Справа № 2-293/11
Справа №2-293/11
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2011 року Димитровський міський суд Донецької області в складі:
головуючого –судді Петуніна І.В.,
при секретарі –Альберті О.В.
за участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
третьої особи відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м.Димитров
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Димитров Донецької області справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Красноармійськвугілля»про стягнення моральної шкоди
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Державного підприємства «Красноарміськвугілля»про відшкодування моральної шкоди у зв’язку з травмою на виробництві в обґрунтування якого вказав, що з відповідачем знаходився у трудових відносинах з 25.02.1980р. по 13.09.2004р. 6 листопада 1998р. з позивачем стався нещасний випадок на виробництві, а саме: забій грудної клітини зліва, закритий перелом 6 ребра праворуч без зміщення відламків, пост травматичний плеврит справа. На стаціонарному лікуванні позивач знаходився з 12.11.1998р. по 27.11.1998р., але враховуючи системну необхідність в лікуванні, необхідно зробити висновок навіть не маючи медичної освіти про те, що позивач змушений ще досить тривалий час продовжувати приймати лікувально-профілактичні заходи, необхідні для підтримання та відновлення належного стану свого здоров’я, що враховуючи тяжкість отриманих травм, а також тривалість часу, необхідного на лікування потребує від нього значних моральних та фізичних зусиль. Підтвердженням цьому є інформація, наведена в епікризі, висновках відповідних спеціалістів. Все це вказує на те, що позивач безнадійно втратив безцінне здоров’я внаслідок отриманої травми. Сек. Встановила позивачу 10% втрати професійної працездатності. У зв’язку з цим, відділ ФССНВВ призначив та виплатив позивачу одноразову допомогу та щомісячний регрес, але моральна шкода при цьому не призначалася та не виплачувалася, незважаючи на те, що позивач продовжує відчувати значні моральні та фізичні страждання, пов’язані з отриманою виробничою травмою. Занепокоєння позивача викликано погіршення стану його здоров’я, що позначається на порушенні душевної рівноваги, неспокої, відчутті розпачу від розуміння того, що здоров’я його назавжди втрачено, оскільки наслідки від погіршення здоров’я він продовжуватиме відчувати ще досить тривалий час. Зокрема, позивач не зможе у майбутньому працювати за фахом –прохідником підземним. Зараз він працює машиністом електровозу. Ця обставина ще більше погіршила матеріальний стан його родини та негативно відобразилась на моральному та психічному стані позивача. Перебуваючи на лікуванні на протязі тривалого часу, позивач не міг вести повноцінний образ життя, самостійно виконувати свої суто особисті санітарно-гігієнічні дії, відчував фізичні страждання, фізичну біль, обґрунтовану наслідками виробничої травми та особливостями її лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це певною мірою негативно позначилося на душевному стані та життєвої активності позивача. Систематичне нездужання і послаблення організму, переживання з приводу погіршення відносин з оточуючими –все це наслідки травми. Спостерігалося критичне відношення до себе, як до неповноцінного, в трудовому відношенні, громадянина. ОСОБА_2 внаслідок отриманої травми на виробництві, позивач і знаходився на лікуванні в травматологічному відділенні лікарні, що безперечно свідчить про заподіяння потерпілому ушкодження здоров’я і як наслідок –моральних і фізичних страждань, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв’язків та моральної втрати потерпілого. Встановити розмір відшкодування моральної шкоди можливо за методикою визначення розміру компенсації, яку визначив професор, доктор юридичних наук ОСОБА_4. Згідно його методики, базисний рівень розміру компенсації визначається стосовно до страждань, отриманих потерпілим при вчиненні тяжкої шкоди здоров’ю та складає 720 мінімальних розмірів заробітної плати –це заробіток фізичної особи за 10 років у розмірі 6 мінімальних заробітних плат на місяць. На їх думку, це сума яка більш-меш відповідає потребам звичайної людини. Згідно розробленої методики за правопорушення –нанесення тяжкої шкоди здоров’ю – можливо застосувати розмір компенсації 576 мінімальних заробітних плат (МЗП).
Згідно наказу № 6 від 17.01.1995р. МОЗ України, тілесні ушкодження середньої тяжкості мають ознаки –тривалий розлад здоров’я, стійка втрата працездатності від 10 до 33%. 216 МЗП = 216 х 941 = 203256 грн. Цієї суми достатньо для компенсації моральних страждань, завданих позивачу з урахуванням ступеня провини відповідача, ступеня моральних страждань, перенесених позивачем та з урахуванням розумності та справедливості. З урахуванням незадовільного фінансового стану відповідача можливо зменшити розмір відшкодування моральної шкоди у 10 разів та складе 20325,60 грн.
У зв’язку з вищевикладеним просить стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 20325,60 грн.
Позивач до судового засідання не з’явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, на позові наполягає.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги позивача.
Представник відповідача надав суду письмові заперечення, де вказав, що з позовом не згоден з наступних підстав. Згідно акту розслідування нещасного випадку Н-5 та акту Н-1 встановлення нещасного випадку на виробництві, причиною травми явилося ведення робіт без належного дозволу, яке не відноситься до обов’язків гірничого робітника. Позивачу акти Н-5 та Н-1 вручені особисто та з їх змістом він був ознайомлений. Заперечень по висновкам, викладеним в актах, позивач не виказував ні в письмовій ні в усній формі, що на його думку є вираженням згоди з їх змістом. У випадку незгоди з їх змістом, позивач згідно ст.22 Закону України «Про охорону праці», мав право звернутися до органу державного нагляду по охороні праці, рішення якого є обов’язковим для роботодавця. У судовому засіданні представник відповідача також пояснив, що вини підприємства у нещасному випадку немає, оскільки позивач порушив ст.14 Закону України «Про охорону праці». Разом з тим вони згодні на компенсацію моральної шкоди позивачу у розмірі 5000 грн., оскільки все рівно повинно шкоду відшкодувати підприємство.
Представник третьої особи, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України в м.Димитров Донецької області, до суду не з’явився, надав суду заяву про розгляду справи у його відсутність, рішення постановити на розсуд суду.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Судом встановлено, що 06.11.1998р. з позивачем у відповідача стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок чого позивач первинно отримав ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 10% з 19.11.2010р. безстроково, особами, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці є позивач та начальник дільниці ШТ-1 ОСОБА_5, що підтверджується копіями актів про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом за формою Н-1 № 5 від 03.03.2010р., розслідування нещасного випадку за формою Н-5 від 03.03.2010р., довідками первинного огляду МСЕК від 19.11.2010р., про розмір пенсії, поясненнями сторін (а.с.15-18, 22-23).
Згідно епікризу, позивач стаціонарно лікувався з приводу травми з 12.11.1998р. по 27.11.1998р. (а.с.19).
Відповідно до ч.1 ст.3 Конституції України, життя і здоров’я людини визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно ст.4401 ЦК України 1963р., моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п’яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Про наявність права на відшкодування моральної шкоди потерпілій особі внаслідок нещасного випадку на виробництві зазначено в рішенні КСУ від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту „б“ підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу І Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»(справа про страхові виплати), де в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини зазначено, що: «положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 2371 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця)».
Згідно ч.1 ст.2371 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За змістом ч.ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я та у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч.4 ст.23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.
Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.
За змістом п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Таким чином, суд вважає, що незалежно від вини, відповідач повинен відшкодувати шкоду позивачу. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує характер, глибину, зазнаваних позивачем душевних страждань, тривалість негативних наслідків. Також суд враховує вину позивача у нещасному випадку та те, що у майбутньому неможливо поновити фізичний стан позивача, оскільки втрата працездатності встановлена безстроково. Тому суд, виходячи з засад розумності і справедливості вважає, що на користь позивача має бути стягнуто 5000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
В силу ст.88 ЦПК України, судові витрати підлягають покладенню на відповідача. Враховуючи, що заявлено позов немайнового характеру з відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2,09 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 3,69 грн.
На підставі ст.153 КЗпП України, ст.4401 ЦК України 1963р., ч.1 ст.2371 КЗпП України, ст.ст.23, 1167 ЦК України, рішення КСУ від 08.10.2008р. № 20-рп/2008, керуючись ст.ст.10, 11, 57, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 294 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Красноармійськвугілля»на користь ОСОБА_1 за отриману ним моральну шкоду у розмірі 5000 (п’ять тисяч) грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного підприємства «Красноармійськвугілля»на користь держави судовий збір у сумі 2,09 грн. та на користь Державного бюджету м.Димитров витрати на інформаційно-технічне забезпечення справи у розмірі 3,69 грн.
Рішення суду вступає в законну силу після закінчення терміну подачі апеляційної скарги, яка подається до Апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя
