Єдиний державний реєстр судових рішень
ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний номер справи: 766/2466/24 Головуюча у першій інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/819/524/26 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
Категорія: продовження строку тримання під вартою
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Херсонського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 29 червня 2026 року, якою відносно
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Херсон, громадянина України, працевлаштованого, відомості про одруження та працевлаштування відсутні, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 26 серпня 2026 року, включно,
ВСТАНОВИЛА:
В провадженні Херсонського міського суду Херсонської області на розгляді перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022230000000566 від 08.12.2022 року, відносно ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 29.06.2026 року задоволено клопотання прокурора, продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк тримання під вартою до 26.08.2026 року. У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу відмовлено.
Не погодившись із вищевказаним рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_7 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу суду скасувати та змінити застосовний стосовно нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний час доби з покладенням на нього процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Апеляційна скарга мотивована доводами про незаконність оскаржуваної ухвали.
Зокрема, апелянт зазначає про те, що прокурор зазначивши в клопотанні про існування ризиків, передбачених ч.ч. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України не навів та не надав доказів, що підтверджують існування зазначених ризиків.
Разом з тим, суд першої інстанції зазначаючи про існування вищевказаних ризиків, посилається на те, що апелянт обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину та необхідність здійснення в судовому засіданні допиту свідків, які відомі обвинуваченому.
Крім того, апелянт зазначає про неможливість здійснення судом самостійного зібрання доказів, а зазначення таких обставин про які не зазначає в клопотанні прокурор є виходом за межі вимог ст. 22 КПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та захисника на підтримання доводів апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, обговоривши та перевіривши доводи апеляційної скарги, вислухавши сторони в судових дебатах, які залишились на попередніх позиціях, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.
До закінчення строку дії попередньої ухвали, судовий розгляд кримінального провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 не завершений, а прокурором було заявлено клопотання про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зважаючи на що, суд зобов`язаний був вирішити питання щодо доцільності продовження строку дії запобіжного заходу.
Як вбачається з клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , воно обґрунтовано тим, що встановлені раніше ризики, передбачені ст. 177 КПК України не перестали існувати, не зменшилися та вказують на те, що застосування менш суворого запобіжного заходу не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого та надасть можливість обвинуваченому уникнути кримінальної відповідальності, шляхом: переховування від суду; можливістю незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні.
На цій стадії процесу, суд повинен оцінювати лише підстави вважати обґрунтованим зникнення або зменшення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які існували під час обрання запобіжного заходу. На даному етапі не вирішується питання про доведеність або недоведеність вини особи в обсязі висунутого обвинувачення, не перевіряються докази, що підтверджують або спростовують винуватість особи, не надається оцінка доказам щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, що є предметом перевірки під час судового розгляду справи у суді першої інстанції та вирішується судом при ухваленні відповідного судового рішення за результатами розгляду кримінального провадження по суті.
Обґрунтованість пред`явленої ОСОБА_7 підозри визначено на стадії досудового розслідування.
Ризиком, у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Тобто, доведеність ризиків не передбачає фактичне вчинення конкретних дій особою, спрямованих на створення перешкод у кримінальному провадженні, оскільки оцінці підлягає наявність вірогідності вчинення таких дій.
Перевіркою матеріалів встановлено, що ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання.
Разом з тим, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії злочинів проти основ національної безпеки України, за вчинення якого, передбачено покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю з конфіскацією майна чи без такої, вчиненого в умовах воєнного стану.
Характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення-злочину, його тяжкість та суспільне значення, свідчать про його підвищену суспільну небезпеку. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Існуючі соціальні зв`язки обвинуваченого ОСОБА_7 на думку колегії апеляційної інстанції є недостатніми для того, щоб гарантувати його належну процесуальну поведінку, а доказів того, що на час постановлення оскаржуваної ухвали сталися суттєві зміни у соціальних зв`язках обвинуваченого чи виникли інші обставини, які б доводили те, що заявлені раніше ризики зменшилися, до суду не надано.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення та кримінальних проступків, може вдатися до відповідних дій.
В контексті даного питання апеляційний суд враховує практику ЄСПЛ згідно з якою Суд звертає увагу, що тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, є суттєвим елементом, що може вказувати на існування вказаного ризику, адже суворість можливого покарання може спонукати особу до втечі. В той же час, для того щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: відомості про особу підозрюваного, його характеристику як члена суспільства, наявність місця проживання, професії, прибутку, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.
При цьому, сама тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, не є основною чи безпосередньою підставою для тримання під вартою, а оцінюється в сукупності з наявними ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України.
Ризик незаконного впливу на свідків зберігається до отримання показань вказаних осіб безпосередньо судом під час розгляду справи по суті, а тому не виключена ймовірність того, що обвинувачений не будучи обмеженим у спілкуванні із свідками може здійснювати на них вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду клопотання прокурора в суді не зменшилися та не перестали існувати.
Вказане не свідчить, що поза всяким сумнівом ОСОБА_7 здійснюватиме відповідні дії. Але наведені факти, у клопотанні про продовження строку тримання під вартою, котрі підтверджують, що обвинувачений має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
При цьому наведеним ризикам неможливо запобігти шляхом зміни на більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою. Зокрема продовження строку дії запобіжного заходу у виді домашнього арешту у даному випадку не зможе запобігти ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків у кримінальному провадженні, або ж його переховування від суду.
Таким чином подальше існування наведених ризиків виправдовує необхідність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з метою забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та запобігання спробам перешкоджати правосуддю та встановленню істини у кримінальному провадженні.
Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України , під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109 114-1, 258-258-5, 260 , 261 у статті 177 КПК України , 437-442 КК України , за наявності ризиків, зазначених , застосовується запобіжних захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України- тримання під вартою.
Щодо посилання обвинуваченого про відсутність доказів на обґрунтування клопотання та їх дослідження під час розгляду лопотання прокурора, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Згідно засад кримінального провадження та процесуальної самостійності сторін, сторона обвинувачення самостійно визначає обсяг і зміст матеріалів, якими обґрунтовує подане клопотання про продовження строку тримання під вартою. Подання доказів, які, на думку прокурора, є необхідними для підтвердження доводів клопотання, належить до його дискреційних повноважень Кожне клопотання про продовження строку тримання під вартою є самостійним предметом судового розгляду, а тому підлягає оцінці виходячи з актуального обсягу доводів та матеріалів, поданих на момент його розгляду. Суд не вправі за власною ініціативою збирати докази на підтвердження позиції сторони обвинувачення, оскільки це призвело б до фактичного розширення предмета судового розгляду та виходу за межі процесуальної позиції сторін. Предметом оцінки є виключно ті доводи та матеріали, які були визначені прокурором при поданні клопотання, а тому судове рішення ухвалюється на підставі поданого клопотання у його фактичному змісті та в межах заявленого обсягу.
Крім того, як зазначалось раніше, на цій стадії процесу, суд повинен оцінювати лише підстави вважати обґрунтованим зникнення або зменшення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які існували під час обрання запобіжного заходу. Саме під час обрання запобіжного стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 прокурором, певними доказами, обґрунтовано наявність певних ризиків. Зазначені докази відомі і обвинуваченому, оскільки клопотання про обрання запобіжного заходу розглядалося за його участі. На подальшому існуванні саме цих ризиків і зазначає в своєму клопотанні прокурор.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали суду в ній чітко зазначено про те, що під час судового засідання не встановлено обставин, які б свідчили про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, існування яких, в тому числі за участю обвинуваченого, було встановлено під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строк якого в подальшому неодноразово продовжувався.
Крім того, як вбачається з клопотання прокурора, та з оскаржуваної ували суду першої інстанції, в них зазначені загальновідомі для учасників судового провадження факти (щодо тяжкості вчиненого злочину, необхідності доказу свідків тощо), які на їх підтвердження не потребують наданням додаткових доказів.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а підстави для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 29 червня 2026 року, якою ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111-2 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 26 серпня 2026 року без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
СУДДІ:
ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12
