263/13128/18
1-кп/264/183/2019
У Х В А Л А
18.01.2019 року Іллічівський районний суд міста Маріуполя Донецької області під головуванням судді Іванченко А.М., за участю секретаря судового засідання Солонської Т.В., прокурора Натеси Д.М., обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , захисника Мироненка О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 , за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч.2 ст.28, ч.1 ст.263, ч.2 ст.263-1, ч.3 ст.258 КК України та ОСОБА_2 , за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч.2 ст.28, ч.1 ст.263, ч.2 ст.263-1, ч.3 ст.258 КК України, -
В С Т А Н О В И В:
В провадженні Іллічівського районного суду м. Маріуполя перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 , за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч.2 ст.28, ч.1 ст.263, ч.2 ст.263-1, ч.3 ст.258 КК України та ОСОБА_2 , за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч.2 ст.28, ч.1 ст.263, ч.2 ст.263-1, ч.3 ст.258 КК України, яких затримано в порядку ст. 208 КПК України 28.03.2018 року. Ухвалами слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30.03.2018 року обвинуваченим обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб. В подальшому ухвалами слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області та судовою колегією Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області обраний запобіжний захід продовжувався.
Під час розгляду питання щодо доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою прокурор просив продовжити строк дії запобіжного заходу обвинуваченим, зазначивши, що метою даного виду запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам вчинення дій, передбачених п.п.1-5 ч.1 ст.177 КПК України. В разі обрання більш м`якого запобіжного заходу можуть продовжити свою злочинну діяльність, мають зв`язки з представниками терористичної організації «ДНР», а також здійснювати вплив на свідків та інших учасників кримінального провадження або виїхати за межі України, а тому існують ризики переховування останніми у такий спосіб від суду.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник Мироненко О.О. заперечували проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просили відмовити у задоволенні клопотання. Просили не обирати взагалі запобіжний захід, оскільки ОСОБА_2 хворіє, має родину, тобто стійкі соціальні зв`язки.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник Мироненко О.О. заперечували проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просили відмовити у задоволенні клопотання, оскільки відсутні обставини, якими підтверджуються ризики, та ОСОБА_3 є пенсіонером МВС.
Головуючий суддя, заслухавши учасників кримінального провадження, приходить до наступного.
Частиною 3 статті 331 КПК України передбачено, що до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу. Під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене цією частиною, вирішує головуючий.
Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи. Особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторно вчинення злочинів.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу. При цьому, положенням частини п`ятої статті 176 КПК України передбачено, що запобіжні заходи у вигляді особистого зобов`язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109 - 114-1, 258 - 258-5, 260, 261 КК України. Вказане свідчить, що суд не може застосувати більш м`який альтернативний запобіжний захід ніж тримання під вартою з огляду на необхідність гарантування невідворотності покарання за окремі злочини, зокрема, проти основ національної безпеки, громадської безпеки, при цьому обов`язок прокурора довести існування ризиків кримінального провадження є беззаперечним.
Разом з тим, суд констатує, що ризики, які слугували підставою для обрання найсуворішого запобіжного заходу на теперішній час не перестали існувати та обвинувачені утримуються під вартою.
Європейский суд з прав людини у своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» зазначив, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вони маловірогідні і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, його моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суд також враховує вимоги п.п.3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, якій не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.
Положеннями ч.5 ст. 176 КПК України передбачено, що запобіжні заходи у вигляді особистого зобов`язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України, тому суд не вирішує питання про більш м`які запобіжні заходи.
Судом не приймаються доводи сторони захисту щодо відсутності ризиків, як підстава для відмови у задоволенні клопотання, оскільки вимогами статті 177 КПК України, крім виконання обвинуваченими покладених на нього процесуальних обов`язків, передбачено і запобігання спробам переховування від органів досудового розслідування та\або суду; знищення або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення незаконного впливу на потерпілих, свідків, а також продовження вчинення інших кримінальних правопорушень, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 обвинувачуються у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, за один з яких передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, що може спонукати обвинувачених до втечі інші області, постійне місце мешкання за місцем проведення слідства відсутнє.
ОСОБА_2 раніше судимий, судимість не знята, місце проживання якого межує з тимчасово окупованою територією, як і ОСОБА_1 Також по справі не допитані всі свідки обвинувачення, що не виключає спробу здійснити вплив на них з боку обвинувачених, які поза межами слідчого ізолятора матимуть для цього більше можливостей.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, пов`язаного із реальною загрозою життю і безпеці великої кількості громадян,оскільки вчинення злочину пов`язане із сприянням діяльності терористичної організації , що загрожує інтересам суспільства, і усунення цієї загрози в іншій спосіб, ніж утримання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під вартою, є неможливим.
Є достатні підставі вважати, що останні, знаходячись на волі можуть переховуватись від органів слідства та суду, вчиняти інші злочини, а тому з метою виконання процесуальних рішень у справі, з урахуванням наведених вище ризиків, суд, керуючись вимогами КПК України, вважає за доцільне продовжити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Маріупольському слідчому ізоляторі строком на шістдесят днів. Будь-яких відомостей щодо незадовільного стану здоров`я обвинувачених та неможливості їх подальшого тримання під вартою на теперішній час суду не представлено.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 181, 183, 194,199, ч.3 ст.331 КПК України,ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, суд, -
У Х В А Л ИВ:
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою в ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» строком на шістдесят днів до 18 березня 2019 року включно.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою в ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» строком на шістдесят днів до 18 березня 2019 року включно.
Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору, надіслати начальнику ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор».
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: А. М. Іванченко
