ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 рокуу справі № 11-395сап21
за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 20 липня 2021 року № 1614/0/15-21«Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 01 березня 2021 року № 497/2дп/15-21 про відмову у притягненні судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності та припинення дисциплінарного провадження»
19 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, у якій просить скасувати рішення ВРП від 20 липня 2021 року № 1614/0/15-21«Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 01 березня 2021року № 497/2дп/15-21 про відмову у притягненні судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності та припинення дисциплінарного провадження».
02 вересня 2021 року ухвалою Велика Палата Верховного Суду відкрила провадження за цією скаргою, а ухвалою від 08 жовтня 2021 року призначила справу до розгляду.
Після цього, 27 липня 2022 року я заявляла самовідвід у справі, який ухвалою від 28 липня 2022 року Велика Палата Верховного Суду відхилила.
19 жовтня 2023 року ухвалою Великої Палато Верховного Суду мені повторно відмовлено у самовідводі.
09 листопада 2023 року в судовому засіданні під час розгляду справи № 11-395сап21 я заявила про самовідвід, який мотивувала тим, що у 2023 році мені стало відомо, що у 2020 році ОСОБА_1 зняв телепередачу в рубриці «ЧЕСТЬ і НЕ.ЧЕСТЬ тижня», де визнав мене «НЕ.ЧЕСТЬ тижня» як доповідача в цивільній справі № 372/4583/14-ц.
Наголошувала, що оскільки у ОСОБА_1 та у суспільства може виникнути сумнів у моїй небезсторонності, неупередженості та об`єктивності, тому вбачаю, що не можу брати участь у розгляді справи з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки така участь ставить під сумнів незалежність складу суду. Просила заяву про самовідвід задовольнити.
09 листопада 2023 року ухвалою Велика Палата Верховного Суду мою заяву про самовідвід залишила без розгляду.
Ухвала мотивована тим, що 19 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду розглянула заяву про самовідвід судді Ситнік О. М., зважила на обставини, які вона навела для відведення її від розгляду справи, зокрема й ті, які суддя повторно послалася в заяві про самовідвід від 09 листопада 2023 року, і не визнала їх достатніми для відведення судді Ситнік О. М. від розгляду цієї справи. Такі обставини дають підстави для того, щоб заяву про самовідвід судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М. залишити без розгляду відповідно до частини третьої статті 39 КАС України, як таку, що повторно подана з тих самих підстав.
09 листопада 2023 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі.
З цією постановою Великої Палати Верховного Суду не погоджуюся, оскільки вважаю, що не мала бути у складі суду, який ухвалював рішення, та відповідно до статті 34 КАС України висловлюю окрему думку.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом.
За змістом пункту 4 частини першої статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.
Згідно із частиною сьомою статті 40 КАС України питання про відвід судді Великої Палати не підлягає передачі на розгляд іншому судді та розглядається Великою Палатою.
Відвід (самовідвід) є однією з найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Він дозволяє виключити найменшу підозру в зацікавленості судді в результатах розгляду конкретної справи, навіть якщо насправді такої зацікавленості немає, оскільки пріоритетною тут є суспільна довіра до суду.
Головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 03 травня 2007 року у справі «Бочан проти України» закріпив, що ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі.
У справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» (Castillo Algaro v. Spain; постанова від 28 жовтня 1998 року) ЄСПЛ зазначив, що дійсно навіть припущення про факти, які ставлять під сумнів безсторонність суду, можуть мати певне значення; йдеться про довіру, яку суди в демократичному суспільстві повинні викликати в людей.
У рішеннях від 09 листопада 2006 року у справі «Білуга проти України» ЄСПЛ наголосив, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов`язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри в недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.
У рішенні від 01 жовтня 1982 року у справі «П`єрсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium) ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості або, навпаки, її наявність може бути перевірено різноманітними способами, провів розмежування між суб`єктивним підходом, який відображає особисте переконання громадянина в конкретній справі, та об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу.
У вказаному рішенні, встановивши порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), ЄСПЛ наголосив на тому, що будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є законні сумніви, повинен вийти зі складу суду.
У деяких випадках додаткову гарантію безсторонності судді надає вимога об`єктивної безсторонності (рішення від 10 червня 1996 року у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullar v. the United Kingdom)). У цьому сенсі навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення від 26 жовтня 1984 року у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium)). ЄСПЛ зазначив у рішеннях у справах «Делкурт проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium), «П`єрсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium) і «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium), що будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід.
Вимога «безсторонності», згідно з судовою практикою ЄСПЛ (рішення у справах «Білуха проти України», «Салов проти України», «Мироненко проти України», «Фельдман проти України») характеризується двома критеріями: перший полягає у намаганні визначити особисте переконання судді у конкретній справі, а другий - у з`ясуванні того, чи забезпечив суддя достатні гарантії для виключення будь-якого розумного сумніву з цього приводу у сторін.
У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (рішення у справі «Мироненко і Мартиненко проти України»).
У своєму рішенні від 08 квітня 2010 року у справі «Фельдман проти України» (заяви № 76556/01 та 38779/04) ЄСПЛ визнав порушенням статті 6 Конвенції незабезпечення суддею достатніх гарантій для виключення будь-якого розумного сумніву з приводу його безсторонності.
У пункті 25 розділу «Критерії неспроможності» Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя встановлено, що суддя не може слухати судову справу, якщо є об`єктивні побоювання, що він не зможе розглядати справу неупереджено або його участь у цій справі може спровокувати конфлікт інтересів, що несумісний з виконанням ним судових функцій.
Пунктом 12 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів передбачено, що незалежність судової влади означає повну неупередженість з боку суддів. При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зав`язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього і в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.
У пункті 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених Резолюцією Економічної та соціальної ради ООН № 2006/23 від 27 липня 2006 року, зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
У пункті 66 рішення ЄСПЛ від 10 грудня 2009 року у справі «Мироненко і Мартенко проти України» (заява № 4785/02) зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду наявність безсторонності має визначатися для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. Так, за суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді.
Відповідно до об`єктивного критерію необхідно визначити, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (рішення у справах «Фей проти Австрії», рішення від 24 лютого 1993 року «Веттштайн проти Швейцарії»).
Необхідність судді заявити самовідвід від участі в розгляді справи у будь-якому випадку, коли у стороннього спостерігача лише могли б виникнути сумніви в неупередженості судді та про задоволення такої заяви підтвердила і Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 04 лютого 2020 року у справі № 908/137/18 (провадження № 12-106гс19), в якій виснувала, що хоч поведінка судді-доповідача й не дає жодних об`єктивних підстав вважати, що вона не є безсторонньою або що їй бракує неупередженості під час розгляду справи, однак, враховуючи значення, яке має вирішення справи № 908/137/18 для правової системи України, а також для того, щоб за суб`єктивним критерієм з боку стороннього спостерігача не виникали сумніви в неупередженості судді-доповідача під час вирішення справи, клопотання про відвід судді-доповідача необхідно задовольнити.
Тобто розгляд питання про відвід є виконанням вимог статті 6 Конвенції щодо забезпечення принципу неупередженості і має бути максимально безстороннім та об`єктивним з метою усунути будь-які сумніви в забезпеченні незалежною державою принципу справедливості судочинства.
Отже, зазначені обставини за суб`єктивними та об`єктивними критеріями з боку стороннього спостерігача можуть викликати сумнів у моїй неупередженості або об`єктивності при розгляді справи, протягом тривалого часу ОСОБА_1 постійно публічно негативно висловлюється про мене як про суддю, тому вважаю, що не можу приймати жодних рішень з огляду на міркування етичного характеру.
Вважаю, що з метою недопущення виникнення обставин, які могли б викликати сумнів у неупередженості або об`єктивності судді, мою заяву про самовідвід від участі у справі № 11-395сап21 слід було задовольнити, оскільки відмова ставить під сумнів незалежність складу суду.
Суддя О. М. Ситнік
