Справа № 464/2026/13-к
У Х В А Л А
підготовчого судового засідання
02 серпня 2019 року Шевченківський районний суд м.Львова
у складі : головуючої судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
участю прокурора ОСОБА_3
захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5
розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду в м. Львові клопотання захисника ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_6 про повернення прокурору обвинувального акту у кримінальному провадженні №12012000000000011 про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.119, 138, ч.ч.2, 3 ст.190 , ч.4 ст.358 КК України,
у с т а н о в и в :
У провадженні Шевченківського районного суду м.Львова знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12012000000000011 про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.119, 138, ч.ч.2, 3 ст.190, ч.4 ст.358 КК України.
У підготовчому судовому засіданні від захисника ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_6 поступило клопотання про повернення вказаного обвинувального акту прокурору з тих підстав, що обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України, а саме:
-порушено вимоги ст. 291 КПК України в частині відсутності в обвинувальному акті відомостей про слідчих та процесуальних прокурорів, які проводили досудове слідство та здійснювали процесуальне керівництво;
- в порушення вимог п. 13 ч. 2 ст. 36, ч. 3 ст. 110 та ст. 214 КПК України в обвинувальному акті та Реєстрі, як додатку до нього, відсутні відомості про прокурора ОСОБА_7 , який підписав обвинувальний акт, як про процесуальну особу у даному провадженні;
- обвинувальний акт складено без чіткого формулювання висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, при цьому, на думку захисту, в обвинувальному акті допущено очевидну суперечність, бо на його початку стверджується, що ОСОБА_6 пред`явлено обвинувачення у семи злочинах, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 121, ст. 138, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190 та ч. 4 ст. 358 КК України, а в подальшому розписуються 31 епізод про вчинені злочини, відомості про об`єднання чи перекваліфікацію яких відсутні;
- при складенні обвинувального акту порушено принцип презумпції невинуватості, оскільки при описі епізодів подій, які на думку слідства мали місце, орган досудового розслідування фактично стверджує вину обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень;
- в обвинувальному акті не вказано місце народження потерпілої ОСОБА_8 ;
- захист посилається також на те, що обвинувальний акт ОСОБА_6 вручено по кримінальному провадженню № 12012000000000011, з матеріалами якого, згідно обвинувального акту і Реєстру до нього, ОСОБА_6 та його захисники не ознайомлювались;
- в обвинувальному акті стверджується, що згідно п. 7 Перехідних положень КПК України (2012р.) 24.10.2012р. розпочато процесуальну дію, передбачену ст.ст. 218-220 КПК України (1960р.), в той же час, в цьому ж обвинувальному акті вказується, що після 24.10.2012р. досудовим слідством вчинено більше 31 процесуальних дій. Однак, ні в обвинувальному акті, ні в Реєстрі до нього не має даних про повідомлення слідчого, прокурора та начальника слідчого підрозділу про початок досудового слідства, як і не має даних про доручення на проведення слідчих дій конкретному слідчому чи групі слідчих;
- у обвинувальному акті стверджується, що 31 кримінальне провадження об`єднано в одне, що суперечить відомостям Реєстру матеріалів кримінального провадження, де відсутня інформація про об`єднання кримінальних проваджень в одне провадження під № 12012000000000011 та немає даних про відповідний процесуальний документ (постанову), хто та коли прийняв таке рішення;
- обвинувальний акт ОСОБА_6 вручено по кримінальному провадженню №12012000000000011, але у відомостях Реєстру матеріалів досудового слідства не міститься даних про вручення підозри ОСОБА_6 саме по даному кримінальному провадженню. Тобто, за даними обвинувального акту та Реєстру до нього ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів без попереднього вручення йому підозри;
- у обвинувальному акті наявна суперечність в формулюванні інкримінованих ОСОБА_6 злочинних дій, а саме у звинуваченні його в шахрайстві шляхом обману та зловживання довірою, що є взаємовиключним;
- у обвинувальному акті стверджується, що ОСОБА_6 незаконно займався лікувальною діяльністю та використав завідомо підроблені документи, однак відсутні будь-які відомості про те, коли, ким і яким чином було здійснено підроблення документів. Окрім цього, досудове слідство в обвинувальному акті посилається на документи, які визнані Державою Україна та видані Вищою атестаційною комісією України і Міністерством освіти України ,не спростовуючи їх законність та походження;
- згідно обвинувального акту ОСОБА_6 обвинувачується за ч. 4 ст. 358 КК України при тому, що така частина цієї статті була відсутня у Кримінальному кодексі України на час вчинення інкримінованого злочину.
Прокурор клопотання захисника та обвинуваченого заперечила та пояснила, що підстави, зазначені у клопотанні, не відповідають дійсності. При проведені досудового розслідування у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_6 не допущено жодних грубих порушень вимог КПК України. Окрім цього, зазначила, що обвинувачення ОСОБА_6 формувалось в перехідний період зразу після прийняття нового Кримінально - процесуального кодексу, коли ще не було чітких роз`яснень щодо його застосування. Однак, на думку прокурора, це жодним чином не впливає на зміст обвинувачення та процедуру його пред`явлення, а також на хід досудового розслідування, яке проведено з дотриманням норм КПК.
Заслухавши думку учасників судового провадження з приводу заявленого клопотання суд приходить до висновку про наступне.
Завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений чи засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, що передбачено ст. 2 КПК України.
Стаття 291 КПК України визначає вимоги, які повинен містити обвинувальний акт. На підставі ч. 4 ст. 291 КПК України до обвинувального акту додається реєстр матеріалів досудового розслідування, який повинен відповідати вимогам, зазначеним у ст. 109 КПК України.
Частиною 4. ст.110 КПК України врегульовано, що обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
У відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити прізвище, ім`я, по батькові та займану посаду слідчого, прокурора.
Згідно Реєстру матеріалів досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за №12012000000000011 від 21.11.2012р. у кримінальній справі № 141-0651, що розслідувалась за КПК України 1960 року, було прийнято рішення про створення групи слідчих на підставі наступних постанов:
постановою від 24.10.2011 року створено слідчу групу ,до складу якої увійшли 7 слідчих СУ ГУМВС України у Львівській області (т. 1 а.с. 3);
постановою від 18.01.2012 року створено слідчу групу до складу якої увійшли 9 слідчих СУ ГУМВС України у Львівській області (т. 1 а.с. 12);
постановою від 30.01.2012 року про призначення в справі декількох слідчих, склад групи слідчих було змінено (т. 1 а.с. 17-18);
постановою про внесення змін до складу групи слідчих від 11.05.2012 року (т. 1 а.с. 20-21);
постановою про внесення змін до складу групи слідчих від 15.05.2012 року (т. 1 а.с. 25-26);
постановою про внесення змін до складу групи слідчих від 13.06.2012 року (т. 1 а.с. 28-29).
Разом з цим, ні обвинувальний акт, ні Реєстр матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12012000000000011, не містить відомостей про призначення в кримінальній справі чи кримінальному провадженні прокурора чи групи прокурорів, які здійснювали процесуальне керівництво. Покликання прокурора у судовому засіданні на те, що такі відомості маються у наглядових провадженнях прокуратури, не приймаються до уваги судом, оскільки, як ствердили у судовому засіданні обвинувачений та його захисники, такі не відкривались стороні захисту.
Неухильне додержання правової процедури стороною обвинувачення, яка гарантована ст. 2 КПК України, особливо повинно бути додержано при пред`явлення особі обвинувачення.
Пунктом 13 ч. 1 ст. 3 КПК України визначено поняття обвинувачення твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ст.ст. 276-279 КПК України, що регулюють підстави та порядок повідомлення особі про підозру, вбачається, що підозра - це попередній висновок слідчого (прокурора) про причетність особи до вчинення кримінального правопорушення, припущення, яке має бути перевірено та оцінено у сукупності зі всіма доказами перш ніж обґрунтувати в обвинувальному акті твердження про вчинення цього кримінального правопорушення конкретною особою.
Ч.1 ст. 277 КПК України встановлена вимога, згідно з якою письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором.
Відповідно до ч. 2 ст. 276 КПК України у випадках, передбачених ч. 1 цієї статті, слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа (особа, якій законом надано право здійснювати затримання) зобов`язані невідкладно повідомити підозрюваному про його права, передбачені ст. 42 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 278 КПК України, дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудового розслідування.
В рішенні від 09.10.2008 року у справі «Абрамян проти Росії» зазначається, що деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення.
Ч.2 ст. 283 КПК України передбачає, що прокурор зобов`язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням по застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Відповідно до ч. 1 ст. 290 КПК України, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акту, прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 291 КПК України до обвинувального акту додається: розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акту, копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого ч. 2 ст. 297-1 цього Кодексу).
Отже, під час кримінального провадження мають бути гарантовані права підозрюваного та обвинуваченого, про що зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні «Коем проти Бельгії» (22.06.2000р.), вказавши, що основним призначенням процесуальних норм є захист обвинуваченого від будь-яких проявів зловживання владою. Невизначеність норм, спричинена браком заздалегідь установлених процесуальних норм, зробила позицію заявника істотно менш вигідною порівняно з позицією обвинувачення, що позбавляє справедливого судового розгляду за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції.
У даному кримінальному провадженні підозру ОСОБА_6 не було пред`явлено, що не заперечила прокурор у судовому засіданні, посилаючись на відсутність чітких роз`яснень щодо застосування КПК 2012 р. у перехідний період.
Зазначена обставина, на переконання суду, є грубим порушення норм КПК, усунути яке є неможливим на будь-якій стадії судового процесу.
У відповідності до ч. 2 ст. 214 КПК України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Підтвердженням внесення таких відомостей до ЄРДР є витяг.
Частиною 12 ст. 290 КПК України встановлено, що якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
Згідно з протоколами про пред`явлення обвинуваченому матеріалів кримінального провадження (кримінальної справи), які були підписані обвинуваченим ОСОБА_6 та його захисниками, всі вони були ознайомлені з матеріалами кримінальної справи № 141-0651, яка була підшита та пронумерована в 25 томах.
Разом з тим, до Шевченківського районного суду м.Львова із Апеляційного суду Тернопільської області після скасування вироку суду першої інстанції було передано матеріали кримінального провадження № 12012000000000011, з якими ,як ствердив обвинувачений та його захисники ,не ознайомлювались.
Як пояснив у судовому засіданні адвокат ОСОБА_5 , серед таких матеріалів, зокрема, містяться і витяги з ЄРДР, які підтверджують внесення відповідних відомостей по 31 кримінальному провадженню до реєстру. Проте, зважаючи на той факт, що ці матеріали не були надані стороні захисту для ознайомлення, як те передбачено ст. 290 КПК України (2012р.), ці матеріали можуть визнаватись недопустимими доказами. Реєстр матеріалів досудового розслідування кримінального провадження №12012000000000011 по обвинуваченню ОСОБА_6 взагалі не містить відомості про наявність 26 томів матеріалів кримінального провадження, що вказує на істотну відмінність між обвинувальним актом та реєстром матеріалів кримінального провадження, яку неможливо виправити чи усунути в судовому процесі.
В постанові Верховного Суду України від 16.03.2017 року по справі № 5-364кс16 судова палата у кримінальних справах висловила думку про те, що відповідно до ч.2 ст. 290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання. Сторони кримінального провадження зобов`язані здійснювати відкриття одна одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази (ч.11,12 ст. 290 КПК).
Захист у своєму клопотанні покликається на те, що обвинуваченому 24.10.2012 року було оголошено про закінчення досудового слідства, разом із цим 25.10.2012 року винесено постанову про продовження строку досудового слідства всупереч вказаному протоколу від 24.10.2012 року, у подальшому розпочато ознайомлення обвинуваченого з матеріалами кримінальної справи у порядку ст.ст. 218-220 КПК України (1960р.) (перша процесуальна дія у перехідний період), а у подальшому слідчим у період з 21.11.2012 по 26.11.2012 рік вносились відомості до ЄРДР (31 процесуальна дія), при цьому відсутні дані , як вказані провадження були об`єднані і було пред`явлено обвинувачення складено обвинувальний акт. Таким чином слідством проведено 34 процесуальні дії, а не одна, як зазначено в обвинувальному акті. Вказані покликання прокурор у судовому засіданні не спростував.
Суд вважає слушними покликання сторони захисту на те, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12012000000000011 містить у собі значну кількість положень, які суперечать одне одному.
Так в обвинувальному акті у кримінальному провадженні щодо незаконної лікарської діяльності, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та шахрайських дій ,вчинених ОСОБА_6 , внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012000000000011, затвердженому 08 січня 2013 року старшим прокурором Третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримки державного обвинувачення Генеральної прокуратури України старшим радником юстиції ОСОБА_7 , стверджується, що в даному провадженні об`єднано кримінальні провадження за №12012000000000011, №12012000000000014, №12012000000000020, №12012000000000021, №12012000000000022, які внесено до ЄРДР 21.11.2012 року, №12012000000000057, №12012000000000058, №12012000000000059, №12012000000000060, які внесено до ЄРДР 22.11.2012 року, №12012000000000079, №12012000000000080, №12012000000000081, №12012000000000108, №12012000000000109, №12012000000000110, №12012000000000111, №12012000000000112, які внесено до ЄРДР 23.11.2012 року, №12012000000000144, №12012000000000145, №12012000000000146, №12012000000000147, №12012000000000148, №12012000000000149, №12012000000000150, №12012000000000151, №12012000000000152, №12012000000000153, №12012000000000154, №12012000000000155, №12012000000000156, №12012000000000157, які внесено до ЄРДР 26.11.2012 року.
Оскільки всі рішення прокурора, у т.ч. і керівника органу прокуратури, в силу ч. 1, 3 ст. 110 КПК України є процесуальними та приймаються у формі постанови, вони б мали знайти своє відображення в реєстрі матеріалів досудового розслідування.
Статтею 217 КПК України визначено, що можуть бути об`єднані в одне провадження матеріали досудових розслідувань щодо однієї особи, яка підозрюється у вчиненні кількох кримінальних правопорушень. При цьому частиною 5 даної статті встановлено, що прийняття такого рішення є виключною компетенцією прокурора. Проте, в даному обвинувальному акті відсутні відомості про те, ким саме та коли було винесено постанову про об`єднання вказаних вище кримінальних проваджень та з якою метою відбулось це об`єднання. Як вбачається з Реєстру матеріалів досудового розслідування кримінального провадження №12012000000000011, постанова про об`єднання вищеперерахованих кримінальних проваджень в одне кримінальне провадження відсутня.
Крім того, не відповідають дійсності дати внесення в ЄРДР датам зафіксованим у Витягах з кримінального провадження, які містяться в матеріалах кримінального провадження №12012000000000011.
Так, згідно обвинувального акту 21.11.2012р. до ЄРДР було внесено відомості про кримінальні провадження № 12012000000000011, № 12012000000000014, №12012000000000020, №12012000000000021, №12012000000000022, однак, у Витязі з кримінального провадження №12012000000000011 (т. 26 а.с. 74) датою внесення до ЄРДР зазначено 20.11.2012 року.
У Реєстрі також відсутні дані щодо винесення постанов про визначення слідчого у кожному з цих проваджень. Невідповідність реєстру матеріалів досудового розслідування кримінального провадження №12012000000000011 вимогам ст. 109 КПК України, підтверджується і тим, що в ньому відсутня дати надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення, прізвище, ім`я, по-батькові заявника, як це передбачено ч. 5 ст. 214 КПК України; відсутні відомості про письмове підтвердження сторін кримінального провадження протилежній стороні факту надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів та відомостей про роз`яснення ОСОБА_6 права на захист.
Всупереч п. 1 ч. 2 ст. 109 КПК України реєстр матеріалів досудового розслідування у даному кримінальному провадженні не містить відомостей про час проведення більшості процесуальних дій. Так відсутні відомості про час внесення відомостей до ЄРДР у період з 21.11.2012 року по 26.11.2012 року (31 процесуальна дія по внесенню відомостей про кримінальні правопорушення), а також час об`єднання вказаних кримінальних проваджень.
Згідно вимог ст.291 КПК України обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення ,які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті\ частини статті\ закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
В обвинувальному акті, зокрема, зазначається, що ОСОБА_6 заволодів чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), чим скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 190 КК України.
Відповідно до статті 190 КК шахрайство це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, тобто диспозиція вказаної статті КК вказує на розмежування понять обману та зловживання довірою, як кваліфікуючих ознак шахрайства, що дає підстави стверджувати про взаємовиключення цих понять, що зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 10 «Про судову практику у справах проти власності».
Тобто у обвинувальному акті чітко не сформульовано об`єктивної сторони інкримінованого злочину, що тягне за собою порушення права обвинуваченого бути поінформованим про характер і причини обвинувачення, знати про дійсний зміст такого обвинувачення.
Ст. 7 КПК України передбачено загальні засади кримінального провадження, однією з яких є забезпечення права на захист (п. 13 ч. 1). Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 № 8 суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).
Вимоги до обвинувального акту визначені у ст. 291 КПК України. За змістом п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин злочину, які прокурор вважає встановленим, правову кваліфікацію з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. Цих вимог закону при направленні до суду обвинувального акту за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 119, ст. 138, ч.ч. 2, 3 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України дотримано не було.
Як вбачається з обвинувального акту, в ньому чітко не сформульовано висунуте ОСОБА_6 обвинувачення, а лише відображено події без конкретизації основних складових злочину, які слідство вважає доведеними. Крім того, в обвинувальному акті щодо ОСОБА_6 відсутнє узагальнене обвинувачення у злочинах, які йому інкримінуються, та мотивація причинно-наслідкового зв`язку між діями обвинуваченого та наслідками. Відсутність чітко сформульованого обвинувачення є не лише прямим порушенням вимог КПК до змісту обвинувального акту, але і вказує на порушення права ОСОБА_6 на захист та створює підґрунтя для порушення права особи на справедливий судовий розгляд в контексті положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що неодноразово констатовано Європейським судом із прав людини у рішеннях «Абрамян проти Росії», «Камасінскі проти Австрії», «Матточіа проти Італії», «Пелісьє та Сассі проти Франції» та інших.
Отже, формулювання обвинувачення має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті КК України можна встановити в діях обвинуваченого склад злочину, з урахуванням у т.ч. кваліфікуючих ознак.
Як зазначалось вже вище, згідно із Законом України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Так, у рішенні від 25.07.2000 у справі «Матточіа проти Італії» ЄСПЛ зазначив, що обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти реальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Також у рішенні від 09.10.2008 у справі «Абрамян проти Росії» ЄСПЛ зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділити особливу увагу роз`ясненню обвинувачення особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного, він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації до пред`явленого особі обвинувачення, та відповідно про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.
Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого п. 3 ст. 6 Конвенції.
Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003р. № 8 суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом.
Згідно змісту обвинувального акту ОСОБА_6 інкримінують вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 138, ч. 4 ст. 358 КК України, тобто незаконна лікувальна діяльність та використання завідомо підроблених документів, а саме документів, які підтверджують його медичну освіту, присвоєння вченого звання та присудження наукового ступеня. Проте, в обґрунтуванні такого обвинувачення відсутні відомості про те, коли, ким і яким чином було здійснено підроблення таких документів. На цю обставину звернута увага Вищим спеціалізованим судом України та Апеляційним судом Тернопільської області, вказівки яких є обов`язковими до виконання слідчими органами, прокурорами та судами.
Крім того, наведені в обвинувальному акті фактичні дані у своїй сукупності не дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що робить неможливим зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Так, обґрунтовуючи обвинувачення щодо ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 190 прокурор зазначає, що ОСОБА_6 заволодів чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство) (стор. 7, 10, 15, 22, 30, 33, 43, 44, 45, 48, 51 обвинувального акту). При цьому прокурором вказується на те, що ОСОБА_6 надав керівникам державних установ неправдиві відомості стосовно наявності у нього вищої медичної освіти, наукового ступеня доктора наук і вченого звання професор, з метою працевлаштування в дані установи. Разом з цим орган досудового розслідування не заперечує того факту, що ОСОБА_6 в дійсності виконував покладені на нього функції, перебуваючи на тій чи іншій посаді, проте, як зазначено в обвинувальному акті, він виконував дані функції не в повній мірі в силу відсутності відповідних знань та освіти.
Однак, при складанні обвинувального акту прокурор або слідчий зобов`язані викласти його в такій формі, яка б дозволяла зрозуміти всім сторонам кримінального провадження, які все ж таки підсумки досудового слідства, якими доказами обґрунтовуються висновки слідчого, прокурора щодо винуватості особи та юридичної кваліфікації його діянь. Проте, з обвинувального акту щодо ОСОБА_6 не зрозуміло якими доказами сторона обвинувачення обґрунтовує вину ОСОБА_6 у скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, з чого слідству стало відомо про виконання своїх функцій на займаній посаді ОСОБА_6 не в повній мірі, та чому дії ОСОБА_6 трактуються як шахрайство при тому, що він хоч і не в повній мірі (з висновку сторони обвинувачення), але все ж таки виконував певні функціональні обов`язки відповідно до займаної посади і відповідно отримував за це заробітну плату.
У п. 2 інформаційного листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.10.2012р. № 223-1430/0/4/12 «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до кримінального процесуального кодексу України» вказано, що у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам статей 291, 292 КПК України.
Вказані вище недоліки обвинувального акту в своїй сукупності ,на переконання суду, фактично унеможливлюють здійснення судового розгляду, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.
Відтак, суд вважає клопотання захисника ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_6 про повернення обвинувального акту прокурору обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Керуючись ст.ст. 114, 283, 291, 295, 2951, 314 КПК України, суд,-
п о с т а н о в и в :
Клопотання захисника ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_6 - задовольнити.
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12012000000000011 про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.119, 138, ч.ч.2,3 ст.190, ч.4 ст.358 КК України повернути прокурору через невідповідність обвинувального акту вимогам КПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом семи днів з дня оголошення її повного тексту.
Суддя ОСОБА_1
