Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 214/4857/22
провадження № 51-3405 ск 22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвали Дніпровського апеляційного суду від
05 березня 2025 року та дві ухвали від 16 квітня 2025 року,
в с т а н о в и в:
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 задоволено частково - ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від 12 лютого
2025 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 скасовано. Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 задоволено частково - продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 до 02 травня 2025 року включно.На підставі
ч. 5 ст. 182 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) визначено ОСОБА_5 розмір застави у розмірі 9 084 000 грн.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року залишено без задоволення заяву захисника ОСОБА_4 про виправлення описки в ухвалі Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2025 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 .
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року заяву захисника ОСОБА_4 про роз`яснення ухвали Дніпровського апеляційного суду від
05 березня 2025 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , залишено без задоволення.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 порушує питання про перегляд вищезазначених ухвал апеляційного суду в касаційному порядку.
Перевіривши доводи касаційної скарги та наявні у Суді копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до положень п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції Україниоднією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Встановлюючи обмеження права на касаційне оскарження судових рішень, законодавець повинен керуватися такою складовою принципу верховенства права, як пропорційність. За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (Рішення Конституційного Суду України від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009).
Судові рішення, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, зазначено в частинах 1 та 2 ст. 424 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Це стосується вироків та ухвал про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, судових рішень суду апеляційної інстанції, постановлених щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції, а також ухвал суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвал суду апеляційної інстанції, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених КПК.
Зазначені норми гарантують право на касаційне оскарження судового рішення тільки у випадках, прямо визначених законом.
Таким чином, право на доступ до Верховного Суду не є абсолютним і підлягає дозволеним обмеженням, зокрема, щодо кола судових рішень, які можуть бути переглянуті у касаційному порядку. Такі обмеження не шкодять самій суті права доступу до суду, переслідують легітимну мету - ефективний розгляд касаційним судом лише справ відповідного рівня значущості, а також обґрунтовані пропорційністю між застосованими засобами та поставленою метою.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі "Кромбах проти Франції" від 13 лютого 2001 року).
Зі змісту касаційної скарги та копій оскаржуваних судових рішень вбачається, що захисник ОСОБА_4 ставить питання про перегляд ухвал апеляційного суду про продовження строку тримання під вартою, про виправлення описки та про роз`яснення судового рішення.
Натомість, такі рішення апеляційного суду не перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, а отже не підлягають оскарженню в касаційному порядку.
Таким чином, беручи до уваги те, що касаційну скаргу захисником подано на судові рішення, які не підлягають оскарженню в касаційному порядку, колегія суддів вважає за необхідне на підставі п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК відмовити у відкритті касаційного провадження.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 428 КПК, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі, передбаченій п. 1 ч. 2 цієї статті, без перевірки касаційної скарги на відповідність вимогам ст. 427 цього Кодексу.
Керуючись п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвали Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2025 року та дві ухвали від 16 квітня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
