Дата документу 10.06.2021 Справа № 335/4734/18
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний №335/4734/18 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/1134/21 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2021 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 17 травня 2021 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Запорізької області, Гуляйпільського району с.Зелене, громадянина України, Грузії, який має середню спеціальну освіту, не працює, одружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого;
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.121, ч.2 ст.289, ч.1 ст.263 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 .
Захисник - адвокат ОСОБА_8 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 17 травня 2021 року, якою строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 продовжений на строк 60 днів, до 15 липня 2021 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та тим, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, зокрема домашній арешт, ніж тримання під вартою, не зможе запобігти вказаним ризикам.
В апеляційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_8 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, постановити нову ухвалу, якою обрати щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту цілодобово.
В обґрунтування своєї скарги зазначає, що ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, взагалі не підтверджуються матеріалами кримінального провадження, жодним чином не доведено, що вказані ризики не зменшились.
Згідно з ухвалою суду, в провадженні судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя ОСОБА_1 знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 289 КК України.
До обвинуваченого ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого закінчується 22 травня 2021 року.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_7 просив продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В обґрунтування вказаного клопотання зазначив, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшились і досі існують. Вважає, що обвинувачений може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, може незаконно впливати на потерпілих, свідків, а також продовжити вчиняти кримінальні правопорушення. Застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 іншого, більш м`якого запобіжного заходу, вважає неможливим.
Прокурори ОСОБА_9 та ОСОБА_10 клопотання підтримали.
Потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку.
Захисник ОСОБА_8 висловив думку про можливість застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, зокрема домашнього арешту, посилаючись на те, що ризики, які були підставою для обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, наразі неактуальні, та через тривалість судового розгляду відпали.
Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав позицію свого захисника.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника адвоката ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу, просили оскаржувану ухвалу суду першої інстанції скасувати; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
Відповідно до вимог ч.3 ст.331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня, в т.ч. застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Як свідчать матеріали провадження, судом поставлено на обговорення питання щодо доцільності тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Прокурор заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого.
Підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції при розгляді зазначеного питання.
При цьому, у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисника, прокурорів, та з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.121, ч.1 ст.263, ч.2 ст.289 КК України, які є тяжкими злочинами.
На обґрунтування висунутого обвинувачення прокурором надані докази, які судом першої інстанції будуть перевірятися на предмет їх належності, допустимості, достатності та взаємозв`язку.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд прийшов до правильного висновку про те, що вказані прокурором у судовому засіданні ризики, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 , не зменшились та існують на даний час.
Такими ризиками є: ризик переховування від суду, ризик незаконного впливу на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, ризик перешкоджання обвинуваченим встановленню об`єктивної істини у кримінальному провадженні, ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення.
З зазначеного приводу суд обґрунтовано звернув увагу на те, що обвинувачений ОСОБА_6 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, не працює, стабільного джерела прибутку не має, у разі визнання ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочинів, у яких він обвинувачується, передбачений лише безальтернативний вид покарання позбавлення волі, розгляд кримінального провадження ще триває.
Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Аналогічна позиція викладена у рішенні ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України", де зазначено, що на етапі розгляду питання щодо взяття заявника під варту аргументами на користь такого рішення стали серйозність звинувачень, пред`явлених заявникові, та ризик його втечі.
Оцінивши всі обставини у сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що задля забезпечення даного провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
Виходячи з правової позиції Європейського Суду з прав людини викладеної у п.65 рішення «Корнійчук проти України» (аналогічні позиції висловлені у рішеннях «Штепа проти України», «Строган проти України»), національні суди зобов`язані при вирішенні питання про застосування (продовження) запобіжного заходу розглянути можливість застосування до підозрюваного, обвинуваченого будь-якого альтернативного, менш обтяжливого запобіжного заходу.
З урахуванням викладеного, фактичних обставин кримінального провадження та відомостей про особу обвинуваченого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки інші більш м`які запобіжні заходу можуть не забезпечити належної процесуальної поведінки останнього.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, були перевірені судом першої інстанції та не є слушними.
Дані про те, що обвинувачений за станом здоров`я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні.
Таким чином, оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законноюта обґрунтованоюі підстави дляїї скасуваннявідсутні.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 17 травня 2021 року, якою строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 продовжений на строк 60 днів, до 15 липня 2021 року включно, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
