Біляївський районний суд Одеської області
Справа № 2-9/2011р.
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
15 квітня 2011 року Біляївський районний суд
Одеської області
В складі головуючого - судді Андреєва Е.О.
При секретарі Довженко І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Біляївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області «про усунення перешкод у здійсненні права власності, про виселення з будинку та вселення у будинок, про зняття з реєстрації місця проживання « , суд
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом до відповідачів, стверджуючи, що 07.11.2003 року вона та відповідачка ОСОБА_2 уклали договір довічного утримання, за яким позивачка передала у власність своєї доньки ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_1, а остання зобов`язалася довічно утримувати ОСОБА_1 і зберігати у довічному користування вказаний житловий будинок. В порушення досягнутих між ними домовленостей, відповідачка ОСОБА_2, всупереч волі позивачки, вселилася в будинок АДРЕСА_1 разом із своїми дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , і вони зареєструвалися за вказаною адресою. Протягом тривалого часу відповідачка і члени її сім`ї не виконували умови договору довічного утримання та вчиняли щодо неї протиправні дії, через що позивачка була змушена виселитися із зазначеного будинку до своїх знайомих та звернутися до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання. Рішенням Біляївського районного суду від 06.02.2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15.05.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір довічного утримання було розірвано і за позивачкою ОСОБА_1, було визнано право власності на житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 На підставі рішення суду позивачка 18.06.2008 року зареєструвала своє право власності на вказаний будинок в КП «Одеське МБТ та РОН «. З часу набуття права власності за рішенням суду на вказаний будинок позивачка неодноразово зверталася до відповідачів з вимогою про виселення з будинку та зняття їх з реєстрації місця проживання, однак останні відмовляються це зробити у добровільному порядку. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогами про виселення відповідачів з вищезазначеного житлового будинку без надання їм іншого житла, вселення у належний їй на праві власності будинок, а також про зобов`язання Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області зняти відповідачів з реєстрації їх місця проживання за вказаною адресою.
В судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_5 на задоволенні позову наполягали з наведених в ньому обставин та підстав.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6 у судовому засіданні, яке відбулося 22.03.2011 року позов не визнали, подавши на нього відповідні письмові заперечення (а.с.155-159), зазначивши при цьому, що відповідачка ОСОБА_2 та члени її сім`ї правомірно вселилися та зареєструвалися до будинку в АДРЕСА_1 на підставі укладеного з позивачкою договору довічного утримання та за її згоди. Ніхто з відповідачів не чинив і не чинить перешкоди позивачці у здійсненні права власності та права проживання у вказаному будинку, Позивачка самостійно залишила будинок і ніхто з відповідачів не вчиняв будь-яких дій, пов`язаних з її виселенням з будинку, а тому відповідачка ОСОБА_2 та її представник вважають заявлені позовні вимоги необґрунтованими і недоведеними, і з цих підстав просять відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Згодом, відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6, а також інші учасники процесу неодноразово не з`явилися у судове засідання без поважних причин, а тому суд вважає можливим розглянути справу за їх відсутності на підставі наявних доказів.
Вислухавши пояснення сторін та їх представників, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, суд вважає, що позивні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, 07.11.2003 року між позивачкою ОСОБА_1, та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, за яким позивачка передала у власність своєї доньки ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_1, а остання зобов`язалася довічно утримувати ОСОБА_1 і зберігати у довічному користування вказаний житловий будинок (а.с.8). Після укладення договору довічного утримання відповідачка ОСОБА_2 вселилася в будинок АДРЕСА_1 разом із своїми дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та зареєструвалися за вказаною адресою (а.с.18-19). Рішенням Біляївського районного суду від 06.02.2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15.05.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір довічного утримання було розірвано і за позивачкою ОСОБА_1, було визнано право власності на житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 (а.с.15-16). На підставі рішення суду позивачка 18.06.2008 року зареєструвала своє право власності на вказаний будинок в КП «Одеське МБТІ та РОН «(а.с.17).
Обгрунтовуючи свої вимоги до суду, позивачка та її представник зазначили, що на підставі рішення суду вона є власником житлового будинку в АДРЕСА_1, а відповідачі своїми протиправними діями систематично порушують правила співжиття , що робить неможливим їх спільне проживання в одному будинку, і з підстав , передбачених нормами ЦК України , які регулюють та захищають права власника , ст.ст.9, 157,116 ЖК України , ст.ст.7,11 закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України «, ОСОБА_1, просила виселити відповідачів з спірного будинку без надання іншого житлового приміщення та зняти їх з реєстрації місця проживання, а також вселити її в будинок.
Однак, в повній мірі , з такими доводами позивачки та її представника суд погодитися не може,виходячи з наступного.
Так, відповідно до положень ст.ст. 150,155 ЖК України, ст.ст. 383,391 ЦК України власник житлового будинку вправі використовувати його для особистого проживання , проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і має право розпоряджатися цією власністю на власний розсуд. Власника не може бути позбавлено права користування житловим будинком , і разі порушення цього права власник вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування або розпорядження своїм майном.
Виходячи з наведених норм закону, суд вважає , що позов ОСОБА_1 в частині вселення її в житловий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 підлягає задоволенню, так як вона є власником зазначеного майна і має право на користування та розпорядження ним незалежно від підстав, за яких вона залишила будинок і перестала в ньому проживати.
В той же час , суд не знаходить підстав для задоволення позову в частині виселення відповідачів з будинку та зняття їх з реєстрації місця проживання з наступних підстав.
Так, відповідно до ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Згідно із ст.156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Відповідачі належать до членів сім`ї позивачки у визначенні ч.2 ст.64 ЖК України , і тому вони мають право на проживання та користування у спірному будинку.
Посилання ж позивачки на те, що вони підлягають виселенню з підстав , передбачених ст.ст.157,116 ЖК України суд вважає необґрунтованими, так як остання не надала в ході судового розгляду об`єктивних доказів того, що відповідачі своїми протиправними діями систематично порушують правила співжиття або вчиняють інші дії, передбачені ч.1 ст.116 ЖК України, які роблять неможливим їх спільне проживання в одному будинку разом з позивачкою. Твердження позивачки про те, що вона неодноразово зверталася до органів міліції та сільської ради з приводу неправомірних дій відповідачів суд також вважає необґрунтованими, так як при перевірці вказаних звернень зазначені ОСОБА_1 обставини не знайшли свого підтвердження (а.с.9-14).
Приймаючи до уваги, що суд не знаходить підстав для виселення відповідачів з спірного будинку не підлягають задоволенню і похідні вимоги позивачки щодо зняття їх з реєстрації місця проживання , так як за ст.7 закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання «вирішення цього питання можливо у випадку прийняття судом рішення про позбавлення права власності або користування житловим приміщенням за заявою відповідної особи до уповноваженого органу внутрішніх справ. Разом із тим, з такою заявою до відповідного органу, який здійснює реєстрацію місця проживання позивачка не зверталася, а тому вона в даний час не вправі ставити питання щодо зобов`язання цього органу про зняття відповідачів з реєстрації їх місця проживання.
Керуючись ст. ст.319,321, 383,391 ЦК України, ст.ст.9,64,109,116,150,155,156,157 ЖК України, ст.ст.7,11 закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання «, ст.ст. 10,11,60,212-215,218 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1, задовольнити частково.
Вселити ОСОБА_1 в належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_1.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області через Біляївський районний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня проголошення або отримання його копії.
Суддя Біляївського районного суду Е.О.Андреєв
