Справа № 2-1676/11 Провадження № 22-ц/0290/1455/2012Головуючий в суді першої інстанції:Васильєва Т.Ю.Категорія: 45 Доповідач: Матківська М. В.
Р І Ш Е Н Н Я
Апеляційного суду Вінницької області
від 07 травня 2012 року
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючого: Матківської М.В.
Суддів: Сопруна В.В., Шемети Т.М.
При секретарі: Сніжко О.А.
За участю: відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 29 березня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ділянку, виселення та відшкодування матеріальної і моральної шкоди, -
В с т а н о в и л а:
В вересні 2011 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ділянку, про виселення та про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що із відповідачем вона перебувала у зареєстрованому шлюбі, який розірвали 24 вересня 1992 року. Вона і відповідач працювали на ВО ДПЗ-18, де разом перебували в черзі на отримання квартири. Після розлучення відповідач отримав квартиру АДРЕСА_1, а їй було надано земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_2 з цільовим призначенням -для будівництва і обслуговування жилого будинку. 13 лютого 2001 року на підставі рішення 14 сесії 21 скликання Стрижавської селищної ради від 1 квітня 1994 року їй було видано Державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. У 2009 році відповідач незаконно захопив належну їй земельну ділянку, на якій розпочав самовільне будівництво жилого будинку. На час подачі до суду позову відповідач не закінчив будівництво, збудувавши лише одну кімнату, площею 13 кв. м., в якій самовільно поселився і проживає без відповідного її дозволу. За захистом свого порушеного ОСОБА_1 права власності вона неодноразово зверталася до Стрижавської селищної ради, до прокуратури Вінницького району і Вінницького РВ УМВС України у Вінницькій області. Цими органами приймалися відповідні міри, проте відповідач продовжував будувати будинок і проживати в ньому, не допускаючи її на земельну ділянку. Тому вона просила суд усунути перешкоди, які чинить їй відповідач у здійсненні нею права власності на земельну ділянку, виселити його із недобудованого будинку та зобов'язати відповідача знести незаконно збудовані споруди, а також стягнути матеріальну шкоду в розмірі 1 000 гр. і моральну шкоду в розмірі 2 000 гр. Матеріальна шкода складається із: витрат за надання юридичних послуг її представником за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_4 в сумі 810 гр., витрат на нотаріальне посвідчення довіреності в сумі 180 гр. і 10 гр. витрат на поштові перекази. Моральна шкода полягає у її стражданнях, переживаннях та дискомфорті, які вона переживала у процесі постійних відвідувань органів виконавчої влади -міліції, прокуратури, судових органів, при поданні скарг до Стрижавської селищної ради; нервуванні і переживанні, що пов'язані із наданням пояснень, висиджуванні у тривалих чергах під кабінетами чиновників, зустрічей із бувшим чоловіком ОСОБА_1, враховуючи неприязні стосунки з ним. Крім того вона постійно хворіє, а переживання і стреси, що пов'язані із земельним спором загострили вже набуті хвороби, вона виглядає пригніченою, стурбованою, що також негативно відображається на виконанні нею службових обов'язків.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 29 березня 2012 року позовні вимоги задоволено частково.
Усунуто перешкоди у використанні земельної ділянки, належної ОСОБА_2, а саме: зобов'язано ОСОБА_1 знести самочинно збудовані споруди за адресою АДРЕСА_3, а саме: житловий будинок літ. А, погріб літ. п/Ф, фундамент літ. Ф, криниця літ. № 1, відповідно позначені в технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок;
виселено ОСОБА_1 із займаних ним приміщень за адресою АДРЕСА_3.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 000 гр. на відшкодування завданої моральної шкоди.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 138,50 гр. на відшкодування судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить змінити рішення суду й ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог про зобов'язання його знести будівлі по АДРЕСА_3, про його виселення із цього будинку та про відшкодування моральної шкоди в сумі 1 000 гр.
Зазначив, що рішення суду є незаконним, необгрунтованим й несправедливим через неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема статей 23, 376, 1167 ЦК України.
У судовому засіданні відповідач підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити.
Позивач, будучи належним чином повідомленим про час і місце судового розгляду справи, у судове засідання не з'явилася і не надала суду письмових заперечень на апеляційну скаргу.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення за таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
По справі встановлено, що сторони проживали у зареєстрованому шлюбі до 24 вересня 1992 року (а. с. 23) і обоє працювали на ВО ДПЗ-18. ОСОБА_1 5 серпня 1988 року звернувся до директора підприємства із заявою про надання йому земельної ділянки для будівництва жилого будинку, зазнавши склад сім'ї -чотири особи (а. с. 84).
Спільним рішення адміністрації і профкому від 17.10.1990 року (протокол № 20) заводу виділено земельну ділянку площею 24,4 га під будівництво, яка розподілена між особами, що перебували на квартирному обліку, в тому числі ОСОБА_1 № 56 ( а. с. 82).
Виконавчим комітетом Замостянської районної ради народних депутатів м. Вінниці № 428 від 12.12.1990 року прийнято рішення про закріплення земельних ділянок під будівництво індивідуальних житлових будинків в смт. Стрижавці для працівників ВО ДПЗ-18, у тому числі для ОСОБА_1 (а. с. 74, 78-79).
Рішенням № 1 від 11 червня 1991 року Стрижавської селищної ради погоджено із рішенням Замостянського райвиконкому від 12.12.1990 року про виділення земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва жилого будинку ( а. с. 73).
Виконавчим комітетом Вінницької районної ради надало дозвіл №12 від 11 червня 1991 року на право виконання будівельних робіт ОСОБА_1 ( а. с. 71) і видано на його ім'я будівельний паспорт на забудову земельної ділянки ( а. с. 70-74).
На спільному засіданні адміністрації і профкому ВО ДПЗ-18 (протокол № 28 від 18.05.1993 року) після розгляду інформації замісника генерального директора з питань побуту ОСОБА_5, який повідомив, що ОСОБА_1 розірвав шлюб, а його дружина працює на заводі і перебуває на квартирному обліку зі складом сім'ї 3 особи під № 385, було прийнято рішення про виділення земельної ділянки ОСОБА_2 ( а. с. 76).
Рішенням виконавчого комітету Замостянської районної Ради народних депутатів м. Вінниці № 281 від 14.07.1993 року затверджено рішення адміністрації та профкому про надання земельної ділянки під індивідуальне будівництво житла в смт. Стрижавці працівниці ВО ДПЗ-18 ОСОБА_2 (а. с. 25, 112).
Стрижавською селищною радою прийнято рішення № 14 від 20 липня 1993 року «Про надання земельної ділянки та дозволу на будівництво індивідуального жилого будинку», у якому зазначено: «Стрижавська сільська рада вирішила: 1. Рішенням Замостянського райвиконкому № 268 від 12.08.92 року відмінено рішення № 428 від 12.12.90 р. про виділення земельної ділянки ОСОБА_1 № 1.; 2. Рішенням Замостянського райвиконкому від 14.07.93 р. № 281 земельна ділянка № 1 виділена ОСОБА_2, що належала ОСОБА_1 з земель за призначенням.; 3. Виділити земельну ділянку ОСОБА_2 та дати дозвіл на будівництво індивідуального жилого будинку в АДРЕСА_4» (а. с. 24, 113).
На підставі рішення 14 сесії 21 скликання Стрижавської селищної Ради народних депутатів від 1 квітня 1994 року ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га на території Стрижавської селищної ради для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель, а 13 лютого 2001 року їй видано Державний акт на право приватної власності на землю, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1377 (а. с. 28).
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання недійсними рішення селищної ради та державного акту на право приватної власності на землю. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 29 липня 2009 року дану позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі поданої ним заяви про залишення його позову без розгляду, оскільки виниклий спір він бажає вирішити з відповідачкою мирним шляхом (а. с. 54).
Протоколом постійної комісії з питань раціонального використання земельних ресурсів, охорони навколишнього середовища та агропромислового комплексу Стрижавської селищної ради від 16 лютого 2011 року встановлено, що ОСОБА_1 самовільно зайняв і використовує земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_2 шляхом самовільного будівництва 2009-2010 р. споруди, у якій фактично проживає (а. с. 17).
За самовільне зайняття земельної ділянки ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 53-1 КпАП України і видано припис на усунення виявленого правопорушення, про що 18.05.2011 року за № 01-02-29/2656 на адресу Стрижавської селищної ради надіслано повідомлення Управлінням Держземінспекції Головного управління Держкомзему у Вінницькій області (а. с. 41).
Із наявного в матеріалах цивільної справи технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_3, виготовленого 23.02.2012 року, вбачається, що власником будинку являється ОСОБА_1; будинок зведено з відхиленням від проекту і складається будинок із однієї кімнати площею 13,0 кв. м.; рік побудови будинку А, погріба п/Ф, фундаменту Ф зазначено 1994 рік, а криниці -2010 рік (а. с. 160-163).
Рішенням виконавчого комітету Стрижавської селищної ради № 61 від 27 березня 2012 року присвоєно поштову адресу земельній ділянці -АДРЕСА_3 що належить ОСОБА_2 (а. с. 164).
Відповідно до ч. 4 ст. 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Згідно із ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Стаття 391 ЦК України надає власнику майна право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
По справі встановлено, що відповідач здійснює будівництво на земельній ділянці, яка не була відведена для нього з ціллю будівництва ним жилого будинку, відповідач не отримав належного дозволу і належно затвердженого проекту будівництва, а також встановлено, що саме позивачу була надана земельна ділянка, цільовим призначенням якої являється -будівництво і обслуговування жилого будинку; саме позивач являється власником земельної ділянки і позивач заперечує проти визнання права власності на дане будівництво за відповідачем.
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині захисту порушеного відповідачем права власності на земельну ділянку позивача.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 1 000 гр. суд першої інстанції виходив із того, що відповідач завдав позивачу моральної шкоди неправомірними діями, в результаті яких вона позбавлена можливості на власний розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою; що у результаті дій відповідача приведення земельної ділянки у стан, який існував до порушення, вимагає значних зусиль, оскільки добровільно усунути порушення відповідач відмовляється; що у зв'язку із забудовою позивач перенесла певні душевні страждання, а також незручності для відшукання особистого часу з метою вирішення питань по відновленню порушених прав, оскільки неодноразово зверталася за захистом до правоохоронних органів. Також суд врахував інші обставини, які мають значення, а саме: матеріальне становище відповідача, який є особою похилого віку і являється інвалідом першої групи по зору та потребує постійної сторонньої допомоги.
Колегія суддів не погоджується із думкою суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди.
Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
При відшкодуванні моральної шкоди необхідно з'ясовувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, а також в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну їй шкоду та чим вона при цьому керується.
Згідно роз'яснень наданих у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягає наявність такої шкоди.
Під час розгляду справи позивач ОСОБА_2 не довела факту заподіяння їй моральної шкоди. І суд першої інстанції при розгляді справи не встановив підстав для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди, наявності самої шкоди, її розміру.
Апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку на підставі ч. 1 ст. 303 ЦПК України перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає, що позивач ОСОБА_2 не довела тих обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог про відшкодування моральної шкоди, та відповідно до вимог ст. 10, 60 ЦПК України не підтвердила цих своїх доводів відповідними доказами, передбаченими статтями 57-64 ЦПК України.
За таких обставин вважати обгрунтованими висновки суду щодо задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди немає підстав, а отже, рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову повністю в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у цій частині.
На підставі викладеного та керуючись ст. 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, ст. 373, 376, 386, 391, 1167 ЦК України, колегія суддів, -
В и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 29 березня 2012 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 000 гр. моральної шкоди скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди в сумі 2 000 гр., відмовити.
В решті рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: /підпис/
Судді: /підписи/
Копія вірна :
