Дата документу 14.01.2020 Справа № 2-1676/11
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний №2-1676/11 Головуючий у 1 інстанції: Стоматов Е.Г.
Провадження № 22-ц/807/600/20 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
« 14» січня 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Кочеткової І.В.,
секретар: Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2019 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про заміну стягувача у виконавчому провадженні, заінтересовані особи: Акціонерне товариство «ОТП Банк», ОСОБА_1 ,
ВСТАНОВИВ:
Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2011 року позов ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» суму заборгованості за кредитним договором №ML-200/899/2008 від 26 червня 2008 року в розмірі 1 682 268,70 грн.
В листопаді 2019 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулось до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні.
В обґрунтування заяви зазначило, що на виконанні у Комунарському відділі державної виконавчої служби м. Запоріжжя головного територіального управління юстиції у Запорізькій області перебуває виконавче провадження №58139220 щодо примусового виконання виконавчого листа №2-1676/2011, виданого 23 травня 2012 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя.
26 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н та договір про відступлення права вимоги б/н. Згідно з вищевказаними договорами ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло за кредитним договором №МL-200/899/2008 від 26.06.2008 року право вимоги в обсязі і на умовах, що існують на момент набрання чинності цими договорами.
На підставі зазначеного просило замінити стягувача ПАТ «ОТП Банк» у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа №2-1676/2011, виданого 23 травня 2012 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя щодо стягнення з ОСОБА_1 , на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором, на ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2019 року заяву задоволено.
Замінено первісного стягувача - АТ «ОТП Банк» у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа №2-1676/2011, виданого 23 травня 2012 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором, на його правонаступника - ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незалучення судом до участі у справі поручителя ОСОБА_2 , відсутність у ПАТ «ОТП Банк» права на звернення до суду з позовом у зв`язку з укладанням договору від 26 листопада 2010 року, просив скасувати ухвалу суду, в задоволенні заяви відмовлено.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постановляючи ухвалу про заміну стягувача, суд першої інстанції виходив з того, що перехід права вимоги підтверджується договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 26 листопада 2010 року.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду.
З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2011 року позов ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» суму заборгованості за кредитним договором №ML-200/899/2008 від 26 червня 2008 року в розмірі 1 682 268,70 грн.
23 травня 2012 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя було видано виконавчий лист у справі № 2-1676/2011 (а.с.88).
Згідно з договором купівлі-продажу кредитного портфелю №б/н від 26 листопада 2010 року ПАТ «ОТП Банк» продав (переуступив) ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких міститься у Додатку 1 до цього договору) (а.с. 90-96).
Згідно з Додатком 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю №б/н від 26 листопада 2010 року до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №ML-200/899/2008 від 26 червня 2008 року (п. 344) (а.с.97).
За приписами частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Відповідно до частини першої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює сторону її правонаступником.
Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Частиною першою статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 цього Кодексу).
За змістом статті 512 ЦК України, статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.
Виходячи із змісту цих норм, зокрема, пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.
У разі такої заміни кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження, і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13 та постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 6-1355/10 (провадження № 61-12076св18).
Отже , підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є правонаступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.
По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії виконання судового рішення.
Задовольняючи заяву ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про заміну сторони у виконавчому провадженні, суд першої інстанції правильно виходив із того, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло всіх прав кредитора ПАТ «ОТП Банк», у тому числі на отримання виконання зобов`язань за кредитним договором №ML-200/899/2008 від 26 червня 2008 року, а тому звернення правонаступника кредитора із заявою про заміну сторони виконавчого провадження відповідає вимогам статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження».
Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Матеріали справи не містять доказів визнання недійсним договору купівлі-продажу кредитного портфелю №б/н від 26 листопада 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Законодавством нікчемність такого договору також не передбачена.
Отже , колегія суддів вважає погоджується з висновком суду першої інстанції про належність ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як правонаступника стягувача.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на відсутність підстав для задоволення позову ПАТ «ОТП Банк», оскільки на час ухвалення заочного рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2011 року позивач вже відступив право вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна», не може бути прийнято до уваги, оскільки законність та обґрунтованість заочного рішення суду не є предметом розгляду при перегляді в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про заміни сторони виконавчого провадження.
Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2011 року в апеляційному порядку не переглядалось.
Доводи апеляційної скарги про розгляд заяви без залучення поручителя ОСОБА_2 до участі у справі були предметом розгляду судом першої інстанції.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сторонами виконавчого провадження є стягувач ПАТ «ОТП Банк» і боржник ОСОБА_1 відповідно, і саме в рамках цього виконавчого провадження заявник просив здійснити заміну стягувача.
Чинним законодавством передбачено саме право стягувача звернутись за виконанням рішення до боржника або одночасно також до поручителя.
В разі незгоди ОСОБА_2 вправі самостійно звернутись до суду за захистом своїх прав.
Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Вагомих , достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2019 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 15 січня 2020 року.
Головуючий А.В. Дашковська
Судді : О.М. Кримська
І.В. Кочеткова
