Справа № 2-6/12
Головуючий у І інстанції Кисіль О.А.
Провадження № 22-ц/780/1230/13
Доповідач у 2 інстанції Волохов Л.А.
Категорія 26
27.05.2013
УХВАЛА
Іменем України
23 травня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Волохова Л.А.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Кулішенка Ю.М.,
при секретарі Баліну П.П.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 13 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсним кредитного договору та договору поруки, -
в с т а н о в и л а:
У квітні 2011 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним кредитного договору та договору поруки.
Позивач посилалася на те, що 26.02.2008 року між нею та відповідачем був укладений кредитний договір за № 2203836768 про надання споживчого кредиту в сумі 14 356,00 доларів США для придбання легкового автомобіля, строком до 26.02.2014 року зі сплатою 12,95% річних за користування кредитними коштами.
У цей же день відповідачем було відкрито на ім'я позивачки банківський рахунок та перераховано кошти за придбаний нею автомобіль марки DAEWOO Lanos ТF 69 Y, 2008 року випуску, та укладено договір застави автомобіля № 27366/7137/322904 від 26.02.2008 року.
Також позивач зазначала, що в результаті виконання вказаного кредитного договору вона отримала від відповідача кошти в сумі 14 356 доларів США, що за офіційним курсом (505 грн. за 100 доларів США на час укладення договору) в національній валюті становило 72 499 гривень. На час подачі позовної заяви позивачкою повернено банку 11 560,9 доларів США. Залишок суми боргу становить 2 795 доларів США, що за офіційним курсом станом на лютий 2008 року в національній валюті становило 14 115,26 гривень.
Вказаний кредитний договір №2203836768 від 26.02.2008 року позивачка зважає недійсним, посилаючись на те, що на час укладення оспорюваного договору вона перебувала під дією наркотичних засобів, які систематично вживала, посилаючись на вирок Подільського районного суду м. Києва від 14.11.2006 року з якого вбачається, що її засуджено за ч.2 ст. 309 КК України до 2 років позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки. В період відбування покарання позивачка, розуміючи що тяжко хвора на наркоманію, добровільно звернулася до лікувального закладу й почала лікуватися в Київській міській наркологічній клінічній лікарні «Соціотерапія», де 26.06.2008 року їй було встановлено діагноз: синдром залежності внаслідок вживання опіоїдів, що підтверджується довідкою медичного закладу.
Враховуючи викладене, а також вимоги ст. ст.216, 236 ЦК України, позивач просила визнати недійсним кредитний договір від 26.02.2008 року № 2203836768 та договір застави від 26.02 2008 року № 27366/7137/322904 від 26.02.2008 року, а також стягнути на користь відповідача 14 155, 26 гривень та скасувати заставу автомобіля.
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 13 грудня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позов, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушенням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.
Судом першої інстанції встановлено, та вбачається з матеріалів справ, що 26.02.2008 року між сторонами по справі укладено кредитний договір № 2203836768 (а.с. 22 - 32).
Відповідно до пунктів вказаного договору, позивач отримала кредит в сумі 14 356 доларів США на споживчі потреби, строком до 26.02.2014 року зі сплатою 12, 95 % річних за користування кредитними коштами.
Цього ж дня, тобто 26.02.2008 року між сторонами по справі було укладено договір застави, відповідно до якого, заставодавець передав заставодержателю в заставу належне йому на праві власності рухоме майно, у вигляді автомобіля DAEWOO Lanos ТF 69 Y, 2008 року випуску ( а.с. 6 - 16).
Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції правомірно виходив з положень ст. 526 ЦК України, відповідно до якої, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. ст. 1054, 526, ч.2 1050 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати відсотків.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'зання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'зання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про судову практику цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України.
Стаття 66 ЦПК України визначає висновок експерта, як докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті цих досліджень висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" роз'яснено, що висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер
З акту комісії судово - психіатричної експертизи № 25 ц вбачається, що ОСОБА_2 в період підписання вказаного кредитного договору страждала на психічні та поведінкові розлади внаслідок комбінованого вживання наркотиків та інших психоактивних речовин, та синдром залежності від опіатів, проте з мотивувальної частини експертизи вбачається, що ступінь цих розладів такий, що не супроводжується розладами мислення, зниження інтелекту, психотичними розладами, які б не унеможливлювали розуміння майнової сторони укладеного кредитного договору ( а.с. 117 - 118).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, вірно встановивши характер правовідносин, які слалися між сторонами прийшов до висновку про те, що ототожнення правових підстав недійсності правочину з підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань що виникли з такого правочину, є помилковим у зв'язку з тим, що підстави різні за своєю правовою природою та характером правовідносин.
Статті 10, 60 ЦПК України визначають, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 ЦПК України, частина перша якої передбачає, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Проте, позивачем в порушення положень ст. 60 ЦПК України, не надала безспірних доказів того, що під час укладання кредитного договору № 2203836768 від 26.02.2008 року остання не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати.
Таким чином, висновки суду першої інстанції повністю відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення суду.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглянувши спір, повно та всебічно дослідив й оцінив обставини справи, надані сторонами докази, застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає відхиленню, а рішення має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Яготинського районного суду Київської області від 13 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий :
Судді:
