справа № 2-9/2011
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 лютого 2011 року місто Городня
Городнянський районний суд Чернігівської області у складі :
головуючого судді Березовського О.Д.,
при секретарі Швачко О.В.,
за участю позивача ОСОБА_1, відповідача –фізичної особи –підприємця ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Городня цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 про порушення процедури звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і відшкодування моральних збитків, а також притягнення до відповідальності за незаконне звільнення, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору –Городнянський районний центр зайнятості, -
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА _1 звернулась в суд з позовною заявою до фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 про порушення процедури звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і відшкодування моральних збитків, а також притягнення відповідача до відповідальності за незаконне звільнення.
У позовній заяві позивач зазначила, що 15 вересня 2010 року вона була прийнята підприємцем ОСОБА_2 на роботу адміністратором згідно договору, зареєстрованого Городнянським районним центром зайнятості за № 25531000300. У день прийому на роботу було здійснено запис у трудову книжку. 06.10.2010 року вона отримала лист від 05.10.2010 року в якому було сказано, що 12 жовтня 2010 року о 10 годині вона повинна з’явитися в Городнянський районний центр зайнятості з питання звільнення її з роботи. 13.10.2010 року співробітником Городнянського районного центру зайнятості ОСОБА_3 в першому екземплярі договору, що знаходився у роботодавця, було зроблено запис про її звільнення : «п. 17. Трудовий договір розірваний сторонами 15 вересня 2010 року за прогул, ст. 40 п. 4; п. 18. Трудовий договір від 15.09.2010 року за № 25531000300 знято з реєстрації 11.10.2010 року». Того ж дня, 13.10.2010 року Городнянським РЦЗ їй був відправлений рекомендований лист за № 941 від 13.10.2010 року з повідомленням про те, що 11.10.2010 року трудовий договір № 25531000300 від 15.09.2010 року знятий з реєстрації. Запис про звільнення в трудову книжку не зроблено. Вважає своє звільнення неправомірним у зв’язку з порушенням порядку застосування п. 4 ст. 40, ст. 29, ст. 149, ч. 2 ст. 47 КЗпП України, п. 4.1 Інструкції № 58.
Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд визнати незаконним її звільнення 15.09.2010 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул; поновити її на роботі на посаді адміністратора; стягнути з фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 15.09.2010 року по день рішення суду; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення її на роботі, стягнення заробітної плати, але не більше чим за один місяць; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 3000 грн.; притягнути до відповідальності відповідача за її незаконне звільнення; звільнити її від сплати судового збору та покласти на відповідача оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду даної справи.
Ухвалою судді від 11 листопада 2010 року відкрито провадження в зазначеній справі.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 у повному обсязі підтримала заявлені нею позовні вимоги та просила суд їх задовольнити. Підтвердила обставини, викладені в позовній заяві. Вказала, що 15.09.2010 року вона була офіційно прийнята фізичною особою –підприємцем ОСОБА_2 на роботу в перукарню на посаду адміністратора. Укладений 15.09.2010 року між нею та відповідачем трудовий договір було зареєстровано в Городнянському районному центрі зайнятості. Цього ж дня в центрі зайнятості в її трудовій книжці було зроблено відповідний запис про працевлаштування. Зазначила, що раніше вона була в нормальних стосунках з ОСОБА_4, яка являється рідною матір’ю ОСОБА_2, та фактично розпоряджається бізнесом останнього, а відповідач лише формально рахується приватним підприємцем. ОСОБА_4 була винна їй кошти, оскільки вона в серпні 2008 року погасила частину боргу ОСОБА_4 в «Дельта-Банк». Між нею, з однієї сторони, та ОСОБА_4 і ОСОБА_2 з другої сторони була досягнута домовленість, що її беруть на роботу адміністратором в перукарню, а податки з виплачених їй доходів буде сплачувати ОСОБА_2 в рахунок погашення наявного у ОСОБА_4 перед нею боргу. До перукарні вона прийшла 15.09.2010 року о 9 годині ранку. Після цього ОСОБА_2 оформив необхідні документи і договір, вони з’їздили до центру зайнятості, де зареєстрували трудовий договір, і близько 14 години вона та ОСОБА_4 поїхали до перукарні, а ОСОБА_2 поїхав кудись у своїх справах. Укладений між нею та відповідачем трудовий договір був строковий до 30.11.2010 року, за умовами договору вона мала приступити до роботи з 15.09.2010 року, графік роботи з 9 до 18 години, у неї було 5 робочих днів на тиждень і розмір заробітної плати мав складати 1300 грн. на місяць. 15.09.2010 року ОСОБА_2 колективу перукарні її не представив, робочого місця їй не показав, з правилами внутрішнього трудового розпорядку та правилами техніки безпеки не ознайомив, як і не ознайомив її з наказом про прийняття на роботу. Вказала, що десь через годину після того як вона приїхала до перукарні з центру зайнятості, їй зателефонувала донька, яка проживає в м. Харкові, та попросила приглянути за онуком, який захворів. Вона розхвилювалась, але ОСОБА_4 її заспокоїла та сказала, що вона може їхати. При цьому ОСОБА_4 сказала, що все буде нормально і вона за неї попрацює. ОСОБА_2 також забігав до перукарні, він сказав, що в податковій все оформив і пішов. Відповідачу про необхідність залишити роботу та поїхати вона нічого не сказала, так як його не бачила в другій половині дня. 15.09.2010 року вона була в перукарні до 16 години, а після закриття перукарні, як адміністратор, з власної ініціативи та з метою збільшення обсягу виручки і залучення нових клієнтів до 18 години 30 хвилин розвішувала по місту оголошення. Близько 3 години ночі 16.09.2010 року вона потягом поїхала до м. Харкова. За онуком в м. Харкові вона доглядала до 05.10.2010 року, після чого забрала останнього і приїхала до м. Городні. Підтвердження того, що вона доглядала за онуком є відповідна довідка лікаря –педіатра. У період з 16.09.2010 року по 05.10.2010 року вона відповідачу не телефонувала і їй з приводу роботи також ніхто не телефонував. Натомість 05.10.2010 року їй зателефонувала на мобільний ОСОБА_4 та сказала, щоб вона терміново з’явилась до перукарні, так як у неї проблеми. У перукарню вона приїхала десь об 11 годині 05.10.2010 року, де її зустріла ОСОБА_4, яка стала сваритись з нею, обізвала її прогульницею та сказала, щоб вона звільнялась добровільно або її буде звільнено по статті. Вона образилась і зателефонувала ОСОБА_2 з яким домовилась про зустріч 11.10.2010 року і також вони в телефонному режимі домовились, що трудовий договір з нею буде розірвано за згодою сторін. Однак вже 06.10.2010 року їй надійшов від відповідача лист за підписом його бабусі про необхідність з’явитись 12.10.2010 року о 10 годині до центру зайнятості з питання звільнення її з роботи. 11.10.2010 року вона знову зустрічалась з відповідачем та ОСОБА_4, у них з ОСОБА_4 виник спір про борг, але остання сказала, що її не знає і ніякого боргу немає. Вона сказала відповідачу та ОСОБА_4, що буде звертатись до суду. При цьому 11.10.2010 року вони з відповідачем домовились, що вона звільниться за згодою сторін. 12.10.2010 року вона приходила до центру зайнятості та чекала на відповідача, але той не з’явився. 13.10.2010 року вона дізналась, що її звільнення відповідачем вже оформлено в центрі зайнятості та її звільнено за п. 4 ст. 40 КЗпП України. 13.10.2010 року вона знайомилась в центрі зайнятості з документами щодо її звільнення і тоді серед цих документів акту про її відсутність на роботі не було і цей акт принесли пізніше. Ніяких пояснень щодо її невиходу на роботу відповідач від неї не вимагав і їй ніхто не пропонував дати пояснення щодо причин відсутності на роботі. На роботі в якості адміністратора вона працювала лише 15.09.2010 року і більше не працювала. У період з 05.10.2010 року по 11.10.2010 року вона на роботу не виходила, бо її виганяла ОСОБА_4О, але відповідач з роботи її не виганяв. ОСОБА_2 не сплатив в вересні 2010 року податки за неї як найманого працівника за жовтень 2010 року, а коли згадав про це, то щоб не платити податки вирішив її відразу звільнити. Заявлену до відшкодування відповідачем моральну шкоду обґрунтовує тим, що вона півроку лікувалась, а через цю ситуацію все лікування зійшло нанівець, у її сім’ї виникають сімейні сварки. Також відповідача слід притягнути до відповідальності за ст. 172 КК України, але в який спосіб це слід зробити вона не знає.
Відповідач - фізична особа –підприємець ОСОБА_2 у судовому засіданні пред’явлений позивачкою позов не визнав у повному обсязі та заперечував з приводу його задоволення. Вказав, що він являється фізичною особою –підприємцем та має в своєму розпорядженні перукарню. Його матір ОСОБА_4 дійсно допомагає йому у веденні бізнесу. Офіційно його матір працює у нього лише з 28.12.2010 року. 15.09.2010 року між ним та ОСОБА_1 було укладено строковий трудовий договір на виконання останньою обов’язків адміністратора в перукарні. Цього ж дня близько 11-12 години відповідний договір було зареєстровано в центрі зайнятості. Потім він відніс всі необхідні документи до податкової інспекції, районної адміністрації, в Пенсійний фонд України та фонд соціального страхування від нещасних випадків. Після цього він заскочив в перукарню, сказав матері, що піде і пішов у своїх справах. ОСОБА_1 у той момент була в перукарні, але позивачка йому нічого не казала з приводу її відсутності в послідуючому на роботі. 15.09.2010 року він ще бачив ОСОБА_1 в перукарні, а з 16.09.2010 року він не бачив її в перукарні жодного разу. Про причини невиходу на роботу як 16.09.2010 року, так і в послідуючому ОСОБА_1 його не повідомила, про онука останньої йому також нічого не було відомо. Особисто він кілька разів телефонував ОСОБА_1 на її мобільний телефон, але вона не відповідала, з’ясовувати причини її невиходу на роботу у нього не було часу, так як він був сильно завантажений справами. ОСОБА_1 не виконувала своїх трудових обов’язків, а тому 05.10.2010 року їй було направлено попередження про необхідність явки до центру зайнятості з приводу питання її звільнення. З приводу звільнення ОСОБА_1 він консультувався в центрі зайнятості і йому сказали, які необхідно оформити та подати документи. Він письмово не пропонував ОСОБА_1 дати пояснення про причини прогулу. 11.10.2010 року він зустрічався з позивачкою і запропонував їй звільнитись за згодою сторін, але ОСОБА_1 відмовилась посилаючись на те, що ОСОБА_4 їй винна багато грошей. Тоді він взяв документи, в тому числі і складений акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці від 05.10.2010 року, та пішов до центру зайнятості, де зареєстрував звільнення ОСОБА_1 згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул з 15.09.2010 року. 11.10.2010 року ним було підписано наказ від 08.10.2010 року про звільнення ОСОБА_1. З відповідними наказами про призначення та звільнення з роботи він позивачку не ознайомив, так як її не було на роботі. Підтверджує, що перед звільненням ОСОБА_1 він не відібрав від неї письмових пояснень, оскільки її не було на роботі, а він через свою занятість не міг бігати і шукати її. У перукарні велись табелі обліку робочого часу, але ОСОБА_1 нічого не нараховувалось і ставились прочерки. Підтвердив, що за вересень 2010 року він сплатив податки за найману працівницю ОСОБА_1, а за жовтень 2010 року сплати відповідних податків не було.
Представник третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору –Городнянського районного центру зайнятості в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце судового розгляду справи третя особа була повідомлена належним чином, про причини неявки представника в судове засідання суд не повідомила. Неявка в судове засідання представника третьої особи відповідно до положень ст. 169 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи ( а.с. 15, 37, 64, 67 ).
Суд , заслухавши пояснення позивача, а також з’ясувавши позицію відповідача по суті заявлених позовних вимог та заслухавши його пояснення по суті спору, заслухавши показання свідків, дослідивши в судовому засіданні всі наявні матеріали справи та надані докази, прийшов до наступного.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
З дослідженого в судовому засіданні трудового договору від 15.09.2010 року встановлено, що він укладений між ФОП ОСОБА_2 ( фізична особа ) та ОСОБА_1 ( працівник ). Договір укладений на період з 15.09.2010 року по 30.11.2010 року та передбачає, що ОСОБА_1 зобов’язується виконувати роботу адміністратора, вчасно з’являтись на роботу, контролювати роботу перукарів. Натомість ОСОБА_2 зобов’язується оплачувати працю останньої у розмірі 1300 грн. на місяць. Час виконання робіт за договором встановлюється 24 робочі дні з 9 до 18 години, вихідні : субота, неділя. Вказаний договір підписаний сторонами 15.09.2010 року та зареєстрований цього ж дня в Городнянському районному центрі зайнятості . У договорі також мається відмітка про те, що трудовий договір розірваний сторонами 15.09.2010 року за прогул за ст. 40 п. 4 КЗпП України. Відповідний договір знято з реєстрації в Городнянському районному центрі зайнятості 11.10.2010 року ( а.с. 2, 19 ).
З трудової книжки ОСОБА_1 серії БТ-І № 9146470 вбачається, що в ній мається запис від 15.09.2010 року про прийняття позивачки на роботу адміністратором до ФОП ОСОБА_2 за договором, зареєстрованим в Городнянському РЦЗ. Записи про її звільнення з займаної посади відсутні ( а.с.5 ).
У книзі наказів по перукарні ФОП ОСОБА_2 мається запис наказу № 8 від 15.09.2010 року про прийняття на роботу адміністратором Бачинської О.О. з 15.09.2010 року ( а.с. 54-57 ).
Пункт 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачає, що строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадку здійснення працівником прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня ) без поважних причин.
Таким чином, звільнення з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України допускається у випадку, якщо працівник здійснив прогул або був відсутній на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважної причини.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4 показала, що її син ОСОБА_2 являється приватним підприємцем і вона допомагала йому як адміністратор. У вересні 2010 року вона вирішила знайти адміністратора для роботи в перукарні сина. ОСОБА_1 вона знала і тому запропонувала їй поробити в перукарні адміністратором, на що остання погодилась. Сину вона сказала, що ОСОБА_1 замінить її і попросила сина оформити її на роботу. Після укладення трудового договору, ОСОБА_1 мала приступити до роботи 15.09.2010 року. Вони чекали її на роботі протягом 15 днів, але ОСОБА_1 так і не з’являлась. На телефонні дзвінки позивачка не відповідала і лише 05.10.2010 року після її телефонного дзвінка ОСОБА_1 з’явилась на роботі, побула 1 годину і пішла. Про причини не виходу на роботу ОСОБА_1 нічого не казала. Чи була ОСОБА_1 на роботі в перукарні 15.09.2010 року вона не пам’ятає. Про онука позивачка їй нічого не казала. 11.10.2010 року вона, син та ОСОБА_1 зустрічались біля центру зайнятості і вони пропонували останній звільнитись, але позивачка відмовилась.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 показала, що вона часто буває в перукарні, де її онук ОСОБА_2 здійснює підприємницьку діяльність. Також вона допомагає онуку з веденням бухгалтерського обліку, а також зі складанням фінансової та податкової звітності. 15.09.2010 року онук уклав трудовий договір з ОСОБА_1 та взяв її на роботу адміністратором в перукарню. Оформлення та реєстрація договору в центрі зайнятості проводилась 15.09.2010 року до обіду. Цього ж дня онук сказав, що ОСОБА_1 має прийти на роботу після обіду, але поки вона була в перукарні, то позивачка там не з’являлась. Онук дуже хвилювався, що взяв позивачку на роботу, а вона не приходить і не пояснює причини своєї відсутності. ОСОБА_2 їй телефонував, але не міг додзвонитись. ОСОБА_1 не попереджала, що її не буде на роботі через хворобу онука. З моменту прийняття на роботу позивачка не пропрацювала жодної години. Особисто вона заповнювала табелі обліку робочого часу і навпроти прізвища позивачки ставила прочерки, заробітна плата ОСОБА_1 не нараховувалась і не виплачувалась. На початку жовтня 2010 року вона ходила консультуватись в центр зайнятості з приводу звільнення ОСОБА_1 і там порадили написати позивачці листа щоб з’явилась до центру зайнятості з питання звільнення з роботи за прогули. Також були оформлені і інші необхідні документи. Наказ про звільнення ОСОБА_1 з 15.09.2010 року було оформлено 08.10.2010 року. Після цього через центр зайнятості було оформлено розірвання трудового договору.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 показала, що вона працювала перукарем в перукарні ФОП ОСОБА_2 з червня 2009 року по 25.11.2010 року. 15.09.2010 року вона бачила ОСОБА_1 в перукарні. Разом з позивачкою була і ОСОБА_4 і вони вдвох сиділи в кабінеті. 15.09.2010 року закривала перукарню вона і разом з нею з перукарні виходила ОСОБА_1. Після 15.09.2010 року обов’язки адміністратора в перукарні виконувала ОСОБА_4. ОСОБА_1 після 15.09.2010 року і до свого звільнення вона бачила один раз, коли та приходила і про щось розмовляла з ОСОБА_4. ОСОБА_1 їм ніхто не представлялв і ніхто не казав, що її взяли на роботу. Саме через це вона і відмовилась підписувати запропонований їй ОСОБА_2 та ОСОБА_4 акт про відсутність позивачки на роботі. При підписанні акту ОСОБА_1 дійсно на роботі не було, дати складання акту вона не пам’ятає.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 показала, що починаючи з середини серпня 2009 року і по теперішній час вона працює в перукарні ФОП ОСОБА_2. У вересні 2010 року вона бачила, що в перукарню заходила ОСОБА_1, але щоб остання працювала як адміністратор, а саме записувала клієнтів, збирала гроші, такого не було. Вона взагалі не бачила, щоб ОСОБА_1 працювала в перукарні після 15.09.2010 року. Останню їм як працівника перукарні ніхто не представляв. Акт про відсутність на роботі ОСОБА_1 вона підписувала десь на початку жовтня 2010 року, при підписанні акту і до цього ОСОБА_1 вона в перукарні не бачила жодного разу.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 показала, що вона працює в перукарні ФОП ОСОБА_2 з 2006 року. З 15.09.2010 року і до цих пір вона ОСОБА_1 в перукарні не бачила. Вона не бачила, щоб остання чимось допомагала ОСОБА_9 як адміністратор, на робочому місці вона позивачку не бачила. ОСОБА_1 також їм ніхто не представляв. Підписуючи акт про відсутність ОСОБА_1 на роботі, вона своїм підписом підтвердила, що на своїй зміні вона позивачки в перукарні не бачила.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 показала, що вона працює в перукарні ФОП ОСОБА_2 з липня 2010 року. Про те, що ОСОБА_1 була прийнята в перукарню на посаду адміністратора вона дізналась тільки тоді, коли позивачка подала до суду. Вона бачила кілька разів ОСОБА_1 в перукарні, але вважала її клієнтом або ж подругою ОСОБА_4. Ніяких дій ОСОБА_1 як адміністратор в перукарні не виконувала. Коли позивачка і заходила кілька разів після 15.09.2001 року до перукарні, то вона спілкувалась лише з ОСОБА_4 та ОСОБА_2. Підтвердила, що на початку жовтня чи листопада вона підписувала акт про відсутність ОСОБА_1 на роботі. Зазначила, що весь цей час обов’язки адміністратора в перукарні виконувала ОСОБА_4 і її вона бачила на роботі кожного дня.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 показала, що вона стажується в перукарні ФОП ОСОБА_2 з лютого 2010 року. Останній раз вона ОСОБА_1 бачила в перукарні десь в серпні 2010 року. За час її стажування вона не пам’ятає, щоб ОСОБА_1 щось робила у перукарні, на робочому місці адміністратора вона останню ніколи не бачила і взагалі думала, що позивачка знайома ОСОБА_4. На місці адміністратора в перукарні сиділа ОСОБА_4. Акт про відсутність позивачки на роботі вона підписувала десь в жовтні 2010 року, числа не пам’ятає, та підписувала акт ще під прізвищем свого колишнього чоловіка «Пустовойт».
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12, який являється чоловіком позивачки, показав, що дружина сказала йому, що її прийнято на роботу в перукарню і він знав, що це перукарня ОСОБА_4. Дружину прийняли на роботу 15.09.2010 року і цього ж дня вона прийшла додому з роботи близько 17 години 30 хвилин –18 години. У ніч з 15 на 16 вересня 2010 року дружина поїхала до Харкова, де перебувала до 05.10.2010 року. Повернулась дружина в м. Городню 05.10.2010 року близько 12 години. 06.10.2010 року з листа , який надійшов їм додому, він дізнався, що ФОП ОСОБА_2 звільняє дружину за прогули. У листі було вказано, що для розірвання договору треба з’явитись до центру зайнятості 12.10.2010 року. 11.10.2010 року дружина зустрічалась з відповідачем біля центру зайнятості, оформлення звільнення не відбулось і домовились оформити звільнення за погодженням сторін. 13.10.2010 року він зайшов до центру зайнятості і від ОСОБА_3 дізнався, що звільнення вже оформлено і вона зробила все законно. Він повідомив про це дружині і вона також ходила в центр зайнятості до ОСОБА_3 і та сказала їй, що ОСОБА_9 пішов від неї за півгодини до його приходу.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3, яка працює на посаді заступника начальника відділу взаємодії з роботодавцями Городнянського РЦЗ, показала, що у жовтні 2010 року до неї звернувся ФОП ОСОБА_2 з приводу зняття з реєстрації трудового договору з найманим працівником. Також десь за 1-2 тижні до цього ОСОБА_9 був у неї і питав як зняти з реєстрації договір якщо працівник не з’явиться в центр зайнятості. Вона розказала які необхідно для цього подати в центр зайнятості документи і відповідач пред’явив 11.10.2010 року всі необхідні документи для зняття договору з реєстрації. Трудовий договір між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вона зняла з реєстрації 11.10.2010 року. Відповідну інформацію вона листом направила ОСОБА_1. Відношення до розірвання договору вона не має, а має лише відношення до зняття договору з реєстрації. У договорі ФОП ОСОБА_2 вказав, що договір розірвано 15.09.2010 року, а про зняття 11.10.2010 року договору з реєстрації запис зробила вона. Вона не звернула увагу, що в листі до ОСОБА_1 відповідачем було вказано дату явки в центр зайнятості 12.10.2010 року, однак разом з тим ні 11.10.2010 року, ні 12.10.2010 року ОСОБА_1 до центру зайнятості не з’являлась.
Частина 1 ст. 147 КЗпП України передбачає, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення : 1) догана; 2) звільнення.
З акту від 05.10.2010 року вбачається, що комісією в складі : ФОП ОСОБА_2, перукарів ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, практикантів ОСОБА_13, ОСОБА_14, складено відповідний акт про те, що прийнята на роботу адміністратором з 15.09.2010 року ОСОБА_1 не з’являлась на роботі без повідомлення про причини неявки по 05.10.2010 року. Акт складено на предмет звільнення ОСОБА_1 з роботи за прогули. Відповідний акт підписаний всіма членами комісії ( а.с. 22, 26 ).
З досліджених в судовому засіданні табелів обліку робочого часу за вересень, жовтень 2010 року, складених ФОП ОСОБА_2, встановлено, що до штату працівників ОСОБА_1 включена, але в графі відпрацьованих годин навпроти неї стоять прочерки ( а.с. 77-79 ).
У відомості ФОП ОСОБА_2 про виплату грошей працівникам в вересні 2010 року навпроти прізвища ОСОБА_15 значиться сума 0 грн., а у платіжній відомості на виплату працівникам грошей в жовтні 2010 року відомості про ОСОБА_1 взагалі відсутні ( а.с. 78, 80 ).
У книзі наказів по перукарні ФОП ОСОБА_2 мається наказ № 9 від 08.10.2010 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 з 15 вересня 2010 року за прогул у зв’язку з неявкою на роботу жодної години ( а.с. 54-57 ).
05.10.2010 року від ФОП ОСОБА_2 було направлено лист ОСОБА_1, де їй пропонувалась 12.10.2010 року о 10 годині з’явитись в Городнянський районний центр зайнятості з питання звільнення з роботи, оскільки вона після укладення трудового договору від 15.09.2010 року не з’явилась на роботі жодного дня. Лист було отримано ОСОБА_1 06.10.2010 року ( а.с. 3, 21 ).
11.10.2010 року ФОП ОСОБА_2 звернувся до Городнянського районного центру зайнятості з заявою про зняття з реєстрації трудового договору з найманим працівником без присутності найманого працівника за ст. 40 п. 4 КЗпП україни з 15.09.2010 року. На заяві мається резолюція директора Городнянського РЦЗ від 11.10.2010 року про розірвання договору № 300 від 15.09.2010 року ( а.с. 20 ).
Відповідним листом від 13.10.2010 року № 941 Городнянський РЦЗ повідомив ОСОБА_1 про розірвання договору від 15.09.2010 року за ініціативою роботодавця ОСОБА_2 15.09.2010 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України та зняття договору з реєстрації 11.10.2010 року ( а.с. 24 ).
У судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечувала того факт, що вона дійсно не вийшла на роботу в перукарню 16.09.2010 року, оскільки в ніч з 15 на 16.09.2001 року виїхала до м. Харкова доглядати хворого онука і повернулась в м. Городня лише 05.10.2010 року. На підтвердження цього, позивачкою було надано суду довідку без номеру та дати, видану лікарем міської дитячої поліклініки № 15 Фрунзенського району м. Харкова ОСОБА_16, про те, що ОСОБА_1 знаходилась з 15.09.2010 року по 01.11.2010 року по догляду за онуком ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючим за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_2/1-39 ( а.с. 8 ). При цьому позивачка підтвердила, що вона не повідомляла відповідача про те, що з 16.09.2010 року вона не вийде на роботу, ніяких письмових заяв з цього приводу вона не писала та не вказувала на наявність у неї поважних причин невиходу на роботу. Також позивачка посилалась на те, що вона попередила мати відповідача ОСОБА_4 про наявні в неї проблеми і та не заперечувала з приводу того, щоб вона не виходила на роботу. Причини не виходу на роботу після повернення в м. Городню ОСОБА_1 пояснювала тим, що її не пускала на роботу ОСОБА_4.
Однак суд приходить до висновку, що наведені позивачкою причини її невиходу на роботу не є поважними та не підтверджуються відповідними матеріалами справи. Так, позивачкою не надано суду доказів про те, що ОСОБА_17 є її онуком, батьки останнього були позбавлені можливості здійснювати догляд за ним. Окрім довідки, позивачкою не надано суду будь-яких інших передбачених законом документів, які б підтверджували той факт, що її онук хворів і потребував догляду, а ОСОБА_1 здійснювала такий догляд за ним. Надана суду довідка не може бути належним доказом підтверджуючим поважність причин невиходу позивачки на роботу. При цьому довідка виписана не на бланку та не містить необхідних реквізитів, які б вказували на її реєстраційний номер та дату видачі. Разом з тим, позивачка не попередила ні письмово, ні усно свого роботодавця ФОП ОСОБА_2 про наявність поважних причин, які перешкоджають її виходу на роботу.
Таким чином, ОСОБА_1 самовільно залишила роботу, починаючи з 16.09.2010 року не виходила на роботу без поважних причин, чим допустила прогули без поважних причин. Твердження позивачки про те, що вона повідомила ОСОБА_4 про невихід на роботу і отримала дозвіл останньої на це, є безпідставним, оскільки ОСОБА_4 не являлась роботодавцем позивачки або ж хоча б офіційним працівником відповідача, натомість ФОП ОСОБА_2 позивачка не повідомила про причини свого невихіду на роботу ні 15.09.2010 року, ні в послідуючі дні її відсутності на роботі.
Той факт, що у повідомленні ОСОБА_1 відповідач вказав дату явки в центр зайнятості 12.10.2010 року, а трудовий договір було знято з реєстрації в центрі зайнятості 11.10.2010 року, не може бути підставою визнання незаконним звільнення позивачки.
Згідно положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.10.2009 року № 1168 зняття державною службою зайнятості з реєстрації трудового договору у разі розірвання його за ініціативою фізичної особи у випадках, визначених Кодексом законів про працю України, проводиться за умови подання фізичною особою певних документів та надсилання працівникові повідомлення про намір розірвати з ним трудовий договір. ФОП ОСОБА_2 було виконано вимоги вищевказаної постанови та надано до державної служби зайнятості відповідні документи у зв’язку з чим державною службою зайнятості було знято трудовий договір з реєстрації. Необхідність присутності при знятті з реєстрації трудового договору працівника відповідною постановою Кабінету Міністрів України не передбачена, а той факт, що відповідач письмово повідомляв ОСОБА_1 про свій намір розірвати з нею трудовий договір позивачка підтвердила в судовому засіданні.
Звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є дисциплінарним стягненням і повинне здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.
Частина 1 ст. 149 КЗпП України передбачає, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
У судовому засіданні відповідач підтвердив, що перед звільненням ОСОБА_1 він не відібрав від неї письмових пояснень, але пояснив це тим, що позивачки на роботі не було, а через свою зайнятість він не мав часу бігати і шукати її. Ніяких письмових пояснень не надала відповідачу і сама позивачка та не пояснила йому причин її невиходу на роботу. Разом з тим, не відібрання у позивачки письмових пояснень та порушення при звільненні положень ст. 149 КЗпП України не може бути підставою для визнання звільнення позивачки незаконним, оскільки допущені ОСОБА_1 прогули, а саме невиходи на роботу без поважних причин дійсно мали місце і знайшли своє підтвердження в судовому засіданні. Крім того, позивачка починаючи з 16.09.2010 року на роботі з’явилась лише 1 раз 05.10.2010 року і лише на 1 годину, а весь інший час вона була відсутня, що вказує на наявність об’єктивних причин неможливості відібрання у неї письмових пояснень.
Що стосується оформлення відповідачем наказу про звільнення ОСОБА_1 08.10.2010 року та звільнення її з 15.09.2010 року за прогул у зв’язку з неявкою на роботу жодної години, то в даному випадку ФОП ОСОБА_2 ніяких порушень законодавства про працю допущено не було, оскільки у випадку самовільного залишення працівником роботи звільнення за прогул проводиться з зазначенням останнього дня роботи як дня звільнення, хоча наказ про звільнення може бути виданий значно пізніше.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що ФОП ОСОБА_2 мав законні права для розірвання трудового договору та звільнення ОСОБА_1 з роботи за допущені нею прогули без поважних причин згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а тому підстави для задоволення вимог позивачки щодо визнання незаконним її звільнення та поновлення її на роботі на посаді адміністратора відсутні.
Згідно приписів статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У судовому засіданні судом не встановлено порушень законних прав ОСОБА_1 з боку ФОП ОСОБА_2 при її звільненні, а тому підстави для задоволення інших її позовних вимог, в тому числі і вимоги про відшкодування на її користь моральної шкоди, відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 40, 147-149, 221, 231-233, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 88, 60-61, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ :
В задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 про порушення процедури звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і відшкодування моральних збитків, а також притягнення до відповідальності за незаконне звільнення –відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернігівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О.Д.Березовський
