Єдиний державний реєстр судових рішень
ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/821/217/22 Справа № 1-1/02 Категорія: ст. 459 КПК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
засудженого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси в режимі відео конференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_7 на ухвалу Придніпровського районного суду Черкаської області від 02 грудня 2021 року, якою об`єднані заяви засудженого ОСОБА_7 про перегляд вироку Апеляційного суду Черкаської області від 28.01.2002 року за нововиявленими обставинами та присвоєний їм єдиний номер провадження 1-о/711/7/21, справа 1-1/02 та залишені без задоволення заяви засудженого ОСОБА_7 про перегляд вироку апеляційного суду Черкаської області від 28.01.2002 року за нововиявленими обставинами,
в с т а н о в и л а :
Засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_7 звернувся до Придніпровського районного суду м.Черкаси із заявами про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами: провадження 1-о/711/7/21 справа 1-1/02; провадження 1-о/711/8/21 справа 1-1/02; провадження 1-о/711/9/21 справа 1-1/02; провадження 1-о/711/10/21 справа 1-1/02.
Підставою перегляду вироку за нововиявленими обставинами вважає, той факт, що за результатами розгляду кримінальної справи йому призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, хоча на час інкримінованого йому злочину (квітень 1998 року) такого виду покарання санкція статті 190-1 КК України (у редакції 1960 року) ще не містила. Водночас встановлене санкцією вказаної статті Кодексу покарання у виді смертної кари вже було скасовано. У зв`язку з цим засуджений ОСОБА_7 вважав, що йому мало бути призначено покарання у виді 15 років позбавлення волі, яке він фактично відбув, а тому просив вирок апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2002 року скасувати.
Крім того, підставою для перегляду вироку Апеляційного суду Черкаської області від 28.01.2002 року вважає обставини, які не були відомі на час судового розгляду ні йому, ні суду, але які доводять незаконність і несправедливість вироку, який постановлений незаконним складом суду.
За розглядом заяви засудженого ОСОБА_7 була постановлена ухвала Придніпровського районного суду м.Черкаси від 02 грудня 2021 року про залишення заяви засудженого без задоволення. Суд мотивував своє рішення тим, що обставини, на які посилається засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_7 не є нововиявленими в розумінні норм ч.2 ст. 459 КПК України.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій порушує питання про скасування ухвали районного суду, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить задовольнити вимоги заяв про перегляд вироку за нововиявленими обставинами. Скасувати вирок апеляційного суду Черкаської області від 28.01.2002 року та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, а якщо суд апеляційної інстанції прийде до висновку, що відбуте покарання достатнє для виправлення, то просить прийняти рішення, обмежитись відбутим покаранням.
Свої вимоги мотивує тим, що на час інкримінованого злочину, законодавство України не передбачало такого покарання, як довічне позбавлення волі. Тому, суд має діяти виключно в межах законодавства, призначати покарання яке передбачалося на момент інкримінує мого злочину. При цьому засуджений ОСОБА_9 зазначає, що його не було засуджено до вищої міри покарання за Кодексом 1960 року, який діяв на той час, до розстрілу і засуджувати до довічного позбавлення волі, суд не мав права, так як такого покарання не було.
Крім того, засуджений вказує про те, що його спільники ОСОБА_10 і ОСОБА_11 давали покази на досудовому слідстві під загрозою життя та без захисників, тому їх первинні незаконні покази покладені в основу обвинувального вироку.
Також апелянт зазначає про незаконність складу апеляційного суду Черкаської області, яким виносилось рішення суду, оскільки народний засідатель ОСОБА_12 на момент постановлення вироку мав вік 74 роки, тобто досяг похилого віку та не міг адекватно оцінювати, що відбувається в суді.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, доводи апелянта та його захисника щодо задоволення апеляційних вимог, думку прокурора, яка заперечує проти апеляційної скарги ОСОБА_7 , вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Даних вимог закону судом першої інстанції дотримано в повному обсязі.
Відповідно до ст. 459 КПК України судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами. При цьому зазначена норма закону містить вичерпний перелік таких обставин, зокрема:
1) штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок;
2) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути;
3) інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
Системне тлумачення положень кримінального процесуального законодавства вказує на те, що перегляд судових рішень, які набрали законної сили, за нововиявленими обставинами є процедурою перегляду судових рішень лише у випадках, коли після завершення розгляду кримінальної справи в звичайному порядку (в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій) виявлені обставини, які мають такі ознаки: вони існували на момент ухвалення відповідних судових рішень, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами, під час судового розгляду; вони мають істотне значення, оскільки самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
Згідно п.4, п.5, ч.2 ст.462 КПК України у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами або виключними обставинами зазначаються: обставини, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі суду та особі, яка звертається ії заявою, під час судового розгляду; обґрунтування з посиланням на обставини, що підтверджують наявність нововиявлених або виключних обставин, та зміст вимог особи, яка подає заяву, до суду.
Матеріалами кримінального провадження встановлено, що вироком апеляційного суду Черкаської області від 28.01.2002 року ОСОБА_9 засуджено за ст.ст.69, 190-1, 223 ч.2 КК України (ред.1960 р.), ст.187 ч.4 КК України (ред..2001 р.) із застосуванням ст.42 КК України (ред.. 1960 р.) до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 09.07.2002 року вирок апеляційного суду Черкаської області від 28.01.2002 року залишено без змін.
Згідно процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами підставою його здійснення є одна з визначених у ч. 2 ст. 459 КПК України обставин, що на час подання відповідної заяви підтверджена належними засобами доказування.
В Рішенні Конституційного Суду України від 29.12.99 р. N 11-рп/99, на підставі якого було внесено зміни до статті 93 КК України від 1960 року, зазначено, що тлумачення положень частин першої та другої статті 27 Конституції України в контексті всіх інших положень Конституції України як єдиного цілісного документа дає підстави стверджувати, що вони не припускають смертної кари як виду покарання. На користь такого висновку свідчить тенденція практики застосування Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року із змінами, внесеними Законом України від 24 березня 1999 року), зокрема, положень статті 3 Конвенції. Тому відповідні положення Кримінального кодексу України, які передбачають застосування смертної кари, суперечать зазначеним вище положенням Конституції України. Смертна кара як вид покарання суперечить також статті 28 Конституції України, відповідно до якої "ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню". Названа стаття відтворює положення статті 3 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Невідповідність смертної кари цій статті Конвенції підтверджує Європейський суд з прав людини, юрисдикцію якого щодо тлумачення зазначеної Конвенції визнала Україна (пункт перший Закону України від 17 липня 1997 року).
Конституційний Суд України вважає, що оскільки довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання, ніж смертна кара, яка була передбачена Кримінальним кодексом (в редакції 1960 року) на час вчинення особами особливо тяжких злочинів, то положення Кодексу (в редакції 1960 року) із змінами, внесеними Законом № 1483-ІІІ, є такими, що пом`якшують кримінальну відповідальність та іншим чином поліпшують правове становище осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини до набрання чинності цим законом.
Відповідно до статті 64 Кримінального Кодексу України довічне позбавлення волі встановлюється (як покарання) за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
В рішенні ЄСПЛ « Лопата та інші проти України» від 10 грудня 2020 зазначено:
«1. Заявники скаржилися переважно на довічне ув`язнення без перспектив звільнення. Вони спиралися, прямо або по суті, на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:
Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
2. Суд повторює, що Конвенція не забороняє накладання довічного ув`язнення на осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини, такі, як вбивство. Однак, для дотримання вимог статті 3 повинна існувати теоретична та фактична можливість скорочення такого вироку, що означає, що у ув`язненого повинна бути перспектива звільнення та можливість перегляду вироку.»
Українське законодавство передбачає таку можливість у статті 87 Кримінального Кодексу України та ч. 7 статті 151 Кримінально-виконавчого кодексу України.
Згідно зі статтею 87 КК України помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п`яти років.
Аналогічні висновки викладено і в п. 169. Рішення ЄСПЛ «Петухов проти України»: «Суд зазначає, що в Україні засуджені до довічного позбавлення волі можуть розраховувати на звільнення лише у двох випадках: якщо вони страждають на серйозне захворювання, несумісне з подальшим триманням під вартою, або якщо помилувані Президентом».
Відповідно до статті 64 Кримінального Кодексу України довічне позбавлення волі встановлюється (як покарання) за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
Обставини, на які ОСОБА_9 посилається, як на підставу перегляду вироку суду апеляційної інстанції, згідно якого останнього було засуджено до довічного позбавлення волі, хоча на час інкримінованого йому злочину (1998 рік) такого покарання санкція статті 190-1 КК України у редакції 1960 року не передбачала, на думку колегії суддів, з огляду на вимоги ст. 459 КПК України, не є нововиявленими.
Крім того, рішення Конституційного суду України № 11-рп/99, відповідно до якого, положення статті 24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини Кримінального кодексу України,
які передбачають смертну кару як вид покарання, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) та запропоновано Верховній Раді України привести Кримінальний кодекс
України у відповідність з цим Рішенням Конституційного Суду
України було прийнято 29.12.1999 року, а вирок Апеляційного суду Черкаської області був винесений 28.01.2002 року. Тобто, Закон України, що був застосований Апеляційним судом Черкаської області при ухваленні відповідного вироку не визнавався неконституційним після 28.01.2002 року.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги засудженого ОСОБА_9 про неправдиві покази ОСОБА_10 і ОСОБА_11 на досудовому слідстві, які були надані під загрозою життя та без захисників.
Як свідчать матеріали кримінального провадження, покази вказаних осіб були предметом безпосереднього судового дослідження, які отримали відповідну оцінку. Крім того, доказів у частині надання вищевказаними особами завідомо неправдивих показань, засуджений ОСОБА_9 не надав.
Наявність розбіжностей у їх показаннях, не можуть бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
При цьому вказані обставини були перевірені касаційною інстанцією, однак порушень вимог кримінального та кримінального процесуального закону не встановлено, про що свідчить прийняте рішення Верховного Суду України від 09.07.2002 року, яким вирок апеляційного суду Черкаської області від 28.01.2002 року залишений без змін.
Доводи апеляційної скарги засудженого про незаконність складу суду, яким був постановлений оскаржуваний вирок, колегія суддів також вважає безпідставними.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який не взяв до уваги посилання засудженого ОСОБА_9 на ст.59 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», яка говорить про те, що народні засідателі не можуть здійснювати правосуддя по досягненню ними 65 років.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що вищевказана стаття міститься в редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№ 2456- УІ від 07.07.2010 зі змінами і доповненнями, який втратив чинність 27.03.2015), а тому, в даному випадку, колегія суддів вважає, що склад суду на день винесення вироку від 28.01.2002 був легітимний.
Перевіривши доводи викладені в апеляційній скарзі засудженого ОСОБА_9 , колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не містить обставин, які б не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі собою або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку, тому відсутні підстави для перегляду вироку апеляційного суду Черкаської області від 28.01.2002 року за нововиявленими обставинами.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б слугували підставою для скасування рішення колегією суддів не встановлено, в зв`язку з чим судове рішення місцевого суду є законним та обгрутованим, яке слід залишити без змін, а апеляційну скаргу засудженого без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 405, 407, 459, 466, 467 КПК України, колегія суддів -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Придніпровського районного суду м.Черкаси від 02 грудня 2021 року про відмову у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_7 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку апеляційного суду Черкаської області від 28.01.2002 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Головуючий - суддя
Судді -
