Номер провадження: 11-кп/813/1461/21
Номер справи місцевого суду: 511/1564/18
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.05.2021 року м. Одеса
Суддя-доповідач судової палати з розгляду кримінальних справ Одеського апеляційного суду ОСОБА_2 , розглянувши апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_3 на ухвалу Роздільнянського районного суду Одеської області від 29.04.2021 про застосування відносно ОСОБА_3 , обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання,
встановив:
Вищезазначеною ухвалою суду 1-ої інстанції від 29.04.2021 задоволено клопотання прокурора та відносно ОСОБА_3 , обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України в рамках судового розгляду по кримінальному провадженню №12015160390000289 від 14.03.2015 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання з покладенням обов`язків.
Обвинуваченою ОСОБА_3 05.05.2021 через суд першої інстанції подана апеляційна скарга на зазначену ухвалу суду 1-ої інстанції, яка надійшла в провадження судді-доповідача 13.05.2021.
Частина 1 ст. 24 КПК України встановлює, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК України.
Згідно зч.1 ст.392КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: 1) вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу; 2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; 3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до постановленого рішення Конституційним судом України 13.06.2019 року по справі №3-208/2018(2402/18) №4-р/2019, за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
У своєму рішенні Конституційний Суд дійшов висновку, що положення частини другої статті 392 Кодексу в частині неможливості окремого апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою не гарантують особі ефективної реалізації її конституційного права на судовий захист, не відповідають критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), не забезпечують справедливого балансу інтересів особи та суспільства.
Конституційний СудУкраїни вважає,що неможливістьсвоєчасного апеляційногоперегляду рішеннясуду першоїінстанції пропродовження запобіжногозаходу увигляді триманняпід вартоюунеможливлює ефективнута оперативну(дієву)перевірку правомірностіобмеження конституційногоправа особина свободуна стадіїсудового розгляду.Неможливість оскарженняособою чиїї захисником в апеляційному порядку ухвали суду про продовження строку тримання під вартою створює умови, за яких помилкове рішення суду першої інстанції, чинне протягом тривалого часу, може призвести до тяжких невідворотних наслідків для зазначеної особи у вигляді безпідставного обмеження її конституційного права на свободу.
Надання особі права на апеляційний перегляд судового рішення про продовження строку тримання під вартою під час судового провадження є проявом гарантії виконання державою міжнародних зобов`язань зі створення умов із забезпечення кожному підозрюваному, обвинуваченому (підсудному) дієвого юридичного засобу захисту його конституційних прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів, потрібною гарантією відновлення порушених прав, свобод і інтересів людини, додатковим механізмом усунення помилок, допущених судом першої інстанції під час розгляду кримінальних справ до ухвалення рішення по суті.
Відповідно до апеляційної скарги та оскаржуваної ухвали встановлено, що в провадженні Роздільнянського районного суду Одеської області знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12015160390000289 від 14.03.2015, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання відносно обвинуваченої ОСОБА_3 .
Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 29.04.2021 було задоволено клопотання прокурора застосовано відносно ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.
Разом з тим, в даному випадку під час судового засідання обвинуваченій ОСОБА_3 не обирався (відповідно до Постанови Верховного Суду від 09.12.2020 справа №635/108/19 також підлягає оскарженню) та не продовжувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а до неї був застосований запобіжний у вигляді особистого зобов`язання.
З огляду на аналіз вищезазначеного рішення Конституційного Суду, останнє було прийняте саме для забезпечення гарантій особи, відносно якої застосовано та продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з метою перевірки наявності законних підстав для такого застосування/продовження після спливу певного проміжку часу.
В свою чергу, обвинуваченій ОСОБА_3 не був застосований, або продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, саме який, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 і підлягає оскарженню.
Враховуючи положення ст. 392 КПК України та вищевказане рішення Конституційного Суду України, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ухвала Роздільнянського районного суду Одеської області від 29.04.2021 про застосування відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 399 КПК України, суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст. 394 цього Кодексу.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.
Враховуючи те, що в апеляційній скарзі обвинувачена оскаржує ухвалу, яка не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, то вважаю, що необхідно відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_3 та повернути її останній.
Керуючись ст. 5, 24, 315, 331, 370, 392, 399, 419, 532 КПК України, суддя доповідач,
ухвалив:
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_3 на ухвалу Роздільнянського районного суду Одеської області від 29.04.2021 про застосування відносно ОСОБА_3 , обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання відмовити.
Копію ухвали, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами направити обвинуваченій ОСОБА_3 .
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців.
Суддя Одеського апеляційного суду ОСОБА_2
