Головуючий суду 1 інстанції - Татарінова О.А.
Доповідач - Матвєйшина О.Б.
Справа № 2-6/12
Провадження № 22ц/782/936/13
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2013 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :
головуючого: Матвєйшиної О.Б.
суддів: Малієнко Н.В., Єрмакова Ю.В.,
при секретарі: Борзило О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 05 лютого 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виділ в натурі частини земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Луганську ради, Міського комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації м. Луганська, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_8 про визнання частин у праві спільної власності, встановлення меж земельної ділянки в натурі, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної шкоди, скасування протоколу № 18 рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Луганську ради від 29.10.1955 року, зобов'язання Виконавчий комітет Жовтневої районної у м. Луганську ради винести додаткове рішення, визнання незаконним рішення № 169/56 від 09.07.1997 року, визнання договору дарування від 10.07.2003 року недійсним, -
ВСТАНОВИЛА:
Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеною вище позовною заявою, яка у подальшому була уточнена та змінена, в обгрунтування якої вказала, що вона є власником 57/100 частин житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 10.07.2003 року, а власником іншої 43/100 частини будинку є відповідач. Вказаний будинок розташований на земельній ділянці площею 416 кв.м., з яких 133 кв.м. знаходиться під будинком, а 283 кв.м. - загальний двір. Зазначила, що між власниками склався певний порядок користування земельною ділянкою: у кожного власника окремий вхід, вся земельна ділянка поділена огорожею із шиферу, яка починається від прибудови літ A1-1 і закінчується на межі земельної ділянки по вул. Гражданская в м. Луганську. Згідно даних технічного паспорта, ширина ділянки складає 11,60 м., тобто, їй повинно належати 6,6 м., а відповідачу 5 м. ширини, однак огорожа з шиферу поділяє земельну ділянку не пропорційно їхнім частинам у власності. Крім того, на теперішній час у сторін виникає спір про порядок користування земельною ділянкою. Оскільки порядок користування спірною земельною ділянкою необхідно визначити згідно часткам права власності на домоволодіння, тобто 57/100 частин земельною ділянки передати у користування їй, що складає 237,12 кв.м, а 43/100 частин, що складає 178,88 кв.м. залишити у користуванні відповідачки., встановивши межі конкретного користування земельною ділянкою. На підставі вищевикладеного, позивач просила суд :
виділити їй у натурі у користування земельну ділянку площею 237,12 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, а відповідачу залишити у користування земельну ділянку площею 178,88 кв.м.,
встановити межі конкретного користування земельною ділянкою.
Відповідачка ОСОБА_3 звернулася із зустрічною позовною заявою, яка у подальшому була уточнена та змінена, в обгрунтування якої вказала, що 43/200 частин усіх господарських будівель та споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 належить їй та ОСОБА_9 на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого Третьою Ворошиловградською державною нотаріальною конторою від 16.12.1980 року, реєстровий № 1-7524. Між ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 склався такий порядок користування земельною ділянкою: ОСОБА_2 користується земельною ділянкою шириною 5,4 м., яка розташована між будинком АДРЕСА_3 та огорожею, та розділяє загальний двір, а інша частина ділянки шириною 5,6 м. знаходиться у користуванні ОСОБА_3. У 2004 році ОСОБА_2 самовільно, не маючі дозволу ОСОБА_3 та Виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Луганську ради знесла господарські споруди під літ Г, Д, Е, г, які знаходилися у загальному користуванні, і замість цього, викопала та забетонувала зливну яму для особистого користування. Таким чином, позивач вважає, оскільки відповідач ОСОБА_2 самовільно знесла господарські споруди, то її долю у домоволодінні слід зменшити пропорційно їх вартості або площі. Крім того, ОСОБА_2 самовільно знесла простінки між кімнатами 1-2 та 1-1 та півпростінка із цегли між кімнатами 1-4 та 1-3, при цьому не зміцнила фундамент своєї частини будинку, в результаті чого зовнішні стіни деформувалися. Таким чином, вважає, що відповідач повинен усунути за власний рахунок загрозу спричинення збитку будинку, а саме відновити знесені простінки у будинку АДРЕСА_2 та зміцнити фундамент у своїй частині будинку. Крім того, відповідач ОСОБА_2 самовільно зайняла частину земельної ділянки перед будинком зі сторони вул. Мергельная та проклала на ній асфальтову доріжку та поставила огорожу для особистого користування, чим перешкоджає позивачу вільному проходу на її земельну ділянку. У 1985 році ОСОБА_3 за власний рахунок був придбаний шифер та відремонтований дах всього будинку. Рішенням Виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Луганську ради від 29.10.1955 року за ОСОБА_10 та ОСОБА_11 закріплена земельна ділянка під індивідуальне будівництво будинку АДРЕСА_2. Однак, позивачка вважає, що фактично на земельній ділянці повинні бути інші розміри, оскільки при замірах у 1955 році виконавчий комітет та інвентарбюро помилися та більш ніж на 1 метр зменшили ширину та довжину земельної ділянки по АДРЕСА_2, посилаючись при цьому на технічний паспорт у редакції 2003 року, у відповідності до якого межі земельної ділянки були встановлені у розмірі 11,60 м. в тилу, а у фасаді зменшені та записані 11,70 м. замість 13,15 м. проте правовстановлюючі документи відсутні. На підставі вищевикладеного, позивач просила суд:
визначити частку її у праві спільної власності на садибу у розмірі 96/100 частин з урахуванням прибудови літ А1-1 та зменшення частки ОСОБА_2 за рахунок самовільного знищення нею господарських споруд, пропорційно їх оціночної вартості,
визнати за нею та ОСОБА_9 право власності на 100 % частин домоволодіння від дольової участі у праві спільної власності згідно приведених експертиз на період 2003 рік та 2005 рік,
встановити межі земельної ділянки площею 453,6 кв.м. в натурі,
зобов'язати ОСОБА_2 усунути загрозу руйнування домоволодіння шляхом відновлення простінки між кімнатами 1-2 та 1-1 та півпростінка із цегли між кімнатами 1-4 та 1-3, зміцнення фундаменту частини домоволодіння, яка знаходиться у її користуванні,
стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду, який спричинений з її вини частині домоволодіння позивача,
зобов'язати відповідача прибрати пішохідну доріжку та огорожу перед домоволодінням АДРЕСА_2,
скасувати рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Луганську ради від 29.10.1955 року протокол № 18 як неправомірне,
зобов'язати МКП БТІ м. Луганська перерахувати пайову участь у загальній власності по кв. № 2 будинку літ. А-1 та кв. № 1 будинку літ. А-1 домоволодіння АДРЕСА_2: станом на 29.10.1955 року у рівних частках згідно рішення від 29.10.1955 року протокол № 18; станом на 18.12.1996 року; станом на 10.06.2003 року на момент переінвентаризації та переоцінки домоволодіння АДРЕСА_2 з господарськими побудованими і спорудами,
зобов'язати МКП БТІ м. Луганська записати у інвентаризаційну справу № 16285 достовірний відсоток зносу господарських будівель і споруд та самого домоволодіння АДРЕСА_2 на період інвентаризації 11.06.2003 року,
визнати незаконною приватизацію земельної ділянки ОСОБА_2 від 20.07.2004 року за № 6749 Луганським міським управлінням земельних ресурсів без правовстановлюючого акту на земельну ділянку по АДРЕСА_3,
визнати незаконним рішення Жовтневого райвиконкому № 169/56 від 09.07.1997 року про дозвіл будівництва гаража із захопленням території ділянки 0,5 метрів, яке належить домоволодінню АДРЕСА_2,
зобов'язати ОСОБА_12 знести гараж, який побудований із захопленням частини земельної ділянки, яке належить домоволодінню А-1 АДРЕСА_2,
визнати незаконною приватизацію ОСОБА_12 земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4,
визнати незаконним договір дарування від 10.07.2003 року, який був укладений між ОСОБА_13 та ОСОБА_2,
зобов'язати Виконавчий комітет Жовтневої районної у м. Луганську ради винести додаткове рішення на частину додаткової земельної ділянки, яким надати у користування частину додаткової земельної ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_9, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 площею 53 кв.м.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 05 лютого 2013 року у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виділ в натурі частини земельної ділянки відмовлено через необгрунтованість.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Луганську ради, Міського комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації м. Луганська, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_8 про визначення частин у праві спільної власності, встановлення меж земельної ділянки в натурі, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної шкоди, скасування протоколу №18 рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Луганську ради від 29.10.1955 року, зобов'язання Виконавчий комітет Жовтневої районної у м. Луганську ради винести додаткове рішення, визнання незаконним рішення № 169/56 від 09.07.1997 року, визнання договору дарування від 10.07.2003 року недійсним - відмовлено через необґрунтованість.
В апеляційних скаргах позивачка ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_3 з рішення суду не згодні, вважають його таким, що не відповідає вимогам закону, просять скасувати рішення та задовольнити заявлені кожною з них вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.
Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно ст.2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.
Судова колегія вважає, що судом вказані вимоги закону в повному обсязі дотримано.
Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог позивачці ОСОБА_2, суд виходив з того, що позивачкою за первісним позовом, неправильно визначено суб'єктний склад відповідачів, оскільки спірне домоволодіння на праві власності належить крім сторін також і ОСОБА_3, який до участі у справі у якості відповідача не залучений, та без участі якого у цій якості правильно вирішити спір не надається можливим.
Такий висновок суду є правильним.
Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_2 належало ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у рівних частках згідно договору на право побудови від 29.12.1955 року № 10898. Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 13.07.1967 року затверджена ідеальна доля: ОСОБА_11 - 43/100 частин, ОСОБА_10 - 57/100 частин домоволодіння та проведена перереєстрація. Після померлого ОСОБА_11 ввелася у спадок ОСОБА_14 на 21,5/100 частин домоволодіння, згідно свідоцтва про право на спадкування від 21.08.1967 року № 18510 та 21,5/100 частин перейшла до неї на підставі свідоцтва про право на частину у загальній власності подружжя від 21.08.1967 року № 18506. Після смерті ОСОБА_14 ввівся у спадок ОСОБА_15 на 43/100 частин домоволодіння, згідно свідоцтва про право на спадщину від 30.10.1980 року № 2-6558. ОСОБА_15 продав 43/100 частин домоволодіння ОСОБА_9 та ОСОБА_3 в рівних частках на підставі договору купівлі - продажу від 16.12.1980 року № 1-7524. Після смерті ОСОБА_10 ввелася у спадок ОСОБА_16 згідно свідоцтва про право на спадкування від 04.04.1981 року № 1-2201. ОСОБА_16 продала 57/100 частин домоволодіння ОСОБА_17 на підставі договору купівлі - продажу від 09.09.1983 року № 2-5681. Після смерті ОСОБА_17 ввелися у спадок на 57/100 частин домоволодіння ОСОБА_18 та ОСОБА_13 в рівних частках згідно свідоцтва про право на спадщину від 18.08.1984 року № 1-5344. Після смерті ОСОБА_18 ввелася у спадщину на 57/200 частин домоволодіння ОСОБА_13 згідно свідоцтва про право на спадщину від 17.06.2003 року № 1-2409. ОСОБА_13 подарувала 57/100 частин домоволодіння ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 10.07.2003 року № 2166.
Таким чином, на теперішній час домоволодіння АДРЕСА_2 зареєстровано: 57/100 частин за ОСОБА_2 на підставі договору дарування, 43/100 частин за ОСОБА_9 та ОСОБА_3 в рівних частках на підставі договору купівлі - продажу.
Зазначений житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 416 кв.м.
Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 358 ЦК України співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Таким чином, суд дійшов правильного висновку про те, що позивачка ОСОБА_2, неправильно визначилася із суб'єктним складом відповідачів, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 звернулася з позовом тільки до одного з співвласників ОСОБА_3, яка є власником тільки 43/200 частин спірного домоволодіння АДРЕСА_2, вимог до співвласника ОСОБА_3 не заявлено, а тому суд дійшов правильного висновку, що за участю тільки одного з співвласників домоволодіння АДРЕСА_2 ОСОБА_3, як відповідача, неможливо правильно вирішити заявлений позивачкою спір, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, та не є перешкодою для звернення позивачкою до суду з зазначеним позовом на загальних підставах за участю всіх співвласників спірного домоволодіння та земельної ділянки.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову відповідачки ОСОБА_3 про визначення розміру її частки у праві спільної власності на садибу у розмірі 96/100 частин з урахуванням прибудови літ А1-1 та зменшення частки ОСОБА_2 за рахунок самовільного знищення нею господарських споруд, пропорційно їх оціночної вартості, визнання за нею та ОСОБА_9 право власності на 100 % частин домоволодіння від дольової участі у праві спільної власності згідно приведених експертиз на період 2003 рік та 2005 рік, встановлення межі земельної ділянки площею 453,6 кв.м. в натурі, суд виходив з того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_9 є співвласниками 43/100 частин спірного домоволодіння АДРЕСА_2, ОСОБА_9 не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, а ОСОБА_3 не має самостійного права звертатися в інтересах ОСОБА_9., крім того, такі вимоги мають бути заявлені і до ОСОБА_9, як відповідача.
Судова колегія вважає, що і в цій частині суд також дійшов правильних висновків, щодо неможливості розгляду вказаних вимог без залучення до участі у справі всіх співвласників спірного домоволодіння, яким, зокрема, є ОСОБА_9, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, та не є перешкодою для звернення відповідачкою до суду з зазначеним позовом на загальних підставах за участю всіх співвласників спірного домоволодіння та земельної ділянки.
Також судова колегія вважає, що суд дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення зустрічних позовних вимог про зобов'язання відповідача ОСОБА_2 усунути загрозу руйнування домоволодіння шляхом відновлення простінки між кімнатами 1-2 та 1-1 та півпростінка із цегли між кімнатами 1-4 та 1-3 та щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 на її користь матеріальну шкоду, яка спричинена з її вини частині домоволодіння позивача.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Судом встановлено, що позивачкою дійсно було проведено самовільне перепланування частини будинку, яку вона займає, за що до неї застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 грн., який нею сплачений.
У висновку судової будівельно - технічної експертизи № 64/22 від 21 лютого 2005 року зазначено, що необхідність зміцнення фундаменту частини домоволодіння ОСОБА_2 відсутня.
Суд також правильно не взяв до уваги посилання ОСОБА_3 на те, що вона у 1985 році за власний рахунок відремонтувала дах всього домоволодіння АДРЕСА_2, а тому понесені витрати підлягають відшкодуванню, не заслуговують на увагу, оскільки у рахунку № 1775 року від 07.05.1985 року відсутні ім'я покупця або отримувача зазначеного у рахунку товару
Відповідачкою не надано суду доказів того, що неправомірними діями ОСОБА_2 по самовільному переплануванню, частина домоволодіння АДРЕСА_2, яка займається ОСОБА_3 зазнала руйнування, у зв'язку з чим позивачка ОСОБА_2 має виконати певні будівельні роботи по відновленню стану домоволодіння та укріпленню фундаменту будинку.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача ОСОБА_2 прибрати пішохідну доріжку та огорожу перед домоволодінням АДРЕСА_2, суд виходив з того, що пішохідна доріжка та огорожа не створюють ОСОБА_3 перешкод у користуванні належною їй часткою домоволодіння.
Такі висновки відповідають обставинам справи.
З досліджених матеріалів справи судом вбачається, що на момент придбання домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 як ОСОБА_3, ОСОБА_9 та ОСОБА_2 огорожа, яка розділяє домоволодіння на дві окремі частини вже існувала, встановлена була попередніми власниками, а пішохідна доріжка, яка на даний час була побудована ОСОБА_2 не порушує права ОСОБА_3 як співвласника зазначеного домоволодіння. Крім того, ОСОБА_3 не надані суду докази та не наведені обставини, які б підтверджували, що пішохідна доріжка створює ОСОБА_3 перешкоди у користуванні її частиною земельної ділянки.
Згідно акту сусідів, затвердженого головою вуличного комітету дільниці № 24 Жовтневого району м. Луганська від 28 вересня 2004 року (Т.№ 1 а.с. 11) зазначено, що між співвласниками будинку АДРЕСА_2 склався такий порядок користування будинком та земельною ділянкою: будинок поділений на дві половини, у кожну з яких є окремі входи. З вулиці є окремі хвіртки, які дозволяють проходити до кожної половини будинку незалежно. Від задньої частини будинку у город є огорожа, яка розділяє земельну ділянку на дві окремі частини.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання незаконною приватизацію відповідачкою ОСОБА_5, яка є сусідкою, земельної ділянки, суд дійшов правильного висновку, що приватизація земельної ділянки ОСОБА_5 права ОСОБА_3 як співвласника домоволодіння АДРЕСА_2 не порушує, оскільки ніяких доказів з цього приводу суду не надано.
За змістом частини першої статті 81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни України можуть набувати право власності на земельну ділянку шляхом приватизації за умови наявності підстав набуття права на землю, передбачених статтею 116 ЗК України.
Відповідно до ст.. 116 ЦК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Отже, як випливає зі змісту вказаних положень, громадянин одержує у власність частку із земельного фонду у встановленому законом порядку.
Доказів тому, що у даному випадку приватизація суміжної земельної ділянки проведена всупереч вимогам закону, та було порушено права ОСОБА_3 як співвласника сусіднього домоволодіння АДРЕСА_2, суду не надано.
Доказів того, що рішення органу приватизації та видані на підставі цього документи, у тому числі державний акт на землю визнані недійсними та скасовані, суду не надано, ніяких вимог з цього приводу не заявлено.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання незаконною приватизацію земельної ділянки позивачкою ОСОБА_2 від 20.07.2004 року за № 6749 Луганським міським управлінням земельних ресурсів без правовстановлюючого акту на земельну ділянку по АДРЕСА_3, суд виходив з того, що порушень порядку вирішення цього питання також немає, права ОСОБА_3 як співвласника домоволодіння АДРЕСА_2 порушені не були, оскільки приватизація земельної ділянки проведена на підставі рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Луганську ради від 14.12.1999 року № 277/42, яке є чинним, згідно якому ОСОБА_2 отримала у власність земельну ділянку площею 0,0476 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, про що видано державний акт на землю від 20 липня 2004 року.
Доказів, що при цьому порушено права ОСОБА_3, нею не надано, рішення органу місцевого самоврядування не оскаржено.
Доказів того, що рішення органу приватизації та видані на підставі цього документи, у тому числі державний акт на землю визнані недійсними та скасовані, суду не надано.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог про скасування протоколу № 18 Жовтневої районної Ради депутатів трудящих м. Ворошиловграда від 29.10.1955 року як неправомірного, суд правильно виходив з того, що відповідачка неправильно визначилася з суб'єктним складом відповідачів за цими вимогами.
Відповідно до ст. 11 ЗК України повноваження районних у містах рад у галузі земельних відносин визначаються міськими радами.
Згідно ст. 12. ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; є) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Судом встановлено, що згідно розрахунку техніка інвентарбюро визначення реальних та ідеальних часток співвласників у домоволодінні АДРЕСА_2 (Т.№ 1 а.с. 239) зазначено, що у користуванні ОСОБА_11 знаходиться: у будинку літ А-1: коридор літ. 2-1, кімната літ. 2-2, кімната літ. 2-3. Крім будинку сарай літ Ж, вбиральня літ. З, погреб літ. Б, колонка № 3, хвіртка № 1, що відповідає 43/100 частинам будинку, у користуванні ОСОБА_10 знаходиться: у будинку літ А-1: коридор літ. 1-2, кімната літ. 1-3, кімната літ 1-4, кімната літ. 1-5, тамбур літ. а. Крім будинку літня кухня літ. Г, тамбур літ. г, сарай літ. Д, сарай літ. Е, вбиральня літ. И, хвіртка № 2, колонка літ. №4, погреб літ. В, що відповідає 57/100 частинам будинку.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 13.06.1967 року, яке є чинним затверджений розрахунок техніка інвентарбюро від 18 грудня 1966 року про визначення ідеальних часток співвласників домоволодіння по АДРЕСА_2, ідеальна частина у якому ОСОБА_11 складає 43/100 частин, а ОСОБА_10 57/100 частин домоволодіння.
Протоколом № 18 Жовтнева районна Рада депутатів трудящих м. Ворошиловграда від 29.10.1955 року вирішено закріпити земельну ділянку під індивідуальне будівництво площею 400,6 кв.м. з побудованим будинком по АДРЕСА_2 за ОСОБА_10, ОСОБА_11
Судом встановлено, що ОСОБА_3 за своєю зустрічною позовною заявою з цими вимогами звернулася до відповідача Виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Луганську ради, який не є належним відповідачем, оскільки вказане рішення ним не приймалося.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання незаконним рішення Жовтневого райвиконкому № 169/56 від 09.07.1997 року про дозвіл будівництва гаража із захопленням території ділянки 0,5 метрів, яке належить домоволодінню АДРЕСА_2, та зобов'язання відповідачки ОСОБА_5 знести гараж, який побудований із захопленням частини земельної ділянки, яка належить домоволодінню А-1 АДРЕСА_2, суд виходив з того, що вказане рішення відповідає вимогам закону, а тому підстав для зносу гаражу немає.
Судом встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів № 169/56 від 09.07.1997 року попередньому власнику будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_19 дозволено будівництво з правої сторони від будинку розміром 6,9 х 3,0 м. з відступом за існуючу огорожу на 1,8 м. по вул. Мергельная та вирішено надати йому у постійне користування земельну ділянку перед будинком розміром 1,8 х 14,0 м., що було перед початком виконання будівельних робіт, додатково узгоджено з сусідами: АДРЕСА_2 - ОСОБА_3, АДРЕСА_3 - ОСОБА_22, АДРЕСА_5 -ОСОБА_2.
У виписці з протоколу засідання погоджувальної комісії Жовтневого райвиконкому від 19.03.1999 року (Т.№ 2 а.с. 61) у присутності власників домоволодіння АДРЕСА_4 ОСОБА_19 та АДРЕСА_2 ОСОБА_3 вирішила: межу суміжного землекористування між будинками АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 залишити згідно встановленої огорожі.
Крім того, згідно довідки Головного управління архітектури і містобудування № 64/11-307 від 26.11.1990 року та довідки № Х-371 від 18.08.1994 року Виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів встановлено, що на земельній ділянці АДРЕСА_4 згідно рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів від 13.11.1985 року № 376/76 ще ОСОБА_20 побудував гараж на межі своєї ділянки. Вказане рішення було прийняте згідно діючим нормам та письмового дозволу колишнього чоловіка ОСОБА_3, яке затверджене квартальним та знаходиться у ОСОБА_20 та в архівній справі, порушення меж землекористування не встановлено.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних вимог про зобов'язання МКП БТІ м. Луганська перерахувати пайову участь у загальній власності по кв. № 2 будинку літ. А-1 та кв. № 1 будинку літ. А-1 домоволодіння АДРЕСА_2: станом на 29.10.1955 року у рівних частках згідно рішення від 29.10.1955 року протокол № 18; станом на 18.12.1996 року; станом на 10.06.2003 року на момент переінвентаризації та переоцінки домоволодіння АДРЕСА_2 з господарськими побудованими і спорудами, зобов'язати МКП БТІ м. Луганська записати у інвентаризаційну справу № 16285 достовірний відсоток зносу господарських будівель і споруд та самого домоволодіння АДРЕСА_2 на період інвентаризації 11.06.2003 року, суд виходив з того, що Бюро технічної інвентаризації проводить тільки державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно в межах своїх повноважень, а тому вимоги про зобов'язання перерахувати пайову участь у загальній власності та записати у інвентаризаційну справу № 16285 достовірний відсоток зносу господарських будівель і споруд та самого домоволодіння АДРЕСА_2 на період інвентаризації 11.06.2003 року є безпідставними.
Такі висновки суду відповідають вимогам закону.
Відповідно до п. 1.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлюючих документів коштом особи, що звернулася до БТІ.
Згідно п. 1.13 Положення реєстрація прав проводиться в такому порядку: приймання й перевірка документів, поданих для реєстрації прав власності на нерухоме майно; установлення відсутності підстав для відмови в реєстрації прав; прийняття рішення про реєстрацію прав власності або про відмову в реєстрації прав; внесення записів до Реєстру прав; учинення написів на правовстановлювальних документах; видача витягів із Реєстру прав про реєстрацію прав.
Що стосується вимог про запис у інвентаризаційну справу № 16285 достовірний відсоток зносу господарських будівель і споруд та самого домоволодіння АДРЕСА_2 на період інвентаризації 11.06.2003 року, то ніяких доказів з приводу того, що зазначений у інвентаризаційній справі відсоток не відповідає дійсності, суду не надано.
Також суд дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення зустрічних вимог про визнання незаконним договору дарування від 10.07.2003 року, який був укладений між ОСОБА_13 на ОСОБА_2, оскільки такого способу захисту порушених прав, як визнання договору незаконним, ст.. 16 ЦК України не передбачено, способом захисту може бути визнання договору недійсним, однак таких вимог ОСОБА_3 не заявлено.
Крім того, питання, пов'язані з визнанням договору недійсним, заявлені особою, яка не була стороною у договорі, вирішуються за участю всіх сторін договору.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 вимоги щодо договору заявлені тільки до ОСОБА_2, що взагалі робить неможливим прийняття рішення по суті спору, та є самостійною підставою для відмови у позові.
Що стосується вимог про зобов'язання Виконавчий комітет Жовтневої районної у м. Луганську ради винести додаткове рішення на частину додаткової земельної ділянки, яким надати у користування частину додаткової земельної ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_9, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 площею 53 кв.м., то ці вимоги також є необґрунтованими, оскільки доказів того, що ОСОБА_3 зверталася до Виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Луганську ради за вирішенням вказаного питання і воно у межах наданої цьому відповідачу компетенції не було вирішено, суду не надано.
Крім того, питання надання земельних ділянок у користування відноситься до компетенції органу місцевого самоврядування, яким є саме рада, а не її виконавчий комітет.
Таким чином, і в цій частині зустрічних позовних вимог, суд дійшов правильного висновку.
Доводи апеляційної скарги позивачки ОСОБА_2 про те, що у суду були підстави вирішити питання щодо земельної ділянки, оскільки по справі проведено відповідну експертизу, за висновком якої можливо поділити земельну ділянку та встановити її межі, на увагу не заслуговують.
Згідно довідці № 2407 від 07.08.2000 року МКП БТІ м. Луганська повідомило ОСОБА_3 про те, що за останніми матеріалами технічної інвентаризації БТІ за 1983 рік площа земельної ділянки домоволодіння по АДРЕСА_2 складає 405 кв.м., довжина 35 м., 37,80 м. в тилу - 11 м .
Згідно висновку судової будівельно - технічної експертизи № 2178/11 від 22 листопада 2004 року на розгляд суду пропонуються наступні варіанти порядку користування земельною ділянкою: Варіант № 1 - позивачу ОСОБА_2 виділяється земельна ділянка № 1 площею 237 кв.м. з урахуванням площі, яка зайнята під будівлями, що відповідає її ідеальній долі, а відповідачу ОСОБА_3 виділяється земельна ділянка № 2 площею 179 кв.м., з урахуванням площі, яка зайнята під будівлями, що відповідає її ідеальній долі (Т.№ 1 а.с. 68 - додаток № 1). Варіант № 2 - позивачу ОСОБА_2 виділяється земельна ділянка № 1 площею 237 кв.м., з урахуванням площі, яка зайнята під будівлями, що відповідає її ідеальній долі, а відповідачу ОСОБА_3 виділяється земельна ділянка № 2 площею 179 кв.м., з урахуванням площі, яка зайнята під будівлями, що відповідає її ідеальній долі (Т.№ 1 а.с. 69 - додаток № 2). По межах землекористування, позначеними червоною пунктирною лінією, на планах земельних ділянок в додатках № 1 та № 2 до даного висновку, співвласниками можуть бути встановлені огорожі, які відповідають вимогам будівельних норм та правил. Обов'язковість встановлення огорож по межі сусідніх земельних ділянок будівельними нормами не регламентуються, тобто необхідність встановлення огорож визначаються самими співвласниками сусідніх ділянок. Спорудження додаткових хвірток для входу на земельні ділянки позивача та відповідача не потребуються, оскільки по сформованому порядку на ділянках позивача та відповідача вже маються хвіртки: № 1 на ділянці відповідача та № 2 на ділянці позивача. По сформованому порядку користування та по пропонованим варіантам порядку користування земельним ділянкам домоволодіння, у користуванні співвласників немає ділянок загального користування.
Однак, суд дійшов правильного висновку, що питання, пов'язані з земельною ділянкою можливо вирішити за участю у справі всіх співвласників, у той час, як у даному випадку позивачкою вказані вимоги заявлено не до всіх співвласників, тому суд правильно не знайшов підстав для задоволення цих позовних вимог позивачки.
Доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_3 щодо того, що суд вийшов за межі її позовних вимог тим, що розглянув вимоги про визнання незаконною приватизацію земельної ділянки ОСОБА_2, оскільки вона від цих вимог відмовилася та звернулася за їх вирішенням в порядку адміністративного судочинства, на увагу не заслуговують, оскільки в матеріалах справи відсутня офіційна відмова відповідачки від цих вимог та ухвала про прийняття такої відмови.
Отже у суду не було підстав не розглядати вимоги про визнання незаконною приватизацію земельної ділянки, заявлені до відповідачки ОСОБА_2, та приймати відповідне рішення з приводу цих вимог до неї.
Та обставина, що ОСОБА_3 заявлені вимоги щодо вказаної приватизації у порядку адміністративного судочинства до органу місцевого самоврядування, не є підставою для не розгляду таких вимог, заявлених до інших осіб.
Доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_3 про безпідставність відмови у задоволенні вимог про визнання незаконним рішенням Жовтневого райвиконкому м. Луганська №169/56 від 9 липня 1997 року, оскільки суд не врахував, що вона, як співвласник, згоди на будівництво сусіду не давала, а згоди її чоловіка недостатньо, на увагу не заслуговують, оскільки нею протягом тривалого часу ніяких заперечень проти будівництва не заявлялося, будівництво вже здійснено, отже є підстави вважати, що вона таку згоду дала.
Та обставина, що вона на даний час стала оспорювати вказане рішення, не є підставою вважати, що вона згоди на будівництво сусіду не давала.
Доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_3 про те, що суд перешкоджав їй у здійсненні своїх процесуальних прав, відмовляючи у проведенні повторних технічних експертиз, на увагу не заслуговують, оскільки з матеріалів справи вбачається, що справа розглядалася тривалий час, протягом якого судом розглядалися та задовольнялися її клопотання про витребування доказів та призначалися експертизи, що стосується відмови у призначенні повторної експертизи, то суд належним чином обгрунтував відсутність необхідності у її проведенні, така відмова суду у встановленому порядку не оскаржена, а тому судова колегія не може визнати таку відмову незаконною.
Доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_3 про те, що суд дав хибну оцінку судовим експертизам, які проводилися по справі, на увагу не заслуговують, оскільки ці доводи направлені на переоцінку цих доказів позивачкою, яка оцінює їх зі своєї суб'єктивної точки зору без врахування всіх обставин справи та інших доказів, наявних у справі, як це зроблено судом.
Крім того, суд не прийняв ніяких рішень з застосуванням висновків судових експертиз стосовно земельної ділянки.
Доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_3 про те, що суд належним чином не з'ясував та зробив неправильні висновки щодо порушень, допущених МКП „Бюро технічної інвентаризації", оскільки не звернув уваги, що інвентаризацію об'єкта нерухомості проводили за її відсутності, також при проведенні інвентаризації при оформленні договору дарування 10.07.2003 року не було враховано техніком поточні зміни, які не були внесені в інвентаризаційні документи, внаслідок чого було порушено її права на збільшення часткової приналежності у праві спільної власності, на увагу не заслуговують, оскільки доказів того, що вона зверталася до БТІ з приводу внесення поточних змін до інвентаризаційних документів, та їй було відмовлено, або внесено неправильні записи, не надано.
Доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_3 про те, що суд не звернув увагу на невідповідність її правовстановлюючих документів правовстановлюючим документам ОСОБА_2, внаслідок чого її квартира прийшла у аварійне становище, на увагу не заслуговують, оскільки вимог про визнання цих правовстановлюючих документів недійсними, не заявлено.
Згідно журналу внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень домоволодіння АДРЕСА_2 від 10.06.2003 року (Т.№ 3 а.с. 171), витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 917479 від 03.07.2003 року (Т. № 3 а.с. 172) та експлікації внутрішньої площі від 10.06.2003 року (Т.№ 3 а.с. 173) розмір житлової площі домоволодіння складає 33,5 кв.м.
Крім того, загальна житлова площа домоволодіння АДРЕСА_2 літ. А-1 у розмірі 33,5 кв.м. затверджена рішенням Виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів № 314/40 від 13.09.1983 року (Т. № 3 а.с. 227).
Доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_3 про те, що представники відповідачів не мали права не визнавати її позов, оскільки відповідач ОСОБА_7, власник домоволодіння АДРЕСА_1, до якого у неї немає претензій, не оформив приватизацію земельної ділянки, є неналежним відповідачем, а ОСОБА_21, який приватизував земельну ділянку, вибув за кордон, на увагу не заслуговують, оскільки представник сторони має ті ж права, що і сторона, яку він представляє.
Доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_3 про те, що її представник неграмотно оформив її зустрічний позов, про те, що суд мав підказати їй, що не було зроблено протягом всього розгляду справи, на увагу не заслуговують, оскільки суд не має права давати оцінку змісту позовних заяв до прийняття рішення по суті спору, поза межами нарадчої кімнати.
Інші доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_3 містять у собі суб'єктивне бачення ОСОБА_3 виниклого спору та шляхів його вирішення без врахування вимог закону та обставин справи.
Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідає обставинам справи, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду.
Згідно зі ст.. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, судова колегія не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції, оскільки воно відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 303,307, 308,312,313,314,315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 05 лютого 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виділ в натурі частини земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Луганську ради, Міського комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації м. Луганська, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_8 про визнання частин у праві спільної власності, встановлення меж земельної ділянки в натурі, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної шкоди, скасування протоколу № 18 рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Луганську ради від 29.10.1955 року, зобов'язання Виконавчий комітет Жовтневої районної у м. Луганську ради винести додаткове рішення, визнання незаконним рішення № 169/56 від 09.07.1997 року, визнання договору дарування від 10.07.2003 року недійсним - залишити без змін.
Ця ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення.
Головуючий :
Судді :
