АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/490/12644/12 Справа № 2-6/12 Головуючий у 1 й інстанції - Погребняк Т.Ю. Доповідач - Черненкова Л.А. Категорія
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2012 року м. Дніпропетровськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Черненкової Л.А.
суддів - Красвітної Т.П., Дерев`янка О.Г.
при секретарі - Качур Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4 про визначення порядку користування квартирою та вселення, -
В С Т А Н О В И Л А:
04 жовтня 2007 року редставник позивача ОСОБА_3 за довіреністю ОСОБА_5 звернувся до суду з позовною заявою, яку протягом судового розгляду неодноразово уточнював, та в останній редакції від 04 жовтня 2012 року просив суд встановити порядок користування трикімнатною квартирою АДРЕСА_1 та виділити у користування ОСОБА_3, якій належить 2/3 частини вказаної квартири, кімнати площею 17,5 кв.м та плошею 26,8 кв.м, а відповідачу, якому належить 1/3 частина квартири - кімнату площею 15,6 кв.м, допоміжні приміщення залишити у спільному користуванні; вселити позивачку до приміщень зазначених кімнат. В обґрунтування заявлених вимог представником позивача зазначено, що ОСОБА_3 на підставі рішення Заводського суду м. Дніпродзержинська від 16.03.2007 року належить 2/3 частини спірної квартири в порядку спадкування після смерті її чоловіка ОСОБА_6 Право власності за нею зареєстровано у встановленому порядку. Відповідачу ОСОБА_2 належить 1/3 частина спірної квартири, у квартирі також зареєстрована мати відповідача - третя особа у справі ОСОБА_4 При цьому позивачка позбавлена можливості вільно користуватись належними їй 2/3 частинами квартири, оскільки відповідач та третя особа чинять їй перешкоди у користуванні квартирою і не допускають її у квартиру. Згоди щодо порядку володіння та користування належними частками між нею та відповідачем не досягнуто, тому звернулась до суду з зазначеним позовом.
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 жовтня 2012 року ухвалено: позов ОСОБА_3- задовольнити; визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 та виділити у користування співвласнику квартири ОСОБА_3 кімнату площею 17.5 кв.м і кімнату площею 26,8 кв.м.; співвласнику квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 виділити у користування кімнату площею 15,6 кв.м, право користування якою залишити і зa ОСОБА_4, котра зареєстрована за вказаною адресою; побутові приміщення - кухню площею 6,9 кв.м, вбиральню площею 1,2 кв.м, ванну кімнату площею 3,8 кв.м, коридор площею 5,0 кв.м - залишити у спільному користуванні ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4; вселити ОСОБА_3 до квартири АДРЕСА_1, а саме: кімнати площею 17,5 кв.м, кімнати площею 26,8 кв.м, побутових приміщень - кухні площею 6,9 кв.м, вбиральні площею 1,2 кв.м, ванної кімнати площею 3,8 кв.м, коридору площею 5,0 кв.м; судові витрати, які складаються з витрат на інформаційне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн., судового збору в розмірі 51 грн., стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та в межах позовних вимог, вважає за необхідне її задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної часткової власності -2/3 частини позивачці ОСОБА_3, 1/3 частина - відповідачу ОСОБА_2 Як видно з технічного паспорта на квартиру, спірна квартира складається з трьох кімнат, дві з яких (№ 5 площею 26,8 кв.м та №6 площею 17,5 кв.м) є суміжними і ними можливе безперешкодне користування лише одним зі співвласників. У довідці про склад сім'ї, виданій житлово-комунальним органом, вказано, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у квартирі як онук позивачки, а третя особа ОСОБА_4, як донька позивачки, при цьому представник позивачки у суді спростував наявність між ними родинних відносин, представник відповідача не пояснив з яких підстав здійснювалась реєстрація сторін як членів родини, але погодився, що родинних стосунків між сторонами не існує.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що третя особа у справі ОСОБА_4 до числа власників спірної квартири не відноситься, квартира належить сторонам на праві приватної спільної часткової власності і законодавство не передбачає прямого обов'язку власника житла при його відчуженні чи іншому розпорядженні забезпечувати житлом у вказаних вище нормах осіб, котрі зареєстровані у жилому приміщенні. Таким чином дія норм ст. 48, 63 ЖК України на правовідносини між сторонами не поширюється, а норми ст. ст. 355-367 ЦК України мають пріоритет у зазначених правовідносинах. Із співвласником ОСОБА_2 третя особа ОСОБА_4 перебуває в родинних відносинах (є матір'ю відповідача). Щодо сплати матеріальної компенсації частки відповідача між сторонами не узгоджено і відповідач від такої пропозиції протягом судового розгляду справи категорично відмовився, не дивлячись на наданий представником позивачки звіт щодо вартості одного квадратного метру спірної квартири, виконаний фахівцем з ініціативи сторони позивачки. Зазначений звіт судом у якості доказу не досліджувався у зв'язку з відсутністю згоди між сторонами щодо оцінки та поділу квартири, відповідна ухвала щодо оцінки судом не виносилась. Доводи представника відповідача стосовно відсутності спроб позивачки вселитись до квартири, що на його думку свідчить про безпідставність її позовних вимог, суд вважає такими, що не заслуговують на увагу і не є дають підстав для відмови у позові, оскільки згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Твердження представника ОСОБА_3 щодо відсутності у неї доступу до квартири не спростовані стороною відповідача - не доведено факт передачі їй ключів від вхідних дверей до квартири та забезпечення її вільного доступу до усіх приміщень спірної квартири. Враховуючи дані технічного паспорта на спірну квартиру, варіант встановлення порядку користування її жилими кімнатами, про який заявлено позивачкою у позові, є на думку суду єдиним можливим варіантом, оскільки одна з кімнат (найбільша кімната № 5 на плані) є фактично прохідною і її виділ відповідачеві позбавить позивачку виходу з кімнати № 6 у будь-які приміщення, а перепланування квартири, яка знаходиться у багатоквартирному будинку можливе лише за наявності відповідних дозволів компетентних органів самоврядування, котрі суду стороною відповідача не надавались, від будь-яких варіантів встановлення порядку користування квартирою відповідач, третя особа на його стороні відмовились. Таким чином суд вважає необхідним виділити позивачці дві суміжні між собою кімнати № 5 та № 6, а відповідачу кімнату № 7, допоміжні приміщення залишити у спільному користуванні співвласників, та вселити позивачку до спірної квартири і, зокрема, до зазначених кімнат.
Але з висновками суду повністю погодитись не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи; недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; суд неправильно застосував норми матеріального права; неповно суд з'ясував обставини, що мають значення для справи, не встановив дійсні спірні правовідносини, не застосував матеріальний закон, який до цих правовідносин може бути застосований.
Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує, ухвалює нове рішення із наступних підстав.
Згідно ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Згідно ч.3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
У відповідності до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно з законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Згідно ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
Згідно ст. 63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного |і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок. Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (частина перша статті 48), частина кімнати або кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, і комора тощо). Відповідно ч. 1 ст. 48 ЖК України жиле приміщення надається громадянам у межах жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. Згідно п. 53 Правил обліку громадян, які потребують покращення житлових умов, та надання їм жилих приміщень в Україні, затверджених Радою Міністрів УРСР та Української республіканської ради професіональних спілок жиле приміщення надається в межах 13,65 кв.м. жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному вселеному пункті.
Відповідно постанови виконавчого комітету Дніпропетровської обласної ради народних депутатів та Президії Дніпропетровської обласної ради профспілок № 711 ви 27 грудня 1984 року середня забезпеченість громадян жилою площею в населених пунктах Дніпропетровської області вкладає 9 кв. м. на одну особу.
З огляду на приведені норми закону, суд першої інстанції їх не застосував до спірних правовідносин, хоча і перелічив їх у своєму рішенні.
Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що спірна квартира є об'єктом права власності та сторони у справі є її власниками, зокрема, позивач є власником 2/3 частини спірної квартири на підставі рішення суду від 16.03.2007 року, яке має законну силу, зареєстроване право власності в БТІ, та відповідно до рішення суду за нею визнано право власності у порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_6, якому належала зазначена частка квартири на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 25.02.2004 року; та відповідачу належить 1/3 частка спірної квартири на підставі свідоцтва про право власності від 19.05.1994 року (а.с.97). Квартира є трьохкімнатною і складається з двох суміжних жилих кімнат, площею 17,5 кв.м та 20,8 кв.м і одної ізольованої кімнати площею 15.6 кв.м.
В спірній квартирі зареєстрована і постійно мешкає мати відповідача -третя особа у справі. Позивач і відповідач також зареєстровані в цій квартирі. Позивач є для відповідача та третьої особи сторонньою особою, як встановлено судом першої інстанції. З часу придбання у власність частки квартири позивач звернулась до суду з позовом про захист права власності, а саме: поділі в натурі квартири, а потім і про вселення та визначення порядку користування квартирою, що саме і було предметом розгляду суду першої інстанції.
Однак виділення у користування відповідачу та третій особі, яка є його матір`ю, - одної кімнати, а саме: кімнату, площею 15.6 кв.м, є порушенням прав, свобод та інтересів зазначених осіб.
По-перше, заселення однієї кімнати особами різної статі старшими за 9 років, які не є подружжям -порушує вимоги ч.2 ст.50 ЖК України.
По-друге, виділив співвласнику 1/3 частини квартири вказану кімнату, яка є занадто меншою аніж йому належить на праві власності, на що згоди власник не надавав, чим порушено вимоги ч.3 ст. 358 ЦК України.
Жила площа у спірній квартирі складає 53,9 кв. м (а.с.6-7), на 1/3 частину припадає 17.96 кв.м (53,9 : 3 = 17,96). Тобто, судом порушено право власності відповідача.
По-третє, залишаючи в загальному користуванні побутові приміщення - кухню площею 6,9 кв.м, вбиральню площею 1,2 кв.м, ванну кімнату площею 3,8 кв.м, коридор площею 5,0 кв.м, суд не звернув увагу, що квартира також обладнана балконом, площею 0,9 кв.м (а.с.6 зворот) та не вирішив питання відносно його користування. Не дав оцінку, яким чином кілька сімей в квартирі зможуть користуватися кухнею за площею 6,9 кв.м Вирішуючи питання щодо користуванням квартирою третьої особи, суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, не притягнувши зазначену особу в якості сторони у справі, порушив тим самим її житлові права.
Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Аналізуючи докази у справі, судова колегія вважає, що не має законних підстав для визначення порядку користування спірного жилого приміщення у спосіб зазначений позивачем.
Тому судова колегія дійшла висновку про те, що позовні вимоги в цій частині є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Вселення позивача саме у виділенні їй приміщення у зв'язку з незаконністю такого виділення, також є неправильним.
У відповідності до вимог статті 383 ЦК України, власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання.
Тому позов про вселення підлягає задоволенню в частині вселення саме у спірну квартиру, яка не може бути поділена між співвласниками в натурі.
Заперечення проти цього позову, судова колегія вважає неспроможними у зв'язку з тим, що право власності є непорушним відповідно до Конституції України та власник має право користуватися своєю власністю. Щодо вирішення в іншому суді спору відносно дій виконавчої служби щодо відчуження 2/3 частини спірної квартири, то це питання не стосується позивача у справі, право власності якої не оспорюється.
На підставі ст. 88 ЦПК України ч.5, - якщо суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення то відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що позовні вимоги є немайнового характеру, позивач сплатила 51 грн. судового збору та 30 грн. на ІТЗ розгляду справи, позовні вимоги задоволено частково, то сплачені судові витрати частково підлягають позивачу компенсації зі сторони відповідача у розмірі 8,50 грн. судового збору та 7,50 грн. витрат на ІТЗ, тобто у розмірі встановленому на час звернення до суду, в іншій частині не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -задовольнити частково.
Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 жовтня 2012 року - скасувати з ухваленням нового рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4 про визначення порядку користування квартирою та вселення -задовольнити частково.
Вселити ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4 про визначення порядку користування квартирою.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати, які складаються з витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 7,50 грн. (сім гривень 50 копійок), судового збору в розмірі 8,50 грн.(вісім гривень 50 копійок).
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді
