04.07.2014
Провадження № 2/522/4015/14
Справа 2-5151/09
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2014 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Івченка В.Б.,
при секретарі - Січінава М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського морського торговельного порту про визнання наказів незаконним, їх скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, яку уточнив в судовому засіданні, до Одеського морського торговельного порту про визнання наказів директора СРЗ «Україна» №1197-к від 18.11.1988 року, №496-к від 25.04.1989 року незаконними, їх скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, мотивуючи свої вимоги тим, що він працював на посаді начальника цеха механізації Одеського судноремонтного заводу імені « 50-річчя Радянської України» - правонаступником якого є - Одеський судноремонтний завод «Україна».
25.04.1989 року наказом В.о. директора заводу №496-к позивач був звільнений згідно п.1 ст.40 КЗпП УРСР. Наказ №496-к про його звільнення позивач вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки звільнення було здійснено з порушенням норм трудового законодавства.
Позивач в судовому засіданні уточнену позовну заяву підтримав та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги позивача не визнав у повному обсязі та вважає, що вимоги ОСОБА_1 про поновлення його на роботі є безпідставними у зв'язку з тим, що його звільнення за п.1 ст.40 КЗпП УРСР було здійснено з додержанням умов і порядку, передбачених законодавством, яке діяло на період правовідносин, а також посилається на строки позовної давності звернення до суду.
Вислухавши сторони, свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.
Судом в судовому засіданні встановлено, що з 16.10.1974 року ОСОБА_1 працював на Одеському судноремонтному заводі імені « 50-річчя Радянської України».
Згідно Наказу Одеського судноремонтного заводу імені « 50-річчя Радянської України» №1023 від 12.10.1987 року ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника цеха механізації, що підтверджується копією трудової книжки.
Згідно Наказу №622 від 28.09.1988 року, виданим директором Одеського судноремонтного заводу імені « 50-річчя Радянської України» ОСОБА_1 за досягнення у праці начальника цеху механізації була призначена персональна надбавка до посадового окладу у розмірі 20 рублів.
17.11.1988 року в результаті дострокових перевиборів, які були проведені за вимогою колективу цеху механізації, начальником цеху був обраний ОСОБА_5
25.04.1989 року згідно Наказу №496-к В.о. директора Одеського судноремонтного заводу імені « 50-річчя Радянської України» ОСОБА_1, не обраного 17.11.1988 року на посаду начальника цеху механізації, за погодженням президії профкому заводу вирішено звільнити з 25.04.1989 року згідно ст. 40 п.1 КЗпП УССР (за скороченням штату). ОСОБА_1 були запропоновані наступні вакантні посади: інженер 1 кат. ЕМО від 28.02.1989 року, заступник начальника цеху плавзасобів від 02.03.1989 року, майстер УКК, начальник дільниці виробничої практики від 02.03.1989 року, заступник начальника РЕД від 03.03.1989 року, заступник начальника цеху плавзасобів від 16.03.1989 року, заступник начальника цеху плавзасобів від 24.03.1989 року.
Позивач з приводу запропонованих йому посад в судовому засіданні надавав пояснення, що зазначені посади підлягали в подальшому скороченню, або не відповідали його посадовому окладу, який значно був занижений чи не відповідали його спеціальності та кваліфікації або потребували спеціальних знань за специфікою роботи, тому він був змушений відмовитися та скористатися своїм правом на заміщення посади, яка б відповідала його спеціальності, професійному рівню, а також посадовому окладу.
У зв'язку із незаконним звільненням позивач звертався до Комітету по законодавству та правопорядку ВС СРСР, в свою чергу Комітет по законодавству та правопорядку 23.09.1991року за вих. №4-3-8 звернувся до Міністра морського флоту СРСР з листом згідно якого зазначає, що звільнення ОСОБА_1 з посади начальника цеху повинна була здійснити адміністрація за Наказом директора заводу при наявності об'єктивних та законних підстав, а не на підставі перевиборів, які не засновані на законі. Враховуючи незаконність такого наказу та безпідставність його появи як по суті так і по формі, процедурі, Комітет по законодавству та правопорядку просив поновити ОСОБА_1 на попередній посаді з компенсацією шкоди, спричиненої незаконним звільненням.
01.10.1991 року Комітет по законодавству та правопорядку ВС СРСР, звернувся з листом до Генерального Прокурора України, згідно якого Комітет посилався на те, що в лютому 1988 року була ухвалена Постанова ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР про обрання керівників підприємств його структурних підрозділів, після чого почали надходити рекомендації Держкомпраці СРСР та ВЦСПС. Однак зміни до норм трудового законодавства СРСР не вносились. Відповідно до Закону СРСР про держпідприємство адміністрація повинна була звільнити ОСОБА_1 з посади начальника цеху наказом директора заводу за наявності об'єктивних та законних підстав. Оскільки підстав для звільнення не було та в листопаді 1988 року відносно ОСОБА_1 діяла позитивна атестація та наказ директора №622 від 28.09.1988 року про персональну надбавку до посадового окладу за високі досягнення в праці, тому директор заводу не міг його звільнити своїм наказом. Адміністрацією та парткомом заводу після відвідування Одеського СРЗ-1 першим секретарем Одеського міському КП України були з поспіхом організовані надумані та безпідставні перевибори ОСОБА_1, проведені 17.11.1988 року з рядом порушень законодавства, після чого був винесений Наказ №1197-к директора заводу про звільнення ОСОБА_1 Багаточисельні звернення ОСОБА_1 до компетентних органів залишилися без вирішення, а сам заявник - без роботи. Враховуючи незаконність такого Наказу та його безпідставність як по суті, так і по формі та по процедурі, Комітет по законодавству та правопорядку ВС СРСР просив прийняти рішучі дії для скасування Наказу №1197-к директора заводу Одеського СРЗ-1 та поновити ОСОБА_1 на попередній посаді з компенсацією шкоди, спричиненої незаконним звільненням.
30.09.1991 року Генеральним Прокурором СРСР був винесений протест на наказ директора Одеського судноремонтного заводу №1 про звільнення з займаної посади ОСОБА_1, відповідно до якого встановлено, що наказ є незаконним та підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 необхідно поновити на посаді з відповідною виплатою за час вимушеного прогулу з наступних підстав: ОСОБА_1 був призначений начальником цеху Наказом директора заводу №1023 від 12.10.1987 року. В цеху склалася недоброзичлива обстановка ще до його приходу.
Протягом трьох років змінилося три керівника. Відразу за вимогою ОСОБА_1 була проведена інвентаризація, якою було встановлено недостачу спирту та товарно-матеріальних цінностей у начальника цеху ОСОБА_5. ОСОБА_1 почав вимагати проведення загальної інвентаризації, яка так і не була проведена керівництвом заводу. Протягом 1988 року були здійснені заходи щодо зміцнення дисципліни - 8 працівників було звільнено за прогули, 2 - переведенні на менш оплачувану роботу, що раніше не практикувалось. У вересні за позитивні показники в роботі, ОСОБА_1 була встановлена персональна доплата до окладу, а цех зайняв 2-ге місце при розгляді висновків внутрішньозаводських змагань, йому була призначена грошова премія.
Підставою для проведення дострокових перевиборів послужив лист 55 працівників цеху від 18.10.1988 року, що було явно спровоковано та по своєму змісту не відповідало дійсності. При організації перевиборів порушені норми діючого на той час законодавства, оскільки звільнення керівника від займаної посади може бути лише у випадку, якщо керівник не справляється зі своїми обов'язками. Заява про вибори була зроблена за 19 днів до їх початку, а не за місяць, висування кандидатів продовжувалось до відкриття зборів. Для проведення виборів на заводі діяла постійна конкурсна комісія, однак в даному випадку була створена нова. Протягом 1988 року ОСОБА_1 двічі незаконно об'являлись стягнення директором заводу. Накази були скасовані як незаконні після його звернення до вищого у порядку підлеглості органу Чорноморського морського пароплавства.
Трудова книжка ОСОБА_1 видана йому не була та знаходиться по теперішній час на підприємстві.
Згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України №571-р від 16.11.2006 року «Про реорганізацію державного підприємства «Одеський судноремонтний завод «Україна», відповідно до Постанови КМУ №946 від 2006 року «Питання реорганізації, ліквідації та реструктуризації державних підприємств погодити рішенні Мінтрансзв'язку щодо реорганізації державного підприємства «Одеський судноремонтний завод «України» приєднання до державного підприємства «Одеський морський торговельний порт».
Відповідно до Наказу Міністерства транспорту та зв'язку України №971 від 02.10.2006 року державне підприємство «Одеський судноремонтний завод «Україна» реорганізоване шляхом приєднання до державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» на правах відокремленого структурного підрозділу.
Відповідно до ст.1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Відповідно до ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП УРСР, трудовий договір (контракт), укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані адміністрацією підприємства, установи організації у випадку ліквідації підприємства, установи організації, скорочення чисельності або штату працівників;
Скорочення штату, чисельності працівників в першу чергу здійснюється шляхом ліквідації вакантних місць.
На звільнення по скороченню штату, чисельності адміністрація повинна попередньо отримати згоду профкому на кожного, хто звільняється членів даного профсоюзу.
Тобто, на момент звільнення ОСОБА_1 фактично посада начальника цеху механізації ліквідована не була, а згода, яка була надана президіумом профсоюзного комітету на звільнення ОСОБА_1 є незаконною, оскільки в трудовому законодавстві був передбачений лише профсоюзний комітет, за погодженням з яким вивільнявся відповідний працівник, тобто була порушена процедура звільнення та вимога трудового законодавства.
На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що відповідач звільнив ОСОБА_1 без законної на те підстави, а тому, відповідно до положень ст. 235 КЗпП України зобов'язаний поновити його на попередній роботі.
Вирішуючи питання про поновлення строку позивачу на звернення до суду суд приймає до уваги ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом та є частиною національного законодавства України.
Враховуючи те, що посада начальника цеху значилася в «списку №1, №2» та підлягала оскарженню лише в порядку підлеглості, позивач був позбавлений права на захист свого порушеного права в судовому порядку. Крім того, відповідно до ст.268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав.
Відповідно до ст.13 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Також слід взяти до уваги практику Європейського суду з прав людини, за якою особа не може тривалий час перебувати в стані правової невизначеності, а тому ніхто не має права створювати у судовій владі ситуацію несумісну з принципом юридичної визначеності, оскільки саме юридична визначеність становить однин з базових аспектів верховенства права, чим скористався позивач, звернувшись до суду за захистом своїх порушених трудових прав. Водночас, слід зазначити, що тривалий час, перебуваючи під тиском політичного, юридичного та економічного характеру, позивач був позбавлений можливості раніше звернутися з позовом до суду.
Враховуючи зазначене, а також оцінивши пояснення ОСОБА_1, які були надані в судовому засіданні, суд вважає, що позивачем було пропущено строк для звернення до суду з поважних причин.
Згідно ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Крім того, відповідно до ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже, враховуючи те, що в результаті незаконного звільнення ОСОБА_1 не була нарахована середньомісячна заробітна плата, відповідач при його поновленні на раніше займаній посаді начальника цеху, зобов'язаний виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.04.1989 року по 03.07.2014 року у розмірі 2377897,95 грн.
Щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, користуючись принципом аналогії права, суд взяв до уваги довідку про доходи начальника цеху (ВСП «Судноверф «Україна»), яка була видана ОСОБА_6, оскільки на час розгляду справи такої посади, як начальника цеху механізації немає, а посада начальника цеху (ВСП «Судноверф «Україна») є однорідною посаді, з якої був звільнений ОСОБА_1
Згідно із ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 367 ЦПК України, суд України, суд -
ВИРІШИВ:
Поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду з позовом.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Одеського морського торговельного порту про визнання наказів незаконним, їх скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.
Визнати Накази директора Одеського судноремонтного заводу №1 №1197-к від 18.11.1988 року та №496-к від 25.04.1989 року - незаконними.
Скасувати Накази директора Одеського судноремонтного заводу №1 №1197-к від 18.11.1988 року та №496-к від 25.04.1989 року.
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника цеху судноверфі Одеського морського торговельного порту.
Стягнути з Одеського морського торговельного порту середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2377897 (два мільйони триста сімдесят сім тисяч вісімсот дев'яносто сім) гривень 95 (дев'яносто п'ять) копійок.
Зобов'язати Одеський морський торговельний порт через бухгалтерію порту здійснити відрахування із середньомісячного заробітку начальника цеху податки та обов'язкові платежі до фондів соціального страхування, пенсійного фонду України за триста два місяці, тобто з 25.04.1989 року по теперішній час.
Стягнути з Одеського морського торговельного порту судовий збір у розмірі 3654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) гривні.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника цеху судноверфі Одеського морського торговельного порту та стягнення заробітної плати за один місяць.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції, шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк - з дня проголошення рішення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення - з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Приморського
районного суду м. Одеси Івченко В.Б.
