Номер провадження: 11-кп/813/2399/21
Номер справи місцевого суду: 521/12324/18
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.12.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретарів судового засідання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ,
за участю прокурорів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_10 ,
перекладача ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Малиновського райсуду м. Одеси від 19.11.2021, якою під час судового розгляду кримінального провадження №22018160000000077 від 13.04.2018 стосовно:
ОСОБА_9 ( ОСОБА_12 ),який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Мерсін респ.Туреччини,громадянина респ.Туреччини,проживаючого заадресою: АДРЕСА_1 , на території України раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 307 КК України, продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції від 19.11.2021 в процесі судового розгляду обвинувального акту в кримінальному провадженні №22018160000000077 від 13.04.2018 за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненнізлочинів,передбачених ч.3ст.305,ч.3ст.307КК України було відмовлено в задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу, задоволено клопотання сторони обвинувачення та продовжено строк застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 17.01.2022 включно, а також визначено розмір альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави 1000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 2270 000 грн. із покладенням на останнього у разі внесення застави певних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Мотивуючи своє рішення, суд зазначив, що стороною обвинувачення було доведено те, що ризик переховування обвинуваченого від суду не зменшився, оскільки ОСОБА_13 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів у контрабанді наркотиків через державний кордон України, в останнього наявні міцні соціальні зв`язки в Респ. Туреччині та відсутні зв`язки в Україні, водночас лист готелю про те, що у разі зміни запобіжного заходу ОСОБА_13 буде надано житло, не спростовує факту того, що обвинувачений постійного місця проживання на території України не має.
Орім того, суд зазначив, що вбачає наявність чітких ознак того, що подальше перебування ОСОБА_13 під вартою вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає інтереси забезпечення права на свободу.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 в інтересахобвинуваченого ОСОБА_9 не погодився із оскаржуваною ухвалою, зазначивши, що вона постановлена із грубими порушеннями процесуального закону з огляду на наступне:
- поза увагою суду залишилось те, що прокурором порушено передбачений ч. 1 ст. 199 КПК України строк подання клопотання про продовження строку тримання під вартою, зокрема, клопотання подане до суду 19.11.2021, тобто менше ніж за 5-ть днів до закінчення дії попередньої ухвали суду;
- судом не враховано того, що мета застосування стосовно його підзахисного запобіжного заходу не може бути досягнута, оскільки досудове розслідування кримінального провадження завершено, всі достатні докази зібрані, свідки допитані, натомість, ОСОБА_13 перебуває в умовах повного позбавлення волі протягом 4 років, при цьому, судом лише вирішується питання щодо продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченого;
- підозра у вчиненні ОСОБА_14 злочинів є необґрунтованою;
- суд не звернув увагу на те, що прокурором не було доведено наявності заявлених в зазначеному провадженні ризиків, натомість, ОСОБА_13 хоча й не має родичів в Україні, проте має місце постійного проживання в м. Одесі в ТОВ «Готель Тукан», має на утриманні матір 1936 р.н., яка потребує догляду, має джерела доходів, зокрема, є акціонером фірми «CADDE», мати обвинуваченого отримує соціальні виплати від держави, а працевлаштуватись в умовах слідчого ізолятору неможливо; досудове розслідування давно завершено, усі речі та документи зібрані, а тому не можуть бути знищені, сховані або спотворені, всі докази отримані та зафіксовані; ОСОБА_13 раніше до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, не є «професійним» злочинцем, вів добропорядний спосіб життя, під час перебування у слідчому ізоляторі повністю виконував свої обов`язки та гарно характеризується з боку адміністрації;
- не враховано судом того, що перебування ОСОБА_9 під вартою позбавляє його можливості легалізувати своє перебування в Україні та призведе до його депортації після виправдання;
- в умовах пандемії поміщення людини до слідчого ізолятора має додаткові ризики розповсюдження хвороби COVID-19, оскільки особистий простір камер ДУ «Одеський слідчий ізолятор» не дозволить утримувати безпечну соціальну відстань;
- поза увагою суду залишилось те, що подальше утримання його підзахисного під вартою є порушенням ч. 3 ст. 197 КПК України, оскільки ОСОБА_13 перебуває під вартою більш ніж 12 місяців;
- визначена судом в якості альтернативного запобіжного заходу застава в розмірі 2270 000 грн. є непомірною для обвинуваченого, про що неодноразово заявлялось стороною захисту, а визначена прокурором вартість забороненої речовини, що була вилучена у ОСОБА_9 не може бути визнана визначеною належним чином та прийнятою до уваги.
Посилаючись на викладене, захисник ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу суду, задовольнити клопотання захисника та скасувати або змінити застосований стосовно ОСОБА_9 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт за місцем проживання обвинуваченого АДРЕСА_2 , готель «Тукан»; змінити запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання із покладенням на ОСОБА_9 обов`язків прибувати за кожним викликом до суду, носити засіб електронного контролю, не відлучатися з території України без дозволу прокурора або судді, перед виїздом з Одеської області повідомляти особисто або через захисника прокурора або суд про мету та тривалість подорожі і в разі отримання заборони відмовитися від такої подорожі; змінити запобіжний захід з тримання під вартою на заставу в сумі 200000 грн., негайно звільнити ОСОБА_9 з-під варти.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та захисника, які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, суд зазначених вище вимог кримінального процесуального закону загалом дотримався з огляду на наступне.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що на розгляді в Малиновському райсуді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №22018160000000077від 13.04.2018за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 307 КК України.
Відповідно до положень ч.ч. 1-3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Незалежно віднаявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Згідно з приписом п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України, судове провадження це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідженнясуду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред`явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення, якщо таке подавалось (заявлялось).
Оцінюючи твердження сторони захисту щодо необґрунтованості підозри ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, апеляційний суд зауважує на очевидній помилковості таких доводів з огляду на те, що на теперішній час останньому висунуте обвинувачення, яке, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, є твердженням про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Тобто, на теперішній час ОСОБА_13 має процесуальний статус обвинуваченого в зазначеному кримінальному провадженні №22018160000000077, а не підозрюваного.
Водночас, колегія суддів наголошує на тому, що твердження захисника є передчасними, оскільки наразі судом досліджуються докази, тобто триває стадія судового розгляду, в ході якої, з огляду на положення ст.ст. 89, 94 КПК України, буде надана відповідна оцінка діям обвинуваченого та обґрунтованості самого обвинувачення в цілому.
Проте,всупереч твердженнямсторони захиступро недоведеністьризиків,передбачених ст.177КПК Українита зважаючина обставинивчинення інкримінованих ОСОБА_15 злочинів,пов`язаних із контрабандним переміщенням через митний кордон України з приховуванням від митного контролю та незаконним зберіганням наркотичного засобу (кокаїн) в особливо великих розмірах з метою його подальшого збуту, їх характеру, тяжкості та суспільної небезпечності, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винуватим (відповідно до санкції ч. 3 ст. 305 КК України позбавлення волі на строк від 10-ти до 12-ти років з конфіскацією майна), колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об`єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховування обвинуваченого від суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Додатковим підтвердженням існування зазначеного ризику слугує також характеристика особи обвинуваченого ОСОБА_9 , який є громадянами іншої держави респ. Туреччини, постійного місця проживання на території України не має, не працевлаштований, тобто законних засобів до існування не має, будь-які соціальні зв`язки в Україні відсутні.
Водночас апеляційний суд приймає до уваги посилання сторони захисту на те, що обвинувачений має на утриманні матір похилого віку, яка потребує стороннього догляду, є акціонером бюро нерухомості «CADDE», раніше до кримінальної або адміністративної відповідальності не притягувався, проте зауважує, що зазначені обставини, враховуючи все встановлене колегією суддів вище, не можуть беззаперечно гарантувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти встановленим вище ризикам у разі застосування більш м`якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу.
Що стосується тверджень захисника про те, що ОСОБА_13 під час перебування у слідчому ізоляторі повністю виконував свої обов`язки та гарно характеризується з боку адміністрації, колегія суддів наголошує на тому, що не має законної та об`єктивної надати таким доводам належної та обґрунтованої оцінки, оскільки матеріали особової справи ув`язненого ОСОБА_9 не були предметом судового розгляду під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку застосування запобіжного заходу.
Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо наявності у обвинуваченого можливого постійного місця проживання в м. Одесі в ТОВ «Готель Тукан», колегія суддів такі твердження вважає голослівними з огляд на те, що гарантійний лист адміністрації готелю « ІНФОРМАЦІЯ_2 » щодо гарантування забезпечення проживання ОСОБА_9 у готельному номері протягом необхідного строку не є підтвердженням наявності у обвинуваченого ОСОБА_9 постійного місця проживання в м. Одесі в розумінні вимог законодавства України.
Так, положення ч. 1 ст. 29 ЦК України визначають, що місцем проживання фізичної особи є житло (тобто житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому у відповідному населеному пункті), в якому вона проживає постійно або тимчасово.
При цьому, чинне законодавство дає ще й інше розуміння поняття «місце проживання», під яким слід розуміти адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком понад 6місяців нарік (ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»). Від місця проживання законодавець відмежовує «місце перебування», тобто адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.
Посилання захисника на те, що утримання під вартою може призвести до депортації обвинуваченого в подальшому апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки необхідність врегулювання законності підстав перебування на території України не може бути підставою для застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 більш м`яких, ніж тримання під вартою, запобіжних заходів з огляду на вищезазначені обставини щодо обґрунтованості й тяжкості висунутого обвинувачення, наявності в зазначеному кримінальному провадженні ризику переховування ОСОБА_9 від суду та характеристики його особи.
З таких само мотивів колегія суддів критично ставиться до доводів захисника щодо того, що в умовах пандемії поміщення особи до слідчого ізолятора має додаткові ризики розповсюдження коронавірусної хвороби COVID-19, оскільки ризик захворювання не може слугувати достатньою та обґрунтованою підставою для застосування стосовно ОСОБА_9 запобіжного заходу, не пов`язаного із обмеженням волі.
Окрім того, апеляційний суд також враховує суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», оскільки злочини, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_13 , пов`язані із незаконним зберіганням та контрабандою наркотичного засобу, обіг якого обмежено кокаїну в особливо великому розмірі, який в свою чергу має негативний вплив на осіб, які вживають зазначені речовини, що в подальшому тягне за собою систематичність такого вживання та подальші непоправні наслідки для таких осіб, їх родин та суспільства в цілому.
Водночас, оцінюючи посилання захисника на непомірність для обвинуваченого ОСОБА_9 визначеної в якості альтернативного запобіжного заходу застави в розмірі 2270 000 грн., апеляційний суд вважає за необхідне звернути особливу увагу на наступне.
Згідно п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину встановлюється у розмірі від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом із тим, абз. 2 зазначеної ч. 5 ст. 182 КПК України передбачає, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Окрім того, позиція ЄСПЛ стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у вигляді застави та визначення її розміру цілковито прослідковується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010, в якому Суд зазначає, що розмір застави має оцінюватись в першу чергу «з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі».
На переконання апеляційного суду, на теперішній час проблема наркозлочинності прямо порушує права всіх людей (в тому числі й тих, що не вживають наркотичні речовини) на життя та здоров`я, безпечне середовище, а вживання наркотичних засобів та психотропних речовин наносить невиправну шкоду життю та здоров`ю особи, які відповідно до Конституції України визнаються найвищою соціальною цінністю та потребують пріоритетного захисту з боку держави.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що саме кількісний вміст наркотичного засобу, обіг якого обмежено кокаїну (майже 3 кг, зокрема, 2931, 45 г) та можливий прибуток від його збуту являються тими виключними обставинами, які надали право суду в даному конкретному випадку вийти за межі встановлення розміру застави, передбачені законом для злочинів зазначеної категорії та визначити обвинуваченому ОСОБА_9 заставу у розмірі, який перевищує 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме у розмірі 1000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, яка здатна забезпечити виконання ним покладених на нього у разі внесення застави обов`язків та буде достатньою для запобігання вищенаведеним ризикам.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру інкримінованих обвинуваченому злочинів, судом 1-ої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, а стосовно ОСОБА_9 на теперішній час неможливо застосувати більш м`який запобіжний захід, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об`єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини.
Водночас, на переконання апеляційного суду, слушними є доводи захисника про те, що прокурором було порушено передбачений ч. 1 ст. 199 КПК України 5-денний строк на подання клопотання про продовження строку тримання під вартою, проте колегія суддів зауважує на тому, що таке порушення не є істотним та таким, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, оскільки під час розгляду зазначеного клопотання було реалізовано право обвинуваченого на захист, зокрема, була забезпечена участь обвинуваченого та його захисника, які отримали копію клопотання прокурора.
Окрім того, на переконання апеляційного суду, зазначене порушення не впливає на суть прийнятого судом 1-ої інстанції рішення та встановлені обставини щодо доцільності продовження обвинуваченому ОСОБА_15 строку тримання під вартою.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого залишенню без змін як законна, обґрунтована та вмотивована.
Оцінюючи твердження захисника про те, що подальше утримання ОСОБА_9 під вартою є порушенням вимог ч. 3 ст. 197 КПК України, апеляційний суд зауважує на тому, що п. 2 ч. 3 ст. 197 КПК України, на яку посилається захисник, встановлює можливий сукупний строк тримання особи під вартою в кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів (який не повинен перевищувати 12 місяців) під час досудового розслідування, натомість, такий строк не передбачений на стадії судового розгляду кримінального провадження, зокрема, приписи ч. 3 ст. 331 КПК України передбачають, що суд 1-ої інстанції до спливу продовженого строку тримання під вартою зобов`язаний розглядати питання доцільності продовження тримання обвинуваченої особи під вартою, якщо судове провадження не було завершено до його спливу.
Проте, приймаючи до уваги та погоджуючись із доводами сторони захисту щодо тривалого утримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою, апеляційний суд вважає за необхідне звернути особливу увагу суду 1-ої інстанції на положення ст. 8 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» від 23.02.2006 та приписи ст.ст. 28 та 318 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 28 КПК України, кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
Водночас ч. 1 ст. 318 КПК України встановлює, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Аналіз наданих апеляційному суду копій матеріалів провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 , пояснень сторони захисту та прокурора, свідчить про те, що кримінальне провадження №22018160000000077 перебуває на розгляді суду 1-ої інстанції досить тривалий час, зокрема, з липня 2018 року, протягом якого обвинувачений утримується під вартою, проте судовий розгляд на теперішній час не завершений та остаточне рішення не прийнято.
Водночас, ухвалою Одеського апеляційного суду від 01.10.2021 вже зверталась увага суду 1-ої інстанції на необхідність вжиття термінових заходів щодо дотримання розумних стрів розгляду кримінального провадження відповідно до вимог ст. 28 КПК України.
Апеляційний суд вважає таку невиправдану тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч. 4 ст. 28 та ч. 1 ст. 318 КПК України тягне за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи, у зв`язку із чим вважає за необхідне повторно звернути увагу районного суду на необхідність вжиття термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргузахисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Ухвалу Малиновського райсуду м. Одеси від 19.11.2021, якою стосовно ОСОБА_9 ( ОСОБА_12 ), обвинуваченого увчиненні злочинів,передбачених ч.3ст.305,ч.3ст.307КК Українина стадіїсудового розглядукримінального провадження№22018160000000077продовжено строкзастосування запобіжногозаходу увигляді триманняпід вартою до 17.01.2022 включно із визначенням застави у розмірі 2270 000 грн. залишити без змін.
В черговий раз звернути увагу суду 1-ої інстанції на необхідність дотримання розумних строків, передбачених ст. 28 КПК України розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 307 КК України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
