Рівненський міський суд Рівненської області
м. Рівне, вул. Шкільна, 1, 33028, (0362) 26-59-17
Справа 2-1676
2011р.
Р I Ш Е Н Н Я
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 березня 2011 pоку м.Рiвне
Рiвненський мiський суд в особi суддi ОСОБА_1,
з участю: секретаря судового засідання Юхимчук О.Л.,
позивача ОСОБА_2,
представника ПАТ АБ «Укргазбанк» ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засiданнi в мiстi Рiвному
справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» про визнання кредитного договору недійсним, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримав і просить суд визнати недійсним кредитний договір № 131/08/КА-Ф від 22 липня 2008 року, укладений між ним та публічним акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» (далі – ПАТ АБ «Укргазбанк»), застосувати до вказаного договору наслідки недійсності правочину, а саме: повернути йому суму коштів, сплачених згідно договору, а його зобов’язати повернути 43560 грн, що на момент укладення договору становило згідно офіційного курсу НБУ 9000 доларів США. Крім того просить суд розірвати договір застави № 131/08/ЗА-Ф від 22 липня 2008 року, укладений між ним та ПАТ АБ «Укргазбанк».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ПАТ АБ «Укргазбанк» не мав права надавати кредит в іноземній валюті, оскільки не мав на це індивідуальної ліцензії. Посилаючись на положення ст.227 ЦК України, вважає, що відсутність такої ліцензії є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Підстав для розірвання договору застави не навів.
Представник ПАТ АБ «Укргазбанк» ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала з підстав, викладених у письмовому запереченні на позовну заяву, і просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази по справі, суд пришов до висновку, що позов задоволенню не підлягає, оскільки позовні вимоги є безпідставними та недоведеними.
Судом встановлено, що 22 липня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 131/08/КА-Ф, за яким позивач отримав кредит в сумі 9000 доларів США на строк з 22 липня 2008 року по 19 липня 2013 року або по день, визначений у п.1.4 та/або в п.3.3.11. цього договору, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 13,5% річних.
В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між сторонами 22 липня 2008 року був укладений договір застави № 131/08/ЗА-Ф (транспортних засобів).
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилається на те, що відповідач не мав права надавати кредит в іноземній валюті, оскільки не мав індивідуальної ліцензії на це.
З указаними твердженнями суд погодитися не може, оскільки вважає їх безпідставними.
Згідно ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Право на здійснення операцій в іноземній валюті, в тому числі і надання кредитів в іноземній валюті, передбачено ст.533 ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет КМУ), постановою Національного банку України № 200 від 30 травня 2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України», а також іншими нормативними актами, що регулюють діяльність банків.
Таким чином, укладення кредитного договору в іноземній валюті не протирічить діючому законодавству України.
Відповідно до підпункту «в» п.4 ст.5 Декрету КМУ надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті потребують індивідуальної ліцензії лише в тих випадках, коли терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Однак, на сьогоднішній день законодавством не визначено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті, згідно з вимогами ст.5 Декрету КМУ, є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку, та письмового дозволу Національного банку України.
Відповідачем суду надано копії банківської ліцензії № 123 від 19 листопада 2001 року, виданої відповідачу НБУ на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та дозволу № 123-2 від 03 лютого 2004 року, виданого НБУ на право здійснення операцій, визначених п.1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» згідно з додатком до цього дозволу.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що здійснення відповідачем кредитних операцій у іноземній валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України, а видача ним позивачу кредиту в іноземній валюті без індивідуальної ліцензії є правомірною.
Оцінюючи досліджені по справі докази, суд визнає, що позивачем належними та достатніми доказами не доведено наявності передбачених чинним законодавством підстав як для визнання недійсним кредитного договору, так і для розірвання договору застави.
На підставі ч.2 ст.192, ст.203, ч.3 ст.533, ст.1054 ЦК Укpаїни, ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулюванні і валютного контролю», керуючись ст.ст.10,11,60,209,212,214,215,218,223,292,294 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
В позові ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» про визнання кредитного договору недійсним відмовити за недоведеністю та безпідставністю позовних вимог.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляцiйного суду Рівненської області через Рiвненський мiський суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повне рішення складено 06 березня 2011 року.
Cуддя:
