Номер провадження № 22-ц/785/8058/13
Головуючий у першій інстанції Погорєлов І.В.
Доповідач Сватаненко В. І.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2013 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого - Сватаненка В.І.
суддів - Артеменка І.А.,
- Суворова В.О.,
за участю секретаря - Орлової С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 22 липня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 - «Про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення» та за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 - «Про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на майно», -
ВСТАНОВИЛА:
10.05.2007 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом, який у подальшому був уточнений, за яким просила усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні її майном - будинком АДРЕСА_1, виселивши відповідачів та їх дітей з вказаного будинку.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_3 посилалась на те, що вона є власником вказаного будинку, у якому на правах тимчасових мешканців проживають відповідачі, договір найму не укладений. На прохання позивача щодо звільнення з житлового будинку відповідачі відмовились.
23.07.2008 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на майно, за яким просили визнати дійсним договір купівлі-продажу вказаного будинку, визнавши за ними права власності на нього.
Свої вимоги позивачі за зустрічним позовом обґрунтовували тим, що у серпні 2005 року між ними та ОСОБА_3 відбулась домовленість за усіма істотними умовами щодо укладання договору купівлі-продажу даного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами. Істотна умова щодо ціни житлового будинку була погоджена та складала 1000 доларів США, що тоді становила 5000 грн., які ОСОБА_3 в повному обсязі та з її дозволу вони поселилися в житловий будинок, постійно там проживають, здійснюють ремонт будинку та сплачують витрати на комунальні послуги. Тому вони вважають, що ідбулось повне виконання договору купівлі-продажу.
ОСОБА_3 та її представник підтримали свої позовні вимоги, проти зустрічного позову заперечувала та не визнала його зазначивши , що вона отримувала грошові кошти але це була не вся сума за житловий будинок, а лише аванс, який вона витратила на оформлення будинку, тому вважати, що відбувся договір купівлі-продажу житлового будинку не можна.
ОСОБА_5 та ОСОБА_4 позов ОСОБА_3 не визнали, заперечував проти його задоволення, посилаючись на безпідставність позовних вимог та наполягали на задоволенні зустрічного позову.
Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 22.07.2013 року було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, ОСОБА_4
31.07.2013 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду, по якій просить рішення районного суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення її позову, в іншій частині рішення залишити без змін, посилаючись неправильне та не повне з'ясування обставин по справі районним судом, а також на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які районний суд вважав встановленими.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати або змінити рішення суду.
Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає частково.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правових відносин та інші.
Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст. 212 ЦПК України з врахуванням положень ст. ст. 57-66 ЦПК України.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Таким чином, суд, розглядаючи цивільну справу у порядку позовного провадження, повинен повно і всебічно з'ясувати фактичні обставини справи, однак не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог та тієї доказової бази, яка сформована за рахунок доказів, поданих до суду самими учасниками процесу.
Судом були встановлені наступні обставини по справі.
ОСОБА_3 є власником житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1.
В зазначеному будинку з 2005 року проживають відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх повнолітні та неповнолітні діти.
Як зазначають відповідачі та не заперечувалось позивачем, підставою для дозволу на їх проживання в даному будинку була домовленість між сторонами: позивач ОСОБА_3 дозволила відповідачам проживати в даному будинку, оскільки між ними була домовленість про купівлю-продаж даного будинку.
У відповідності до ст. 41 Конституції України, ст. ст. 316-319 ЦК України право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та впорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом.
На підставі ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до вимог ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Таким чином, законами України передбачено, що право власника майна на володіння, користування та розпорядження цим майном, підлягає захисту у встановлений законом спосіб.
Усунення перешкод у здійсненні власником права користування і розпорядження майном залежить від вирішення питання про право користування сторонніх осіб належним йому жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства, зокрема від вирішення вимоги про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Колегія суддів вважає, що зазначені обставини дають підстави стверджувати, що позивач має повне право вимагати виселення відповідачів.
При цьому, наявність у відповідачів іншого житла в даному випадку не має правового значення для задоволення позову ОСОБА_3, а тому не підлягає встановленню при вирішенні даного спору, оскільки захист права власності не пов'язується з наявністю у осіб, які підлягають виселенню, іншого житла.
Судом першої інстанції зазначених обставин не було враховано та не було прийнято до уваги.
Представником служби у справах дітей Іванівської районної державної адміністрації Одеської області надано районному суду висновок щодо доцільності виселення відповідачів та їх дітей , згідно якого служба у справах дітей вважає за недоцільне виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5 з житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1, оскільки з ними проживають неповнолітні діти
Оскільки місце проживання неповнолітніх дітей визначається місцем проживання їх батьків, то неповнолітні діти також підлягають виселенню.
Більш того, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що відповідачі проживають у будинку позивача без правових підстав, не є членами сім'ї власниками або колишніми членами сім'ї власника.
Таким чином, колегія суддів вважає, що вимоги позивача ОСОБА_3 підлягають задоволенню.
Стосовно зустрічних позовних вимог колегія суддів вважає, що районний суд прийшов до правильного висновку про відмову у їх задоволенні з наступних підстав.
Районним судом було встановлено, що між сторонами по справі була домовленість про продаж вказаного житлового будинку.
У свою чергу позивач ОСОБА_3 зазначала, що відповідачі не розрахувалися з нею за вказаний будинок в повному розмірі, а заплатили лише аванс, та відмовляються сплачувати повну ціну даного житлового будинку.
Відповідачі, заперечуючи даний факт, доказів, які б спростовували вказане твердження позивача, суду не надали.
Відповідно до ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Згідно до ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно до роз'яснень Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року, викладених в п. 13 Постанови № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Колегія суддів вважає, що відповідачі не надали письмових доказів, які б свідчили про досягнення ними домовленості про купівлю-продаж спірного будинку, суттєві умови договору та про передачу грошей, а тому посилання відповідачів на положення ч. 2 ст. 220 ЦК України були правильно не прийнятті районним судом до уваги.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, неповно з'ясувавши обставини справи та не давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до помилкових висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_3
Апеляційна скарга містить доводи, які є підставами для зміни рішення районного суду.
Отже, невідповідність висновків районного суду обставинам справи, у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_3
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч.1 п.3, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 22 липня 2013 року - змінити.
Скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити.
Усунути перешкоди ОСОБА_3 у здійснені нею користування та розпорядження власністю та виселити ОСОБА_4 і ОСОБА_5 зі всіма проживаючими з ними неповнолітніми дітьми з будинку АДРЕСА_1.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.
Судді апеляційного суду
Одеської області В.І. Сватаненко
І.А. Артеменко
В.О. Суворов
23.10.2013 року м. Одеса
