Справа № 2-2875/11
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2012 року м. Білгород-Дністровський
Білгород - Дністровський міськрайонний суд Одеської області
у складі: головуючого -одноособово судді Лук'янчук О.В.
при секретарі - Скалозуб Л.П., Страт І.А.,
за участю адвоката - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород -Дністровському цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Білгород-Дністровського МВ ГУМВС України в Одеській області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
В с т а н о в и в :
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, вказуючи, що вона являється власником житлового будинку по АДРЕСА_1, відповідачі не є членами сім'ї, з 1991 року по теперішній час в будинку не проживають. Посилаючись на вказані обставини, позивач просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням, зобов'язати сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб зняти відповідачів з реєстраційного обліку.
Позивач, адвокат в інтересах позивача позовні вимоги підтримують в повному обсязі, просять задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 з позовом не згодна, просить відмовити у задоволенні позову, вказуючи що вона дійсно не проживає у будинку, однак обумовлено це погіршенням стосунків між нею та її сестрою (позивачем по справі), вона не набула права користування іншим житлом та не має іншого постійного місця проживання.
Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце слухання справи повідомлялися, причина неявки суду не відома.
Представник відповідача сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Білгород - Дністровського МВ ГУМВС України в Одеській області у судове засідання не з'явився, згідно наданої на адресу суду письмової заяви просить справу розглядати без представника, зауважень та заперечень не мають.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, допитавши в якості свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 дослідивши докази, які є в матеріалах справи, суд приходить до наступного.
У судовому засіданні встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11.07.1990 року спадкоємцями майна ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , являються в рівних частках -ОСОБА_2, ОСОБА_3, спадкове майно складається із житлового будинку по АДРЕСА_1.
Так, згідно договору дарування жилого будинку від 04.08.1998 року, ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар: 1/2 частину жилого будинку, розташованого в АДРЕСА_1.
Як вбачається із свідоцтва про право на спадщину, за заповітом, договіру дарування жилого будинку адресою проживання ОСОБА_3 зазначено: АДРЕСА_1.
ОСОБА_9 та ОСОБА_3 є сестрами.
В житловому будинку АДРЕСА_1 проживали ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які зареєстровані з 28.11.1990 року та з 08.08.1991 року відповідно.
Отже, в житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстровані відповідачі.
ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 нерухомого майна на праві власності не мають.
Відповідно до положень частини 1 статті 71 ЖК України за наймачем або членами його сім'ї при тимчасовій відсутності зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Згідно статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Доказів які б підтверджували факт не проживання відповідачів в спірному житловому будинку понад шість місяців та з яких саме причин, позивачка суду не надала.
Акт складений 08.11.2010 року, сусідами та завірений печаткою паспортиста КП «ЖЕО»щодо не проживання ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 в будинку АДРЕСА_1 з 1991 року, являється неналежним доказом.
Суд вважає, що не проживання відповідачів у будинку понад встановлені частиною 1 статті 71 ЖК України строки, не підтверджують не проживання без поважних причин.
Крім того, зміна відносин між родичами прямо не обумовлює втрату права на житло.
Не бере до уваги та вважає надуманими, суд посилання позивача на статтю 391 ЦК України щодо усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, з наступних підстав.
Статтею 57 ЦПК України закріплено, що доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 58 ЦПК України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
За правилами ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Всупереч зазначених норм, позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували, що відповідачі перешкоджають розпоряджатися належним їй майном, оскільки як було встановлено, відповідачі у зазначеному будинку не проживають.
Допитані в якості свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 лише підтвердили факт, що відповідачі не проживають у житловому будинку з 1991 року, однак їм не відомо чи з поважних причин не проживають відповідачі у житловому будинку.
Суд вважає, що особа не може бути позбавлена права користування житлом, якщо іншого житла вона не має, а проживання у спірному житлі було обтяжене змінами у родинних стосунках, що спричинили в подальшому певні побутові незручності та проблеми.
Не доведено суду й те, що відповідачі набули права користування іншим житлом, мають інше постійне місце проживання.
Отже, не проживанню в житловому будинку передувало погіршення стосунків між родичами, що саме по собі виключає добровільність, залишення житлового приміщення, тому суд, аналізуючи фактичні обставини справи та норми закону приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, оскільки відсутні належні та допустимі докази вибуття відповідачів на постійне місце проживання в інший населений пункт чи в інше жиле приміщення або не проживання без поважних причин.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням , що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позовні вимоги в частині зобов'язання сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб зняти відповідачів з реєстраційного обліку, суд вважає безпідставними.
Керуючись ст. ст. 10,11,57,58,60,212, 213-215 ЦПК України , суд , -
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя:
