ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.09.2023 року м. Дніпро Справа № 908/3468/13
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Мороза В.Ф., Коваль Л.А.,
при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро
на ухвалу Господарського суду Запорізької області (суддя Юлдашев О.О.) від 31.01.2023р. у справі № 908/3468/13
за позовом ОСОБА_1 , м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області
до відповідача-1 Публічного акціонерного товариства Запорізький сталепрокатний завод, м. Запоріжжя
відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю Енергомаш-інвест, м. Київ
відповідача-3 Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Метизи, м. Запоріжжя
відповідача-4 Публічного акціонерного товариства ПАТ Кредит Дніпро, м. Київ
відповідача-5 Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізький емальпосуд, м. Запоріжжя
про визнання недійсним договору застави від 05.05.2008 № 050508-Z
в межах справи № 908/3468/13 про банкрутство Публічного акціонерного товариства Запорізький сталепрокатний завод, м. Запоріжжя, -
ВСТАНОВИВ:
У березні 2016р. до Господарського суду Запорізької області від ОСОБА_1 надійшла позовна заява вих. від 15.03.2016 вх. № 777/09-05 від 16.03.2016 (з урахуванням заяви ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог у зв`язку з відмовою від частини позовних вимог) про часткове визнання недійсним договору застави від 05.05.2008 № 050508-Z (із змінами та доповненнями), укладеного між Публічним акціонерним товариством "Запорізький сталепрокатний завод" (далі ПАТ "ЗСЗ", відповідач-1) і Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (далі ПАТ "Банк Кредит Дніпро", відповідач-4) в частині забезпечення кредиторських вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Метизи" (далі ТОВ "ТД "Метизи", відповідач-3), права вимоги по якому передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Енергомаш-Інвест" (далі ТОВ "Енергомаш-Інвест", відповідач-2) за договором про відступлення прав вимоги від 25.07.2013 № 250713/1.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що угода є недійсною відповідно до положень частини першої статті 92, частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства" від 19.09.2008 № 514-VІ , оскільки рішення про укладання спірного договору прийнято не загальними зборами відповідача-1, а наглядовою радою відповідача-1, більшість членів якої є членами однієї сім`ї, які є заінтересованими особами без повідомлення про заінтересованість ПАТ "ЗСЗ".
У зв`язку з тим, що рішення про укладення договору застави приймалося не загальними зборами товариства, а наглядова рада разом з правлінням вийшли за межі своїх повноважень, діяли недобросовісно, нерозумно та не в інтересах ПАТ "ЗСЗ", чим було допущено порушення приписів статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства", частини першої статті 92, частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, позивач стверджував, що договір застави від 05.05.2008 № 050508-Z (зі змінами та доповненнями) має бути визнаний недійсним на підставі статті 72 Закону України "Про акціонерні товариства".
На думку ОСОБА_1 , саме з укладенням незаконних правочинів, зокрема, договору застави від 05.05.2008 № 050508-Z (оспорюваний правочин) ПАТ "ЗСЗ" доведене до банкрутства, і саме ці обставини свідчать про допущене з боку товариства порушення корпоративних прав ОСОБА_1 , як акціонера ПАТ "ЗСЗ".
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19 липня 2016 року у справі № 908/719/16 позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме задоволено позовні вимоги стосовно відповідача-1 та відповідача-4 та визнано недійсним договір застави від 05.05.2008 № 050508-Z із усіма змінами та доповненнями, укладеного між ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" та ПАТ "Банк Кредит Дніпро"; позовні вимоги до відповідача-2 та відповідача-3 залишено без задоволення.
Постановою від 19 грудня 2016 року Донецький апеляційний господарський суд у справі № 908/719/16 рішення Господарського суду Запорізької області від 19 липня 2016 року скасував та, залучивши до участі у справі в якості відповідача-5 товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький емальпосуд", прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Запорізький сталепрокатний завод", товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомаш-Інвест", товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Метизи", публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро", товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький емальпосуд" про визнання недійсним договору застави № 050508-Z від 05.05.2008 із усіма змінами та доповненнями, укладеного між публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" та публічним акціонерним товариством "Запорізький сталепрокатний завод" відмовив повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2017 у справі № 908/719/16 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.12.2016 та рішення Господарського суду Запорізької області від 19.07.2016 у справі № 908/719/16 скасовано. Справу № 908/719/16 передано до Господарського суду Запорізької області для нового розгляду по суті в межах справи № 908/3468/13 про банкрутство ПАТ "ЗСЗ".
Розглянувши в межах справи про банкрутство ПАТ "ЗСЗ" № 908/3468/13 позов ОСОБА_1 (вх. № 777/09-05 від 16.03.2016) Господарський суд Запорізької області рішенням від 06.07.2020 позовні вимоги задовольнив повністю. Визнав недійсним договір застави № 050508-Z (зі змінами та доповненнями), укладений між ПАТ "ЗСЗ" та ПАТ "Банк Кредит Дніпро", права вимоги по якому передано ТОВ "Енергомаш-Інвест" відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 25.07.2013 № 250713/1 в частині забезпечення вимог ПАТ "Банк Кредит Дніпро" за кредитною угодою від 05.05.2008 № 050508-КЛВ.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022 апеляційну скаргу АТ "Банк Кредит Дніпро" задоволено. Рішення Господарського суду Запорізької області від 06.07.2020 скасовано повністю і прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.07.2022 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022 та рішення Господарського суду Запорізької області від 06.07.2020 у справі № 908/3468/13 скасовано повністю. Справу № 908/3468/13 направлено на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
За результатами нового розгляду справи ухвалою Господарського суду Запорізької області від 31.01.2023 у справі № 908/3468/13 позовні вимоги ОСОБА_1 (вх. № 777/09-05 від 16.03.2016) про визнання недійсним договору застави від 05.05.2008 № 050508-Z (із змінами та доповненнями), укладеного між ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" і ПАТ "Банк Кредит Дніпро", права вимоги по якому передано ТОВ "Енергомаш-Інвест" відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 25.07.2013 року № 250713/1, задоволено повністю.
Визнано недійсним Договір застави № 050508-Z (зі змінами та доповненнями), укладений між ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" та ПАТ "Банк Кредит Дніпро", права вимоги по якому передано ТОВ "Енергомаш-Інвест" відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 25.07.2013 року № 250713/1, в частині забезпечення вимог ПАТ "Банк Кредит Дніпро" за Кредитною угодою № 050508-КЛВ від 05.05.2008.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в ухвалі обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 31.03.2023р. у справі № 908/3468/13 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити в повному обсягу.
Доводи апеляційної скарги апелянта узагальнено зводяться до наступного:
- посилання суду першої інстанції про те, що реалізація предмета застави для погашення боргу за кредитним договором № 050508-КЛВ від 05.05.2008 була здійснена за заниженою вартістю та призвела до погіршення фінансового стану підприємства не відповідає дійсності, оскільки банком та наступним кредитором було частково здійснено реалізацію заставного майна;
- судом першої інстанції не встановлено в оскаржуваній ухвалі обставин настання банкрутства ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" внаслідок укладення ним договору застави № 050508-З від 05.05.2008 та заподіяння у зв`язку з банкрутством останнього збитків позивачу;
- судом першої інстанції не було виконано вказівок Верховного Суду, викладених в постанові від 21.07.2022 у даній справі, щодо необхідності встановлення порушення прав позивача ОСОБА_1 , які не були порушені, а обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, що є підставою для відмови у позові;
- судом першої інстанції не було встановлено обставин обізнаності банку про родинні зв`язки ОСОБА_2 та про наявність будь-якої заінтересованості щодо укладення спірного договору з боку ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод", а також не було застосовано до спірних правовідносин норми ст.ст. 92, 237-239, 241 ЦК України;
- судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин редакцію ст. 72 Закону України «Про акціонерні товариства», яка вже не діяла станом на дату звернення позивача з цим позовом до суду, а тому в позивача відсутне право на оскарження спірного договору;
- судом першої інстанції не враховано, що укладення договору застави було попередньо погоджено з Наглядовою радою ПАТ ЗСЗ, якою надано дозвіл на його укладення, сторонами узгоджені усі істотні умови договору застави, підписано його уповноваженими особами, скріплено печатками товариств та нотаріально посвідчено, тому будь-які підстави для визнання спірного договору недійсним відсутні;
- судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин строку позовної давності, який було пропущено позивачем, оскільки він як акціонер ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" мав дізнатися про укладення спірного договору ще у 2009р. після затвердження загальними зборами акціонерів річного звіту товариства.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.05.2023р. у складі колегії суддів - головуючий суддя (доповідач) Вечірко І.О. , судді Коваль Л.А., Чередко А.Є., поновлено Акціонерному товариству Банк Кредит Дніпро строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 31.01.2023 у справі № 908/3468/13, розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 05.07.2023р.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2023р., на підставі розпорядження керівника апарату суду у зв`язку із звільненням судді-доповідача ОСОБА_3 з посади судді Центрального апеляційного господарського суду (подання заяви про відставку), для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Чередка А.Є., суддів - Мороза В.Ф., Коваль Л.А.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.07.2023р. вказаним складом суду прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 31.01.2023р. у справі № 908/3468/13, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 05.09.2023р.
Представник апелянта у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги у повному обсягу та просила її задовольнити.
Позивач - ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні, а також у відзиві на апеляційну скаргу та в письмових поясненнях по справі проти задоволення апеляційної скарги заперечують, вважають оскаржувану ухвалу законною та обгрунтованою, прийняту з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу апелянта безпідставною, посилаючись при цьому на доведення матеріалами справи обставин укладення спірного договору з порушенням вимог чинного законодавства та з метою банкрутства ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод", чим спричинено шкоду акціонерам товариства, зокрема позивачу, що також підтверджується правовими висновками Верховного Суду, здійсненими під час розгляду інших позовів ОСОБА_1 про визнання недійсними інших правочинів, укладених ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод".
Інші учасники справи не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні, не забезпечили явку представників, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені апеляційним судом належним чином, що підтверджується відповідними матеріалами справи. Не подано іншими учасниками справи і відзивів на апеляційну скаргу.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що апеляційним судом не визнавалася явка представників учасників справі в судове засідання обов`язковою, а неявка представників інших учасників справи не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у відсутності представників інших учасників справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника апелянта, позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги апелянта, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, ОСОБА_1 є акціонером ПАТ "ЗСЗ" із загальним обсягом акцій 40 036 шт. (22,8213 %), про що свідчить виписка про стан рахунку у цінних паперах № 032577.
05.05.2008 між ЗАТ КБ "Кредит-Дніпро" (правонаступником якого є відповідач-4) та відповідачем-3 ТОВ "ТД "Метизи" (позичальник) укладено кредитний договір № 050508-КЛВ, за умовами якого Банк зобов`язався відкрити ТОВ "ТД "Метизи" відкличну відновлювальну кредитну лінію в національній валюті України в межах загальної суми 6 000 000 грн, а відповідач-3 зобов`язався повернути кредит не пізніше 04.05.2009 та сплатити проценти за користування кредитами, на умовах передбачених договором.
Також, між ПАТ "Банк Кредит Дніпро" та позичальником - ТОВ "ТД "Метизи" 01.09.2010 укладено договір № 010910 про зміну кредитного договору за яким договір від 05.05.2008 № 050508-КЛВ викладено в новій редакції, відповідно до якої Банк зобов`язався надати позичальнику кредити (транші) в національній валюті України, в межах загальної суми 1 500 000,00 грн на основі договорів про надання кредиту (траншу) до договору, які є невід`ємною частиною.
Договором від 15.06.2012 про зміну кредитного договору кінцеву дату повернення кредиту визначено15.07.2012.
На забезпечення виконання ТОВ "ТД "Метизи" умов кредитного договору від 05.05.2008 № 050508-КЛВ між ЗАТ КБ "Кредит-Дніпро" та ВАТ "ЗСЗ" (правонаступником якого є відповідач-1), як заставодавцем, укладено договір застави від 05.05.2008 № 050508-Z (далі - договір застави).
До договору застави укладені договори про зміну від 30.12.2010, яким договір застави викладено у новій редакції, та від 29.04.2011, від 01.09.2011, від 08.10.2011, від 23.12.2011, від 07.03.2012, від 29.04.2012, від 15.05.2012, від 20.07.2012, які є невід`ємними частинами договору застави.
Відповідно до п. 1.1. договору від 30.12.2010 про зміну договору застави від 05.05.2008 № 050508-Z, ПАТ "Банк Кредит-Дніпро" (відповідач-4) надав ТОВ "ТД "Метизи" (відповідачу-3) поновлювану траншеву кредитну лінію для поповнення обігових коштів, з лімітом кредитування у сумі 3 500 000,00 грн, відповідно до п. 1.1. кредитного договору-1, зі строком погашення отриманих кредитів 01.09.2011, відповідно до п. 1.2. кредитного договору-1.
Згідно кредитним договором № 301210-КЛВ від 30.12.2010р. заставодержатель (відповідач-4) надав заставодавцю (відповідачу-1) відновлювану кредитну лінію для поповнення обігових коштів, з лімітом кредитування у сумі 1 900 000 грн. 00 коп. зі строком погашення отриманих кредитів 29 грудня 2011 року, відповідно до п. 1.1. кредитного договору-2.
Тобто, договір застави у новій редакції додатково забезпечив власне зобов`язання ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" перед Банком за кредитним договором № 301210-КЛВ від 20.12.2010 р., заставна вартість майна значно збільшилася та склала 3076363,68 грн.
Таким чином, оспорюваний позивачем правочин, викладений в новій редакції (договір про зміну від 30.12.2010р.), та з урахуванням змін 29.04.2011р., від 01.09.2011р., від 08.10.2011р., від 23.12.2011р., від 07.03.2012р., від 29.04.2012р., від 15.05.2012р., від 12.07.2012р. фактично забезпечував виконання зобов`язань як за кредитним договором № 050508-КЛВ від 05.05.2008р., укладеного між ЗАТ "КБ "Кредит-Дніпро" та ТОВ "ТД "Метизи", так і кредитного договору № 301210-КЛВ від 30.12.2010р., укладеного між ВАТ "Запорізький сталепрокатний завод" та ЗАТ "КБ "Кредит-Дніпро".
В подальшому договором розірвання 24.07.2014р. до договору застави рухомого майна № 050508-Z від, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В.М., 05.05.2008 року зареєстрованого в реєстрі за № 1474, договір застави за згодою сторін договору розірвано.
З матеріалів справи також убачається, що між ПАТ "Банк Кредит Дніпро", як первісним кредитором та ТОВ "Енергомаш-Інвест", як новим кредитором, укладено договір відступлення права вимоги від 25.07.2013 № 250713/1, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги, належне первісному кредитору, і стає кредитором за кредитним договором від 05.05.2008 № 050508-КЛВ.
Також, умовами п. 6 вказаного договору визначено, що до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання зобов`язання боржника, а саме право заставодержателя за договором застави від 05.05.2008 № 050508-Z, право кредитора за договором поруки від 26.05.2009 № 260509-П.
За актом приймання-передачі б/н від 05.09.2013 ПАТ "Банк Кредит Дніпро" передало документи, а ТОВ "Енергомаш-Інвест" прийнято дані документи. Зазначений акт приймання-передачі скріплений підписами повноважних представників сторін та печатками підприємств.
У подальшому між ТОВ "Енергомаш-Інвест", як первісним кредитором, та ТОВ "Запорізький емальпосуд", як новим кредитором, укладено договір про відступлення права вимоги від 12.03.2015 № 2/03-15У, відповідно до умов якого з метою погашення заборгованості боржника - ПАТ "ЗСЗ", первісним кредитором передаються права за кредитним договором від 30.12.2008 № 050508-КЛВ, а новим кредитором приймаються на себе, у порядку та на умовах по даному договору, право вимоги по зобов`язанням боржника.
На виконання умов договору про відступлення права вимоги від 12.03.2015 № 2/03-15У ТОВ "Енергомаш-Інвест" та ТОВ "Запорізький емальпосуд" складено акт приймання-передачі документів від 12.03.2015 № 1, який підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками.
Судом також встановлено, що на момент укладення спірного договору 2008р. та викладення його у новій редакції 2010р. ОСОБА_1 був акціонером ПАТ "ЗСЗ", про що свідчить виданий йому в липні 2002 року товариством та депозитарною установою - ТОВ "Криворізька депозитарна компанія" сертифікат акцій № 010104 на 16 234 шт. простих іменних акцій.
Згідно з протоколом № 11 загальних зборів акціонерів ВАТ "ЗСЗ" від 15.03.2005 за результатами розгляду питання порядку денного "Переобрання наглядової ради" зборами прийнято рішення обрати до наглядової ради ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Згідно з протоколом загальних зборів акціонерів ПАТ "ЗСЗ" від 16.03.2010 № 16 членами наглядової ради товариства призначено ОСОБА_7 (батько), ОСОБА_6 (син), ОСОБА_5 (донька), ОСОБА_9 (зять) та ОСОБА_10 . За рішенням загальних зборів від 18.03.2008 членом наглядової ради призначено ОСОБА_9 (зять), переобрано голову наглядової ради звільнено ОСОБА_7 (батько) та призначено ОСОБА_6 (син).
За змістом протоколу річних загальних зборів акціонерів ПАТ "ЗСЗ" від 24.07.2012 № 18 наглядова рада діяла у тому ж складі (обрана рішенням зборів від 16.03.2010).
Згідно з листом відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації ГТУЮ у Дніпропетровській області № 2246/03.1-38 від 17.05.2016 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 (до реєстрації шлюбів ОСОБА_11 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зазначене підтверджено наданими відділом державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації ГТУЮ у Дніпропетровській області засвідченими копіями актів цивільного стану: про народження ОСОБА_6 від 05.09.1974 № 2175 та про народження ОСОБА_12 від 01.10.1978 № 1775, про шлюб від 26.10.1996 № 455 між ОСОБА_13 та ОСОБА_12 (після шлюбу прізвище ОСОБА_14 ) та розірвання шлюбу від 25.10.2001 № 601 між ОСОБА_15 (дівоче прізвище ОСОБА_11 ) та ОСОБА_13 , про шлюб від 27.11.2004 № 572 між ОСОБА_16 та ОСОБА_15 (дівоче прізвище ОСОБА_11 , а після шлюбу - ОСОБА_17 ), які долучено до матеріалів справи.
Крім того, згідно із даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців станом на 28.05.2009 ОСОБА_7 був засновником (50 %), а його син ОСОБА_6 керівником (генеральним директором) ТОВ "ТД "Метизи".
Отже, більшість членів наглядової ради є особами однієї сім`ї. Крім того, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є одночасно членами наглядової ради ПАТ "ЗСЗ" та засновниками ТОВ "ТД "Метизи" з частками по 50%, а ОСОБА_6 є ще й членом виконавчого органу ТОВ "ТД "Метизи" - генеральним директором.
Вищенаведені обставини укладення договору застави від 05.05.2008 № 050508-Z, згідно з яким боржник поручився своїм майном за виконання зобов`язань ТОВ "ТД "Метизи", на думку позивача, призвели до банкрутства ПАТ ЗСЗ та свідчать про допущене з боку товариства порушення корпоративних прав ОСОБА_1 , як акціонера ПАТ ЗСЗ, що і було підставою для пред`явлення даного позову в господарському суді.
Задовольняючи позовні вимоги позивача місцевий господарський суд виходив з їх правомірності та обгрунтованості, зокрема наявності порушення корпоративних прав позивача та укладення спірного договору на шкоду інтересам товариства та його акціонерів, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).
Частиною третьою статті 215 ЦК України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже закон передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а положення, закріплені у спеціальній нормі (частині третій статті 215 ЦК України), що стосується недійсності правочину, передбачають можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.
Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 ЦК України, статті 4 ГПК України, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Аналогічні висновки містяться у значній кількості постанов Верховного Суду, ухвалених як у господарських, так і цивільних справах, і по суті є універсальними - тобто не залежать від конкретних обставин справи, а застосовуються у всіх випадках, коли особа, яка не є учасником правочину подає позов про визнання його недійсним (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, постанови Верховного Суду від 29.09.2021 у справі № 910/5529/19, від 01.12.2021 у справі № 910/10754/20, від 13.01.2022 у справі № 914/1962/19, від 18.05.2022 у справі № 916/1383/21).
Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У цій справі ОСОБА_1 16.03.2016 звернувся із позовом про визнання недійсним договору застави від 05.05.2008 № 050508-Z між ЗАТ КБ "Кредит-Дніпро" та ВАТ "ЗСЗ", зі змінами і доповненнями від 30.12.2010, від 29.04.2011, від 01.09.2011, від 08.10.2011, від 23.12.2011, від 07.03.2012, від 29.04.2012, від 15.05.2012, від 20.07.2012, яким забезпечено зобов`язання ТОВ "ТД "Метизи" за кредитним договором від 05.05.2008 № 050508-КЛВ, на підставі приписів частини першої статті 92, частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, статей 71, 72 Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 № 514-VI, оскільки рішення про укладання оспорюваних договорів було прийнято не загальними зборами, а наглядовою радою відповідача-1, хоча три її члени з більшістю голосів є членами однієї сім`ї, які є заінтересованими особами, без повідомлення про заінтересованість ПАТ "ЗСЗ".
Отже, позивач посилався на порушення його прав, як акціонера боржника, що на його думку, відбулося саме внаслідок вчинення незаконних правочинів щодо майна ПАТ "ЗСЗ", зокрема оспорюваного у цій справі договору, укладення яких призвело до банкрутства останнього.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 21.07.2022 у даній справі дійшов наступних висновків:
«Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про акціонерні товариства" щодо вдосконалення механізму діяльності акціонерних товариств" № 2994-VI від 03.02.2011, що набрав чинності 02.03.2011, текст статті 72 було викладено в іншій редакції: "правочин, вчинений з порушенням вимог статті 71 цього Закону, може бути визнано судом недійсним". Відповідальність за шкоду, заподіяну товариству правочином, вчиненим з порушенням вимог статті 71 цього Закону, несе особа, заінтересована у вчиненні акціонерним товариством такого правочину.
Натомість, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 07.04.2015 № 289-VIII, який набрав чинність 01.05.2016, статтю 72 Закону України "Про акціонерні товариства" була викладена в новій редакції, і норма про можливість визнання правочину судом недійсним була виключена.
Так, діючою до сьогодні редакцією статті 72 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що значний правочин, правочин, щодо якого є заінтересованість, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки акціонерного товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення. Подальше схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки акціонерного товариства з моменту вчинення цього правочину.
Окремо у статті 71 цього Закону зазначалося, що відповідальність за шкоду, заподіяну акціонерному товариству правочином, вчиненим з порушенням вимог цієї статті, несе особа, заінтересована у вчиненні акціонерним товариством такого правочину.
Водночас, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX внесені зміни до статті 71 Закону, зокрема:
частину одинадцяту викладено в такій редакції:
"11. Солідарну відповідальність за шкоду, заподіяну товариству правочином, вчиненим з порушенням цієї статті, несуть особа, яка порушила вимоги цього Закону, та особа, заінтересована у вчиненні акціонерним товариством такого правочину;
доповнено частиною дванадцятою такого змісту:
"12. Правочин із заінтересованістю, вчинений на умовах, які за висновком залученої відповідно до цієї статті особи (незалежного аудитора, суб`єкта оціночної діяльності або іншої особи, яка має відповідну кваліфікацію) є для товариства гіршими за звичайні ринкові умови, може бути визнаний судом недійсним за позовом акціонера товариства.
Збитки, завдані акціонерному товариству внаслідок вчинення такого правочину (у тому числі різниця між ціною правочину та ринковою ціною), відшкодовуються солідарно особою, заінтересованою у вчиненні товариством такого правочину, а також членами наглядової ради товариства, які проголосували за надання згоди на вчинення такого правочину (у разі надання наглядовою радою згоди на вчинення правочину)".
Ці зміни набрали чинності з 01.01.2020 згідно з пунктом 2 частини розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX.
Таким чином до 02.03.2011 Законом України "Про акціонерні товариства" прямо був визначений такий правовий наслідок вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість, з порушенням порядку прийняття рішення про його вчинення, як: право акціонера вимагати визнання цього правочину судом недійсним.
У період з 02.03.2011 по 01.05.2016 спеціальний закон передбачав, що такий правочин може бути визнано судом недійсним (без виокремлення кола осіб, що мають звертатися з таким позовом), а також зазначено, що відповідальність за шкоду несе особа, заінтересована у вчиненні акціонерним товариством такого правочину.
Як зазначалося вище, спірний договір застави укладено 05.05.2008, тоді як Закон України "Про акціонерні товариства" № 514-VI від 17.09.2008 набрав чинності з 29.04.2009.
Водночас вирішуючи питання щодо застосування певної редакції Закону України "Про акціонерні товариства" до спірних правовідносин апеляційний суд залишив поза увагою, що оспорюваний договір застави був викладений у новій редакції згідно з договором від 30.12.2010, тобто на час дії норми, що прямо визначала право акціонера вимагати визнання цього правочину недійсним у судовому порядку у разі порушенням порядку прийняття рішення щодо вчинення правочину із заінтересованістю.
До того ж на час внесення змін до договору застави від 05.05.2008 № 050508-Z відповідно до договорів від 29.04.2011, від 01.09.2011, від 08.10.2011, від 23.12.2011, від 07.03.2012, від 29.04.2012, від 15.05.2012, від 20.07.2012 та на час звернення ОСОБА_1 із позовом у даній справі спеціальний закон передбачав можливість визнання недійсним правочину у разі певних порушень у прийнятті рішення щодо його вчинення.
Відповідно до пункту 8 частини першої Закону України "Про акціонерні товариства" корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
За змістом статті 25 цього Закону кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства.
Акціонери-власники простих акцій товариства можуть мати й інші права, передбачені актами законодавства та статутом акціонерного товариства.
За змістом пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
За змістом статті 167 Господарського кодексу України правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема, шляхом участі в загальних зборах, є однією зі складових корпоративних прав.
Отже норми процесуального права передбачають можливість виникнення та існування між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом) спору щодо управління такою юридичною особою.
Відповідно до статті 97 ЦК України управління товариством здійснюють дані органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства.
Учасник товариства не має права голосу при прийнятті загальними зборами товариства рішень з питань щодо вчинення з ним правочину та щодо спору між ним і товариством, якщо інше не встановлено законом. Це правило не застосовується у товаристві з одним учасником.
Проте слід урахувати можливу наявність в учасника господарського товариства інших (не корпоративних) прав, а також власних інтересів, зокрема і тих інтересів, що є пов`язаними з корпоративними правами, щодо спірного правочину.
Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Інтерес учасника господарського товариства також може полягати у поверненні майна товариству, у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Як правило, у подібних спорах інтерес учасника господарського товариства полягає у збереженні певного майнового та фінансового стану товариства, його ліквідних активів, що обумовлює подання учасником товариства до суду позову про визнання недійсними вчинених цим товариством правочинів, які спрямовані на погіршення такого стану, є вочевидь збитковими для товариства, не мають зрозумілої економічної мети, вчиняються вочевидь всупереч інтересам товариства та майновим інтересам учасника товариства.
Фактично предметом розгляду у цій справі є вимоги акціонера про визнання недійсним правочину акціонерного товариства із вчиненням якого позивач пов`язував банкрутство товариства і як наслідок порушення своїх корпоративних прав.
Позов ОСОБА_1 розглядався в позовному провадженні в межах справи про банкрутство ПАТ "ЗСЗ", що перебуває на стадії санації боржника.
Верховний Суд неодноразово зауважував, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (див. висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 918/420/16, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі № 911/2043).
Верховний Суд звертає увагу на те, що наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження такого (фраудаторного) правочину особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.
Зокрема такий інститут врегульовано нормами статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).
При цьому при розгляді таких позовів суду слід враховувати те, що звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.
У разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.
Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17).
Відповідно до частин першої та другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
Подібні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (№ 905/1646/17).
Згідно з частинами першою, сьомою статті 45 Закону про банкрутство (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення) кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею. При цьому в п`яту чергу задовольняються, зокрема вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства. У разі якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств - органу приватизації для прийняття рішень щодо подальшого розпорядження таким майном.
Подібне за змістом правове регулювання містить пункту 5 частини першої статті 64 та частини п`ятої статті 65 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), яким визначено, що кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому в п`яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства, а якщо майна банкрута вистачило для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, він вважається таким, що не має боргів і може продовжувати свою підприємницьку діяльність.
До того ж, попри певні обмеження корпоративних прав (відповідно до частин п`ятої, восьмої статті 22, частини четвертої статті 28, частини першої статті 38 Закону про банкрутство та частин п`ятої, сьомої статті 44, частини четвертої статті 50, частини першої статті 60 КУзПБ), у засновників (учасників, акціонерів) боржника на усіх етапах провадження зберігаються щонайменше майнові інтереси стосовно боржника, в тому числі специфічного характеру, що виникають саме у зв`язку з банкрутством боржника.
Частиною п`ятою статті 41 Закону про банкрутство передбачено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.
Такі ж самі приписи містить частина друга статті 61 КУзПБ, який вступив в дію з 21.10.2019, положення якої щодо субсидіарної відповідальності є аналогічні змісту частини п`ятої статті 41 Закону про банкрутство (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 916/1105/16).
Ці спеціальні положення кореспондуються з приписами частини першої статті 619 ЦК України, 215 ГК України та у сукупності регламентують порядок покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на його засновників (учасників, акціонерів), що втілено в актуальній правовій позиції щодо можливості подання ліквідатором заяви про покладення субсидіарної відповідальності не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі, яка викладена Верховним Судом у постановах від 10.06.2020 у справі № 911/3513/16, від 17.06.2020 у справі № 923/590/18, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16).
До того ж, за частиною п`ятою статті 41 Закону про банкрутство (частиною другою статті 61 КУзПБ з 21.10.2019) на засновників (учасників, акціонерів) боржника у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями, а розмір таких вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою абзац перший частини п`ятої статті 41 Закону про банкрутство (абзац перший частини другої статті 61 КУзПБ з 21.10.2019).
Ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що при вирішенні питання чи наділений акціонер правом на судовий захист своїх інтересів шляхом оспорювання правочинів акціонерного товариства в межах справи про банкрутство в обов`язковому порядку підлягає з`ясуванню судом та доведення акціонером порушення його корпоративних прав та обставини вчинення оспорюваного правочину на шкоду кредиторам.
На час звернення ОСОБА_1 із позовом про визнання недійсним правочину боржника, статтею 71 Закону України "Про акціонерні товариства" було передбачено право акціонера вимагати визнання цього правочину судом недійсним, а статтею 20 Закону про банкрутство врегульовано визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника».
Таким чином, Верховний Суд, передаючи дану справу на новий розгляд вказав, що при встановленні обгрунтованості позовних вимог, відповідності закону та ефективності обраного позивачем способу судового захисту слід виходити зі специфіки провадження у справі про банкрутство, добросовісності та розумності дій посадових осіб та органів боржника, їх впливу на інтереси його акціонерів та кредиторів.
За наведеного першочергово підлягає з`ясуванню наявність у позивача ОСОБА_1 , як акціонера ПАТ "ЗСЗ", власного інтересу на збереження активів боржника за виняткових обставин здійснення провадження у справі про банкрутство ПАТ "ЗСЗ", а доводи апелянта щодо неможливості позивача, як акціонера, без представництва, оскаржувати спірні правочини, укладені ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод», неможливості застосування до спірних правовідносин ст.ст. 71, 72 Закону України «Про акціонерні товариства» та неможливості задоволення позовних вимог позивача внаслідок відсутності порушення його прав та інтересів укладенням оспорюваного договору є безпідставними.
Як встановлено місцевим господарським судом та не спростовано апелянтом, згідно з планом санації, складеним арбітражним керуючим ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод» Персюком С.В. (стор. 16 плану, який знаходиться в матеріалах справи № 908/3468/13), «в 2011 році...вартість оформлених в заставу основних засобів становить 61 761,0 тис.грн.». При цьому згідно з Балансом (форма №1) ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод» (https://smida.gov.ua/db/emitent/year/xml/showfoiTn/8069/99/templ) на кінець 2012 року загальна вартість активів Боржника складала 85 333,0 тис.грн., в тому числі необоротні активи на початок 2012 року складали - 63 298,0 тис.грн., на кінець 2012 року - 59 037,0 тис.грн. Тобто в заставу були оформлені майже всі основні засоби ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод».
В розділі «Опис бізнесу» за 2012 рік, розміщеного на офіційному сайті Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку - smida.gov.ua на сторінці ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод», аудитором зазначено: «Станом на 31.12.2012 сума прострочених кредитів складає - 11 556,9 тис. грн., відсотків - 193,0 тис. грн., на дату аудиторського звіту сума прострочених кредитів залишилась незмінною, сума відсотків збільшилась до 720,8 тис.грн.». Вказана інформація свідчить, що ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод» оформлював в заставу все своє обладнання, забезпечуючи свої кредити тільки на 11,557млн.грн., все інше обладнання (на суму 59 037,0 тис.грн.) оформлювалось в заставу для забезпечення кредитів третіх осіб.
Як свідчать фактичні обставини справи, підтверджені відомостями з Реєстру обтяжень рухомого та нерухомого майна, та матеріалами кримінального провадження № 12013080030002473, в заставу були оформлені основні засоби ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод» за кредитними договорами, укладеними з третьою особою - ТОВ «ТД «Метизи», учасниками та посадовими особами якого були ті ж особи, що і члени Наглядової ради ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод».
Так, в матеріалах кредитної справи за Кредитним договором від 28.12.2010 № 7/2010 були встановлені довідки, договори купівлі-продажу, які свідчать, що майже до травня 2013 року посадові особи ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод» продавали по заниженим цінам майно боржника, яке знаходилось в заставі ПАТ «Креді Агріколь Банк», з метою погашення заборгованості ТОВ «ТД «Метизи» за Кредитним договором від 28.12.2010 № 7/2010 (вказані докази знаходяться в матеріалах справи № 908/3468/13).
В довідках, наданих банку посадовими особами ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод» та ТОВ «ТД «Метизи» від 02.12.2011 №16/142/2, від 14.02.2013 №16/39, 14.03.2013 №16/40, посадові особи заводу підтверджують, що майно заводу, передане в заставу не тільки за договором застави від 28.12.2010 №27-з, але й за договором застави від 28.12.2010 №28-з може бути відчужене з метою погашення заборгованості ТОВ «ТД «Метизи» за Кредитним договором від 28.12.2010 № 7/2010.
В довідках, наданих ПАТ «Банк Агріколь Банк» посадовими особами ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод» та ТОВ «ТД «Метизи»: від 06.04.2012 №Д/050, від 16.05.2012 №Д/0634, від 03.06.2012 №№Д/0717, від 11.06.2012 №Д/0727, від 23.07.2012 №Д16/139, від 13.09.2012 №Д/0907, від 15.11.2012 №16/241, від 03.04.2013 №№16/64, та договорах купівлі-продажу від 12.02.2012 №144, від 21.03.2012 №152, від 21.05.2012 №141, від 30.05.2012 №251, від 12.06.2012 №370, від 17.07.2012 №426, від 25.09.2012 №591 містяться докази продажу рухомого майна, що належить ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод», з метою погашення зобов`язань ТОВ «ТД «Метизи» та ціни, за якими це обладнання продавалось.
Також в матеріалах справи № 908/3468/13 містяться договори, що укладені між арбітражним керуючим Персюком С.В. та ТОВ «Енергомаш-Інвест» про розірвання всіх забезпечувальних договорів, які викупив ТОВ «Енергомаш-Інвест» у банківських установ, а саме: про розірвання Договору застави товару (катанка) №231211-3, Договору застави рухомого майна (обладнання) №97/16.1-3/1, Договору застави рухомого майна (обладнання) №26-з, Договору застави рухомого майна (обладнання) №27-з, Договору застави рухомого майна (обладнання) №300410-3, Договору застави рухомого майна (обладнання) №050508-3.
Крім того, господарські справи № 908/941/13, № 908/943/13, № 908/944/13, № 908/1259/13, № 908/2606/13, № 908/2835/13 підтверджують те, що заборгованість за кредитними договорами, де отримувачем кредитних коштів було ТОВ «ТД «Метизи», була покладена на ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод».
Як свідчить ухвала Господарського суду Запорізької області від 21.11.2013 у справі № 908/3468/13, «так, відповідно до договору купівлі-продажу від 21.08.2013 року між ПАТ «Банк Кредит-Дніпро» та ТОВ «Компанія «Український бізнес», на підставі ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та відповідного застереження про задоволення вимог Заставодержателя у позасудовому порядку шляхом продажу предмета застави від імені заставодавця, яке міститься у договорі застави № 050508-Z від 05.05.2008р. із змінами від 30.12.2010р., Банк передав у власність покупцю рухоме майно, а саме обладнання, яке вказано в Додатку № 1 до договору. Ціна продажу майна склала 52 034,40грн. (хоча при оформленні Договору застави №050508 від 05.05.2008 заставне майно було оцінено на суму 11 527 845,0 грн. - примітка Макарова К.Г.). Вказане обладнання входило до переліку обладнання, відображеного у договорі застави. За вказане обладнання покупець ТОВ «Компанія «Український бізнес» розрахувалась, що підтверджується кредитором. 01.10.2013 року ТОВ «Енергомаш-Інвест» продало залишок обладнання, яке входило до заставного майна згідно із договором застави № 050508-Z від 05.05.2008. Так, 01.10.2013 року ТОВ «Енергомаш-Інвест», яке діяло від імені ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод» на підставі відступлення прав заставодержателя від 05.09.2013 року, за умовами якого Банк відступив права новому заставодержателю - ТОВ «Енергомаш-Інвест», продало рухоме майно (обладнання) за ціною 758 800,00 грн. ТОВ «Компанія «Український бізнес». Перелік проданого обладнання наведений у додатку №1 до договору купівлі-продажу. За вказане обладнання ТОВ «Компанія «Український бізнес» розрахувалась, що кредитором підтверджується».
Отже, ухвала Господарського суду Запорізької області від 21.11.2013 у справі № 908/3468/13 підтверджує, що майно ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод» вибувало з власності заводу за договорами застави з метою погашення заборгованості ТОВ «ТД «Метизи», а тому відповідні заперечення апелянта є безпідставними.
У зв`язку з укладанням Договору поруки від 28.05.2009 №280509-П, рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.04.2013 по справі № 908/941/13 було покладено обов`язки по сплаті заборгованості в сумі 2 172 436,5 грн. за Договором про надання кредитної лінії в режимі овердрафт від 03.06.2008р. №030608-0, де Позичальником виступав ТОВ «ТД «Метизи», в тому числі і на ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод».
Позичальником за кредитним договором № 050508-КЛВ від 05.05.2008 було ТОВ «ТД «Метизи», але ТОВ «Енергомаш-Інвест» не було стягнуто зазначену кредитну заборгованість, по всім забезпечувальним договорам стягнення проводилось лише з ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод».
В матеріалах справи міститься відповідь ПАТ «Української товарної біржи» стосовно перебігу акцій ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод».
Так, згідно з листом ПАТ «Української товарної біржи»: «останній біржовий контракт з простими іменними акціями ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод» перед виключенням цінних паперів з біржового списку було укладено 30.12.2013». При цьому товарна біржа повідомила, що за 2013 рік було укладено 270 біржових контрактів, де середня ринкова ціна 1 акції складала 500,0 грн.
Таким чином, оскільки статутний капітал товариства був розподілений на 183 048 шт. акцій, ринкова вартість яких на початок банкрутства в середньому визначена в 500,0 грн., то всього ринкова вартість Товариства на той час складала: 183 048 шт. * 500,0 грн. = 91 524 000 грн.; безпосередньо ринкова вартість 40 036 шт. акцій ОСОБА_1 на початок банкрутства підприємства складала: 40 036 шт. * 500,0 грн. = 20 018 000 грн.
Однак, з 07.08.2015 Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку розпорядженням №65-КФ-3 від 07.08.2015р. зупинено обіг акцій ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод».
Також, з 24.12.2013 по 21.02.2014 арбітражним керуючим Персюком С.В. була проведена інвентаризація майна ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод» (в процедурі розпорядження майна).
Проінвентаризоване майно в подальшому було передане (в більшій своїй частині) до новоутворених підприємств: ТОВ «Метал Холдінг», ТОВ «Запорізький ємальпосуд», ТОВ «ВС «Дніпро», ТОВ «БВ «Азов», ТОВ «БВ «Славутич». Вартість майна, переданого до новоутворених підприємств, було оцінено всього 50 838 277,6 грн., в тому числі: ТОВ «Метал Холдінг» - 28 608 547,0 (без ПДВ); ТОВ «Запорізький Емальпосуд» - 19 197 003,0 грн. (без ПДВ); ТОВ «БВ «Славутич» - 813 455,00 грн. (без ПДВ); ТОВ «БВ «Азов» - 1 987 011,0 грн. (без ПДВ); ТОВ «Водна станція «Дніпро» - 232 261,6 грн. (без ПДВ).
З 12.12.2014 по 16.12.2014 арбітражним керуючим Нагіх Л.К. була проведена додаткова інвентаризація майна ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод» (в процедурі санації майна), яке оцінено по даним бухгалтерського обліку в розмірі: загальна вартість 16 автомобілів - 396 979,97 грн.; вартість магазину, будівлі адмінгоспкорпусу, блоку обслуговування житлового будинку по вул.Історичній та інше - 2 612 286,00 грн.; вартість МБП - 38 510,00грн.
Тобто на початок розпродажу майна на аукціонах, у ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод» було проінвентаризовано майна щонайменш загальною вартістю: 53 886 053,57 грн. = 50 838 277,6 грн.+ 396 979,97 грн.+ 2 612 286,0 грн.+ 38 510,0 грн.
Інша частина майна, як вже зазначалось вище вибула поза процедурою банкрутства боржника шляхом звернення стягнення на заставлене майно.
Наразі вже розглянуті та набули чинності рішення судів відносно ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод» у справах № 908/602/16 (постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 11.12.2018 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/78626275)) та № 908/3468/13 (постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 06.02.2019 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79897289) щодо визнання 5 правочинів недійсними у зв`язку з порушенням Наглядовою радою заводу порядку укладання правочинів, щодо яких є зацікавленість, згідно цих судових рішень, судами визнано, що спірні правочини сприяли погіршенню фінансового стану ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод» та доведенню його до банкрутства, та спір про визнання правочинів недійсними безпосередньо пов`язаний із захистом корпоративних прав та інтересів ОСОБА_1 .
Також, виходячи, зокрема з приписів частини п`ятої статті 41 Закону про банкрутство (частини другої статті 61 КУзПБ з 21.10.2019), з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство у акціонера (учасника, засновника) товариства-боржника, за загальним правилом, з`являється інший відмінний від корпоративних прав інтерес у якнайповнішому задоволенні вимог кредиторів за рахунок коштів і майна боржника задля уникнення субсидіарної чи солідарної відповідальності за його боргами або отримання залишку активів боржника, після повного задоволення вимог кредиторів.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження таких (фраудаторних) правочинів особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо зацікавлена особа доведе, що сторона, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.
Зокрема такий інститут врегульовано нормами статті 20 Закону про банкрутство, статтею 42 КУзПБ.
Не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).
Закон про банкрутство/КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Тож, відсутність підстав для застосування статті 20 Закону про банкрутство, статті 42 КУзПБ не позбавляє можливості звернення з позовом про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (див. висновок викладений постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
Як вже вище зазначалось, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору застави недійсним, ОСОБА_1 обґрунтував свою позицію недійсністю оспорюваного правочину в силу приписів загальних норм цивільного законодавства та спеціального закону, а саме частини першої статті 92, частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства", оскільки рішення про укладання оспорюваних договорів прийнято не загальними зборами, а наглядовою радою відповідача-1, три члени якої з більшістю голосів є членами однієї сім`ї, які є заінтересованими особами, без повідомлення про заінтересованість ПАТ "ЗСЗ".
Також, ОСОБА_1 є кредитором ПАТ "ЗСЗ" адже ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.06.2018 заяву ОСОБА_1 від 15.05.2018 (вх. № 08-08/8988/18 від 16.05.2018) задоволено та зобов`язано керуючого санацією включити судові витрати, понесені ОСОБА_1 у справі про банкрутство ПАТ "ЗСЗ" в сумі 5 098,60 грн до 1-ої черги задоволення вимог кредиторів.
Тож при вирішенні вимог акціонера про спростування правочинів боржника, що одночасно є його кредитором, у межах справи про банкрутство слід враховувати, що преамбулою Закону про банкрутство/КУзПБ закріплено одне із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.
Провадження у справі про банкрутство на відміну від позовного, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, одним із завдань має задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. При цьому обов`язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності кредиторів. Тому провадження у справах про банкрутство об`єктивно формується на засадах конкурсу кредиторів.
Тобто призначення провадження у справі про банкрутство полягає у збалансуванні реалізації прав та законних інтересів учасників справи. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.
Раціональність механізму конкурсної процедури полягає саме в тому, що вона надає інструментарій для узгодження прав та інтересів усіх кредиторів, а також забезпечує взаємні права та інтереси сукупності кредиторів і боржника. При цьому інструментом гарантування прав кожного із сукупності кредиторів є принцип конкурсного імунітету, за яким кредитор не має права задовольнити свої вимоги до боржника інакше, як в межах відкритого провадження у справі про банкрутство. Кредитори можуть задовольнити свої вимоги за правилами конкретної конкурсної процедури (висновок викладений у постановах судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 910/9535/18 та від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15).
За цих умов категорія фраудаторності у процедурі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами.
Отже, можливість оспорення правочину боржника у межах справи про банкрутство є одним із юридичних інструментів гарантування збільшення ліквідаційної маси боржника та як результат захисту інтересів кредиторів шляхом максимально можливого задоволення їх вимог.
З урахуванням наведених висновків та обставин цієї справи колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 , як акціонер та одночасно поточний кредитор ПАТ "ЗСЗ", тобто особа в якої за статусом наявний інтерес у справі про банкрутство - збільшення ліквідаційної маси боржника та задоволення за рахунок, серед інших, його грошових вимог до боржника, має право на звернення до суду із заявою про визнання недійсним правочину боржника, який було вчинено до відкриття провадження у справі про банкрутство з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.
Так, зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач оспорює правочин ПАТ "ЗСЗ" з підстав передбачених загальними нормами цивільного законодавства та через доведення ПАТ "ЗСЗ" до банкрутства внаслідок його вчинення, тобто через фраудаторність оспорюваного правочину боржника.
У разі оскарження заінтересованою особою правочину через його фраудаторний характер необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.
Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";
- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);
- враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (див. висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
Боржник, який відчужує активи (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.07.2021, у справі № 927/531/18 від 29.09.2021 у справі № 456/604/17, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), від 19.07.2022 у справі № 904/6251/20 (904/316/21).
Дії боржника, зокрема але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.
Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
У даній справі оспорюваний договір застави укладено ПАТ "ЗСЗ" для забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "ТД "Метизи" з кредитних договорів перед банківською установою.
Як вже вище зазначалось, на момент укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 був акціонером ПАТ "ЗСЗ", про що свідчить виданий йому в липні 2002 року товариством та депозитарною установою - ТОВ "Криворізька депозитарна компанія" сертифікат акцій № 010104 на 16 234 шт. простих іменних акцій.
Згідно з протоколом № 11 загальних зборів акціонерів ВАТ "ЗСЗ" від 15.03.2005 за результатами розгляду питання порядку денного "Переобрання наглядової ради" зборами прийнято рішення обрати до наглядової ради ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Згідно з протоколом загальних зборів акціонерів ПАТ "ЗСЗ" від 16.03.2010 № 16 членами наглядової ради товариства призначено ОСОБА_7 (батько), ОСОБА_6 (син), ОСОБА_5 (донька), ОСОБА_9 (зять) та ОСОБА_10 . За рішенням загальних зборів від 18.03.2008 членом наглядової ради призначено ОСОБА_9 (зять), переобрано голову наглядової ради звільнено ОСОБА_7 (батько) та призначено ОСОБА_6 (син).
Відповідно до пункту 7.13. статуту ВАТ "ЗСЗ" (в редакції, діючій на момент обрання членів наглядової ради) Наглядова рада обирається загальними зборами акціонерів у кількості не менше ніж 5 членів строком на 5 років.
За інформацією відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації ГТУЮ у Дніпропетровській області (лист від 17.05.2016 № 2246/03.1-38) ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 (до реєстрації шлюбів ОСОБА_11 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зазначене підтверджено наданими відділом державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації ГТУЮ у Дніпропетровській області засвідченими копіями актів цивільного стану: про народження ОСОБА_6 від 05.09.1974 № 2175 та про народження ОСОБА_12 від 01.10.1978 № 1775, про шлюб від 26.10.1996 № 455 між ОСОБА_13 та ОСОБА_12 (після шлюбу прізвище ОСОБА_14 ) та розірвання шлюбу від 25.10.2001 № 601 між ОСОБА_15 (дівоче прізвище ОСОБА_11 ) та ОСОБА_13 , про шлюб від 27.11.2004 № 572 між ОСОБА_16 та ОСОБА_15 (дівоче прізвище ОСОБА_11 , а після шлюбу - ОСОБА_17 ), які долучено до матеріалів справи.
Згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців станом на 28.05.2009 ОСОБА_7 є засновником (50 %), а його син ОСОБА_6 керівником (генеральним директором) ТОВ "ТД "Метизи".
Отже, на час вчинення оспорюваного правочину (договору) три члени наглядової ради ПАТ "ЗСЗ" (з більшістю голосів), перебували у родинних стосунках, а два з них одночасно були пов`язаними з ТОВ "ТД "Метизи" на забезпечення виконання зобов`язань якого і був укладений боржником оспорюваний договір, що зумовлює особливе правове регулювання порядку їх укладення відповідно до статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства".
Відповідно до частини першої статті 71 Закону України Про акціонерні товариства, у редакції чинній на час укладення в новій редакції спірного договору - 30.12.2010, особою, заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, вважається посадова особа органів товариства та її афілійована особа (особи), акціонер, який одноосібно або разом з афілійованими особами володіє 25 і більше відсотками простих акцій товариства, якщо зазначена особа (особи - разом або окремо) відповідає принаймні одній із таких ознак: є стороною такого правочину, бере участь у правочині як представник або посередник (крім представництва товариства посадовими особами), отримує винагороду за вчинення такого правочину від товариства (посадових осіб товариства) або від особи, яка є стороною правочину; внаслідок такого правочину придбає майно чи заінтересована в інших результатах виконання правочину; є афілійованою особою юридичної особи, яка є стороною правочину або бере участь у правочині як представник чи посередник, або отримує винагороду від товариства чи від особи, що є стороною правочину, або внаслідок такого правочину придбає майно чи буде користуватися іншими результатами виконання правочину.
Афілійовані одна щодо іншої особи (далі - афілійовані особи): юридичні особи, за умови, що одна з них здійснює контроль над іншою чи обидві перебувають під контролем третьої особи; члени сім`ї фізичної особи - чоловік (дружина), а також батьки (усиновителі), опікуни (піклувальники), брати, сестри, діти та їхні чоловіки (дружини), які спільно провадять господарську діяльність; фізична особа та члени її сім`ї, які спільно провадять господарську діяльність, і юридична особа, якщо ця фізична особа та/або члени її сім`ї здійснюють контроль над юридичною особою (частина перша статті. 2 Закону України Про акціонерні товариства).
Особа, заінтересована у вчиненні правочину, зобов`язана протягом трьох робочих днів з моменту виникнення в неї заінтересованості поінформувати той орган, членом якого вона є, виконавчий орган та наглядову раду про наявність у неї такої заінтересованості (абзац другий частини першої статті 71 Закону України Про акціонерні товариства).
Отже, у ст. 71 Закону України "Про акціонерні товариства" було встановлено обов`язок винесення на розгляд загальних зборів питання щодо правочину, якщо більшість членів наглядової ради є особами, заінтересованими у його вчиненні.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що на час укладення оспорюваних правочинів три члени наглядової ради ПАТ "ЗСЗ" (з більшістю голосів), перебували у родинних стосунках, а два з них одночасно були пов`язаними з ТОВ "ТД "Метизи" на забезпечення виконання зобов`язань якого і був укладений ПАТ "ЗСЗ" оспорюваний договір, проте докази повідомлення згідно з вимогами частини першої статті 71 Закону України Про акціонерні товариства заінтересованими особами відповідних органів управління товариством, докази погодження угод загальними зборами товариства відсутні.
На час викладення у новй редакції оспорюваного у цій справі правочину у частині першій статті 72 Закону України "Про акціонерні товариства" було закріплено, що у разі недотримання вимог, передбачених статтею 71 цього Закону такий правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо особа, яка вчинила правочин, знала або повинна була знати про недотримання зазначених вимог.
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З встановлених обставин справи вбачається, що за оспорюваним договором боржник ПАТ "ЗСЗ" забезпечив власними активами виконання кредитних зобов`язань іншого суб`єкта господарювання ТОВ "ТД "Метизи" за відсутності жодної очевидної власної господарської мети та економічної доцільності таких договорів та з порушенням порядку вчинення правочинів, щодо яких є заінтересованість згідно зі статтею 71 Закону України "Про акціонерні товариства", адже до складу наглядової ради ПАТ "ЗСЗ" входили засновник ( ОСОБА_7 із 50 %) та керівник ТОВ "ТД "Метизи" ОСОБА_6 , які разом із ОСОБА_18 є родичами першого ступеня споріднення, втрьох входили до наглядової ради ПАТ "ЗСЗ" і мали більшість голосів, отже вирішальний вплив при укладенні боржником оспорюваних договорів.
При цьому боржник не тільки не отримав прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набув зобов`язання сплатити заборгованість за третю особу, а тому такий правочин не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов`язань.
Колегія суддів наголошує, що будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Тому будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам) (див. постанову Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло"). За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
Добросовісність та розумність як принципи цивільного обороту (стаття 3 ЦК України) мають лежати в основі дій/бездіяльності всіх учасників обороту. Діяльність у підприємницькій сфері за загальним правилом має бут спрямована на отримання правомірного прибутку учасниками господарських відносин. Усі учасники господарських відносин повинні ухилятися від здійснення дій, що очевидно спрямовані на іншу мету, зокрема, виведення активів вже неплатоспроможного учасника господарського обороту. Таке виведення активів може здійснюватися шляхом безпосереднього очевидно нееквівалентного продажу/обміну майна особи, при якому здійснюється несправедливе зменшення майна особи як основи господарювання, так і шляхом набуття обов`язків шляхом укладення договору поруки за боргами третіх осіб, які є формально самостійними учасниками господарського обороту.
Вступаючи у договірні відносини щодо поруки по боргах третіх осіб, сторони такого договору поруки, з урахуванням категорії "підприємницького ризику" та фраудаторності, у розрізі регулювання відносин неплатоспроможності повинні розкрити суду ті реальні мотиви, з яких вони виходили при укладенні спірного правочину, які б підтверджували реальні ринкові наміри сторін цього правочину щодо отримання прибутку при здійсненні звичайної ринкової діяльності (див. постанови Верховного Суду від 02.03.2023 № 910/15232/20 (910/18130/21) та від 23.03.2023 № 910/15232/20 (910/18169/21)).
Цей правовий висновок цілком екстраполюється і на правовідносини із забезпечення божником у справі про банкрутство заставою власних активів боргів третіх осіб.
Боржник, який вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності (зокрема дії з укладення договору застави, поруки за яким набуває додаткових зобов`язань) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що під час вчинення оспорюваного позивачем правочину відповідачі діяли недобросовісно та зловживали правами на шкоду кредиторам, відтак з урахуванням наведених вище мотивів та застосувавши до спірних правовідносин статей 3, 13, 203, 215 ЦК України, погоджується з висновком місцевого господарського суду про визнання недійсним спірного договору застави.
Заперечення проти вимог позивача від АТ "Банк Кредит Дніпро" не спростовують наведених висновків щодо визнання оспорюваного договору недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства, у наданні оцінки чого судом досліджувалися ознаки його фраудаторності, спрямування їх наслідків на завдання шкоди кредиторам боржника, що також відповідає висновкам Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладеним в постанові від 21.07.2022 у даній справі.
Погоджується суд апеляційної інстанції і з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог позивача, позаяк судом встановлено і відповідачем не спростовано те, що про спірні рішення наглядової ради ПАТ "ЗСЗ" з прийняттям яких пов`язаними між собою особами позивач обгрунтовує заявлені вимоги про недійсність оспорюваного договору, останній дізнався лише в травні 2015, ознайомившись з матеріалами справи № 908/3468/13, а позовна заява зареєстрована канцелярією суду 16.03.2016 вх. № 777/09-05, отже ОСОБА_1 строк для звернення з даним позовом до суду не пропущено. До того відповідачами не доведено, а матеріали справи не містять доказів того, що позивач про оспорювані правочини дізнався раніше зазначеної ним дати.
Щодо інших доводів апелянта, судова колегія апеляційного суду зазначає, що у відповідності до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 по справі № 909/636/16, у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, апеляційний суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Враховуючи наведені вище правові позиції Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини, судова колегія вважає, що сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права, та які необхідні для вирішення питання щодо обгрунтованості та правомірності ухваленого судом першої інстанції рішення у даній справі.
З огляду на усе вищевикладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Господарського суду Запорізької області від 31.01.2023р. у справі № 908/3468/13 відсутні.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4 134,00 грн., слід покласти на апелянта.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 264, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 31.01.2023р. у справі № 908/3468/13 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 31.01.2023р. у справі № 908/3468/13 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство Банк Кредит Дніпро.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена та підписана 13.09.2023 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя Л.А. Коваль
