Справа №766/2466/24
н/п 1-кп/766/2164/26
УХВАЛА
про продовження строку дії запобіжного заходу
17.11.2026 року Херсонський міський суд Херсонської області колегіально у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора (в режимі відеоконференції) ОСОБА_5 ,
захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
обвинуваченого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсон клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України,-
встановив:
В провадженні Херсонського міського суду Херсонської області на розгляді перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні за №22022230000000566 від 08.12.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
До суду надійшло клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 від 29.10.2026 року, в якому він просить змінити запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт у нічний час із 21:00 до 06:00 за адресою: АДРЕСА_1 , з покладенням відповідних процесуальних обов`язків. В обґрунтування клопотання обвинувачений зазначив, що перебуває під вартою понад три роки, а судовий розгляд триває майже три роки зі значними перервами між засіданнями. Також вказав, що прокурор у клопотаннях про продовження строку тримання під вартою, на його думку, не наводить конкретних обставин, які підтверджують існування заявлених ризиків, та не посилається на відповідні матеріали кримінального провадження.
Також до суду надійшло клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 від 02.11.2026 року, в якому він просить змінити запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт у нічний час із 21:00 до 06:00 за тією самою адресою, з покладенням відповідних процесуальних обов`язків. В обґрунтування клопотання обвинувачений послався на тривале перебування під вартою та зазначив, що частина заяв, скарг і клопотань, які він передавав працівникам слідчого ізолятора для відправлення, за його словами, не надійшла до адресатів. На його думку, це перешкоджає належній комунікації із судом та реалізації права на захист.
Крім того, до суду надійшло клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 від 21.09.2026 року, у якому він просить змінити запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт у нічний час із 20:00 до 06:00 за адресою: АДРЕСА_1 , з покладенням процесуальних обов`язків. В обґрунтування клопотання зазначив, що прокурор у клопотанні від 02.09.2026 року про продовження строку тримання під вартою, на його думку, не послався на матеріали кримінального провадження на підтвердження обвинувачення та заявлених ризиків і не долучив документів на обґрунтування своїх доводів.
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження строку застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В обґрунтування клопотання прокурором зазначено, що встановлені раніше ризики, передбачені ст. 177 КПК України не перестали існувати, не зменшилися та вказують на те, що застосування менш суворого запобіжного заходу не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого та надасть можливість уникнути кримінальної відповідальності, шляхом: переховування від суду; можливістю незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні. В задоволенні клопотань ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу просив відмовити.
Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечив проти продовження строку тримання під вартою, зазначивши, що прокурор у своєму клопотанні не послався на докази на підтвердження заявлених ризиків. Також вказав, що перебуває під вартою четвертий рік, а через труднощі в комунікації із судом, за його словами, не всі подані ним заяви та клопотання надходять до суду. Подані ним клопотання підтримав і просив змінити запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт у нічний час.
Захисник у судовому засіданні підтримав доводи обвинуваченого та зазначив, що на цій стадії судового розгляду подальше тримання під вартою, на його думку, не відповідає меті запобіжного заходу. Просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора та застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою.
Суд, вислухавши учасників процесу, вивчивши матеріали кримінального провадження, дійшов наступного.
Приймаючи до уваги, що ухвала суду про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 припиняє свою дію 27 листопада 2026 року, судове провадження не закінчене, прокурором подане відповідне клопотання, суд вважає за необхідне розглянути питання щодо продовження строку дії міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Так, відповідно до вимог п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Згідно із п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.
Відповідно до правової позиції ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення-злочину, його тяжкість та суспільне значення, свідчать про його підвищену суспільну небезпеку. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
При цьому суд зазначає, що сама тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, не є основною чи безпосередньою підставою для тримання під вартою, а оцінюється в сукупності з наявними ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України.
Суд також бере до уваги, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до розділу І КК України належить до злочинів проти основ національної безпеки України, в той час, коли відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено воєнний стан на всій території України, який неодноразово продовжувався та триває на даний час, що свідчить про високу суспільну небезпечність даного кримінального правопорушення, а відповідно до положень ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ч.1 ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Стосовно доводів сторони захисту про відсутність належного обґрунтування клопотання прокурора суд зазначає, що сторона обвинувачення самостійно визначає обсяг та зміст матеріалів, які вважає необхідними для обґрунтування заявленого клопотання. Подання доказів, які, на думку прокурора, є необхідними для підтвердження доводів клопотання, належить до його дискреційних повноважень. При цьому суд не вправі з власної ініціативи збирати докази чи вимагати від сторони обвинувачення подання певних матеріалів, оскільки це суперечило б засадам змагальності кримінального провадження.
Кожне клопотання про продовження строку тримання під вартою є самостійним предметом судового розгляду та оцінюється судом виходячи з доводів і матеріалів, поданих сторонами на момент його розгляду. Судове рішення ухвалюється в межах заявленого клопотання та на підставі наданих учасниками провадження матеріалів.
Ризиком, у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Тобто, доведеність ризиків не передбачає фактичне вчинення конкретних дій особою, спрямованих на створення перешкод у кримінальному провадженні, оскільки оцінці підлягає наявність вірогідності вчинення таких дій.
Оцінюючи наявність ризиків, передбачених пунктами 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення у якому він обвинувачується, суд враховує реальну можливість здійснення незаконного впливу обвинуваченого на свідків, а також враховує ризик переховування обвинуваченого від суду.
Так, останній обвинувачується у вчиненні злочину, який є особливо тяжким злочином, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з можливістю призначення додаткових покарань. Зазначена обставина сама по собі не є достатньою підставою для висновку про існування ризику переховування, однак у сукупності з характером інкримінованого кримінального правопорушення, умовами воєнного стану, тяжкістю можливого покарання та відсутністю достатніх відомостей про наявність міцних соціальних зв`язків свідчить про збереження такого ризику. Оцінюючи наявність ризику незаконного впливу на свідків, суд бере до уваги той факт, що суду потрібно буде допитати ряд свідків для встановлення обставин у цьому кримінальному провадженні. При оцінці існування цього ризику суд також виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі у відповідності до вимог ч. 4 ст. 95 КПК України обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу, суд враховує тривалість перебування ОСОБА_7 під вартою, його доводи щодо тривалості судового розгляду та перерв між засіданнями, а також твердження про ненадходження до суду окремих заяв і клопотань, що, на його думку, ускладнює реалізацію права на захист. Оцінивши ці доводи в сукупності з викладеними вище обставинами, суд дійшов висновку, що ризики, передбачені пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, зберігаються, а зазначені обставини не свідчать про їх зменшення до такого ступеня, який давав би підстави для зміни запобіжного заходу на домашній арешт.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотань обвинуваченого про зміну запобіжного заходу та про продовження строку тримання його під вартою до 15 січня 2027 року включно.
Керуючись ст.178, 183,331, 369-372, ст. 376 КПК України, суд, -
постановив:
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити строк застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком до 15 січня 2027 року включно.
В задоволенні клопотання ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3