Справа №2-537/11
4-с/174/5/2016
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 серпня 2016 року м. Вільногірськ
Вільногірським міський суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Ілюшик І.А.
за участі секретаря Заіка А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вільногірську Дніпропетровської області скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Вільногірського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Дніпропетровської області, -
В С Т А Н О В И В:
До суду звернувся ОСОБА_1 із вказаною вище скаргою в обґрунтування якої вказав, що 08.06.2015 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа № 2-537/11 виданого 13.05.2015 року Вільногірським міським судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в сумі 1 780 919,30 грн. В ході проведення виконавчих дій, державним виконавцем встановлено, що за боржником зареєстровано 1/2 частина домоволодіння, яке розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м. Вільногірськ, вул. Будівельників, 4. До теперішнього часу державним виконавцем не вжиті заходи примусової реалізації зазначеного домоволодіння і в цьому полягає його бездіяльність.
Скаржник зазначає, що державний виконавець не наділений правом звертатися до органів опіки та піклування з запитом щодо отримання дозволу на реалізацію нерухомого майна на яке право користування має дитина і ЗУ «Про виконавче провадження» не містить вимоги щодо отримання державним виконавцем дозволу органів опіки та піклування для реалізації нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, таке звернення є суто формальним. Крім того, дані особи не перебувають у родинних відносинах із боржником, були зареєстровані вже після відкриття виконавчого провадження, передача арештованого майна на реалізацію жодним чином не вплине на права неповнолітніх та не позбавляє їх права користуватись нерухомим майном, оскільки на реалізацію передається лише 1/2 частина домоволодіння боржника.
ОСОБА_1 просить визнати неправомірною бездіяльність начальника Вільногірського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-537/11 виданого 13.05.2015 року Вільногірським міським судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в сумі 1 789 919,30 грн.
Зобов’язати начальника Вільногірського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області передати на реалізацію арештоване майно, а саме, 1/2 частину домоволодіння за адресою: Дніпропетровська область, м. Вільногірськ, вул. Будівельників, 4.
У судове засіданні ОСОБА_1 не з'явився, подав телефонограму в якій просив розглядати справу без його участі.
Начальник Вільногірського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Дніпропетровської області в судове засідання з'явилися, проти задоволення скарги заперечував, пояснив, що 22.07.2016 року на письмове звернення ОСОБА_1 була надана відповідь про те, що відповідно до п. 4.5.7. Інструкції з організації примусового виконання рішень у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право користування яким мають неповнолітні діти, необхідний попередній дозвіл органу опіки та піклування. Хоча сам ЗУ «Про виконавче провадження» такого обов’язку для державного виконавця не передбачає. При цьому орган опіки та піклування, посилаючись на нормативні документи, якими керується у своїй роботі, зазначає, що документи для отримання дозволу на реалізацію майна, яким має право користуватись малолітня дитина, можуть подати батьки. опікуни або піклувальники, тобто виконавча служба не може бути суб’єктом такого звернення. Тобто присутня правова колізія, яка перешкоджає державному виконавцю передати майно на реалізацію. Також було звернення до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення порядку виконання рішення, однак ця заява судом була повернута. Виконавче провадження триває.
Ознайомившись зі змістом скарги, оглянувши матеріали справи, оригінали матеріалів виконавчого провадження № 47764507 від 08.06.2015 року, оригінал листа органу опіки та піклування від 29.07.2016 року, оригінали розпоряджень про передачу виконавчого провадження на час відпустки начальника Вільногірського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області іншому державному виконавцю, акт від 05.08.2016 року, складений державним виконавцем Власенко в присутності двох понятих про те, що боржник не дозволив доступ до домоволодіння, відповідь на звернення ОСОБА_1 від 22.07.2016 року про рух виконавчого провадження, суд дійшов наступного висновку.
Згідно ч. 1 ст. 386 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржується.
Клопотань про залучення до участі у справі інших осіб до суду не надійшло.
Зі змісту ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV у чинній редакції, випливає, що дії органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів.
Тобто, в своїй діяльності державний виконавець має керуватися не лише положеннями вказаного вище закону, але й іншими нормативними актами.
Згідно п 4.5.7. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ст. 32 ЗУ «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або
належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.
Порядок з звернення стягнення на кошти та інше майно боржника передбачено положеннями ч. 2-5 ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження»
Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Основним законом, який регулює охорону дитинства є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого кореспондуються з нормами Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27.02.1991, в якій встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Аналіз положень ч. 4 ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та ч. 3 ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства», дає можливість стверджувати, що законодавчі акти вимагають здійснення контролю за збереженням житлових та майнових прав дітей саме на етапі вчинення правочинів з нерухомим майном, право власності на яке або право користування яким мають діти, шляхом надання органами опіки та піклування згоди на вчинення зазначених правочинів.
Будь-яких виключень положеннями інших нормативно-правових актів не передбачено.
Згідно ч. 1 ст. 62 ЗУ «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.
Відповідно до правової позиції, яка висловлена ВСУ в постанові від 01.07.2015 року по справі № 6-396цс15, однією з обставин якої було користування спірним житлом малолітньою дитиною та реалізація цього майна, держава охороняє і захищає права та інтерес дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Отже, відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Строк звернення до суду зі скаргою ОСОБА_1 не пропущено, оскільки, отримавши 22.07.2016 року відповідь на його звернення на ім’я начальника Вільногірського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Дніпропетровської області, він 30.07.2016 року направив на адресу суду поштою скаргу на бездіяльність.
В даному випадку підставою для звернення заявника до суду стало те, що після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у 2015 році на теперішній час майно державним виконавцем не передано на реалізацію. Також заявник вважає, що ЗУ «Про виконавче провадження» прямо не передбачено отримання державним виконавцем дозволу опіки та піклування на реалізацію арештованої 1/2 частини домоволодіння, яке належить боржнику і право користування яким мають неповнолітні діти.
На теперішній час ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з дітьми ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрована у домоволодінні за адресою: Дніпропетровська область, м. Вільногірськ, вул. Будівельників, 4.
Щодо того чи перебувають вказані неповнолітні особи у родинних відносинах із боржником на звернення виконавчої служби орган опіки та піклування надав письмову відповідь про неможливість встановлення таких обставин.
З копії рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 11.07.2012 року випливає, що вказана вище садиба (домоволодіння) визнана спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_2, який є боржником по виконавчому провадженню.
Постановою державного виконавця від 01.1.22015 року накладено арешт на нерухоме майно боржника, а саме, 1/2 частина житлового будинку № 4 по вул. Будівельників у м. Вільногірську, Дніпропетровської області, яка належить ОСОБА_2
Співвласником майна є ОСОБА_6, якій належить 1/2 частина домоволодіння
До теперішнього часу виконавче провадження триває та рішення суду на теперішній час не виконано, однак після відкриття 08.06.2015 року виконавчого провадження № 47764507, державний виконавець неодноразово звертався з приводу надання згоди на реалізацію 1/2 частини належного боржнику будинку, останній раз 12.07.2016 року отримавши відповідь на бланку Виконкому Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, який є органом опіки та піклування, про те, що документи для надання дозволу на реалізацію можуть подати батьки, опікуни або піклувальники. Офіціального дозволу або відмови надано не було. При цьому державний виконавець звертався до Вільногірського міського суду Дніпропетровської області із заявою про встановлення порядку виконання рішення, однак ця заява ухвалою суду від 24.06.2016 року була повернута для належного оформлення.
Вказані обставини підтверджують матеріалами виконавчого провадження.
Отже, начальником Вільногірського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Дніпропетровської області, який здійснює виконавчі дії по виконавчому провадженню з примусового виконання виконавчого листа, виданого Вільногірським міським судом Дніпропетровської області № 2-537/11 виданого 13.05.2015 року Вільногірським міським судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в сумі 1 789 919,30 грн. і вчинив усі заходи, передбачені п. 4.5.7. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 та ЗУ «Про виконавче провадження» щодо примусової реалізації 1/2 належного боржнику домоволодіння. Тому підстав для задоволення клопотання у цій частині немає.
Щодо зобов’язання начальника Вільногірського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області передати на реалізацію арештоване майно, яке належить боржнику, слід зазначити, що суд не має права перебирати на себе функції інших державних органів, зокрема виконавчої служби, а також органів місцевого самоврядування, яким є виконком Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, як орган опіки та піклування. Вимога заявника протирічить положенням діючого законодавства, а тому в її задоволенні має бути відмовлено.
Отже, у задоволенні скарги ОСОБА_1 має бути відмовлено у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 386, 387 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Вільногірського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Дніпропетровської області – відмовити в повному обсязі.
Ухвала може бути оскаржена у п’ятиденний строк у апеляційному порядку з дня отримання копії ухвали.
Суддя
Вільногірського міського суду ОСОБА_7
