.
УХВАЛА
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 2-591/11
провадження № 61-20354св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
заявник - Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області,
боржник - ОСОБА_1 ,
стягувач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року у складі судді Білінської Г. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст заявлених вимог
У лютому 2019 року Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській (далі - Шевченківський відділ ДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області) області звернувся до суду із поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (спільна сумісна власність подружжя).
Подання мотивовано тим, що на виконанні в Шевченківському відділі ДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області перебуває виконавче провадження № 57619149 з виконання виконавчого листа № 2-591/11, виданого 23 квітня 2013 року Шевченківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 311 002,95 грн грошової компенсації виділеного позивачу майна. Станом на 12 лютого 2019 року борг не сплачений, боржник не вживає жодних заходів для сплати боргу.
Боржник ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 .
ДВС встановлено майно, яке придбано подружжям під час шлюбу, а відтак є спільним майном подружжя. 1/2 частка цього майна може бути визначена за ОСОБА_1 , виходячи із рівності часток у спільній сумісній власності, та в подальшому реалізована з метою виконання рішення суду.
Просили визначити частку у майні боржника ОСОБА_1 , а саме нерухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя:
- будівлі компресорної літ. «Д», реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1350653446101, загальна площа (кв.м): 37, адреса: АДРЕСА_1 , Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, будівлі, серія та номер: 1433, виданий 05 липня 2018 року,
-житлового будинку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 668029246224, загальна площа (кв.м): 73.7, житлова площа (кв.м): 49.6, будинок складається з 1-го поверху, на якому розташовані - кухня, коридор, санвузол, 4-ри кімнати, підвал, що складається з сходової клітини, 2-х підвалів площею 14,4 кв.м., адреса: АДРЕСА_2 , підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 26 червня 2015 року, видавник: Реєстраційна служба Мостиського районного управління юстиції Львівської області;
-земельної ділянки, кадастровий номер: 4622410100:01:002:0187, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 476299546224,площа (га): 0.1, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_2 , підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_2 , виданий 14.10.2014, видавник: Реєстраційна служба Мостиського районного управління юстиції Львівської області, та належать на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року, подання Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області задоволено частково.
Визначено 1/2 частку у майні боржника ОСОБА_1 , а саме, нерухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя - будівлі компресорної літ. «Д», реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1350653446101, загальна площа (кв.м): 37, адреса: АДРЕСА_1 , підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу будівлі, серія та номер: 1433, виданий 05 липня 2018 року.
У задоволенні інших вимог відмовлено.
Задовольняючи подання в частині визначення 1/2 частки боржника у спільному сумісному майні подружжя - будівлі компресорної, суд першої інстанції виходив з того, що майно придбане під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у шлюбі. Укладений між подружжям шлюбний договір не є правовстановлюючим документом, ненадання статусу спільної сумісної власності майну, яке було придбане в шлюбі порушує права іншого подружжя, якому таке майно у власність не передане і який не може розпорядитись його часткою для вирішення майнових проблем сім`ї. Шлюбний договір, а після нього договір купівлі - продажу вказаного майна, укладався у період, коли вже існували боргові зобов`язання у ОСОБА_1 , що свідчить про бажання подружжя уникнути звернення стягнення на таке майно для виконання рішення суду про стягнення боргу.
Відмовляючи в іншій частині, суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , не може бути спільним майном подружжя, оскільки ОСОБА_3 успадкувала цей будинок. В подальшому була проведена реконструкція будинку, після оформлення якої видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Земельна ділянка, кадастровий номер: 4622410100:01:002:0187, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 476299546224, площа (га): 0.1, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_2 , безкоштовно передана у власність ОСОБА_3 в порядку безоплатної приватизації відповідно до статті 118 Земельного кодексу України.
Залишаючи без змін судове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що майно, яке є предметом спору, придбане під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у шлюбі. Шлюбний договір, а після нього договір купівлі - продажу вказаного майна, укладався у період, коли вже існували боргові зобов`язання у одного із подружжя ОСОБА_1 . Згідно з частино п`ятою статті 93 СК України за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Встановлення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя не створює правових наслідків, які обмовлені цим договором. Водночас за умовами укладеного між сторонами шлюбного договору фактично відбулось набуття права власності на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації. Тому суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року в частині визначення 1/2 частки у майні боржника ОСОБА_1 а саме, - будівлі компресорної, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні подання у цій частині.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що норма статті 97 Сімейного кодексу України (далі - СК України) надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого під час шлюбу, не містить заборони або будь-яких обмежень цього права. Наявність у одного з подружжя невиконаних боргових зобов`язань не є перешкодою для укладення шлюбного договору. Суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норму частини 5 статті 93 СК України. Умови спірного шлюбного договору не суперечать статтям 93, 97 СК України, оскільки перехід права власності на нерухоме майно від одного власника до іншого, яке підлягає державній реєстрації не відбувся. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 457/74/16-ц. Судами порушено право ОСОБА_3 на укладення шлюбного договору, яким змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, презумпцію правомірності правочину, а також загальну засаду цивільного права - свободу договору. Начальник Шевченківського відділу ДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області не мав права подавати подання. 10 червня 2019 року право власності на спірну будівлю припинено внаслідок повного фізичного зносу об`єкта.
Аргументи учасників справи
Відзив від учасників справи до Верховного Суду не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу із суду першої інстанції, у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення дії ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року відмовлено.
У грудні 2019 року матеріали цивільної справи № 2-591/11 надійшли до Верховного Суду.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_3 , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, про наявність підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати з таких підстав.
У справі, що переглядається, встановлено, що на виконанні у відділі ДВС перебуває виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого 23 квітня 2013 року про стягнення з боржника на користь кредитора 311 002,95 грн грошової компенсації. Станом на 12 лютого 2019 року борг не сплачений, боржник не вжив жодних заходів для сплати боргу.
Дружині боржника на праві приватної власності належить будівля компресорної. Підставою виникнення права власності на вказане майно є договір купівлі-продажу будівлі від 05 липня 2018 року. Вказане майно придбане під час перебування дружини боржника та боржника у шлюбі.
26 липня 2017 року між дружиною боржника та боржником було укладено шлюбний договір, за умовами якого нерухоме та рухоме майно, яке підлягає реєстрації, особисті майнові права, які були придбані під час шлюбу або будуть придбані за час шлюбу, вважаються особистою приватною власністю того з них, на чиє ім`я вони придбані або зареєстровані, і розпорядження таким майном і особистими майновими правами здійснюється власником на власний розсуд і не потребує згоди на це другого подружжя.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 711/10526/16-ц (провадження № 61-39840св18) зроблено висновок: «встановивши, що шлюбний договір від 20 грудня 2017 року було укладено подружжям після ухвалення 02 серпня 2017 року Придніпровським районним судом м. Черкаси рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 заборгованості за договором позики від 15 лютого 2014 року у розмірі 685 483,80 грн, яке набрало законної сили, виконується у примусовому порядку та про яке було відомо боржнику, а подружжям з порушенням принципу добросовісності вчинено дії, спрямовані на поділ майна, яке було набуто під час шлюбу, у тому числі до укладення шлюбного договору, та встановлено правовий статус раніше придбаного у шлюбі майна, право на яке підлягає державній реєстрації, врахувавши обов`язковість судового рішення, яке не виконано боржником, взявши до уваги дії боржника та його дружини, направлені на зміну правового статусу спірного майна зі спільної сумісної власності на особисту власність дружини, які вчинені з метою ускладнення виконання судового рішення про стягнення суми боргу з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення подань приватного виконавця та виділення частки ОСОБА_1 у спільній сумісній власності подружжя, оскільки дії подружжя не можуть вважатись добросовісними, а презумпція спільності права власності на майно подружжя не була спростована».
Положення статей 92, 93 СК України надають подружжю право укладати шлюбний договір, яким будуть регулюватися майнові відносини між ними, а також визначатися їхні майнові права та обов`язки.
Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частково власністю або особистою приватною власністю кожного з них (частина перша та друга статті 97 СК України).
Умова шлюбного договору про непоширення на майно, набуте подружжям за час шлюбу, положень статті 60 СК України прямо дозволена законом (частина друга статті 97 СК України) і тому сама по собі жодним чином не може свідчити про порушення таким шлюбним договором іншого з подружжя. Для того, щоб дійти такого висновку, суд мав щонайменше ретельно дослідити майновий стан кожного з подружжя та їх стосунки між собою на момент укладення шлюбного договору, чого суд не зробив й не мав можливості зробити з огляду на межі розгляду заяви державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок, що «нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».
Тлумачення вказаних норм дозволяє стверджувати, що неврахування змісту шлюбного договору, укладеного подружжям після виникнення боргових зобов`язань одного з них, під час вирішення питання про визначення частки у майні боржника в порядку статті 443 ЦПК України не можна визнати допустимим, якщо тільки такий шлюбний договір не був визнаний недійсним (або його нікчемність була констатована) рішенням суду яке набрало законної сили. Не застосовувати положення шлюбного договору, укладеного подружжям після ухвалення судового рішення про стягнення боргу з одного з них, не можна, якщо тільки такий шлюбний договір не був визнаний недійсним (або його нікчемність була констатована) рішенням суду яке набрало законної сили.
Тому колегія суддів вважає необхідним передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 711/10526/16-ц (провадження № 61-39840св18).
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Справу № 2-591/11 (провадження № 61-20354св19) передати на розгляд Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: І. О. Дундар
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
