Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРЕМА ДУМКА
судді Анісімова Г.М.
справа № 607/9097/20
провадження №51-4335кмо20
Не погоджуюсь із рішенням об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - ОП ККС ВС) про повернення кримінального провадження на розгляд колегією суддів Третьої судової палати для прийняття рішення по суті.
1. Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 17 жовтня 2024 року кримінальне провадження передано на розгляд ОП ККС ВС, оскільки колегія суддів убачала підстави відійти від її правозастосовних висновків у постановах від 08 лютого 2021 року (справа № 390/235/19, провадження № 51?2177кмо20) та від 22 січня 2024 року (справа № 236/4167/20, провадження № 51?1565кмо23).
2. Колегія суддів взяла до уваги, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49 цього Висновку).
Зважила також на те, що у пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Chapman v. the United Kingdom», заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Врахувала, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку правового регулювання.
3. Колегія зазначила, що узвичаєні правозастосовні підходи послідовно втілені в постановах пленуму Верховного Суду України № 22 від 22 грудня 1995 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (пункти 15, 16) і № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (пункти 20, 25) щодо застосування правил призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень та вироків.
Вказані правила полягають у тому, що коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох правопорушеннях, одні з яких вчинено до, а інші - після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст. 70, так і ст. 71 КК: спочатку - за правилами ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього - за правилами ч. 4 ст. 70 КК; потім - за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно - за сукупністю вироків (без жодних виключень із таких правил).
Стала судова практика, яка спирається на відповідне тлумачення норм зазначених матеріального права, є розбіжною із висновками ОП ККС ВС в постановах від 08 лютого 2021 року та від 22 січня 2024 року щодо незастосування правил, передбачених частинами 1, 4 ст. 70 КК.
4. Відсутні підстави до застосування положень ст. 33 КК відокремлено від приписів ч. 4 ст. 70 КК, які у сукупності утворюють бінарне (нерозривне) поєднання приписів Закону, які конкретизують їх положення в ситуації, коли тотожні правопорушення були вчинені як до, так і після постановлення вироку.
Якщо особою вчинено два тотожні кримінальні правопорушення, одне до постановлення вироку, а інше після цього, то кожне правопорушення кваліфікується окремо і за кожне кримінальне правопорушення покарання призначається окремо, а в подальшому застосовуються положення ч. 4 ст. 70 КК та ст. 71 цього Кодексу.
У ч. 4 ст. 70 КК законодавець визначив правила безвідносно до того, чи охоплюються скоєні діяння, вчинені до постановлення попереднього вироку та після цього однією частиною статті Особливої частини КК чи різними частинами (статтями), чи є вони тотожними, однорідними або рінорідними.
Отже, не існує законодавчого підґрунтя, на моє переконання, для висновків ОП ККС ВС у постановах від 08 лютого 2021 року та від 22 січня 2024 року.
У цьому контексті вважаю, що ОП ККС ВС відступила від усталених правозастосовних позицій без належної для цього підстави, оскільки не вбачалося їх помилковості чи неефективності, невизначеності в подібних правових ситуаціях, до того ж КК не змінювався в цій частині.
5. Вважаю колегією суддів Третьої судової палати ККС ВС дотримано вимоги ч. 2 ст. 434-1 КПК, за якими Суд, який розглядає кримінальне провадження, передає його на розгляд об`єднаної палати для забезпечення сталої судової практики, якою керувалися в цьому провадженні суди попередніх інстанцій.
Вважаю безпідставним посилання ОП ККС ВС на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року (справа № 147/66/17, § 41-42), оскільки саме висновки об`єднаної палати не узгоджуються із визначеними ВП ВС критеріями відступу від висловленого раніше висновку - вади попередніх рішень (неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, помилковість), розвиток суспільних відносин або їх правового регулювання.
Суддя
ОСОБА_1
