Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/803/1069/26 Справа № 214/4857/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2026 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді-доповідача: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання: ОСОБА_5
обвинуваченого: ОСОБА_6 (в режимі відео конференції)
захисника: ОСОБА_7
прокурора: ОСОБА_8 (в режимі відео конференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду у м.Кривий Ріг апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 його захисника ОСОБА_9 на ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 січня 2026 року про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою із застосуванням застави обвинуваченому ОСОБА_10 , у вчиненні кримінального правопорушення, за ч.2 ст.111 КК України,-
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 січня 2026 року продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою із застосуванням застави, розмір 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 908 400 гривень, відносно ОСОБА_10 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Мотивуючи вказане рішення, суд зазначив про вагомість ризиків втечі, знищення речових доказів, втечі та вчинення іншого злочину, які на теперішній час не зменшились. Вважає, що більш м`які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не здатні забезпечити досягнення мети визначеної ст. 177 КПК України.
На зазначену ухвалу суду обвинуваченим ОСОБА_11 його захисником ОСОБА_9 подані апеляційні скарги.
Обвинувачений ОСОБА_12 просить змінити оскаржувану ухвалу, та зменшити суму застави визначити мінімальну суму. На обґрунтування своїх вимог вказує, що рішення є необґрунтованим та таким що не відповідає матеріалам справи та його можливостям. Вказує про відсутність таких коштів, оскільки перебуває під вартою 4 роки. Вказує, що пережив окупацію та знаходився на території проведення військових дій. Вказує, що суд не послався на докази наявності ризиків, вважає ризики є припущеннями. Захисник ОСОБА_9 просить оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою обвинуваченому ОСОБА_13 змінити запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України. У разі, якщо колегія суддів дійде висновку про неможливість застосування особистого зобов`язання - змінити ОСОБА_10 запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 , із покладенням обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України. У разі, якщо суд вважатиме за необхідне застосувати альтернативний запобіжний захід, не пов`язаний з обмеженням свободи пересування - змінити ОСОБА_10 запобіжний захід на заставу у розмірі 80 (вісімдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, як мінімальний розмір застави, передбачений законом за вчинення особливо тяжкого злочину.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою та підлягає скасуванню. Вказує, що підозра та обвинувальний акт не відповідають фактичним обставинам справи, не підтверджуються належними доказами, а навпаки спростовуються матеріалами провадження та показами обвинуваченого. Зазначає, що сторона обвинувачення не надала суду доказів причетності ОСОБА_10 до більшості інкримінованих епізодів, а ключові свідки обвинувачення не були допитані. Вважає, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не доведені належним чином та можуть бути усунуті шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу. Вказує, що прокурор формально посилається на ризик переховування, не спростовуючи аргументів захисту щодо добровільних дій обвинуваченого, його соціальних зв`язків, наявності постійного місця проживання, сім`ї та шести дітей. Зазначає, що частина ризиків вже була спростована ухвалою апеляційного суду. Вважає, що продовження строку тримання під вартою здійснено з порушенням вимог ст. 197 КПК України. ОСОБА_10 незаконно перебуває під вартою. Зазначає, що визначений судом розмір застави є непомірним та фактично позбавляє обвинуваченого альтернативи звільнення. Вказує, що суд належним чином не дослідив майновий та сімейний стан обвинуваченого, його тривале перебування під вартою, втрату та пошкодження майна на території м. Херсона, відсутність можливості реалізувати майно, значні витрати сім`ї та стан здоров`я близьких родичів. Вважає, що розмір застави не відповідає вимогам розумності та співмірності. Зазначає про суттєве погіршення стану здоров`я ОСОБА_10 під час перебування в СІЗО, зокрема розвиток цукрового діабету у стадії декомпенсації, необхідність інсулінотерапії, наявність гепатиту С та гіпертонічної хвороби, що, на його думку, створює загрозу життю та здоров`ю. Вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив матеріали справи та не врахував доводи захисту. Зазначає, що апеляційний суд раніше частково погодився з позицією сторони захисту, однак ці висновки не були враховані при подальшому розгляді.
Сторони кримінального провадження про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, це підтверджується наявними матеріалами справи, клопотань про відкладення слухання справи не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи апеляційних скарг та заперечення на них, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційних скарг.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 331 КПК України під час судового розгляду суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим злочину; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого до спливу строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою, суд дійшов висновку про доцільність продовження цього запобіжного заходу, обґрунтувавши його у судовому рішенні. Суд першої інстанції врахував наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Збереження обґрунтованої підозри є обов`язковою умовою правомірності продовження тримання під вартою.
Вказавши, що на теперішній час ризики, які були підставою для застосування, а в подальшому продовження запобіжного заходу обвинуваченому, на даний час не зменшились та продовжують існувати.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Суд першої інстанції обґрунтовано вирішив, що обраний щодо обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості кримінального правопорушення, що інкримінується, не дає можливості перешкоджати інтересам правосуддя, а також відповідає практиці Європейського суду з прав людини та менш суворий запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що на час постановлення ухвали від 13 січня 2026 року продовжували існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, зокрема ризик переховування від суду та ризик вчинення іншого кримінального правопорушення.
Тяжкість інкримінованого злочину, характер обвинувачення, а також обставини воєнного стану обґрунтовано враховані судом першої інстанції як такі, що підвищують ймовірність настання зазначених ризиків.
Крім того, висновок суду першої інстанції щодо законності підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Також Європейський суд з прав людини в рішенні «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Тяжкість, характер та обставини кримінального правопорушення свідчать про вагомість заявлених ризиків, які дійсно на теперішній час не зменшились і яким не здатні запобігти більш м`які запобіжні заходи ніж тримання під вартою.
Доводи сторони захисту щодо необґрунтованості обвинувачення, відсутності доказів, недопиту свідків, а також неправильної кваліфікації дій обвинуваченого не є предметом апеляційного розгляду у відповідності до положень ст.422-1 КПК України, тож колегія суддів не вдається до оцінки даних доводів.
Таким чином, підстав для скасування ухвали в частині продовження тримання під вартою або зміни запобіжного заходу на більш м`який колегія суддів не вбачає.
Разом з тим, перевіряючи доводи апеляційних скарг у частині визначення розміру застави, колегія суддів приходить до висновку про їх часткову обґрунтованість.
Обговорюючи питання щодо зменшення обвинуваченому розміру застави, слід зазначити, що відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 182 КПК України розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Суд першої інстанції при визначенні розміру застави формально дотримався вимог закону, однак колегія суддів вважає, що за тривалий час розгляду справи судом першої інстанції по суті висунутого обвинувачення, змінилися обставини, які мають істотне значення для визначення розміру застави.
Зокрема, колегія суддів враховує значну тривалість перебування обвинуваченого під вартою, яка перевищує чотири роки та стадію судового розгляду.
Крім того, підлягають врахуванню дані про особу обвинуваченого, його вік, наявність соціальних зв`язків, стан здоров`я, що у сукупності впливає на оцінку ризиків та достатність стримуючого ефекту застави.
З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що визначений судом першої інстанції розмір застави у 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб на даний час є надмірним та не повною мірою відповідає вимогам співмірності.
При цьому зменшення розміру застави не нівелює встановлені ризики, а лише приводить її у відповідність до принципів розумності та справедливості, забезпечуючи баланс між інтересами правосуддя та правами обвинуваченої.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір застави до 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 332 800 гривень, який є достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та виконання покладених на нього обов`язків.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 його захисника ОСОБА_9 задовольнити частково.
Ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 січня 2026 року про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою із застосуванням застави обвинуваченому ОСОБА_10 , у вчиненні кримінального правопорушення, за ч.2 ст.111 КК України в частині визначення розміру застави скасувати.
Визначити ОСОБА_10 заставу у розмірі 100 (сто) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 332 800 (триста тридцять дві тисячі вісімсот) гривень.
В іншій частині ухвалу залишити без змін.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді
