Справа № 464/2026/13-к
У Х В А Л А
судового засідання
23 листопада 2021 року Шевченківський районний суд м. Львова у складі :
головуючої-судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4 , ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12012000000000011 про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.119, 138, ч.ч.2, 3 ст.190, ч.4 ст.358 КК України,
у с т а н о в и в :
у судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заявив клопотання про долучення до матеріалів кримінального провадження та дослідження у судовому засіданні письмового доказу - Наказу Міністерства освіти і науки України №1298 від 23.11.2018 року «Про затвердження рішення атестаційної колегії Міністерства від 23 жовтня 2018 року», який був витребуваний від Міністерства освіти і науки України запитом Львівської обласної прокуратури від 22.10.2021 року.
Захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , обвинувачений ОСОБА_6 заявили клопотання про визнання очевидно недопустимим доказу Наказу Міністерства освіти і науки України №1298 від 23.11.2018 року «Про затвердження рішення атестаційної колегії Міністерства від 23 жовтня 2018 року».
В обґрунтування клопотання зазначають, що долучення будь яких письмових доказів після закінчення досудового розслідування і відкриття матеріалів слідства стороні захисту є недопустимим і істотно порушує права обвинуваченого.
Ознайомившись із вказаними клопотаннями, заслухавши доводи та заперечення учасників провадження стосовно них, суд дійшов таких висновків.
У відповідності до ч.1 ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
За ч.1 ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
За ч.1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Про це зазначається у ч.2 ст.89 КПК України.
Ознака очевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
При цьому системний аналіз ст.89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.
Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі № 223-1446/0/4-12 від 05 жовтня 2012 року "Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України" зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч.2 ст.89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст.87 КПК України) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).
У контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.
У зв`язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: - прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи - зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.
Із врахуванням зазначеного саме різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: (1) під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК) - у випадках, коли: 1) такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і 2) їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; (2) у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (частина 1 статті 89 КПК) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: 1) тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; 2) зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якщо б була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати в КПК вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.
Касаційний кримінальний суд у постанові від 25.09.2018 у справі №210/4412/15-к наголосив, що при визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу.
Перевіривши доводи, викладенні у клопотаннях учасників процесу, суд констатує відсутність підстав для визнання очевидно недопустимим поданого прокурором письмового доказу.
Наведені захисниками та обвинуваченим доводи щодо недопустимості доказу оцінюватимуться судом у відповідності до ст.94 КПК України при наданні оцінки кожному доказові з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку при ухваленні остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження.
Керуючись ст.350 КПК України, суд, -
п о с т а н о в и в :
у задоволенні клопотання захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_6 про визнання очевидно недопустимим доказу - Наказу Міністерства освіти і науки України №1298 від 23.11.2018 року «Про затвердження рішення атестаційної колегії Міністерства від 23 жовтня 2018 року», який був витребуваний від Міністерства освіти і науки України запитом Львівської обласної прокуратури від 22.10.2021 року - відмовити.
Долучити письмовий доказ - Наказ Міністерства освіти і науки України №1298 від 23.11.2018 року «Про затвердження рішення атестаційної колегії Міністерства від 23 жовтня 2018 року», який був витребуваний від Міністерства освіти і науки України запитом Львівської обласної прокуратури від 22.10.2021 року до матеріалів кримінального провадження для його дослідження в ході судового розгляду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено 25.11.2021р.
Суддя ОСОБА_1
