Ухвала
Іменем України
31 березня 2020 року
м. Київ
справа № 705/2159/19
провадження № 61-4568ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Центр-Монтаж-Енерго» про зміну формулювання наказу, стягнення частини заробітної плати, визнання незаконними та скасування наказів про зміну в організації виробництва і звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «Центр-Монтаж-Енерго» про зміну формулювання наказу, стягнення частини заробітної плати, визнання незаконними та скасування наказів про зміну в організації виробництва і звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що зареєстроване за Приватним підприємством «Центр-Монтаж-Енерго»; заборони усім державним реєстраторам та нотаріусам проводити державну реєстрацію змін до відомостей про Приватне підприємство «Центр-Монтаж-Енерго», що містяться в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії і приймати будь-які рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо рухомого та нерухомого майна, що зареєстровано за цим підприємством; заборони усім державним реєстраторам та нотаріусам вчиняти реєстраційні дії щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) Приватного підприємства «Центр-Монтаж-Енерго», суду або уповноваженого ними органу щодо припинення цього підприємства, в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або його ліквідації; заборони усім державним реєстраторам та нотаріусам вчиняти реєстраційні дії з приводу державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо припинення Приватного підприємства «Центр-Монтаж-Енерго», в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації; заборони усім державним реєстраторам та нотаріусам здійснювати державну реєстрацію змін та вносити до Єдиного державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідні записи, що стосуються зміни розміру статутного капіталу, змін до установчих документів Приватного підприємства «Центр-Монтаж-Енерго».
Заява обґрунтована тим, що керівник Приватного підприємства «Центр-Монтаж-Енерго» має репутацію недобросовісного підприємця, наразі перебуває під слідством у кількох кримінальних справах, тому існують реальні загрози продажу підприємства, належного йому майна чи його ліквідації, що викликає ризики невиконання рішення в майбутньому.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що зареєстровано за Приватним підприємством «Центр-Монтаж-Енерго» в межах заявлених позовних вимог.
У іншій частині заяви відмовлено.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу Приватного підприємства «Центр-Монтаж-Енерго» задоволено, ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 грудня 2019 року скасовано, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
05 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Черкаського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положеннями частини першої статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Дослідивши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням наступного.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9 передбачено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Також вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Судом апеляційної інстанції правильно визначено, що суд першої інстанції вирішуючи питання про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно підприємства не визначив межі заявлених позовних вимог, що суперечить положенням статті 150 ЦПК України і не відповідає вимозі співмірності із заявленими позивачем вимогами.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, застосувавши правильно положення статей 149, 150, 152 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у забезпеченні позову.
Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України встановлено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів (частина п`ята статті 394 ЦПК України).
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення убачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів, що заборонено частиною першою статті 400 ЦПК України, та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Керуючись частинами четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Центр-Монтаж-Енерго» про зміну формулювання наказу, стягнення частини заробітної плати, визнання незаконними та скасування наказів про зміну в організації виробництва і звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець
