Єдиний державний реєстр судових рішень
ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний номер справи: 766/2466/24 Головуюча у першій інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/819/567/26 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
Категорія: продовження строку тримання під вартою
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Херсонського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 06 серпня 2026 року, якою стосовно
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Херсон, громадянина України, працевлаштованого, відомості про одруження та працевлаштування відсутні, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 02 жовтня 2026 року, включно.
ВСТАНОВИЛА:
В провадженні Херсонського міського суду Херсонської області на розгляді перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022230000000566 від 08.12.2022 року, відносно ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 06.08.2026 року задоволено клопотання прокурора, продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 строк тримання під вартою до 02.10.2026 року включно.
Не погодившись із вищевказаним рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_8 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу суду скасувати та ухвалити законне та обґрунтоване рішення за клопотанням прокурора.
Апеляційна скарга мотивована доводами про незаконність оскаржуваної ухвали та допущення судом істотного порушення вимог КПК України.
Зокрема, апелянт зазначає про те, що ним 23.06.2026 року через адміністрацію СІЗО було заявлено відвід секретарю судового засідання ОСОБА_10 . Разом з тим, на початку судового засідання 06.08.2026 року головуюча по справі суддя ОСОБА_1 повідомила про те, що буде розглянуте лише клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, що не було невідкладним з огляду на строк тримання під вартою визначений попередньою ухвалою. Заява про відвід секретаря судового засідання розглянута не була.
Крім того, прокурор після оголошення клопотання про продовження строку тримання під вартою, оголосив обставини на підставі яких він дійшов до висновку про наявність ризиків, які не були зазначені в клопотанні про продовження строку тримання під вартою, а саме те, що він будучи ознайомлений з матеріалами кримінального провадження, міг знати адреси, номери телефонів свідків, міг впливати на них. Зважаючи на це, апелянтом було заявлено клопотання про відкладення розгляду клопотання на три години з метою підготовки позиції захисту, однак у задоволенні цього клопотання йому було відмовлено.
Також, апелянт звертає увагу на те, що у судовому засіданні 06.08.2026 року ним було повідомлено суд про порушення його права на захист, а саме п.п. 3, 5 ч.1 ст. 184 КПК України, оскільки у клопотанні прокурора відсутнє посилання на матеріали, які б свідчили про обґрунтованість висунутого йому обвинувачення, що позбавило обвинуваченого та сторону захисту спростувати доводи прокурора.
Крім того, як зазначає апелянт, під час судового засідання суду першої інстанції не було надано відповіді на його клопотання про те, чи розповсюджуються на нього права обвинуваченого, передбачені ч. 2 ст. 193 КПК України та йому не роз`яснено зазначені права.
Також, апелянт просить роз`яснити чи має обвинувачений спеціальні права, передбачені ч. 2 ст. 193 КПК України.
Крім того, просить витребувати з суду першої інстанції ряд матеріалів провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та захисника на підтримання доводів апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, обговоривши та перевіривши доводи апеляційної скарги, вислухавши сторони в судових дебатах, які залишились на попередніх позиціях, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 336 КПК України, суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження.
Враховуючи надходження клопотання обвинуваченого про його особисту участь у судовому розгляді, а також клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, беручи до уваги безпекову ситуацію в Херсонській міській територіальній громаді, яка перебуває в районі ведення активних бойових дій та систематично зазнає обстрілів, що призводить до численної загибелі та порання населення, пошкодження та знищення автотранспорту та будівель і споруд у м. Херсоні, у зв`язку з чим конвоювання осіб, які утримуються під вартою, до суду не здійснюється, суд вважає за необхідне провести судове засідання в режимі відеоконференції під час трансляції з ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор», що забезпечить реалізацію права обвинуваченого на особисту участь у судовому розгляді, оперативність судового провадження та дотримання розумних строків його розгляду.
Згідно ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.
До закінчення строку дії попередньої ухвали, судовий розгляд кримінального провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 не завершений, а прокурором було заявлено клопотання про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зважаючи на що, суд зобов`язаний був вирішити питання щодо доцільності продовження строку дії запобіжного заходу.
Як вбачається з клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , воно обґрунтовано тим, що встановлені раніше ризики, передбачені ст. 177 КПК України не перестали існувати, не зменшилися та вказують на те, що застосування менш суворого запобіжного заходу не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого та надасть можливість обвинуваченому уникнути кримінальної відповідальності, шляхом: переховування від суду; можливістю незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні.
На цій стадії процесу, суд повинен оцінювати лише підстави вважати обґрунтованим зникнення або зменшення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які існували під час обрання запобіжного заходу. На даному етапі не вирішується питання про доведеність або недоведеність вини особи в обсязі висунутого обвинувачення, не перевіряються докази, що підтверджують або спростовують винуватість особи, не надається оцінка доказам щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, що є предметом перевірки під час судового розгляду справи у суді першої інстанції та вирішується судом при ухваленні відповідного судового рішення за результатами розгляду кримінального провадження по суті.
Обґрунтованість пред`явленої ОСОБА_8 підозри визначено на стадії досудового розслідування.
Ризиком, у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Тобто, доведеність ризиків не передбачає фактичне вчинення конкретних дій особою, спрямованих на створення перешкод у кримінальному провадженні, оскільки оцінці підлягає наявність вірогідності вчинення таких дій.
Перевіркою матеріалів встановлено, що ОСОБА_8 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання.
Разом з тим, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії злочинів проти основ національної безпеки України, за вчинення якого, передбачено покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю з конфіскацією майна чи без такої, вчиненого в умовах воєнного стану.
Характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення-злочину, його тяжкість та суспільне значення, свідчать про його підвищену суспільну небезпеку. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Існуючі соціальні зв`язки обвинуваченого ОСОБА_8 , на думку колегії апеляційної інстанції, є недостатніми для того, щоб гарантувати його належну процесуальну поведінку, а доказів того, що на час постановлення оскаржуваної ухвали сталися суттєві зміни у соціальних зв`язках обвинуваченого чи виникли інші обставини, які б доводили те, що заявлені раніше ризики зменшилися, до суду не надано.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення та кримінальних проступків, може вдатися до відповідних дій.
В контексті даного питання апеляційний суд враховує практику ЄСПЛ згідно з якою Суд звертає увагу, що тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, є суттєвим елементом, що може вказувати на існування вказаного ризику, адже суворість можливого покарання може спонукати особу до втечі. В той же час, для того щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: відомості про особу підозрюваного, його характеристику як члена суспільства, наявність місця проживання, професії, прибутку, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.
При цьому, сама тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, не є основною чи безпосередньою підставою для тримання під вартою, а оцінюється в сукупності з наявними ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України.
Ризик незаконного впливу на свідків зберігається до отримання показань вказаних осіб безпосередньо судом під час розгляду справи по суті, а тому не виключена ймовірність того, що обвинувачений не будучи обмеженим у спілкуванні із свідками може здійснювати на них вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
На цій стадії процесу, суд повинен оцінювати лише підстави вважати обґрунтованим зникнення або зменшення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які існували під час обрання запобіжного заходу. Саме під час обрання запобіжного стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 прокурором, певними доказами, обґрунтовано наявність певних ризиків. Зазначені докази відомі і обвинуваченому, оскільки клопотання про обрання запобіжного заходу розглядалося за його участі. На подальшому існуванні саме цих ризиків і зазначає в своєму клопотанні прокурор.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду клопотання прокурора в суді не зменшилися та не перестали існувати.
Вказане не свідчить, що поза всяким сумнівом ОСОБА_8 здійснюватиме відповідні дії. Але наведені факти, у клопотанні про продовження строку тримання під вартою, котрі підтверджують, що обвинувачений має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
При цьому наведеним ризикам неможливо запобігти шляхом зміни на більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою. Зокрема продовження строку дії запобіжного заходу у виді домашнього арешту у даному випадку не зможе запобігти ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків у кримінальному провадженні, або ж його переховування від суду.
Таким чином подальше існування наведених ризиків виправдовує необхідність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з метою забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та запобігання спробам перешкоджати правосуддю та встановленню істини у кримінальному провадженні.
Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України , під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109 114-1, 258-258-5, 260 , 261 у статті 177 КПК України , 437-442 КК України , за наявності ризиків, зазначених , застосовується запобіжних захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України- тримання під вартою.
Щодо посилання обвинуваченого про не розгляд судом першої інстанції його клопотання про відвід секретаря судового засідання ОСОБА_10 , яке подане на 23.06.2026 року через адміністрацію СІЗО, колегія суддів зазначає про наступне.
Як вбачається з матеріалів провадження та апеляційної скарги обвинуваченого, вищевказане ним клопотання було подано через адміністрацію СІЗО 23.06.2026 року, в той час, як клопотання про продовження йому строку тримання під вартою датоване 10.07.2026 року, тобто за значний період часу до розгляду в суді клопотання прокурора. Під час самого розгляду клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, таке клопотання заявлено не було, як і не було конкретизовано те, що клопотання обвинуваченого про відвід секретаря судового засідання ОСОБА_10 , яке подане ним 23.06.2026 року через адміністрацію СІЗО, стосується саме відводу під час розгляду відповідного клопотання прокурора.
Безпідставними є і посилання обвинуваченого на те, що судом не було оголошено перерву з огляду на те, що прокурор після оголошення клопотання про продовження строку тримання під вартою, оголосив обставини на підставі яких він дійшов до висновку про наявність ризиків, які не були зазначені в клопотанні про продовження строку тримання під вартою, а саме те, що апелянт будучи ознайомлений з матеріалами кримінального провадження, міг знати адреси, номери телефонів свідків, міг впливати на них. Так, наявність зазначеного ризику з відповідним обґрунтуванням цього була підтверджена ухвалою про застосування (обрання) щодо обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходку у вигляді тримання під вартою. В подальшому у всіх клопотанням про продовження йому строку тримання під вартою прокурор зазначав про наявність цього ризику, який не зменшився і не перестав існувати. Тобто, про наявність цього ризику з відповідним обґрунтуванням, яке на думку прокурора є достатнім для його підтвердження, було зазначено в клопотанні прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під варто. Будь-яких нових обстави, які б не були відомі обвинуваченому в клопотання прокурора не йшлося, не зазначено їх було і під час судового розгляду, а отже судом першої інстанції цілком слушно відмовив з задоволенні вищевказаного клопотання обвинуваченого.
Крім того, як вбачається з клопотання прокурора, та з оскаржуваної ували суду першої інстанції, в них зазначені загальновідомі для учасників судового провадження факти (щодо тяжкості вчиненого злочину, необхідності допиту свідків тощо), які на їх підтвердження не потребують наданням додаткових доказів.
Неспроможними є посилання апелянта про порушення його права на захист, а саме п.п. 3, 5 ч.1 ст. 184 КПК України, оскільки у клопотання прокурора відсутнє посилання на матеріали, які б свідчили про обґрунтованість висунутого йому обвинувачення, що позбавило обвинуваченого та сторону захисту спростувати доводи прокурора.
На цій стадії процесу, суд повинен оцінювати лише підстави вважати обґрунтованим зникнення або зменшення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які існували під час обрання запобіжного заходу, а ні в якому разі достатність доказів для визнання обвинуваченого винним, оскільки вказане питання вирішується в нарадчій кімнаті при винесенні вироку, лише при оцінці усіх доказів у кримінальному провадженні в їх сукупності.
Безпідставними є і посилання обвинуваченого на те, що під час судового засіданні суду першої інстанції не було надано відповіді на його клопотання про те, чи розповсюджуються на нього права обвинуваченого, передбачені ч. 2 ст. 193 КПК України та не йому не роз`яснено зазначені права, оскільки роз`яснення положень діючим законів та інших-нормативно правових актів виходить за межі повноважень суду.
Істотних порушень вимого КПК України, які б могли стати безумовними підставами для скачування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не вбачає.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а підстави для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 06 серпня 2026 року, якою йому, обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111-2 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 02 жовтня 2026 року включно без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
СУДДІ:
ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13
