Ц.с. № 2/1018/74/12
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
17.02.2012 року Обухівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Тиханського О.Б.
при секретарях Сторожик О.А., Личак О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на нежиле приміщення, визнання договору дарування недійсним, третя особа -приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулась до суду з позовом, в якому зазначає, що з 1995 року по 10.03.2010 року перебувала з ОСОБА_5 в шлюбі. Від даного шлюбу мають двох доньок ОСОБА_3 та ОСОБА_6 За час спільного проживання за спільні кошти та за кошти які були взяті в кредит було побудоване нежиле приміщення за адресою АДРЕСА_1. Дане приміщення та земельна ділянка яка взята в оренду було зареєстроване на доньку ОСОБА_3 Після того, як ОСОБА_2 покинув сім'ю, він обманом вимусив ОСОБА_3 подарувати йому вказане нежиле приміщення, яке є спільної сумісної власністю подружжя. Крім того, при вчиненні правочину, що реєструвався нотаріусом в м. Києві, було порушено порядок вчинення нотаріальних дій, оскільки дарувальник та обдарований проживали та були зареєстровані в той момент в м. Обухові та нерухоме майно також знаходиться в м. Обухові. В в'язку з чим, позивач просить визнати вищезазначене нежиле приміщення спільною сумісною власністю подружжя, поділити його по Ѕ між позивачем та відповідачем 1, та визнати договір дарування нежилого приміщення недійсним.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 позов підтримав, пояснив, що даний нежилий будинок являє собою ветеринарну аптеку. Позивач займається підприємницькою діяльністю з надання ветеринарних послуг, а відповідачі жодного відношення до даного приміщення не мали. Більшість коштів на будівництво нежилого будинку було взято кредит, а інша частина була надана позивачем та відповідачем 1.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_8 проти позову заперечили в повному обсязі, вказали, що будинок був побудований на кошти доньки, яка займалась підприємницькою діяльністю. Дане майно не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки належало доньці, а позивач не має до нього жодного відношення. Після того, як вони з позивачем розлучились і він пішов з сім'ї, залишивши все майно позивачу, донька з власної ініціативи вирішила подарувати нежиле приміщення яке їй належало. Даний договір був оформлений в м. Києві, оскільки в той час донька там навчалась та проживала. Таким чином, договір був вчинений відповідно з чинним законодавством з добровільним волевиявленням сторін і не має підстав для визнання його недійсним. Крім того, позивач просить застосувати строк позовної давності відносно оскаржуваного правочину та вказує що позивач не є стороною договору дарування.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_9 позов визнали в повній мірі, позивач вказала, що не займалась підприємницькою діяльністю, будівництвом будинку та не надавала кошти. Все було на неї зареєстровано формально. Договір дарування вона підписала під впливом помилки вона його не читала, оскільки батько сказав, що це потрібно лише для того щоб він там прописався. Крім того. В Києві вона в той час не проживала.
Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в судове засідання не зявилась, надала до суду заяву, в якій заперечує проти позову, оскільки під час вчинення оскаржуваного правочину не було порушено законодавство України та була вільне волевиявлення сторін.
Вислухавши доводи сторін та їх представників, розглянувши справи в межах заявлених позовних вимог, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджених наявних у справі доказів, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували в шлюбі з 07.09.1995 року, який розірваний відповідно до рішення Обухівського районного суду 23.02.2010 року та свідоцтва про розірвання шлюбу від 10.03.2010 року. Від шлюбу мають двох дітей -ОСОБА_6 та ОСОБА_3
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію від 12.10.1999 року, ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію від 15.11.2006 року, ОСОБА_3 є фізичною особою підприємцем.
10.08.2007 року ОСОБА_1 та КБ «ПриватБанк»уклали кредитний договір, за яким ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 380000 грн. на споживчі цілі та 40090 грн. на сплату страхових платежів.
З пояснень сторін та доказів досліджених судом встановлено, що 09.07.2009 року між Обухівською міською радою Київської області та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір оренди земельної ділянки.
Відповідно до предмета договору, Орендодавець на підставі рішення №288- 33 сесії 5 скликання Обухівської міської ради від 23.10.2008 року надає в оренду, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0087 га. під будівництво ветеринарної аптеки та обслуговування прилеглої території в АДРЕСА_3.
07.07.2009 року надано дозвіл на виконання будівельних робіт № 896/09 на ім'я ОСОБА_3
10.11.2009 року складено Акт готовності об'єкта ветеринарної аптеки до експлуатації.
20.11.2009 року ОСОБА_3 набула право власності на ветеринарну аптеку на підставі рішення виконкому Обухівської міської ради від 17.11.2009 року №1091 та зареєстрованого 20.11.2009 року в Комунальному підприємстві Київської обласної ради „Обухівське бюро технічної інвентарзації", в реєстровій книзі 60, номер запису 245.
03.12.2009 року, на підставі договору дарування, дарувальник ОСОБА_3, що проживає за адресою: АДРЕСА_2 безоплатно передала у власність обдарованого ОСОБА_2 нежиле приміщення, загальною площею 250,7 кв.м. (ветеринарна аптека), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. Договір посвідчений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
Згідно п.7 вищевказаного договору дарувальник та обдарований стверджують, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладанні, а також те, що він не має характеру фіктивного та удаваного правочину.
Згідно ч.1,2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності вникає з моменту державної реєстрації.
Згідно ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі: відчуження власно ким свого майна, відмови власника від права власності, припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі, тощо.
Згідно п.3 ст. 347 ЦК України у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.
Таким чином на момент вчинення оскаржуваного договору дарування ОСОБА_3 була належним власником нерухомого майна, що розташоване за адресою АДРЕСА_3, що підтверджується відповідними матеріалами справи. Вимог про припинення права власності ОСОБА_3 на вищевказане майно до суду не було заявлено.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом, а також майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається що, частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до п.п.23,24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Надання позивачем кредитного договору, укладеного між нею та ЗАТ „Приватбанк" від 10.08.2007 року в сумі 420090, 00 грн. як доказу джерела фінансування будівництва спірного приміщення подружжям за час шлюбу не може бути взято судом до уваги з тих підстав, що вищезазнений договір був укладений за 1 рік до передачі земельної ділянки в оренду її дочці ОСОБА_3 та майже за 2 роки до початку виконання будівництва спірного приміщення, що підтверджується дозволом на виконання будівельних робіт № 896/09 на ім'я ОСОБА_3
Інших доказів ( накладні, квитанції, договори та інше), які-б підтверджували участь подружжя у будівництві в результаті спільної праці та за спільні кошти спірного приміщення, позивач суду не надала.
Відповідно ст. 125 ЗК України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Відповідно до ст. 13 Закону України " Про оренду землі", договір оренди землі-це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про оренду землі», договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Позивачем не надані належні докази щодо використання земельної ділянки за її призначенням до укладення договору оренди.
Згідно ст. 30-1 Закону України "Про планування та забудову територій", ст. 18 Закону України "Про основи містобудування", завершені будівництвом об'єкти підлягають прийому в експлуатацію у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 331 ЦК України, передбачено, що якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації, а якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державної реєстрації, то право власності виникає з моменту такої реєстрації.
Право власності на спірне майно зареєстрованого 20.11.2009 року в Комунальному підприємстві Київської обласної ради „Обухівське бюро технічної інвентаризації ", в реєстровій книзі 60, номер запису 245.
На час виникнення права власності на спірне майно, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 на підставі рішення Обухівського районного суду Київської області 23.02.2010 року про розірвання шлюбу, більш як 6 місяців до дня постановлення рішення, шлюбних стосунків не підтримували, спільного сімейного бюджету та господарства не вели.
Тобто, судом встановлено, що починаючи із серпня 2009 року, в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, будь-яке майно подружжям не придбавалося.
Крім того, судом було встановлено, що Відповідач ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця від 15.11.2006 року займалася підприємницькою діяльністю і отримувала доходи, які дозволяли їй самостійно здійснювати будівництво спірного приміщення
Вирішуючи спір в частині вимог про визнання недійсним договору дарування від 03.12.2009 року, посилаючись на порушення її права власності на підставі ст.ст. 355, 368 ЦК України, ст. 63 СК України, суд вважає, що позивачем не зазначені правові підстави визнання такого договору недійсним.
Відповідно до ч.3 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, порушення яких судом не встановлені.
Незважаючи на те, що відповідач ОСОБА_3 в ході розгляду справи повідомила, що при укладанні договору дарування, батько її ввів в оману, пославшись на те, що для того щоб йому прописатися у спірному приміщенні, необхідно щоб вона подарувала це приміщення, а тому вона вважає, що батько її обманув.
Однак, судом встановлено, що укладена сторонами угода не була вчинена під впливом обману, й те, що сторонами укладена саме та угода, яку вони дійсно мали на увазі. Ця угода не суперечить законові, іншим актам законодавства, особи, які її вчиняли мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі, дотримались встановленої законом письмової форми договору та його нотаріального посвідчення, неправомірних дій при укладанні договору не допустили, будь-яких інших правових підстав та обставин для визнання договору недійсним не встановлено, а тому немає правових підстав для застосування наслідків, передбачених для недійсних угод (ст.ст.203, 215,219 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Проте позивач, звертаючись до суду, не надав достовірності, повноти доказів, які обґрунтовують ці вимоги.
Загальними засадами диспозитивності цивільного судочинства, встановленими статтею 11 ЦПК України, передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Проте, всі докази позивачем не обґрунтовані та не доведені, відтак розцінюються як такі, що не містять достатньої та належної інформації про предмет доказування.
Обставини справи, відповідно до ч.2 ст. 59 ЦПК України, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи наведене, суд вважає, що вимоги позивача не доведені, обставини, викладені в позовній заяві, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, відтак законні підстави для задоволення позову судом не встановлені.
Керуючись, ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 61, 209, 212-214 ЦПК України, ст.ст. 203, 207, 209, 215, 316, 319, 321, 346, 355, 717-722 ЦК України, ст.ст. 57, 60, 61, 173, СК України, суд -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на нежиле приміщення, визнання договору дарування недійсним, третя особа -приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 -відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя:
