Справа № 2-293/11
2/818/96/2012
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 листопада 2012 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого судді Калюжної В.В., при секретарі: Марусій І.В., розглянувши у залі суду у м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування за законом, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, про стягнення вартості проданого спадкового майна,
в с т а н о в и в:
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до відповідачів, яка була уточнена відповідно до заяви, поданої в судовому засіданні 01.11.2012 року, вказавши в обґрунтування позову наступне. Позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, від шлюбу мають двох синів: ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Сім'я мешкала за адресою: м.Запоріжжя, бул.Шевченка, 66 кв.17, у квартирі, яка належала сторонам на праві спільної часткової власності. 17.03.2008 року ОСОБА_4 загинув внаслідок самогубства. Спадщина відкрилась на належну йому 1\5 частину квартири за адресою: м.Запоріжжя, бул.Шевченка, 66 кв.17, а також на інше майно. Спадкоємцями першої черги стали позивач та відповідачі у справі. Позивач зазначає, що після смерті чоловіка вона дізналась, що ОСОБА_4 заповіт не залишив, хоча вважала, що заповіт існує. За життя чоловік позивачки неодноразово заявляв, що має намір скласти заповіт на її користь. Це було викликано тим, що у позивачки складні відносини з дітьми і чоловік припускав, що у разі його смерті позивач може залишитись без житла і без допомоги дітей. Позивач зазначає, що відповідачі були категорично проти складання ОСОБА_4 заповіту на ім’я позивачки і вважали, що спадщина повинна належати виключно їм. Позивач вважає, що відповідачі шляхом шантажу та погроз перешкоджали спадкодавцю скласти заповіт на ім’я позивача, тому у відповідності до ч.2 ст.1224 ЦК України просить суд усунути відповідачів від права на спадкування після смерті батька. У зв’язку з усуненням від права на спадкування відповідачів, позивач зазначає, що має право на спадкове майно, тобто на 1\5 частину квартири, яка належала спадкодавцю. У зв’язку з усуненням від спадкування відповідачів, позивач просить суд на підставі ст. 1301 ЦК України визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 13.11.2008 року Відповідачам. Крім того, позивач зазначає, що спадкове майно не збереглось в натурі, оскільки після оформлення спадщини, було продано спадкоємцями. Кожен зі спадкоємців отримав від продажу успадкованої 1\15 частки квартири по 3400 гривень. У разі усунення спадкоємців від спадкування, спадкова 1\5 частина квартири повинна перейти позивачці, однак у зв’язку з продажем квартири, позивач просить суд стягнути з відповідачів по 3 400 гривень – вартість проданого спадкового майна.
У судове засідання позивач не з’явилась, про день та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, через свого представника, про що свідчить наявна у матеріалах справи розписка. Протягом тривалого знаходження справи у провадженні суду, від позивача не надходило заяв про відмову від позову чи залишення позовних вимог без розгляду, також позивач не повідомляла суд про те, що вона не підтримує позовних вимог.
У судовому засіданні 01.11.2012 року судом було розпочато розгляд справи по суті та уповноважений представник позивача надав суду уточнену позовну заяву, відповідно до якої було збільшено розмір позовних вимог. В подальшому, після оголошеної перерви в судове засідання 15.11.2012 року представник позивача, будучи повідомленим про день та місце розгляду справи, не з’явився, через канцелярію суду 13.11.2012 року надійшла заява про відкладення слухання справи у зв’язку з неможливістю з’явитися до судового засідання через виробничу необхідність. Документів, які б підтверджували поважність причини неявки суду не надано.
Відповідно до ч. 2 ст. 169 ЦПК України неявка представника в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи.
Суд відхиляє клопотання про відкладення розгляду справи, заявлене з тих підстав, що представник позивача зайнятий у зв’язку з виробничою необхідністю. При цьому суд виходить з того, що у відповідності до ст. 27 ЦПК України участь в судовому засіданні є правом особи, яка бере участь у справі. Суд не вбачив підстав для відкладення розгляду справи в порядку ч. 1 ст. 169 ЦПК України, оскільки згідно даної норми процесуального права судове засідання відкладається в разі неявки в судове засідання за клопотанням особи, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Проте, з наданого клопотання вбачається, що позивач та представник позивача реалізували надане їм ст. 27 ЦПК України право брати участь в судовому засіданні на власний розсуд, обравши для себе можливість неявки до суду.
Відповідач ОСОБА_2 до судового засідання не з’явився, про день та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення повістки рекомендованою кореспонденцією за наданою відповідачем поштовою адресою.
Відповідач ОСОБА_3 до судового засідання не з’явився, про день та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи розписка, про причини неявки суд не повідомив.
Крім того, Відповідачі, будучи повідомленими про результати розгляду їх апеляційних скарг на ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 17.05.2010 року та відмову у їх задоволенні, неодноразово повторно звертались до суду з аналогічними апеляційними скаргами, що зумовлювало необхідність направлення справи до апеляційного суду Запорізької області та спричинило тяганину у розгляді справи.
За таких обставин суд вбачає в діях відповідачів зловживання процесуальними правами та порушення вимог ч. 3 ст. 27 ЦПК України
Відповідно до ч.3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.
Згідно ст. 157 ЦПК України, суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця.
З урахуванням обставин справи, суд ухвалив продовжити розгляд справи за відсутністю у судовому засіданні сторін та їх представників.
Відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.
У зв’язку з цим, на підставі ст. 197 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, без фіксації судового процесу.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
У відповідності зі ст. ст. 10, 11 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих сторонами.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України, заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.
Юридична заінтересованість позивача у цивільному процесі зобов’язує довести як наявність спірних матеріальних правовідносин, так і ту обставину, що його права порушені і вони можуть бути захищені у визначений ним спосіб.
Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності. З огляду на дію в цивільному процесуальному законодавстві принципу диспозитивності, особи, які приймають участь у справі, самостійно розпоряджаються своїми правами в судовому процесі.
Судом встановлено, що 17.03.2008 року помер ОСОБА_4 (т.1 а.с.155), що підтверджується свідоцтвом про смерть серія І-ЖС № 104615, виданим 19.03.2008 року.
За життя ОСОБА_4 заповітів не складав, що підтверджується витягом зі спадкового реєстру.
З матеріалів спадкової справи вбачається, що 04.09.2008 року з заявами про прийняття спадщини після його смерті звернулись дружина спадкодавця - ОСОБА_1 та діти спадкодавця ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (т.1 а.с. 136 (зв.) -137 (зв.)).
13.11.2008 року позивач та відповідачі по справі, як спадкоємці за законом після смерті ОСОБА_4 звернулись до нотаріуса з заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.141-142), та в цей же день за №№ 1-2028, 1-2036 1-2032 спадкоємці отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно – 1\5 частину квартири (а.с.153-154).
Статтями 1233, 1234 ЦК України передбачено право на особисте розпорядження відносно належного майна на випадок смерті, фізичної особи з повною цивільною дієздатністю. Таке розпорядження виражається у вигляді складання заповіту, що є юридичним актом та відповідає волі заповідача. Заповідач має право на свій розсуд заповідати майно будь-яким особам, будь-яким чином визначити частки спадкоємців в спадщині, позбавити спадщини одного, кількох чи всіх спадкоємців за законом, не визначаючи такого позбавлення, а також включити до заповіту інші розпорядження передбачені правилами ЦК про спадкування, скасувати чи змінити заповіт.
Відповідно до ч. 2 ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.
Незаконні дії спадкоємців, зазначені у ч.2 ст. 1224 ЦК України повинні бути здійснені умисно.
Однак матеріали справи не містять даних щодо звернення самого спадкодавця до компетентних органів з приводу незаконних дій, вчинених відносно нього та прийнятих з цього приводу рішень. І сама позивачка, з часу смерті спадкодавця та до отримання свідоцтва про право на спадщину з такими заявами не зверталась.
Матеріали справи не місять допустимих та належних доказів, на підтвердження позовних вимог. Обставини, викладені у позовній заяві, щодо ускладнених відносин між сторонами, щодо впливу відповідачів на спадкодавця та на саму позивачку під час продажу квартири, спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що позивач разом з відповідачами зверталась до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини, про отримання свідоцтв про право на спадщину; заяв до нотаріуса про невидачу свідоцтва про право на спадщину у зв’язку з необхідністю звернення з позовом до суду, не подавала.
Крім того, з часу смерті спадкодавця та до отримання свідоцтва про право на спадщину, тобто протягом 7 місяців Позивач не зверталась з позовами до суду про усунення спадкоємців від права на спадщину.
З вказаним позовом до суду позивачка звернулась майже через півтора року після отримання свідоцтва про право на спадщину, тобто погоджувалась з розподілом спадщини між спадкоємцями за законом у рівних частках.
Таким чином, законні підстави для усунення відповідачів від права на спадщину після смерті батька відсутні, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Вирішуючи позовні вимоги про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих 13.11.2008 року, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Беручи до уваги, що судом не встановлено підстав для усунення відповідачів від права на спадкування після смерті батька, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, виданих 13.11.2008 року.
Оскільки позовні вимоги про стягнення з відповідачів на користь позивача вартості проданого спадкового майна у сумі 3 400 гривень з кожного є похідними від вимог про усунення відповідачів від права на спадкування за законом та визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, у задоволенні яких судом відмовлено, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 88 ЦК України судові витрати залишаються за позивачем.
Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 197, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування за законом, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, про стягнення вартості проданого спадкового майна– залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя: В.В.Калюжна