Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2026 року
м. Київ
справа № 705/2159/19
провадження № 61-16523св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 30 червня 2025 року в складі судді Сивоконя С. С.та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 листопада 2025 року в складі колегії суддів Мурашка С. І., Єгорової С. М., Карпенка О. Л.
у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Паливоди Олени Петрівни та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст скарги
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою та просила визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Паливоди О. П. у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа Шполянського районного суду Черкаської області № 705/2159/19 від 02 квітня 2025 року про визнання незаконним та скасування наказу від 03 липня 2019 року № 25 Приватного підприємства (далі - ПП) «Центр-Монтаж-Енерго» про припинення трудового договору (контракту) з юрисконсультом ОСОБА_1 , поновлення ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта ПП «Центр-Монтаж-Енерго».
Скарга мотивована тим, що рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 17 березня 2025 року в справі № 705/2159/19 визнано незаконним та скасовано наказ від 03 липня 2019 року № 25 ПП «Центр-Монтаж-Енерго» про припинення трудового договору (контракту) з юрисконсультом ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта ПП «Центр-Монтаж-Енерго»; стягнуто з ПП «Центр-Монтаж-Енерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 липня 2019 року до 17 березня 2025 року в розмірі 346 882,80 грн з відрахуванням (утриманням) під час виплати податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України; рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.
24 квітня 2025 року вона подала до Відділу державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) заяву про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа Шполянського районного суду Черкаської області № 705/2159/19 від 02 квітня 2025 року.
Постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Паливодою О. П. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з ідентифікатором доступу та надано боржнику три дні для виконання рішення суду, проте боржник ухиляється від негайного виконання рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17 березня 2025 року.
30 травня 2025 року представником стягувача подано заяву до державного виконавця з проханням звернутись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника ПП «Центр-Монтаж-Енерго» за межі України до виконання зобов`язань за рішенням суду від 17 березня 2025 року.
Станом на 19 червня 2025 року державним виконавцем Паливодою О. П. заяву від 30 травня 2025 року проігноровано та відповідь у порядку та строки, передбачені законом, не надано.
Заявниця вважала, що державний виконавець чинить бездіяльність щодо невиконання пункту 3 частини другої, пункту 19 частини третьої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), не виконує покладені на неї цим законом функції, затягує виконавче провадження, чим фактично сприяє боржнику в ухиленні від виконання рішення суду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
30 червня 2025 року ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області в задоволені скарги ОСОБА_1 відмовлено.
26 листопада 2025 року постановою Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 30 червня 2025 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника-юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням є правом державного виконавця.Законом № 1404-VIII не встановлено спеціальних строків розгляду державним виконавцем заяви стягувача про вчинення відповідної виконавчої дії. Відповідно до статті 20 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР) звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Тобто державний виконавець зобов`язаний надати відповідь на заяву, запит, спрямовані на вчинення виконавчих дій сторін, чи інших учасників виконавчого провадження, у строки, визначені статтею 20 Закону № 393/96-ВР. Враховуючи, що станом на дату подачі скарги до суду та станом на час постановлення оскаржуваної ухвали місячний термін, встановлений статтею 20 Закону № 393/96-ВР для розгляду поданої стягувачем заяви від 30 травня 2025 року не сплинув, відсутні підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Паливоди О. П.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
30 грудня 2025 року на електронну адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 30 червня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 листопада 2025 року, у якій вона просить їх скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, щодо суду першої інстанції було подано доказ бездіяльності державного виконавця, а саме відповідь від 12 червня 2025 року Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області, де зазначено, що 29 травня 2025 року державним виконавцем здійснено перевірку виконання рішення суду від 17 березня 2025 року та встановлено, що боржником рішення суду не виконано. Судом першої інстанції вказаний доказ проігноровано повністю.
До суду апеляційної інстанції 12 жовтня 2025 року було подано постанову від 09 жовтня 2025 року № 26/7.2-13 начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Віталія Лаптінова про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1, в якій встановлено, що всупереч вимогам частин першої-другої статті 18 Закону № 1404-VIIIта частини першої статті 63 Закону № 1404-VIIIперевірка виконання рішення боржником, яке підлягає негайному виконанню, у визначений Законом № 1404-VIIIтермін державним виконавцем не здійснена. У матеріалах виконавчого провадження міститься акт державного виконавця від 05 травня 2025 року про те, що боржником рішення суду не виконано, оскільки встановлено факт відсутності у стягувача перепустки для проходження на територію підприємства. Також під час перевірки встановлено відсутність повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, що порушує вимоги частини третьої статті 63 Закону № 1404-VIII. У матеріалах виконавчого провадження міститься акт державного виконавця від 26 травня 2025 року, складений під час перевірки виконання рішення про поновлення на роботі, яким встановлено, що боржником рішення суду не виконано. Також актом державного виконавця від 26 травня 2025 року встановлено факт відсутності у стягувача перепустки для проходження на територію підприємства. Акт складено в присутності стягувача, представника стягувача та представника боржника. 29 травня 2025 року державним виконавцем повторно здійснено перевірку виконання рішення суду. За наслідком перевірки складено акт яким встановлено, що боржником рішення суду не виконано. Констатовано, що державний виконавець Паливода О. П. під час примусового виконання виконавчого провадження № НОМЕР_1 порушив вимоги: частини першої статті 13 Закону № 1404-VIIIщодо строків прийняття рішень, вчинення виконавчих дій; частин першої-другої статті 18 Закону № 1404-VIII щодо несвоєчасного вжиття заходів щодо здійснення заходів примусового виконання рішення в межах та у спосіб, передбачені чинним законодавством; частини першої-третьої статті 63 Закону № 1404-VIII щодо строків перевірки виконання рішення боржником та застосування заходів примусового характеру; частини першої статті 65 Закону № 1404-VIIIщодо строків перевірки виконання рішення боржником; частини першої-другої статті 75 Закону № 1404-VIII щодо несвоєчасного та неповного застосування заходів примусового характеру за невиконання рішення.
Однак суд апеляційної інстанції повністю проігнорував як відповідь від 12 червня 2025 року Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області, так і додатковий доказ - постанову від 09 жовтня 2025 року № 26/7.2-13 начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Віталія Лаптінова.
Суд апеляційної інстанції допустив до участі у справі представника Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Русенко А. без належних документів, які б підтвердили її право представляти інтереси цього органу.
Суд залишив поза увагою висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 521/357/19, від 21 квітня
2021 року в справі № 715/974/13-ц, від 24 липня 2024 року в справі № 646/8571/18, про прийняття апеляційним судом нових доказів; у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути лише рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби; суд за результатами розгляду скарги може ухвалити судове рішення про визнання неправомірними рішень, дій чи бездіяльності конкретного державного виконавця, який вчинив такі дії, а не органу виконавчої служби, як юридичної особи.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 17 березня 2025 року в справі № 705/2159/19 визнано незаконним та скасовано наказ від 03 липня 2019 року № 25 ПП «Центр-Монтаж-Енерго» про припинення трудового договору (контракту) з юрисконсультом ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта ПП «Центр-Монтаж-Енерго»; стягнуто з ПП «Центр-Монтаж-Енерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 липня 2019 року до 17 березня 2025 року в розмірі 346 882,80 грн з відрахуванням (утриманням) під час виплати податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України; рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.
24 квітня 2025 року вона подала до Відділу державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) заяву про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа Шполянського районного суду Черкаської області № 705/2159/19 від 02 квітня 2025 року.
Постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Паливодою О. П. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з ідентифікатором доступу та надано боржнику три дні для виконання рішення суду, проте боржник ухиляється від негайного виконання рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17 березня 2025 року.
30 травня 2025 року представником стягувачки подано заяву до державного виконавця з проханням звернутись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника ПП «Центр-Монтаж-Енерго» за межі України до виконання зобов`язань за рішенням суду від 17 березня 2025 року.
05 травня 2025 року державним виконавцем складено акт про те, що боржником рішення суду не виконано, оскільки встановлено факт відсутності у стягувача перепустки для проходження на територію підприємства. Також під час перевірки встановлено відсутність повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, що порушує вимоги частини 3 статті 63 Закону № 1404-VIII.
26 травня 2025 року державним виконавцем складено акт, яким встановлено, що боржником рішення суду не виконано. Також актом державного виконавця від 26 травня 2025 року встановлено факт відсутності у стягувача перепустки для проходження на територію підприємства. Акт складено в присутності стягувача, представника стягувача та представника боржника.
28 травня 2025 року державним виконавцем накладено на боржника штраф у розмірі 5 100,00 грн.
29 травня 2025 року державним виконавцем повторно здійснено перевірку виконання рішення суду, встановлено, що боржником рішення суду не виконано.
10 червня 2025 року державним виконавцем накладено на боржника штраф у подвійному розмірі 10 200,00 грн.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом № 1404-VIII.
Відповідно до вимог статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із статтею 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи чи керівника боржника-юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
За приписами статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до статті 65 Закону № 1404-VIII рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно із статтею 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 суди мотивували тим, що звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника-юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням є правом державного виконавця. Законом № 1404-VIIIне встановлено спеціальних строків розгляду державним виконавцем заяви стягувача про вчинення відповідної виконавчої дії. Станом на дату подання скарги місячний термін, встановлений статтею 20 Закону № 393/96-ВР, для розгляду заяви від 30 травня 2025 року не сплинув, тому відсутні підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Паливоди О. П.
Верховний Суд із такими висновками погодитися не може.
Відповідно до змісту скарги ОСОБА_1 вона просила визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Паливоди О. П. у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення суду щодо поновлення її на роботі в цілому, а не лише з підстав нереагування на її звернення щодо тимчасового обмеження у праві виїзду керівникаборжника.
Заявниця посилалася на те, що станом на 19 червня 2025 року їй не забезпечено робоче місце й доступ до комп`ютера, тобто не відбулося фактичного виконання рішення суду. Подавала докази про те, що такі обставини продовжуються й існують станом на 17 липня 2025 року (т. 1, а. с. 198-зворот, 201-202, 204-зворот, 205).
До суду першої інстанції ОСОБА_1 подавалавідповідь від 12 червня 2025 року Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області, де зазначено, що 29 травня 2025 року державним виконавцем здійснено перевірку виконання рішення суду від 17 березня 2025 року та встановлено, що боржником рішення суду не виконано (т. 1, а. с. 167-168).
Суди не розглянули скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця у повному обсязі та подані нею на підтвердження таких обставин докази не досліджували, зосередившись лише на заяві стягувачки щодо тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника-юридичної особи за межі України.
До суду апеляційної інстанції 12 жовтня 2025 року заявницею подано постанову від 09 жовтня 2025 року № 26/7.2-13 начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Віталія Лаптінова про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1, в якій встановлено, що всупереч вимогам частин першої-другої статті 18 Закону № 1404-VIIIта частини першої статті 63 Закону № 1404-VIIIперевірка виконання рішення боржником, яке підлягає негайному виконанню, у визначений Законом № 1404-VIIIтермін державним виконавцем не здійснена. У матеріалах виконавчого провадження міститься акт державного виконавця від 05 травня 2025 року про те, що боржником рішення суду не виконано, оскільки встановлено факт відсутності у стягувача перепустки для проходження на територію підприємства. Також під час перевірки встановлено відсутність повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, що порушує вимоги частини третьої статті 63 Закону № 1404-VIII. У матеріалах виконавчого провадження міститься акт державного виконавця від 26 травня 2025 року, складений під час перевірки виконання рішення про поновлення на роботі, яким встановлено, що боржником рішення суду не виконано. Також актом державного виконавця від 26 травня 2025 року встановлено факт відсутності у стягувача перепустки для проходження на територію підприємства. Акт складено в присутності стягувача, представника стягувача та представника боржника. 29 травня 2025 року державним виконавцем повторно здійснено перевірку виконання рішення суду. За наслідком перевірки складено акт яким встановлено, що боржником рішення суду не виконано. Констатовано, що державний виконавець Паливода О. П. під час примусового виконання виконавчого провадження № НОМЕР_1 порушив вимоги: частини першої статті 13 Закону № 1404-VIIIщодо строків прийняття рішень, вчинення виконавчих дій; частин першої-другої статті 18 Закону № 1404-VIIIщодо несвоєчасного вжиття заходів щодо здійснення заходів примусового виконання рішень в межах та у спосіб, передбачені чинним законодавством; частин першої-третьої статті 63 Закону № 1404-VIIIщодо строків перевірки виконання рішення боржником та застосування заходів примусового характеру; частини першої статті 65 Закону № 1404-VIIIщодо строків перевірки виконання рішення боржником; частин першої-другої статті 75 Закону № 1404-VIIIщодо несвоєчасного та неповного застосування заходів примусового характеру за невиконання рішення.
Цією ж постановоюначальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) визнано дії головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Паливоди О. П. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 такими, що вчинені з порушенням частини першої статті 13, частин першої-другої статті 18, частин першої-третьої статті 63, частини першої статті 65, частин першої -другої статті 75 Закону № 1404-VIII; зобов`язано головного державного виконавця привести виконавче провадження відповідно до встановлених законом вимог (т. 2, а. с. 58-60).
ПП «Центр-Монтаж-Енерго» до суду апеляційної інстанції було подано постанову про закінчення виконавчого провадження від 06 листопада 2025 року, відповідно до якої рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі виконано згідно з виконавчим документом (т. 2, а. с. 109).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.
Зі змісту наведеної статті у взаємозв`язку зі статтями 259, 260, 368 ЦПК України усі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвали.
Відповідно до частин другої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Верховний Суд зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Тлумачення положень частини четвертої статті 365, 367 ЦПК України дає Верховному Суду можливість виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.
Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року в справі № 646/8571/18 та не враховані апеляційним судом у цій справі, який не вирішив питання щодо прийняття нових доказів у справі, поданих як стягувачкою, так і боржником.
Без оцінки залишилися обставини про те, що дії головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Паливоди О. П. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 визнані протиправними у порядку їх оскарження до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня, а виконавче провадження закінчено шляхом повного виконання рішення суду.
Порушення прав ОСОБА_1 бездіяльністю державного виконавця суди не перевірили внаслідок порушення процесуальних норм, що є підставою скасування оскаржуваних судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Інші доводи касаційної скарги є безпідставними, з огляду на таке.
Заявниця посилається на те, що суд апеляційної інстанції допустив до участі у справі представника Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Русенко А. без належних документів, які б підтвердили її право представляти інтереси цього органу.
Такі посилання спростовуються наявними у матеріалах справи довіреностями від 18 та від 19 листопада 2025 року, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наказом Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 03 жовтня 2025 року № 154-К «Про особовий склад працівників відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області», посадовою інструкцією державного службовця (т. 2, а. с. 167-173).
Пославшись на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 521/357/19, від 21 квітня
2021 року в справі № 715/974/13-ц, про те, що в справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути лише рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби; суд за результатами розгляду скарги може ухвалити судове рішення про визнання неправомірними рішень, дій чи бездіяльності конкретного державного виконавця, який вчинив такі дії, а не органу виконавчої служби, як юридичної особи, заявниця не обґрунтувала, яким чином такі висновки не враховані судами в цій справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З урахуванням наведеного та обґрунтованості доводів касаційної скарги, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Стосовно передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
04 травня 2026 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав існування виключної правової проблеми щодо: застосування частини третьої статті 367 ЦПК України; визначення дати поновлення позивачки на роботі; застосування частини першої статті 447-1 та статті 74 Закону № 1404-VIII.
Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивоване тим, що:
- висновки Верховного Суду всправі № 705/2159/19 (провадження № 61-16003св25) та в справі № 646/857/18 (провадження № 61- 5330св24) щодо застосування частини третьої статті 367 ЦПК України (прийняття апеляційним судом нових доказів) є різними, що вказує на наявність виключної правової проблеми, а тому необхідно передати справу до Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики;
- відповідно до усталеної судової практики розгляду подібних спорів поновлення працівника на роботі відбувається з дати звільнення працівника на підставі рішення суду, яким визнано таке звільнення незаконним, а формулювання про скасування наказу про звільнення повинно міститись у наказі роботодавця про поновлення працівника на роботі. Відповідно до роз`яснення Держпраці від 28 грудня 2023 року «Щодо заходів з виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі» поновлення на попередній роботі відбувається не з дати винесення судом рішення про таке поновлення, а з дати звільнення працівника, яка, відповідно до цього рішення, визнається недійсною. У справі наявна виключна правова проблема щодо дати поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, а тому необхідно передати справу до Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики;
- суд за результатами розгляду скарги може ухвалити судове рішення про визнання неправомірними рішень, дій чи бездіяльності конкретного державного виконавця, який вчинив такі дії, а не органу виконавчої служби як юридичної особи. Державний виконавець, дії або бездіяльність якого оскаржується, має бути залучений до участі у справі. Вищевказана виключна правова проблема потребує передачі цивільної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
За усталеним підходом Великої Палати Верховного Суду для віднесення справи до категорії спорів, які містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, така справа повинна мати кілька з наведених ознак, проте не одночасно в їх сукупності, зокрема:
- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;
- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми;
- існують якісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, зокрема:
а) відсутність усталеної судової практики застосування однієї і тієї ж норми права, у тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;
б) невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, зокрема необхідність застосування аналогії закону чи права;
в) встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому;
г) наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо (ухвали Великої Палати Верховного Суду від 02 вересня 2021 року в справі № 910/11820/20, від 29 березня 2023 року в справі № 748/1335/20, від 09 лютого 2023 року в справі № 369/6092/20, від 20 листопада 2024 року в справі № 307/3096/22, від 29 січня 2025 року в справі № 910/2201/24 тощо).
Справа може мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів.
У клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Судузаявниця не обґрунтувала наявність невизначеності законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, належним чином не обґрунтувала кількісних та якісних критеріїв наявності виключної правової проблеми щодо застосування частини третьої статті 367 ЦПК України,визначення дати поновлення позивачки на роботі, застосування частини першої статті 447-1 та статті 74 Закону № 1404-VIII, які б свідчили про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
З урахуванням наведеного колегія суддів не встановила достатніх та обґрунтованих підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а, отже, в задоволенні відповідного клопотання необхідно відмовити.
Керуючись статтями 389, 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 30 червня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 листопада 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
А. І. Грушицький
В. М. Ігнатенко
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
