Єдиний державний реєстр судових рішень
ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний номер справи: 766/2466/24 Головуюча у першій інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/819/464/24 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
Категорія: продовження строку тримання під вартою
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Херсонського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 25 травня 2026 року, якою відносно
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Херсон, громадянина України, працевлаштованого, відомості про одруження та працевлаштування відсутні, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 23 липня 2026 року, включно.
ВСТАНОВИЛА:
В провадженні Херсонського міського суду Херсонської області на розгляді перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022230000000566 від 08.12.2022 року, відносно ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 25.06.2026 року задоволено клопотання прокурора, продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 строк тримання під вартою до 23.07.2026 року.
Не погодившись із вищевказаним рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_8 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу суду скасувати та ухвалити нову, відповідно до вимог КПК України.
Апеляційна скарга мотивована доводами про незаконність оскаржуваної ухвали.
Зокрема, апелянт зазначає про те, що судом першої інстанції порушено ст. 193 КПК України, а саме обов`язок роз`яснення обвинуваченому прав, під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу.
Також, суд першої інстанції не дослідив докази, які доводять висунуте йому обвинувачення та обґрунтовують наявність ризиків.
Крім того, апелянт зазначає про безпідставність посилання суду в оскаржуваній ухвалі на розгляд клопотання про зміну запобіжного заходу.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та захисника на підтримання доводів апеляційної скарги, прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, обговоривши та перевіривши доводи апеляційної скарги, вислухавши сторони в судових дебатах, які залишились на попередніх позиціях, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.
До закінчення строку дії попередньої ухвали, судовий розгляд кримінального провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 не завершений, а прокурором було заявлено клопотання про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зважаючи на що, суд зобов`язаний був вирішити питання щодо доцільності продовження строку дії запобіжного заходу.
Згідно ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 КПК України, слідчий суддя, суд, до якого прибув або доставлений підозрюваний, обвинувачений для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу, зобов`язаний роз`яснити його права.
Однак, як вбачається з журналу судового засідання та його фіксації технічними засобами хоча обвинуваченому ОСОБА_8 безпосередньо ї не були роз`яснені його процесуальні права та обов`язки, раз тим, розгляду підлягало чергове клопотання прокурора про продовження стосовного обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під варто. Розгляд аналогічних клопотань здійснювалось вже неодноразово за участю обвинуваченого ОСОБА_8 . Під час судового засідання обвинувачений ОСОБА_8 не заявляв будь яких клопотань щодо незрозумілості йому його процесуальних прав та обов`язків, необхідності їх роз`яснення, які, як вже зазначалося вище, неодноразово були йому роз`яснення під час попередніх судових засідань та в повній мірі користувався ними під час судового засідання.
Тобто, зважаючи на викладені обставини зазначене не є істотним порушенням вимог КПК України, яке б було безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
Разом з тим, як вбачається з журналу судового засідання та оскаржуваної постанови суду першої інстанції, в них мається інформація про розгляд клопотання обвинуваченого ОСОБА_8 про розгляд його клопотання про зміну запобіжного заходу. Разом з тим, відповідно до інформації, яка зафіксована в результаті фіксації судового засідання технічними засобами, обвинувачений ОСОБА_8 під час судового засідання такого клопотання не заявляв і воно не було предметом розгляду суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.
Зважаючи на допущення судом першої інстанції істотного порушення вимог КПК України, яке зазначені вище, оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасування з ухваленням нової ухвали.
Як вбачається з клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , воно обґрунтовано тим, що встановлені раніше ризики, передбачені ст. 177 КПК України не перестали існувати, не зменшилися та вказують на те, що застосування менш суворого запобіжного заходу не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого та надасть можливість обвинуваченому уникнути кримінальної відповідальності, шляхом: переховування від суду; можливістю незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні.
На цій стадії процесу, суд повинен оцінювати лише підстави вважати обґрунтованим зникнення або зменшення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які існували під час обрання запобіжного заходу. На даному етапі не вирішується питання про доведеність або недоведеність вини особи в обсязі висунутого обвинувачення, не перевіряються докази, що підтверджують або спростовують винуватість особи, не надається оцінка доказам щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, що є предметом перевірки під час судового розгляду справи у суді першої інстанції та вирішується судом при ухваленні відповідного судового рішення за результатами розгляду кримінального провадження по суті.
Обґрунтованість пред`явленої ОСОБА_8 підозри визначено на стадії досудового розслідування.
Ризиком, у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Тобто, доведеність ризиків не передбачає фактичне вчинення конкретних дій особою, спрямованих на створення перешкод у кримінальному провадженні, оскільки оцінці підлягає наявність вірогідності вчинення таких дій.
Перевіркою матеріалів встановлено, що ОСОБА_8 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання.
Разом з тим, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії злочинів проти основ національної безпеки України, за вчинення якого, передбачено покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю з конфіскацією майна чи без такої, вчиненого в умовах воєнного стану.
Характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення-злочину, його тяжкість та суспільне значення, свідчать про його підвищену суспільну небезпеку. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Існуючі соціальні зв`язки обвинуваченого ОСОБА_8 на думку колегії апеляційної інстанції є недостатніми для того, щоб гарантувати його належну процесуальну поведінку, а доказів того, що на час постановлення оскаржуваної ухвали сталися суттєві зміни у соціальних зв`язках обвинуваченого чи виникли інші обставини, які б доводили те, що заявлені раніше ризики зменшилися, до суду не надано.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення та кримінальних проступків, може вдатися до відповідних дій.
В контексті даного питання апеляційний суд враховує практику ЄСПЛ згідно з якою Суд звертає увагу, що тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, є суттєвим елементом, що може вказувати на існування вказаного ризику, адже суворість можливого покарання може спонукати особу до втечі. В той же час, для того щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: відомості про особу підозрюваного, його характеристику як члена суспільства, наявність місця проживання, професії, прибутку, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.
При цьому, сама тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, не є основною чи безпосередньою підставою для тримання під вартою, а оцінюється в сукупності з наявними ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України.
Ризик незаконного впливу на свідків зберігається до отримання показань вказаних осіб безпосередньо судом під час розгляду справи по суті, а тому не виключена ймовірність того, що обвинувачений не будучи обмеженим у спілкуванні із свідками може здійснювати на них вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду клопотання прокурора в суді не зменшилися та не перестали існувати.
Вказане не свідчить, що поза всяким сумнівом ОСОБА_8 здійснюватиме відповідні дії. Але наведені факти, у клопотанні про продовження строку тримання під вартою, котрі підтверджують, що обвинувачений має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
При цьому наведеним ризикам неможливо запобігти шляхом зміни на більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою. Зокрема продовження строку дії запобіжного заходу у виді домашнього арешту у даному випадку не зможе запобігти ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків у кримінальному провадженні, або ж його переховування від суду.
Таким чином подальше існування наведених ризиків виправдовує необхідність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з метою забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та запобігання спробам перешкоджати правосуддю та встановленню істини у кримінальному провадженні.
Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України , під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109 114-1, 258-258-5, 260 , 261 у статті 177 КПК України , 437-442 КК України , за наявності ризиків, зазначених , застосовується запобіжних захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України- тримання під вартою.
Щодо посилання обвинуваченого про відсутність доказів на обґрунтування клопотання та їх дослідження під час розгляду лопотання прокурора, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Згідно засад кримінального провадження та процесуальної самостійності сторін, сторона обвинувачення самостійно визначає обсяг і зміст матеріалів, якими обґрунтовує подане клопотання про продовження строку тримання під вартою. Подання доказів, які, на думку прокурора, є необхідними для підтвердження доводів клопотання, належить до його дискреційних повноважень Кожне клопотання про продовження строку тримання під вартою є самостійним предметом судового розгляду, а тому підлягає оцінці виходячи з актуального обсягу доводів та матеріалів, поданих на момент його розгляду. Суд не вправі за власною ініціативою збирати докази на підтвердження позиції сторони обвинувачення, оскільки це призвело б до фактичного розширення предмета судового розгляду та виходу за межі процесуальної позиції сторін. Предметом оцінки є виключно ті доводи та матеріали, які були визначені прокурором при поданні клопотання, а тому судове рішення ухвалюється на підставі поданого клопотання у його фактичному змісті та в межах заявленого обсягу.
Крім того, як зазначалось раніше, на цій стадії процесу, суд повинен оцінювати лише підстави вважати обґрунтованим зникнення або зменшення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які існували під час обрання запобіжного заходу. Саме під час обрання запобіжного стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 прокурором, певними доказами, обґрунтовано наявність певних ризиків. Зазначені докази відомі і обвинуваченому, оскільки клопотання про обрання запобіжного заходу розглядалося за його участі. На подальшому існуванні саме цих ризиків і зазначає в своєму клопотанні прокурор.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової ухвали.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 задовольнити частково.
Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 25 травня 2026 року, якою ОСОБА_8 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111-2 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 23 липня 2026 року, скасувати
Ухвалити нову ухвалу.
Клопотання прокурора про продовження стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України, строку тримання під вартою, задовольнити.
Продовжити стосовно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України строк тримання під вартою до 23 липня 2026 року, включно.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
СУДДІ:
ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12
