Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/803/731/26 Справа № 214/4857/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2026 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді-доповідача: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання: ОСОБА_5
обвинуваченого: ОСОБА_6 (в режимі відео конференції)
захисника: ОСОБА_7
прокурора: ОСОБА_8 (в режимі відео конференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду у м.Кривий Ріг апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 його захисника ОСОБА_9 та прокурора ОСОБА_8 , на ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 18 листопада 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою із застосуванням застави обвинуваченому ОСОБА_10 , у вчиненні кримінального правопорушення, за ч.2 ст.111 КК України,-
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 18 листопада 2025 року продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою із застосуванням застави, розмір 400 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 1 211 200 гривень, відносно ОСОБА_10 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Мотивуючи вказане рішення, суд зазначив про вагомість ризиків втечі, знищення речових доказів, втечі та вчинення іншого злочину, які на теперішній час не зменшились. Вважає, що більш м`які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не здатні забезпечити досягнення мети визначеної ст. 177 КПК України.
На зазначену ухвалу суду обвинуваченим ОСОБА_11 його захисником ОСОБА_9 та прокурором ОСОБА_12 , подані апеляційні скарги.
Обвинувачений ОСОБА_13 просить змінити оскаржувану ухвалу, та зменшити суму застави до 500 тис. гривень. На обґрунтування своїх вимог вказує, що рішення є необґрунтованим та таким що не відповідає матеріалам справи та його можливостям. Вказує про відсутність таких коштів, оскільки перебуває під вартою 3,5 роки. Вказує, що пережив окупацію та знаходився на території проведення військових дій. Вказує, що суд не послався на докази наявності ризиків, вважає ризики є припущеннями.
Захисник ОСОБА_9 просить оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою обвинуваченому ОСОБА_14 змінити запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що ухвала про продовження запобіжного заходу є необґрунтованою, оскільки протягом тривалого часу суд не допитав свідків обвинувачення через їх перебування на непідконтрольній території, а їх показання, які покладалися в основу обрання та продовження тримання під вартою, суду фактично не були представлені. Вказує, що з досліджених матеріалів кримінального провадження прокурором не надано жодного доказу причетності ОСОБА_10 до трьох із чотирьох інкримінованих епізодів, що констатовано судом, однак не враховано при вирішенні питання про запобіжний захід. Зазначає про відсутність доказів передачі полоненого військовослужбовця представникам окупаційної влади, а також наголошує на діях обвинуваченого щодо переховування українських військовослужбовців та інформування керівництва місцевої влади і правоохоронних органів про факт полону. Вважає, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, належним чином не доведені прокурором, а ризики, передбачені ч. 2, 3, 4 ст. 177 КПК України, відсутні або вже були спростовані судом апеляційної інстанції. Вказує, що обвинувачений не переховувався, мав можливість залишити тимчасово окуповану територію, однак цього не зробив та прямував на підконтрольну Україні територію. Зазначає, що суди формально підходять до оцінки доводів сторони захисту та не наводять аргументів щодо їх спростування, а висновки апеляційного суду, обов`язкові для врахування, судом першої інстанції належним чином не враховані. Вважає, що визначений розмір застави є непомірним, не відповідає майновому та сімейному стану обвинуваченого, фактично унеможливлює її внесення та перетворює заставу на безальтернативне тримання під вартою. Вказує, що суди не дослідили належним чином фінансовий стан ОСОБА_10 , зокрема обставини втрати та пошкодження майна, відсутність доходів, утримання шістьох дітей та складне матеріальне становище родини. Зазначає, що перевищення меж застави, встановлених КПК України, можливе лише у виключних випадках із належним обґрунтуванням, однак суди не навели переконливих мотивів щодо винятковості справи та неможливості застосування меншого розміру застави. Вважає, що застава має бути реальною альтернативою триманню під вартою, відповідати принципам пропорційності, індивідуалізації та забезпечувати лише явку до суду, а не виконувати функцію покарання чи засобу тиску. Зазначає, що встановлення завідомо непомірної застави суперечить практиці ЄСПЛ та принципу верховенства права, а також порушує право на свободу та особисту недоторканність. Вважає, що у даному випадку суд апеляційної інстанції, визначивши непомірний розмір застави, фактично нівелював вимоги КПК України та створив ситуацію безальтернативності тримання під вартою.
Прокурор у апеляційній скарзі просить оскаржувану ухвалу скасувати у зв`язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Постановити нову ухвалу, якою продовжити строк застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з моменту постановлення відповідної ухвали із заставою у розмірі 600 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (1 816 800 грн). У разі внесення застави та звільнення обвинуваченого з-під варти покласти на нього наступні обов`язки: прибувати за кожним викликом слідчого, прокурора, суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора, суду; повідомляти, слідчого, прокурора, суд про зміну свого місця проживання, перебування; не спілкуватися зі свідками ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, а також інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що ухвала суду першої інстанції в частині чергового зменшення розміру застави постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, є необґрунтованою та невмотивованою. Вказує, що суд не навів належного обґрунтування причин зменшення раніше визначеного розміру застави, не врахував тяжкість обвинувачення, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також дані про особу обвинуваченого. Зазначає, що нових або істотно змінених обставин, які б виправдовували зменшення застави, судом не встановлено, а посилання лише на заяву обвинуваченого про неможливість внесення застави є необґрунтованим. Вказує, що обвинувачений має тісні зв`язки з представниками ділових і політичних кіл, що дає можливість забезпечити внесення застави у попередньо визначеному розмірі. Зазначає, що дані декларації обвинуваченого свідчать про його потенційну фінансову спроможність внести заставу у розмірі 600 прожиткових мінімумів, а тому така сума не є для нього завідомо непомірною. Вважає, що зменшений розмір застави у 400 прожиткових мінімумів не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та не запобігатиме наявним ризикам, які продовжують існувати. Зазначає, що обвинувачений притягується до відповідальності за особливо тяжкий злочин проти основ національної безпеки - державну зраду в умовах воєнного стану, а в умовах триваючої збройної агресії застосування більш м`якого підходу є недопустимим. Вказує, що суд першої інстанції не врахував положення національного законодавства та практику ЄСПЛ щодо визначення розміру застави в умовах надзвичайних обставин.
Сторони кримінального провадження про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, це підтверджується наявними матеріалами справи, клопотань про відкладення слухання справи не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи апеляційних скарг та заперечення на них, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах поданих апеляційних скарг.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Як передбачено ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд зобов`язаний періодично перевіряти доцільність продовження тримання обвинуваченого під вартою, а за наслідками такого розгляду ухвалити вмотивоване рішення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу від 18 листопада 2025 року, дотримався вимог кримінального процесуального закону, належним чином дослідив обставини, що мають значення для вирішення питання про продовження запобіжного заходу, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що на момент постановлення ухвали продовжували існувати ризики, зокрема переховування від суду з огляду на тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому; незаконного впливу на свідків; вчинення іншого кримінального правопорушення.
Зазначені ризики обґрунтовано пов`язані із характером інкримінованого кримінального правопорушення особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, а також обставинами воєнного стану.
Доводи сторони захисту щодо недоведеності вини обвинуваченого, відсутності доказів причетності до інкримінованого злочину, а також неправильної кваліфікації його дій, не можуть бути предметом перевірки під час вирішення питання про запобіжний захід, оскільки такі обставини підлягають дослідженню судом під час розгляду справи по суті.
Колегія суддів також відхиляє доводи сторони захисту щодо відсутності ризиків, оскільки вони спростовуються матеріалами кримінального провадження, суд першої інстанції вірно надав їм належну правову оцінку.
Посилання захисту на тривале перебування обвинуваченого під вартою, наявність соціальних зв`язків, відсутність наміру переховуватись, а також поведінку під час окупації, самі по собі не свідчать про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Щодо доводів прокурора про необхідність збільшення розміру застави та доводів сторони захисту про непомірність застави та відсутність можливості її внесення, колегія суддів зазначає наступне.
Обговорюючи питання щодо розміру обвинуваченому розміру застави, слід зазначити, що відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 182 КПК України розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Разом із тим, колегія суддів наголошує, що при апеляційному перегляді суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення, виходячи з обставин, які існували на момент його постановлення судом першої інстанції.
Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, визначаючи розмір застави у 400 прожиткових мінімумів, врахував тяжкість обвинувачення, дані про особу обвинуваченого, його майновий стан, тривалість перебування під вартою, а також наявність ризиків.
Станом на 18 листопада 2025 року визначений розмір застави відповідав меті застосування запобіжного заходу, був співмірним встановленим ризикам та забезпечував належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Суд першої інстанції при визначенні розміру застави дотримався вимог діючого законодавства в повному обсязі, з урахуванням ступеню тяжкості інкримінованого злочину та особи обвинуваченої.
Доводи апеляційних скарг не свідчать про незаконність визначеного розміру застави, оскільки ці обставини були предметом дослідження суду першої інстанції та належним чином враховані.
Разом з тим, доводи прокурора щодо необхідності збільшення розміру застави до 600 прожиткових мінімумів не ґрунтуються на нових обставинах, які б свідчили про недостатність вже визначеного розміру застави, у зв`язку з чим підстав для їх задоволення колегія суддів не вбачає.
Ураховуючи сукупність обставин, в тому числі стадію судового провадження, а також дані про особу обвинуваченого суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність даних які б свідчили, що зазначені ризики не існують, а інші, менш суворі запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченої і продовження раніше обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою є необхідним.
Підстав для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою колегія суддів не вбачає та вважає рішення суду законним та обґрунтованим.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи судом, які були б підставою для скасування ухваленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 його захисника ОСОБА_9 та прокурора ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 18 листопада 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою із застосуванням застави обвинуваченому ОСОБА_10 , у вчиненні кримінального правопорушення, за ч.2 ст.111 КК України без змін.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді
