263/13128/18
1-кп/264/183/2019
У Х В А Л А
19.04.2019 року Іллічівський районний суд міста Маріуполя Донецької області під головуванням судді Іванченко А.М., судді Литвиненко Н.В., присяжних ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю секретаря судового засідання Юдіної О.С., прокурора Осипова Д.О., обвинувачених ОСОБА_4, ОСОБА_5, захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч.2 ст.28, ч.1 ст.263, ч.2 ст.263-1, ч.3 ст.258 КК України та ОСОБА_5, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч.2 ст.28, ч.1 ст.263, ч.2 ст.263-1, ч.3 ст.258 КК України, -
В С Т А Н О В И Л А:
В провадженні Іллічівського районного суду м. Маріуполя перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_4, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч.2 ст.28, ч.1 ст.263, ч.2 ст.263-1, ч.3 ст.258 КК України та ОСОБА_5, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч.2 ст.28, ч.1 ст.263, ч.2 ст.263-1, ч.3 ст.258 КК України, яких затримано в порядку ст. 208 КПК України 28.03.2018 року. Ухвалами слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30.03.2018 року обвинуваченим обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб. В подальшому ухвалами слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області та судовою колегією Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області обраний запобіжний захід продовжувався.
Частиною 3 статті 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Прокурор вважав за необхідне продовжити дію обраного запобіжного заходу стосовно ОСОБА_4 та ОСОБА_5. В разі обрання більш м’якого запобіжного заходу обвинувачені можуть продовжити свою злочинну діяльність, мають зв’язки з представниками терористичної організації «ДНР», а також здійснювати вплив на свідків та інших учасників кримінального провадження або виїхати за межі України, а тому існують ризики переховування останніми у такий спосіб від суду.
Обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_5 та їх захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 заперечували проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просили замінити на цілодобовий домашній арешт.
Згідно з положеннями ст. 177 КПК підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може, зокрема, переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.
Судова колегія, заслухавши учасників кримінального провадження, приходить до наступного.
Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи. Особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув’язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторно вчинення злочинів.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п’ятою статті 176 цього Кодексу.
При цьому, положенням частини п'ятої статті 176 КПК України передбачено, що запобіжні заходи у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109 - 114-1, 258 - 258-5, 260, 261 КК України. Вказане свідчить, що суд не може застосувати більш м’який альтернативний запобіжний захід ніж тримання під вартою з огляду на необхідність гарантування невідворотності покарання за окремі злочини, зокрема, проти основ національної безпеки, громадської безпеки, при цьому обов’язок прокурора довести існування ризиків кримінального провадження є беззаперечним.
Разом з тим, судова колегія констатує, що ризики, які слугували підставою для обрання найсуворішого запобіжного заходу на теперішній час не перестали існувати та обвинувачені утримуються під вартою. Практика ЄСПЛ встановлює, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення обвинуваченим тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою, але при цьому, Суд неодноразово зазначав, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою (рішення у справі "Єчус проти Литви"). При цьому, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, якщо спочатку тяжкість злочину та підозра, що особа може втекти чи зашкодити слідству, можуть бути достатніми підставами для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, то чим довше відповідна особа знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження цього заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні.
Зокрема, у справі "ОСОБА_9 проти України" ("SergeyVolosyuk v. Ukraine", рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини наголосив, "саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою. Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_4, суд також враховує вимоги п.п.3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, якій не може служити підставою для запобіжного ув’язнення.
ОСОБА_5 та ОСОБА_4 обвинувачуються у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, за один з яких передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, що може спонукати обвинувачених до втечі інші області, постійне місце мешкання за місцем проведення слідства відсутнє.
ОСОБА_5 раніше судимий, судимість не знята, місце проживання якого межує з тимчасово окупованою територією, як і ОСОБА_4 Також по справі не допитані всі свідки обвинувачення, що не виключає спробу здійснити вплив на них з боку обвинувачених, які поза межами слідчого ізолятора матимуть для цього більше можливостей. Є достатні підставі вважати, що останні, знаходячись на волі можуть переховуватись від органів слідства та суду, вчиняти інші злочини й зміна запобіжного заходу на менш суворий не забезпечить запобігання вищевказаним ризикам, а тому з метою виконання процесуальних рішень у справі, з урахуванням наведених вище ризиків, колегія суддів, керуючись вимогами КПК України, вважає за доцільне продовжити ОСОБА_5 та ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Маріупольському слідчому ізоляторі строком на шістдесят днів. Будь-яких відомостей щодо незадовільного стану здоров'я обвинувачених та неможливості їх подальшого тримання під вартою на теперішній час суду не представлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 314,315 КПК України, судова колегія, -
У Х В А Л И Л А:
У задоволенні клопотання захисника – адвоката ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою в ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» строком на шістдесят днів до 17 червня 2019 року включно.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою в ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» строком на шістдесят днів до 17 червня 2019 року включно.
Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору, надіслати начальнику ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор».
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий : А.М.Іванченко
Суддя : Н.В.Литвиненко
Присяжні : ОСОБА_1
ОСОБА_2
ОСОБА_3
