонні випробування вибухонебезпечних речових доказів.

Також в судовому засіданні судом першої інстанції було досліджено протокол огляду місця події від 05.03.2019 року, відповідно до якого оглянуто територію після проведення випробувань реактивної протитанкової гранати РПГ-26.

Також в судовому засіданні судом першої інстанції було досліджено висновок комплексної судової хіміко-вибухотехнічної експертизи від 14.03.2019 року № 12-25/6-78, відповідно до якого наданий на дослідження предмет циліндричної форми, який 12 лютого 2019 року добровільно видав ОСОБА_13 під час огляду автомобіля Mazda-626, д.н.з. НОМЕР_8 , являється вибуховим пристроєм військового призначення промислового виготовлення, а саме бойовою реактивною протитанковою гранатою РПГ-26, яка відноситься до бойових припасів, містить в собі заряд бризантної вибухової речовини ОКФОЛ, масою 470 грамів, та заряд метальної вибухової речовини трубчастий - пірокселіновий порох марки 7/1 ТР В/А, масою 134 грама, та придатна для використання за призначенням, а саме здійснення пострілу та вражання цілі шляхом вибуху, тобто придатна для здійснення вибуху.

Крім того, на підтвердження винуватості обвинуваченого суд першої інстанції послався на протокол огляду від 25.03.2019 року (розпочато о 08-55 год., закінчено о 09-05 год.), відповідно до якого предметом огляду є грошові кошти у сумі 5000 грн., які видані ОСОБА_13 .

Також в судовому засіданні судом першої інстанції було досліджено протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 25.03.2019 року, відповідно до якого 25 березня 2019 року приблизно о 09:30 год. перебуваючи біля гаражного товариства на ділянці між будинками АДРЕСА_6 , знаходячись в автомобілі Mazda-626, д.н.з. НОМЕР_8 , ОСОБА_13 здійснив оперативну закупку за грошову винагороду у розмірі 5000 грн. за двоствольну мисливську рушницю з укороченими (обрізаними) стволами та укороченим (обрізаним) прикладом - руків`ям, яку у подальшому згідно протоколів огляду від 25.03.2019 року ОСОБА_13 видав співробітникам правоохоронних органів, а о 10:50 год. ОСОБА_7 був затриманий співробітниками поліції та СБУ.

Також в судовому засіданні судом першої інстанції було досліджено висновок судово-балістичної експертизи № 2-168 від 26.03.2019 року, згідно якого наданий на дослідження предмет схожий на парний горизонтальний блок стволів від рушниці маркування «НОМЕР_29» є вкороченим саморобним способом до залишкової довжини у 317мм блоком стволів від гладкоствольної двоствольної мисливської рушниці 12-го калібру моделі «ИЖ-58», заводський номер « НОМЕР_5 », промислового виробництва Іжевського механічного заводу, СРСР. В конструкцію двоствольної двоствольної мисливської рушниці 12-го калібру моделі «ИЖ-58», заводський номер « НОМЕР_5 », промислового виробництва Іжевського механічного заводу, СРСР саморобним способом внесені зміни: вкорочений блок стволів до залишкової довжини в 317 мм, видалене ложе (приклад з шийкою) та замість них саморобним способом приєднаний фрагмент ложа (фрагмент приклада з шийкою) від іншої рушниці, обріз придатний до проведення пострілів з обох стволів.

Крім того, на підтвердження винуватості обвинуваченого суд першої інстанції послався на протокол обшуку від 25.03.2019 року, проведеного за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого вилучено зброю та боєприпаси.

Також в судовому засіданні судом першої інстанції було досліджено протокол слідчого експерименту від 12.04.2019 року, відповідно до якого проведено полігонні випробування вибухонебезпечних речових доказів, вилучених в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, на підтвердження винуватості обвинуваченого суд першої інстанції послався на протокол огляду місця події від 12.04.2019 року, відповідно до якого оглянуто територію після проведення випробувань вибухонебезпечних речових доказів, вилучених в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обгрунтовано послався у вироку й на висновок комплексної хіміко-вибухотехнічної експертизи № 12-40/6-149 від 10.04.2019 року, згідно якого предмети еліпсоїдної форми, вилучені в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , є корпусами бойових ручних оборонних осколкових гранат Ф-1 промислового виготовлення, корпусом бойової ручної оборонної осколкової гранати РГД-5 промислового виготовлення, речовина темно-жовтого кольору у формі прямокутного паралелепіпеду є тротиловою шашкою 200 г промислового виготовлення, яка відноситься до бризантної вибухової речовини нормальної потужності. Заряди вибухових речовин, якими споряджені надані на дослідження корпуси бойових ручних бойових осколкових гранат придатні для здійснення вибухів і руйнування корпусів з утворення характерних осколків.

Крім того, на підтвердження винуватості обвинуваченого суд першої інстанції послався на протокол огляду від 11.04.2019 року предметів, вилучених при проведенні обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого вилучено зброю та боєприпаси.

На підтвердження винуватості обвинуваченого суд першої інстанції послався на висновок судової експертизи зброї № 2-184 від 16.05.2019 року, згідно якого предмети, вилучені в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , є частинами та деталями зброї, 8 патронів є боєприпасами - саморобними пістолетними патронами калібру 9 мм, 2 патрони є боєприпасами -пістолетними патронами 9 мм, а ще 2 патрони боєприпасами не являються.

Орім того, судом першої інстанції було досліджено також речові докази, надані стороною обвинувачення.

Надаючи оцінку цим доказам у сукупності апеляційний суд вважає їх належними та допустимими для доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, та не вбачає підстав визнати наведені у вироку висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Суд апеляційної інстанції не знаходить підстав сумніватися в достовірності показань свідків, вони є логічними, послідовними і узгодженими як між собою, так і з іншими письмовими доказами у провадженні.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження та технічного запису судового процесу, свідки перед допитом попереджалися судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, приводилися до присяги.

Під час вивчення матеріалів кримінального провадження також не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що свідки з будь-яких причин обмовили чи могли обмовити обвинуваченого у зазначеному кримінальному правопорушенні.

Із матеріалів провадження істотних суперечностей, які б впливали на правильність установлення фактичних обставин провадження, у цих показаннях не вбачається. Деякі розбіжності в показаннях свідчать про індивідуальне сприйняття кожною особою подій, учасником яких вони були, і не впливають на висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 .

Також, показання свідків узгоджуються з сукупністю інших наявних у матеріалах провадження письмових доказів, досліджених в ході судового розгляду.

Позиція сторони захисту щодо невизнання обвинуваченим винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.121, ч.2 ст.289, ч.1 ст.263 КК України, була предметом розгляду суду першої інстанції та обгрунтовано розцінена судом як бажання обвинуваченого ввести суд в оману стосовно фактичних обставин з метою уникнути відповідальності за вчинені кримінальні правопорушення, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Щодо невизнання вини обвинуваченим за ч.1 ст. 121 КК України, суд апеляційної інстанції вважає, що вказане спростовується показаннями потерпілого ОСОБА_11 , наданих у суді першої інстанції. Крім того, потерпілий впізнав ОСОБА_7 , як особу яка нанесла йому тілесні ушкодження, ще під час проведення досудового розслідування. Аналогічне впізнання проведено і з дружиною потерпілого ОСОБА_26 . Обставини цієї події, як вони викладені в обвинуваченні, підтверджено належним чином і показанями свідків обвинувачення ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_25 та ОСОБА_24 , які вони надавали безпосередньо суду першої інстанції.

До того ж, на стадії досудового розслідування вина ОСОБА_7 як особи, яка вчинила вказане кримінальне правопорушення, підтверджується доданими до матеріалів справи протоколами впізнання за участі свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_28 , а також протоколами проведених слідчих експериментів за участі свідків ОСОБА_29 та ОСОБА_30 .

Перевіряючи висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що вона підтверджується дослідженими в судовому засіданні суду першої інстанції доказами.

Так, автомобіль «ЗА3-Daewoo Т13110», державний номерний знак НОМЕР_3 , 2007 року випуску, було викрадено 02 березня 2018 року приблизно о 04 год. 30 хв. з двору будинку АДРЕСА_7 . Наступного дня на перехресту траси Москва-Сімферополь та вул. базової м. Запоріжжя було затримано цей автомобіль, за кермом якого знаходився ОСОБА_7 . При цьому на вимогу працівників поліції про зупинку він не реагував, тривалий час ухилявся від виконання законних вимог працівників поліції. Затриманий автомобіль мав на собі характерні пошкодження замків дверей та замка запалювання двигуна, що свідчить про незаконність дій до його проникнення та здійснення руху без відома власника. На теж саме вказує і відсутність технічного паспорту на машину та номерного знаку.

В своїх поясненнях ОСОБА_7 стверджує, що придбав вказаний автомобіль без офіційного оформлення за розпискою через своїх знайомих за 700 доларів США. Його привіз додому без технічного паспорту транспортного засобу, який повинні були привезти пізніше. Прізвища та імені продавця не знає, це був знайомий ОСОБА_19 .

Однак, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що такі пояснення не підтверджуються будь-якими іншими доказами. Особу, яка начебто була продавцем, не встановлено. Розписка, на яку посилається обвинувачений, відсутня і суду першої інстанції не була надана.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що причетність ОСОБА_7 до вчинення вказаного кримінального правопорушення підтверджується також і фактичними даними, відображеними в протоколі про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 12.04.2018 року, відповідно до якого здійснено зняття інформації з транспортної телекомунікаційної мережі - з номеру мобільного телефону НОМЕР_6 у відношенні ОСОБА_7 , згідно з якою зафіксовані телефонні розмови 02.03.3018 року з невідомим на ім`я ОСОБА_42 , у тому числі щодо розборки автомобіля, що підтверджується прослуханим в судовому засіданні аудіозаписом.

Перевіряючи висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що вона підтверджується дослідженими в судовому засіданні суду першої інстанції доказами.

Оцінюючи досліджені в судовому засіданні обставини вчинення кримінального правопорушення по обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, судом встановлено, що незважаючи на невизнання ОСОБА_7 своєї провини, його вина підтверджується дослідженим в судовому засіданні доказами.

Так, ОСОБА_7 обвинувачується у трьох епізодах незаконного придбання, носіння, зберігання та збуту вогнепальної зброї та бойових припасів ОСОБА_47 та в одному епізоді незаконного придбання, носіння та зберігання бойових припасів, вибухових речовин за місцем своєї реєстрації в домоволодінні АДРЕСА_1 .

Допитані у суді першої інстанції свідки ОСОБА_44 , ОСОБА_43 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , які приймали участь у проведенні слідчих дій в якості понятих, підтвердили відсутність порушень, є послідовними та узгоджуються між собою.

Однак, свідок сторони обвинувачення закупник ОСОБА_50 судом першої інстанції допитаний не був. З матеріалів справи вбачається, що він викликався в судові засідання, причини своєї неявки суду не повідомляв, доручення суду органу досудового розслідування від 07.03.2023 року на проведення слідчих (розшукових) дій, спрямованих на встановлення його місцезнаходження (а.с.57, т.6), виконати не надалось за можливе (а.с.93-94, т.6).

Незважаючи на це, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що досліджених судом першої інстанції письмових доказів та показань свідків достатньо для підтвердження вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, пов`язаних зі збутом вогнепальної зброї та бойових припасів.

Що стосується епізоду незаконного придбання, носіння та зберігання бойових припасів, вибухових речовин за місцем реєстрації ОСОБА_7 в домоволодінні АДРЕСА_1 , то судом першої інстанції було встановлено наступне.

Так, під час допиту у суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 вказав на те, що тривалий час не проживав за адресою: АДРЕСА_1 , де 19 квітня 2019 року вилучено вибухові речовини та бойові припаси, зберігання яких йому інкримінується.

У той же час, на запитання свого захисника останній відповів, що мав ключі від зазначеного домоволодіння, які були в нього вилучені правоохоронними органами при проведенні слідчих дій за епізодом злочинної діяльності, передбаченої ч. 2 ст. 289 КК України, та які були дослідженні під час судового слідства.

Крім того, один з епізодів збуту ОСОБА_7 вогнепальної зброї ОСОБА_13 , а саме обрізу двоствольної гладкоствольної мисливської рушниці «ТОЗ-БМ» 16 калібру, заводський номер « НОМЕР_4 », також пов`язаний з її зберіганням за адресою будинку АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що вказані обставини у сукупності з іншими доказами, дослідженими під час судового слідства у суді першої інстанції підтверджують ту обставину, що обвинувачений зберігав за вищевказаною адресою вибухові речовини та бойові припаси.

Тому, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що надані ОСОБА_7 показання слід оцінювати критично, як такі, що спростовуються дослідженими судом першої інстанції доказами, та які надані у спробі спотворити обставини вчинення злочину та уникнути кримінальної відповідальності за скоєні кримінальні правопорушення.

До того ж, згідно з протоколом затримання ОСОБА_7 від 25.03.2019 року, у нього серед іншого вилучено мобільний телефон з сім карткою оператора мобільного зв`язку НОМЕР_7 , який фігурує у протоколах НСРД від 10.03.2019 року, 25.03.2019 року, 10.04.2019 року (використовувався під час спілкування ОСОБА_7 та ОСОБА_13 ). Також, у ОСОБА_7 вилучено грошові кошти у сумі 5000 грн., які були досліджені під час судового слідства та збігаються з виданими 25.03.2019 року грошовими коштами ОСОБА_13 для проведення оперативної закупки у ОСОБА_7 і за які була придбана у останнього вогнепальна зброя.

Посилання обвинуваченого на те, що судом першої інстанції не було постановлено ухвал за результатом розгляду його клопотань від 01 червня 2023 року про визнання доказів недопустимими та виключення їх з числа доказів, та він був позбавлений можливості їх оскаржити, апеляційний суд вважає їх такими, що вони не заслуговують на увагу, з огляду на те, що ст. 392 КПК України не передбачає окремого оскарження ухвали про визнання доказів не допустимими та виключення їх з числа доказів.

З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції 08 серпня 2023 року було постановлено ухвалу про залишення без задоволення клопотання обвинуваченого про визнання доказів недопустимими та виключення їх з числа доказів у кримінальному провадженні №12017080080000112 за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч.1 ст. 121 КК України, яка, як правильно зазначив суд першої інстанції, оскарженню не підлягає.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

З вироку суду вбачається, що суд першої інстанції, проаналізувавши всі досліджені у справі докази та надавши оцінку кожному з них в їх сукупності та взаємозв`язку, дотримуючись вимог статей 86, 87, 94 КПК України, дійшов висновку про те, що обвинувачений та сторона захисту, порушуючи питання щодо недопустимості доказів з підстав порушення вимог КПК України, не навели даних щодо істотного порушення прав обвинуваченого та впливу порушень КПК України на достовірність отриманих доказів, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено та обвинувачений є винним у вчиненні цього правопорушення.

Це питання було вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії події.

Відтак, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що сторона обвинувачення довела поза розумним сумнівом допустимими й достатніми доказами винуватість ОСОБА_7 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 289 КК України.

Розглядаючи кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 , суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення, безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд першої інстанції виходив із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді першої інстанції докази взаємопов`язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини, зазначені у ст. 91 КПК України; вони зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України, жодних обставин, передбачених ст. 87 КПК України, з якими закон пов`язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв`язку з чим підстави для визнання доказів недопустимими відсутні.

Апеляційний суд зазначає, що зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості не викликають. При цьому, всі фактичні дані у цьому провадженні, що безпосередньо досліджені судом першої інстанії, отримані стороною обвинувачення в цілому із застосуванням належної правової процедури, позаяк, виходять із належних процесуальних джерел, зібрані уповноваженими суб`єктами і у належному процесуальному порядку за наявності на те правових підстав.

У постановах від 28 січня 2020 року у справі № 359/7742/17 та від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК України до наданих сторонами доказів, Суд повинен виходити з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к, суд, визнаючи доказ недопустимим відповідно до частини 2 або 3 статті 87 КПК України, має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення. Якщо суд визнає доказ недопустимим з посиланням на частину 1 статті 87 КПК України, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми. Крім того, суд, вирішуючи питання щодо недопустимості доказу з точки зору частини 1 статті 87 КПК, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, що воно зумовило визнання такого доказу недопустимим.

В постанові від 06 липня 2021 року у справі № 720/49/19 Верховний Суд зазначив, що будь-яке процесуальне порушення, допущене в ході збирання доказів, саме по собі не може бути підставою для визнання їх недопустимими, а тому, за наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів, визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду.

Безумовно, істотним порушенням фундаментальних прав і свобод особи є отримання доказів внаслідок поганого поводження, порушення права не свідчити проти себе та на правову допомогу захисника, що не може бути прийнятним в системі правосуддя.

Водночас, порушення тих чи інших численних формальностей, які регулюють порядок проведення кримінального розслідування чи вчинення окремих процесуальних дій, які жодним чином не зачіпають права і свободи особи, мають оцінюватися, виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті злочину і покаранні злочинця та важливості цих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.

В постанові від 15 лютого 2018 року у справі № 357/14462/14-к Верховний Суд вказав, що не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону ситуація, при якій підставою для визнання доказів недопустимими виступає якість змісту документів.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що підстав, передбачених ст. 87 КПК України, для визнання наданих стороною обвинувачення доказів недопустимими у даному кримінальному провадженні немає, оскільки визнання доказів недопустимими в розрізі положень ст. 87 КПК України може мати місце не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Вищенаведені зібрані органом досудового розслідування докази, що були досліджені в судовому засіданні у суді першої інстанції, які узгоджуються між собою та відповідають фактичним обставинам справи, суд першої інстанції визнав належними і допустимими та поклав їх правильно в основу вироку.

Посилання обвинуваченого в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції було порушено його право на захист, оскільки він перебував у скляній кабінці, а не поруч із захисником, апеляційний суд вважає, що вони не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Як вбачається з журналу судового засідання від 06 червня 2023 року суд першої інстанції відмовив у задоволенні вказаного клопотання.

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до п.11 Інструкції з організації конвоювання та тримання в судах обвинувачених (підсудних), засуджених за вимогою судів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Державної судової адміністрації України, Генеральної прокуратури України від 26.05.2015 року № 613/785/5/30/29/67/68, у залі судового засідання місце для тримання обвинувачених (підсудних), засуджених обладнується загородженнями відповідно до вимог ДБН. На вікнах залів судових засідань незалежно від поверховості встановлюються ґрати.

В пункті 27 вказаної інструкції зазначено, що за розпорядженням головуючого в судовому засіданні (судді-доповідача) начальник варти дозволяє спілкування обвинуваченому (підсудному), засудженому із захисником, прокурором та при цьому обвинувачений (підсудний), засуджений з-під охорони не звільняється.

Вказана інструкція не містить випадків можливості перебування обвинуваченого, якому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, під час проведення судового засідання не в загородженні.

Крім того, головуючий не наділений правом дозволу перебування обвинуваченого, якому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не в спеціально відведеному місці - загородженні.

Апеляційний суд зазначає, що безпека в залі є умовою справедливого судового розгляду з огляду на значення, яке надається правам захисту, будь-які заходи, що обмежують участь обвинуваченого під час судового розгляду або накладають обмеження на нього чи його відносини з адвокатами - повинні бути застосовані доки це необхідно, і мають бути пропорційні ризикам у кожному конкретному випадку.

Тому апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції не було порушено право обвинуваченого на захист, враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у скоєнні тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі, а також усі загородження у судах, в яких знаходяться обвинувачені, відповідають вимогам ДБН та надають можливість обвинуваченим ефективно використовувати свої права, зокрема право на захист, спілкування з захисником.

Щодо доводів обвинуваченого про порушення процедури відкриття доказів, які містяться в матеріалах кримінального провадження, на підставі ст. 290 КПК, а саме невідкриття речових доказів, то апеляційний суд вважає, що до направлення справи до суду сторона захисту була достеменно обізнана про наявність у розпорядженні правоохоронних органів і місцезнаходження речових доказів, а також про можливість використання стороною обвинувачення в суді речових доказів й результатів експертного дослідження як частини доказової бази.

Також, як вбачається з матерів справи, під час судового провадження, на виконання встановленого судом порядку й обсягу дослідження доказів, у судові засідання 14 вересня 2023 року, 21 вересня 2023 року, прокурор доставив речові докази, 02 листопада 2023 року - суд оглянув авто «ЗА3-Daewoo Т13110», державний номерний знак НОМЕР_3 , у ході судового розгляду сторона захисту не відмовилась від огляду речових доказів, не посилалась на порушення слідчим вимог ч. 12 ст. 290 КПК України у зв`язку з невідкриттям речових доказів перед направленням справи до суду.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, нездійснення ОСОБА_7 огляду речових доказів під час відкриття їм матеріалів досудового розслідування не призвело до порушення процесуального балансу і рівності сторін, не створило і не могло створити жодних перешкод у реалізації права обвинуваченого на захист, у тому числі шляхом аргументованого спростування всіх доказів, поданих стороною обвинувачення.

Окрім того, якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 вказаного Кодексу слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації.

Таким чином, у наведеній ситуації, зважаючи на статті 22, 290, 412 КПК у їх взаємозв`язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону було би невідкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, що могло потягнути за собою визнання його недопустимим доказом на підставі ст. 87 зазначеного Кодексу. Разом із цим, безспірно встановлена свідома добровільна мовчазна відмова сторони захисту від реалізації права заявляти клопотання про надання на стадії виконання ст. 290 КПК доступу до документів, які досліджував експерт, автоматично не ставить під сумнів допустимість висновку цього експерта. Більш того, таке право може бути реалізовано під час судового чи апеляційного розгляду кримінального провадження, що не суперечить меті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як установлено в цій справі, при ознайомленні в порядку ст. 290 КПК з матеріалами досудового розслідування, в тому числі з даними проведених експертиз, сторона захисту не порушувала питання про надання їй доступу до речових доказів, за результатами дослідження якої експертами було сформовано висновки.

З`ясувавши, що речові докази слідчий отримав і передав експертам у спосіб, передбачений законом, апеляційний суд не вважає, що доводи сторони захисту про істотне порушення вимог вказаного Кодексу через незастосування заходів забезпечення кримінального провадження не заслуговують на увагу.

З огляду на викладене рішення суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.121, ч.2 ст. 289, ч.1 ст.263 КК України, на думку апеляційного суду, прийнято згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», який застосовується Європейським судом з прав людини («Яллох проти Німеччини» від 11 липня 2006 року, «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, «Веренцов проти України» від 11 липня 2013 року), та підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого за обставин, викладених ним у скарзі, не має.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).

Під час досудового розслідування та при судовому розгляді були встановлені і досліджені всі обставини, з`ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення кримінального провадження, проведені необхідні експертизи, належним чином з`ясовані обставини, що характеризують об`єкт і об`єктивну сторону кримінальних правопорушень.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження апеляційним судом не виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у провадженні, які б ставили під сумнів обгрунтованість висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій. Наявні у провадженні докази відповідають вимогам закону щодо належності та допустимості доказів.

Таким чином, у апеляційного суду відсутні підстави вважати, що розгляд провадження щодо ОСОБА_7 вівся упереджено, з обвинувальним ухилом. Так, з матеріалів кримінального провадження слідує, що судом кожному з доказів дана належна оцінка.

Та обставина, що органи досудового розслідування та суд по-іншому оцінюють докази, порівняно з оцінкою їх обвинуваченим та захисником, не свідчить про необ`єктивність чи упередженість слідчих органів і суду.

Сукупність досліджених у суді першої інстанції доказів підтверджує, що дії ОСОБА_7 кваліфіковані вірно за ч. 1 ст. 121, ч.2 ст.289, ч.1 ст.263 КК України, які виразилися у умисному тяжкому тілесному ушкодженні, тобто умисному тілесному ушкодженні, небезпечному для життя в момент заподіяння, незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненому повторно за попередньою змовою групою осіб, незаконному придбанні, носінні, зберіганні та збуті вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

Таким чином, твердження обвинуваченого про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у зазначених кримінальних правопорушеннях, а також доводи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження належно перевірялися в судовому засіданні й обгрунтовано визнані безпідставними.

Відтак, доводи апеляційної скарги обвинуваченого апеляційний суд розцінює як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_7 відповідальності за скоєні кримінальні правопорушення, так як вони повністю спростовується вищенаведеними доказами.

Що стосується тверджень прокурорів, що при призначенні обвинуваченому покарання суд допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, то вони заслуговують на увагу.

Згідно ч. 2 ст. 370 КПК України законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 70 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у абз. 2 п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд має право визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим при призначенні за окремі злочини, що входять у сукупність покарання як одного виду, так і різних. Однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей.

Проте суд вказаних положень не дотримався.

Так, у порушення вказаних приписів судом першої інстанції застосований принцип поглинення до однакових за видом та розміром основних покарань, призначених за ч. 1 ст. 121 та ч. 1 ст. 263 КК України.

Санкція ч. 1 ст. 121 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Санкція ч. 1 ст. 263 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.

Разом з тим, як слідує з резолютивної частини оскаржуваного вироку, суд призначив обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років як за ч. 1 ст. 121 КК України, так і за ч. 1 ст. 263 КК України, за ч.2 ст.289 КК України у виді 6 років позбавлення волі, при цьому на підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, що призвело до неправильного тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами прокурорів про те, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував дані про особу обвинуваченого, який неодноразово судимий до реальної міри покарання у вигляді позбавлення волі, після відбуття покарань на шлях виправлення не став та належних висновків для себе не зробив, а навпаки, обрав для себе «кримінальний» шлях існування у суспільстві, та продовжив вчинення злочинів.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Зважаючи на характер та тяжкість вчинених кримінальних правопорушень апеляційний суд визнав, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.121, ч.2 ст.289 КК України, яке за своїм видом і розміром є явно несправедливим внаслідок м`якості. Це покарання є недостатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що відповідно до ст. 409 КПК України є підставою для скасування судового рішення.

За таких обставин відповідно до ст. 420 КПК України апеляційний суд визнає вирок щодо обвинуваченого таким, що підлягає скасуванню в частині призначеного покарання за м`якістю призначеного йому покарання з постановленням нового вироку в частині призначення ОСОБА_7 покарання, передбаченого санкціями ч. 1 ст. 121, ч.2 ст.289, ч.1 ст.263 КК України, із застосуванням ст. 70 КК України у виді позбавлення волі.

Апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, відповідно до статті 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, конкретні обставини справи, дані про особу обвинуваченого, який не визнав свою вину, був працевлаштований, позитивно характеризується за місцем перебування в СІЗО, одружений, на утриманні має трьох неповнолітніх дітей, завдані злочином збитки потерпілій стороні не відшкодував, публічно не вибачився, раніше судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, його сімейне і матеріальне становище, а також поведінку після скоєного злочину, а саме: в період перебування на запобіжному заході у вигляді домашнього арешту вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.121 КК України, та йому ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду від 12.04.2024 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Згідно інформації КУ «Обласний клінічний наркологічний диспансер» ЗОР від 21.08.2017 року ОСОБА_7 на обліку у лікаря нарколога не перебуває, згідно довідки КУ «Обласний клінічний наркологічний диспансер» ЗОР від 16.03.2018 року № 1056, ОСОБА_7 перебуває на профілактичному обліку. Д-з: Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психостимуляторів. Вживання з шкідливими наслідками, згідно довідки КУ «Обласний клінічний наркологічний диспансер» ЗОР від 10.04.2019 року № 1443, ОСОБА_7 перебуває на консультативному обліку з 10.01.2018 року. Д-з: Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психостимуляторів. Вживання з шкідливими наслідками.

Обставиною, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , апеляційним судом не встановлено.

Обставиною, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , апеляційний суд визнає вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння та рецидив кримінальних правопорушень.

Тому, враховуючи наведені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання: за ч.1 ст.121 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років; за ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна; за ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років, з подальшим визначенням остаточного покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням та визначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна.

Саме такий вид і розмір покарання буде необхідним, справедливим та достатнім для його виправлення, сприятиме перевихованню та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування вироку, вважається незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Відповідно до положень ст.ст. 409, 413 КПК України підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Таким чином, вказаний вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції закону України при призначенні обвинуваченому покарання.

Інших істотних порушень кримінального процесуального закону, які б призводили до зміни чи скасування вироку при досудовому розслідуванні кримінального провадження та під час розгляду в суді першої інстанції, не встановлено.

З огляду на викладене апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню, апеляційні скарги прокурорів підлягають задоволенню, а оскаржуваний вирок відповідно до ст. 420 КПК України скасуванню в частині призначеного покарання з ухваленням судом апеляційної інстанції свого вироку.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 420 КПК України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Апеляційні скарги прокурора Вознесенської окружної прокуратури м.Запоріжжя ОСОБА_9 , прокурора відділу Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити.

Вирок Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 07 серпня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасувати в частині призначення покарання.

Призначити ОСОБА_7 покарання:

- за ч. 1 ст. 121 КК України у виді 8 років позбавлення волі;

-за ч. 2 ст. 289 КК України у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

-за ч. 1 ст. 263 КК України у виді 7 років позбавлення волі.

В решті вирок суду залишити без зміни.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а обвинуваченим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

_________________ _________________ _________________

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

Джерело:ЄДРСР 124882143

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Вирок від 03.02.2025 по справі № 335/4734/18 Дніпровський апеляційний суд

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

136 868 893

29 657

5 419

547 442

33 496 824

60 658 829

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Вирок від 03.02.2025 по справі № 335/4734/18 Дніпровський апеляційний суд

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!