Єдиний державний реєстр судових рішень
Номер провадження: 11-кп/819/312/26 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Справа № 766/2466/24 Доповідач ОСОБА_2
ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний номер справи: 766/2466/24
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.03.2026 м. Херсон
Херсонський апеляційний суд в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження №22022230000000566 від 08.12.2022 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 05.02.2026, якою щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцям. Херсона, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогоч.1 ст.111-2 КК України,
продовжено строк тримання під вартою до 03.04.2026 включно.
в с т а н о в и в:
В провадженні Херсонського міського суду Херсонської області на розгляді перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022230000000566 від 08.12.2022, щодо ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 05.02.2026 задоволено клопотання прокурора та обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк тримання під вартою до 03.04.2026 включно.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 порушує питання про скасування ухвалу суду першої інстанції та обрання щодо нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту в певний час доби.
Апеляційна скарга мотивована доводами про незаконність оскаржуваної ухвали, ухвалення її з істотним порушенням вимог КПК України, права на змагальний процес, презумпції невинуватості, права на неупереджений суд.
Апелянт також зазначає, що прокурор у клопотанні не зазначив і не довів про наявність обґрунтованого обвинувачення, про відсутність обставин і доказів, якими обґрунтовуються заявлені ризики. До клопотання про застосування запобіжного заходу прокурор не долучив жодного доказу.
Таким чином, суд першої інстанції не дотримався належної правової процедури під час розгляду клопотань прокурора про продовження строку тримання під вартою, порушив загальні засади кримінального процесу, які передбачені ст.9, 10, 17, 22 КПК України (законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості, змагальність сторін), порушив порядок розгляду клопотань про обрання, продовження строку дії запобіжного заходу, порушив права обвинуваченого, передбачені ст.193 КПК України, ст.6 Конвенції.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, позицію ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_7 на підтримання апеляційних вимог обвинуваченого, які просили задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти їх задоволення, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Положеннями ст.331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Указані вимоги закону судом першої інстанції дотримані.
До закінчення строку дії попередньої ухвали, судовий розгляд кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_8 не завершений, а тому суд зобов`язаний був вирішити питання щодо доцільності продовження строку дії запобіжного заходу.
В клопотанні про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 прокурор зазначає про обґрунтованість висунутого йому обвинувачення, існування ризиків, визначених на досудовому розслідування, які не зменшилися та не припинили існувати, та неможливість застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу.
Ухвалюючи рішення про продовження строку тримання під вартою
щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , суд виходив із того, що ризики, які мали місце, на сьогодні не припинили існувати і не зменшились, та виправдовують необхідність тримання під вартою обвинуваченого під час судового розгляду.
В межах вирішення питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження не вирішується питання про доведеність або недоведеність винуватості особи в обсязі висунутого обвинувачення, не перевіряються докази, що підтверджують або спростовують винуватість особи, не надається оцінка доказам щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, що є предметом перевірки під час судового розгляду справи у суді першої інстанції та вирішується судом при ухваленні відповідного судового рішення за результатами розгляду кримінального провадження по суті. Тому доводи апелянта з цього приводу є неприйнятними.
Перевіркою матеріалів установлено, що ОСОБА_8 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце реєстрації та проживання.
Водночас, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, за вчинення якого, передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна чи без такої.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для переховування обвинуваченого від суду.
При цьому колегія суддів вважає, що сама тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, не є основною чи безпосередньою підставою для тримання під вартою, а оцінюється в сукупності з наявними ризиками, передбаченими ст.177 КПК України.
Наведене свідчить про те, що строк тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 має бути продовжений з метою унеможливлення його переховування від суду, оскільки він обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушенні, який є особливо тяжким, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з можливістю призначення додаткових покарань. Звільнення від кримінальної відповідальності чи звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення такого характеру кримінальних правопорушень КК України виключає.
Оцінюючи наявність ризику незаконного впливу на свідків, колегія суддів бере до уваги той факт, що суду потрібно буде допитати ряд свідків для встановлення обставин у цьому кримінальному провадженні. Анкетні дані, допитаних під час досудового розслідування свідків, відомі обвинуваченому, що не виключає можливість їх подальшого спілкування, за наслідками якого ці особи можуть змінити свої показання на користь обвинуваченого.
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі у відповідності до вимог ч.4 ст.95 КПК України обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Крім того, враховуючи суспільну небезпечність ОСОБА_10 кримінального правопорушення та високу імовірність його переховування від суду, що свідчить про неможливість запобігання існуючим ризикам у разі відмови у продовженні строку тримання під вартою щодо нього.
На переконання колегії суддів, зазначені обставини свідчать про необхідність продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 та неможливість застосування щодо нього іншого більш м`якого запобіжного заходу.
Продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_9 , на думку колегії суддів, відповідає охороні прав і інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав і інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Відповідно до оскаржуваної ухвали суду, в ній зазначені ризики, які існують на час розгляду відповідного клопотання прокурора, які не зменшилися та не припинили існувати.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного /обвинуваченого/, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи.
Разом з тим, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний /обвинувачений/ обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
При цьому врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки це свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений ОСОБА_8 може ухилитись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, адже тяжкість імовірного покарання може спонукати обвинуваченого до здійснення відповідних дій.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З огляду на тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_8 у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України, у якому він обвинувачується, сукупність відомостей про його особу, продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 є необхідним для запобігання ризикам: переховування від суду та здійснення незаконного впливу на свідків, що в разі застосування більш м`якого запобіжного заходу є неможливим для запобігання настання зазначених ризиків.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до положеньч.6 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Що ж до доводів апелянта про незаконність оскаржуваної ухвали, ухвалення її з істотним порушенням вимог КПК України, через відсутність у суду підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки прокурор у клопотанні не зазначив і не довів про наявність обґрунтованого обвинувачення, про відсутність обставин і доказів, якими обґрунтовуються прокурором заявлені ризики, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки в клопотанні про продовження строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 від 06.01.2026 прокурором зазначено про те, що встановлені раніше ризики, визначені ст.177 КПК України (п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України), не зменшились, неможливість запобігання вищенаведеним ризика, а також враховуючи положення ч.5 ст.176 КПК України, підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу щодо ОСОБА_8 не вбачається.
Отже, існування наведених ризиків виправдовує необхідність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_9 з метою забезпечення виконання ним процесуальних обов`язків та запобігання спробам перешкоджати правосуддю та встановленню істини у кримінальному провадженні.
Під час вивчення матеріалів провадження будь-яких фактів порушення конституційних прав обвинуваченого ОСОБА_8 на свободу та особисту недоторканість, колегією суддів не встановлено.
А тому доводи обвинуваченого ОСОБА_8 про відсутність підстав для задоволення клопотання прокурора є неспроможними та висновків суду першої інстанції не спростовують.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , апеляційним судом не встановлено.
В оскаржуваній ухвалі від 05.02.2026 року, продовжуючи строк тримання обвинуваченого під вартою, суд навів мотиви та висновки, на підставі яких він ухвалив таке рішення, виконав вимоги процесуального закону щодо обґрунтовування свого рішення, а тому посилання обвинуваченого щодо недотримання судом вимог кримінального процесуального закону щодо вмотивованості судового рішення позбавлені підстав.
Зважаючи на викладене, підстав для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 , апеляційний суд не знаходить.
Керуючись ч.2 ст.376, ст.404, 407, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд.
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 05.02.2026 про продовження строку тримання під вартою щодо нього до 03.04.2026 включно -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
