НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 2-9/11
№ 2/183/5/13
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20.11.2013 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Дубовенко І.Г.
при секретареві Гончаровій С.Є.
за участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника третьої особи ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5 про відшкодування вартості безпідставно набутого майна, суд -
ВСТАНОВИВ:
27 листопада 2003 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5 витребування безпідставно набутого майна, який в подальшому вона неодноразово змінювала свої вимоги та в останній раз уточнила та доповнила вимоги 28.03.2012 року про відшкодування вартості безпідставно набутого майна. В обгрунування позову зазначила, що вона з 14.12.1994 року будучи приватним підприємцем здійснювала підприємницьку діяльність на підставі свідоцтва НОМЕР_1. 15.11.1995 року вона з дружиною відповідача придбали в рівних частинах кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» під магазин, АДРЕСА_1. 19.03.1997 року вона з відповідачем в рівних частинах придбали магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2», АДРЕСА_2, а 03.09.1997 року вона з відповідачем в рівних частинах придбали складські приміщення АДРЕСА_3. Відповідач будь-якого відношення до її підприємницької діяльності не мав, а лише допомагав їй в оформленні документів, брав кошти на бензин, тому як багато повинен був їздити у справах. Увесь товар, торгівельне обладнання, оргтехніку вона завозила на вищезазначені об'єкти, де відбувався товарообіг. У 2002 році вона з відповідачем посварилися, за розпорядженням відповідача її не допускали на зазначені об'єкти, в яких знаходилося майно, що належало виключно їй, було придбано за її кошти, а саме: торгівельне обладнання, товар та грошові кошти. Оскільки відповідач в добровільному порядку повертати їй безпідставно набуте майно, або його вартість відмовляється, з 2002 року зношення торгівельного обладнання складає 100%, а товар реалізований - вона вимушена звернутися до суду з позовом до відповідача про відшкодування безпідставно набутого майна в розмірі 385954,56 грн., перелік обладнання, товарів та витрат, пов'язаних з оплатою пального зазначений в позові. А тому, посилаючись на вимоги ст.ст. 151, 469 ЦК України в редакції 1963 року, ст.ст. 509, 1212 ЦК України,в редакції 1963 року просила суд стягнути з відповідача на її користь в рахунок безпідставно набутого майна 385954,56 грн., 3% річних в розмірі 106812,92 грн., пеню за час прострочення виконання зобов'язання в розмірі 34286,08 грн., а також судові витрати.
Позивач в судовому засіданні в повному обсязі підтримала позовні вимоги та пояснила, що вона займається підприємницькою діяльністю з 1994 року, в цей час ОСОБА_4 надавав їй консультаційні послуги з приводу перевірок і т.і. У 1995 році вона вирішила придбати кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» в м.Новомосковську, в чому їй допоміг відповідач. У 1998 році ОСОБА_4 допоміг їй вийти на продавців об'єкту по вул..Барикадній та придбати його. Далі ОСОБА_4 надавав мені допомогу, як прораб. До жовтня 2002 року відповідач будь-які дії щодо підприємництва не здійснював, будь-яких товарів або обладнання не придбавав, ОСОБА_4 взагалі не вів підприємницьку діяльність. Лише в жовтні 2002 року, коли вона вирішили припинити з ним будь-які стосунки, ОСОБА_4 став погрожувати їй фізичною розправою, що в нього є зв'язки з міліцією. Окрім придбаних разом з відповідачем та його дружиною об'єктів нерухомості у неї не було, на цих об'єктах ОСОБА_4 зібрав працюючих та в ультимативній формі заборонив допускати її на ці об'єкти. Також він не зустрічався з нею щоб узгодити питання мирним шляхом. Товар, що зазначений в накладних залишився на цих об'єктах; автомобілі, що були її власністю, також залишалися на цих об'єктах. Весь товар придбавався за її заявками - заявки оформлювалися на товар по вул.М.Головка - отримував товар продавець, а накладні - передавали їй. Товар, який може зберігатися привозили на АДРЕСА_3, де товар приймала - комірник. Увесь товар, зазначений в накладних знаходився АДРЕСА_1 - товар приймали продавці, в тому числі ОСОБА_7 та АДРЕСА_3 - переданий ОСОБА_10. До жовтня 2002 року за товар вона отримувала виручку, після жовтня 2002 року вона не мала доступу до цих об'єктів. Будь-яку компенсацію від ОСОБА_4 вона не отримувала все залишилося на цих об'єктах нерухомості. За захистом своїх прав вона не зверталася до органів міліції, у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 сказав, що він виходець з МВС, а тому усі її звернення будуть зведені до нуля, а коли вона намагалася приїхати на АДРЕСА_3; одразу приїхав ОСОБА_4 та насильно вивів її з об'єкту та посадив до машини, і сказав, щоб вона виїжджала. Обладнання, що залишилося на об'єктах залишилося разом з товаром. Будь-яких звірок по товару та обладнанню нею не проводилося ні в жовтні 2002 року - ні раніше. Про те, що їй погрожував ОСОБА_4 фізичною розправою вона із заявами у правоохоронні органи не зверталася, тому як боялася.
Представник позивача повністю підтримала позовні вимоги та просила задовольнити їх в повному обсязі. В судових засіданнях, що проводилися іншим складом суду ОСОБА_4 підтвердив той факт, що товар проданий ним та ОСОБА_8 нічого не забирала звідти. Весь час ОСОБА_8 погрожують фізичною розправою.
Представник відповідача та третьої особи в судовому засідання вважав позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначивши, що відповідач повідомив його, що будь-якого товару або обладнання на об'єктах нерухомості, що належать сторонам не залишалося, дійсно в жовтні 2002 року між сторонами виник конфлікт в результаті якого, вони перестали спільно вести справи. Будь-яких дій направлених на насильницькі дії, або погрози відповідачем ніколи не здійснювалися. В задоволенні позову просив відмовити.
В судовому засіданні також були допитані свідки:
Свідок ОСОБА_7 суду показала, що з січня 1999 року по листопад 2004 року вона працювала АДРЕСА_1 за трудовим договором між нею та позивачем. Також був укладений договір про повну матеріальну відповідальність. Працювала потижнево та щотижня звітувала. Заробітну плату отримувала від ОСОБА_8 За своїми обов'язками вона отримувала товар, здавала його, здавала виручку та звітувала за відпрацьований час. В жовтні 2002 року відносини між позивачем та відповідачем розладилися і всі трудові відносини між працівниками та работодавцем складалися з ОСОБА_4 Весь товар залишився в магазині, все обладнання також залишилося в магазині. Працювали так як і раніше, однак вже з ОСОБА_4. До 2004 року вона працювала з ОСОБА_4, але вже без договору. Товар приймала за документами, де було зазначено ПП ОСОБА_8. Всі документи по підприємництву оформлювалися на ім'я ОСОБА_8. Усім займалася ОСОБА_8. Між сторонами в жовтні 2002 року стався розлад, ОСОБА_4 на оперативці попередив, щоб вони не спілкувалися з ОСОБА_8 нічого від неї не отримували та нічого їй не надавали.
Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що вона працювала в ІНФОРМАЦІЯ_1 по вул..М.Головка, та була пов'язана зі складом на Барикадній. Спочатку було ПП «ОСОБА_8» з 1999 по 2002 року. Влітку 2002 року або на початку осені ОСОБА_4 зібрав працівників на оперативку та сповістив, що вони ніяких робочих стосунків з ОСОБА_8 не підтримують, потім в ПП «ОСОБА_4» працювала до 2006 року. За своїми функціональними обов'язками вона отримувала заявки від продавців та від ОСОБА_1, закупала товар у поставників та потім звітувала перед ОСОБА_8; розписувалася в накладних. Після розладу сторін на об'єктах залишилося: прилавки, кондиціонери, холодильники, морозильні камери, полки, електричний чайник - це обладнання належало ОСОБА_1, тому як вона разом з ОСОБА_4 їх вибирали, гроші вона особисто брала у ОСОБА_1 Сказати який саме товар залишився на об'єктах та яке саме обладнання, коли у сторін виник конфлікт сказати не може. Походження коштів, які надавалися їй ОСОБА_1 - не може. Після конфлікту актів передачі майна за її присутності не складалися.
Суд , заслухавши пояснення позивача, представників сторін, третьої особи, свідків, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, приходить до висновку про те, що в задоволенні позовних вимог позивача належить відмовити, за наступних підстав, а саме:
В судовому засіданні встановлено, що з 14.12.1994 року позивач будучи приватним підприємцем здійснювала підприємницьку діяльність на підставі свідоцтва про зайняття підприємницькою діяльністю НОМЕР_1. 15.11.1995 року вона з ОСОБА_5 придбали в рівних частинах кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» під магазин, АДРЕСА_1. 19.03.1997 року вона з відповідачем в рівних частинах придбали магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2», АДРЕСА_2, а 03.09.1997 року вона з відповідачем в рівних частинах придбали складські приміщення АДРЕСА_3. На зазначених об'єктах, згідно відомостей ДПІ - позивач здійснювала підприємницьку діяльність. В жовтні між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 стався конфлікт, в результаті якого ОСОБА_1 перестала здійснювати підприємницьку діяльність на зазначених об'єктах. Зазначені факти сторонами в судовому засіданні не оспорювалися, а тому відповідно до вимог ст. 61 ч. 1 ЦПК України - не підлягають доказуванню.
Відповідно до вимог ст. 469 ЦК України, в редакції 1963 року, що не суперечить вимогам ст. 1212 ЦК України, на які позивач посилається як на підставу своїх позовних вимог, особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі. Такий же обов'язок виникає, коли підстава, на якій придбано майно, згодом відпала. В разі неможливості повернути безпідставно придбане майно в натурі повинна бути відшкодована його вартість, що визначається на момент придбання. Особа, яка безпідставно одержала майно, зобов'язана також повернути або відшкодувати всі доходи, які вона мала або повинна була мати з цього майна з того часу, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про безпідставність одержання майна. З свого боку ця особа має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно з того часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи. Ці правила поширюються на випадок збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав, встановлених законом або договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, що неодноразово роз'яснювалося сторонам у справі в ході судового розгляду. Справа досить тривалий час знаходиться в суді, в ході попереднього розгляду справи позивачем уточнювалися позовні вимоги, а відповідачем надавалися відповідні заперечення; сторонами подавалися докази.
Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперчення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів, а згідно ст. ст. 58, 59 ЦПК України докази повинні бути належними та допустимими.
Подані позивачем копії чеків та накладних, на підтвердження придбання товарів, торгівельного обладнання, та оплату бензину - не можуть бути прийняті судом, як доказ того, що саме усе перелічене станом на жовтень 2002 року, коли між сторонами склався конфлікт, знаходилося на об'єктах, де здійснювалася підприємницька діяльність ОСОБА_1 та до яких вона не мала доступу. Підтверджень того, що позивач саме з жовтня 2002 року була позбавлена можливості забрати свої речі із зазначених об'єктів суду не надано.
Таким чином, позивачем не надано суду ані переліку мацна, а ні підтверджень того, що відповідач одержав будь-яке майно за рахунок позивача без достатньої підстави. Аналізуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача в рахунок відшкодування безпідставно набутого майна в розмірі 385954,56 грн. - необхідно відмовити.
Що стосується позовних вимог позивача, відповідно до вимог ст.ст. 151,214 ЦК України, в редакції 1963 року та ст.ст. 509, 536 ЦК України щодо стягнення 3% річних, від суми боргу в розмірі 106812,92 грн., та пені в розмірі 34286,08 грн. - то ці вимоги є похідними від вимоги про стягнення суми в розмірі 385954,56 грн., а тому в їх задоволенні також необхідно відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 5-8, 10-11, 27, 31, 58-61, 88, 169, 212-215 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5 про відшкодування вартості безпідставно набутого майна - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя І.Г.Дубовенко
