УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №2-6/12 Головуючий у 1-й інст. Полонець С. М.
Категорія 47 Доповідач Заполовський В. Й.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді Заполовського В.Й.,
суддів : Косигіної Л.М., Худякова А.М.,
за участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Житомирської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визначення меж земельної ділянки в натурі, стягнення матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 квітня 2014 року, -
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2004 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом. ОСОБА_1, як правонаступник ОСОБА_5, та ОСОБА_2 у березні 2014 року уточнили позовні вимоги та просили визначити в натурі межі земельної ділянки розміром 1 290 кв.м. по АДРЕСА_1 згідно генерального плану ділянки від 17 липня 1998 року; залишити проїзд загального користування площею 117 кв.м. між садибами АДРЕСА_1 в їх користуванні; стягнути з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 6 000 грн. на відшкодування матеріальної та 15 000 грн. моральної шкоди; на користь ОСОБА_2 - 5 916 грн. на відшкодування матеріальної та 15 000 грн. моральної шкоди.
Обгрунтовуючи позов зазначали, що вони є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1. Акт встановлення меж земельної ділянки в натурі та на місцевості не підписували і не мають проходу і під'їзду до свого двору.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є співвласниками житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_2, зруйнували їх туалет, вхідні ворота та вхідні двері до будинку, чим завдали матеріальної та моральної шкоди.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 16 квітня 2014 року позов задоволено частково. Залишено проїзд загального користування площею 117 кв.м., що розташований між садибами НОМЕР_1 та АДРЕСА_1 у користуванні співвласників будинку НОМЕР_2 ОСОБА_1 та ОСОБА_2
У решті вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в рівних частках на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 08 грн.58 коп.
Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в рівних частках на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 59, 58 грн., витрати пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик в судове засідання в розмірі 360, 30 грн. та витрати на проведення експертизи у розмірі 3000 грн.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачам у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Зокрема зазначають, що вони не є належними відповідачами по даній справі, оскільки власником спірної земельної ділянки, яка служить проїздом, є Житомирська міська рада, до якої позивачі по даному предмету спору будь яких претензій та позовних вимог не пред'являли.
Також вказують, що задовольнивши позовні вимоги суд безпідставно надав позивачам привілейоване, переважне право одноособово користуватися проїздом загального користування. Цим судовим рішенням було змінено цільове використання земельної ділянки з загального користування на одноособове.
В апеляційному суду відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уточнили вимоги апеляційної скарги та просили скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було оскаржено останніми, яке ухвалою апеляційної інстанції від 05.11.2014 року в цій частині залишено без змін (а.с.238, 239 т.3).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах визначених ст. 303 ЦПК України колегія суддів визнає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, вирішуючи спір в частині позовних вимог про залишення у користування позивачів земельної ділянки площею 117 кв.м., що розташована між садибами НОМЕР_1 та АДРЕСА_1 та яка служить під'їздом, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позову в цій частині та задовольнив його.
Проте з таким висновком суду погодитися не можливо, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори в межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
У разі незгоди власників землі або землекористувачів із рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», згідно зі ст.158 ЗК суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.
Матеріалами справи доведено та встановлено судом, позивачі ОСОБА_1 є власником 52/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 - власником 12/100 частин цього ж будинку (а.с.82 т.2,а.с.6-7 т.1).
Власниками будинку АДРЕСА_2, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.06.2005 року, є ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (а.с.261 т.2).
Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_4 ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с.256 т.2). Спадкова справа щодо його майна не заводилася.
Згідно копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 12.12.2005 року, Капкіни також є співвласниками земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої по АДРЕСА_2 (а.с.162 т.1).
За цією ж адресою, а саме між будинками АДРЕСА_1 знаходиться земельна ділянка для проїзду площею 117 кв.м., щодо користування якою виник спір між сторонами.
Рішенням суду першої інстанції у даній справі та ухвалою апеляційної інстанції від 05.11.2014 року, які набрали законної сили, та з якими погоджується колегія суддів, встановлено, що земельна ділянка проїзду спільного користування між житловими будинками по АДРЕСА_1 площею 117 кв.м. не надана у власність або користування співвласникам вказаних будинків і не включена до відповідних правовстановлюючих документів на землю (а.с.168, 169, 238, 239 т.3).
Відтак можливо зробити висновок про належність зазначеної земельної ділянки територіальній громаді м.Житомира в особі Житомирської міської ради.
Тому слід вважати, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є належними відповідачами у справі щодо позовних вимог ОСОБА_2 про залишення у їх користування земельної ділянки проїзду площею 117 кв.м., що розташована між садибами НОМЕР_1 та АДРЕСА_1.
Крім того, відповідно до пункту „б" ст.80 ЗК України - суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.
Згідно до ч.ч.1, 2 ст.83 ЗК - землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
За змістом ст.12 ЗК - до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.
Таким чином, питання щодо надання у користування позивачам земельної ділянки проїзду між садибами АДРЕСА_1, з вимогою про вирішення якого позивачі звернулися до суду, знаходиться в компетенції Житомирської міської ради, а не суду.
Разом з тим, доказів про те, що позивачі для вирішення спірного земельного питання зверталися до міської ради, та що їм було відмовлено у цьому матеріали справи не містять. Таке право не втрачено позивачами і на даний період.
За вище наведених обставин, передбачених законом підстав для задоволення вимог позивачів про залишення (надання) у їх користування земельної ділянки площею 117 кв.м., що розташована між садибами НОМЕР_1 та АДРЕСА_1, а також стягнення судових витрат у суду не було.
Відтак, доводи апеляційної скарги слід визнати обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині таким, що підлягає скасуванню відповідно до ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у позові у зазначеній частині.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 квітня 2014 року в частині задоволення позову та стягненні судових витрат скасувати та ухвалити нове рішення.
Відмовити ОСОБА_1, ОСОБА_2 у задоволенні позову до Житомирської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про залишення у їх користування проїзду загального користування площею 117 кв.м., що розташований між садибами НОМЕР_1 та АДРЕСА_1, та стягненні судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий Судді
