Єдиний державний реєстр судових рішень
Дата документу 18.01.2023 Справа № 335/4734/18
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 335/4734/18 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/530/23 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ст. 199 КПК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2023 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 6 грудня 2022 року, якою у відношенні
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Зелене, Гуляйпільського району, Запорізької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 289 КК України,
продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 3 лютого 2023 року включно, -
В С Т А Н О В И Л А:
Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя перебуває на розгляді кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 289 КК України.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 6 грудня 2022 року було задоволено клопотання прокурора та продовжено застосування у відношенні ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 3 лютого 2023 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та тим, що висунення ОСОБА_7 обвинувачення у скоєнні кримінальних правопорушень за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 289 КК України, фактичні обставини за яких йому інкримінується вчинення цих правопорушень та наслідки їх вчинення, вид та розмір покарання, яке загрожує йому у разі визнання винуватим у скоєнні цих кримінальних правопорушень, у сукупності з даними про особу обвинуваченого, який має зареєстроване місце проживання в Україні, але раніше неодноразово судимий, відсутність у суду даних про сталі соціальні зв`язки останнього, свідчить про високий ступінь ймовірності втечі обвинуваченого ОСОБА_7 у разі застосування до останнього більш м`якого запобіжного заходу.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 вважає ухвалу суду першої інстанції незаконною і такою, що підлягає скасуванню.
В обґрунтування своєї скарги вказує, що висновки суду щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України не підтверджено жодними доказами, так як під час розгляду клопотання про продовження тримання ОСОБА_7 під вартою, будь-які докази стороною обвинувачення не надавались та відповідно не досліджувались судом.
Зазначає, що в оскаржуваній ухвалі не зазначено мотивів врахування одних і неврахування інших доказів, а саме, доказів сторони захисту, не наведено обґрунтування неможливості застосування більш м`якого заходу, допустимості чи недопустимості доказів, не дотримано та не обґрунтовано мету та підстави застосування тримання під вартою, як того вимагає ст. 177 КПК України, не зазначено та не взято до уваги обставини, що мали враховуватися під час продовження запобіжного заходу, встановлені ст. 178 КПК України.
Звертає увагу на те, що станом на 6 грудня 2022 року загальний строк перебування ОСОБА_7 під вартою становить 4 роки та 3 місяці, останній утримується під вартою з 5 березня 2018 року по 5 липня 2018 року та з 27 березня 2019 року та до цього часу.
Вказує, що запобіжний захід відносно ОСОБА_7 кожен раз продовжується судом першої інстанції, із посиланням на одні й ті самі ризики і одні й ті самі підстави, без наявності будь-якого доказу, що в свою чергу є беззаперечним порушенням, що підтверджується рішенням ЕСПЛ у справі «Штепа проти України» від 24 жовтня 2019 року.
Крім того, зазначає, що судом не було враховано, що ОСОБА_7 має міцні соціальні зв`язки, одружений з ОСОБА_9 , на його утриманні перебуває троє дітей ОСОБА_10 , 2010 року народження, ОСОБА_11 , 2014 року народження, ОСОБА_12 , 2019 року народження, має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , який спочатку перейшов у спадок йому, як спадком цю після смерті мати, яка померла 2020 року.
Вказує, що речові докази та документи по справі зібрані та зберігаються у приміщенні Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, під охороною.
Також зазначає, що жодних підстав передбачати незаконний вплив на свідків та потерпілих немає, усі письмові докази досліджені, конкретних підстав передбачати перешкоджання іншим чином кримінальному провадженню немає.
Вважає, що застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло в нічний період доби було б достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків.
Зауважує, що сама по собі тяжкість пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 289 КК України не може бути єдиною підставою для його подальшого ув`язнення.
Просить скасувати оскаржувану ухвалу та застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за місцем його мешкання: АДРЕСА_1 , із забороною залишати житло цілодобово, із покладанням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, у тому числі, носити електронний засіб контролю.
У судовому засіданні апеляційного суду захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_8 підтримала подану нею апеляційну скаргу та вказала, що обвинувачений ОСОБА_7 вже 4 роки та 3 місяці перебуває під вартою, всі докази досліджені, підстави тримати обвинуваченого далі під вартою не має.
Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні апеляційного суду підтримав апеляційну скаргу та просив змінити йому запобіжний захід на домашній арешт.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги та вказав, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України надалі продовжують існувати.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого, захисника та прокурора, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі і провівши судові дебати, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення судом питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
З огляду на статті 131, 132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а підставою наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.
За положенням ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зв`язків, наявність у нього постійного місця роботи або навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів, якщо вони застосовувались до нього раніше, наявність повідомлень особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Порядок продовження строку тримання під вартою визначений ст. 199 КПК України.
Зокрема, частиною 3 статті 199 КПК України передбачено, що клопотання прокурора повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
На переконання колегії суддів, в даному випадку суд першої інстанції вищевказаних вимог закону дотримався, перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою, правильно встановив як наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, так і неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.
Так, враховуючи тяжкість інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії тяжких злочинів, а також суворість можливого покарання у виді позбавлення волі до 8 років, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винним, факт неодноразового відбування ним покарання в місцях позбавлення волі в минулому, продовжує й надалі існувати ризик переховування від суду та таким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Як зазначає Європейський суд з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». При оцінці ризиків переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України обумовлюється тим, що розгляд даного кримінального провадження триває та свідки ще не допитувались, а тому не виключається можливість незаконного впливу на таких осіб, у зв`язку з чим, обвинувачений ОСОБА_7 може здійснювати на них певний вплив з метою зміни ними показань або відмови від їх надання для уникнення кримінальної відповідальності.
Доводи захисника про те, що письмові докази досліджені, а тому жодних підстав вважати, що існує ризик незаконного впливу на свідків немає, спростовуються тим, що відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України такий ризик існує не тільки на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий за вчинення аналогічних злочинів, зокрема, за ст. 121 та ст. 289 КК України, раніше неодноразово звільнявся від відбування покарання з місць позбавлення волі, вчинив дії за які обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України в той час коли в провадженні суду перебувало вже відносно нього кримінальне провадження за ч. 1 ст. 121 КК України (по цьому кримінальному провадженню ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту) та злочин, який інкримінується останньому за ч. 1 ст. 263 КК України згідно пред`явленого обвинувачення був вчинений під час розгляду вже вищевказаних кримінальних проваджень відносно обвинуваченого, що свідчить про схильність ОСОБА_7 до вчинення інших злочинів.
При цьому, як вбачається із матеріалів кримінального провадження, злочин, який інкримінується ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 289 КК України вчинений з корисливим мотивом, який направлений на заволодіння чужим майном, при цьому, останній не працює, суспільно-корисною працею не займається, не має постійного джерела доходу, що в сукупності свідчить про наявність вкрай високого ризику можливості вчинення інших аналогічних корисливих злочинів.
Відтак, на думку колегії суддів, ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України є підтвердженими та обґрунтованими, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможними.
З приводу доводів щодо тривалості перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, апеляційний суд вказує на таке.
Тривалість судового розгляду викликана об`єктивними чинниками, такими як складністю кримінального провадження, кількістю учасників судового провадження, обсягом дослідження доказів, відповідною процесуальною поведінкою учасників провадження, неодноразовою заміною захисників та тощо.
При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Розумність строку тримання під вартою не піддається абстрактній оцінці. Законність тримання під вартою необхідно оцінювати, виходячи з особливостей конкретної справи.
Таким чином, в даному випадку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 не виходить за межі розумного строку та не суперечить ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, оскільки кореспондується з характером суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що обвинувачений ОСОБА_7 має міцні соціальні зв`язки, одружений та має троє дітей, має постійне місце проживання, не можливо віднести до тих стримуючих чинників, які могли у повному обсязі здатні мінімізувати ймовірність вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від можливого покарання, гарантували б запобігання встановленим ризикам без продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
З урахуванням викладеного, колегії суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та ухваленим на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, у зв`язку з чим, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 199, 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 6 грудня 2022 року, якою у відношенні обвинуваченого ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 289 КК України, продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 3 лютого 2023 року включно, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
