ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 532/308/15-к Номер провадження 11-кп/814/512/22Головуючий у 1-й інстанції Нагорна Н.В. Доповідач ап. інст. Герасименко В. М.
Категорія
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2022 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого - суддіГерасименко В.М.,суддів з секретарем з участю прокурора захисників обвинуваченихРябішина А.О., Томилка В.П., Костюченко М.В., Москаленка Д.В., Василишина М.Р., Лазоренка Р.В., Миронова О.А., ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у порядку, передбаченому ст.422-1 КПК України, в м. Полтава в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12014170110000192 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисників Лазоренка Р.В. та Миронова О.А., захисника Василишина М.Р. в інтересах обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ухвалу Пирятинського районного суду Полтавської області від 09 березня 2022 року,
ВСТАНОВИЛА:
Цією ухвалою під час судового розгляду кримінального провадження №12014170110000192 щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Манулівка Козельщинського району Полтавської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого за ч.3 ст.27 та ч.2 ст.28, ч.2 ст.377, ч.3 ст.27 та п.6, п.11, п.12 ч.2 ст.115 КК України,
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та мешканця АДРЕСА_2 , громадянина України,
обвинуваченого за ч.3 ст.27 та ч.2 ст.28, ч.2 ст.377, ч.3 ст.27 та п.6, п.11, п.12 ч.2 ст.115 КК України,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Христинівка Черкаської області, громадянина України, мешканця АДРЕСА_3 ,
обвинуваченого за ч.2 ст.27 та ч.2 ст.28, ч.2 ст.377, п.6, п.11, п.12 ч.2 ст.115 КК України,
продовжено строк тримання під вартою на 60 діб, до 07 травня 2022 року.
Відмовлено у задоволенні клопотань захисників: Кіяшка С.Л. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 , ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 про скасування запобіжного заходу та негайне звільнення обвинувачених з-під варти.
Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_1 , будучи організатором - замовником, на заподіяння тілесних ушкоджень судді Автозаводського районного суду м. Кременчук ОСОБА_6 у зв`язку з його професійною діяльністю, у кінці грудня 2013 року та на початку січня 2014 року вступив у попередню змову з ОСОБА_2 з метою відшукання осіб для заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень за матеріальну винагороду.
ОСОБА_2 , будучи організатором вчинення злочину, в третій декаді січня 2014 року вступив у попередню змову з ОСОБА_8 , який наступного дня вступив у попередню змову з ОСОБА_3 з метою заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_6 за винагороду.
Встановивши та відстеживши щоденний графік руху ОСОБА_6 , ОСОБА_8 за попередньою змовою з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на замовлення ОСОБА_1 11.02.2014 приблизно о 19 годині відстежили місце перебування ОСОБА_6 , який на власному автомобілі приїхав додому, де ОСОБА_3 , підійшовши ззаду, вистрелив з обрізу по ногам ОСОБА_6 , а ОСОБА_8 з іншого обрізу, реалізуючи умисел на вбивство, вистрелив ОСОБА_6 у спину, після чого потерпілий помер у лікарні.
Крім цього, в середині лютого 2014 року ОСОБА_1 , будучи організатором-замовником, вступив у попередню змову з ОСОБА_2 , замовивши останньому за матеріальну винагороду відшукати осіб, які б вчинили вбивство Кременчуцького міського голови ОСОБА_9 , підготовку до вчинення злочину та його виконання. У зв`язку з цим у березні 2014 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 кошти для придбання знаряддя злочину, засобів мобільного зв`язку та автомобіля, а у березні 2014 року ОСОБА_2 , виступаючи організатором, вступив у попередню змову з ОСОБА_8 та ОСОБА_3 за матеріальну винагороду здійснити підготовку до злочину.
26.07.2014 приблизно о 9.50 год ОСОБА_8 за попередньою змовою з ОСОБА_3 , організатором ОСОБА_2 , на замовлення ОСОБА_1 на автомобілі ВАЗ 2108 д.н.з. НОМЕР_1 відстежили місце перебування ОСОБА_9 поруч з будинком № 46 по вул. Сумській м. Кременчук. Під`їхав до ОСОБА_9 , який сідав у власний автомобіль, та ОСОБА_3 , який перебував на задньому пасажирському сидінні, у відчинене праве переднє скло дверей з гладкоствольної вогнепальної зброї «Сайга», здійснив три постріли у спину ОСОБА_9 , після чого разом з ОСОБА_8 на вказаному автомобілі зникли з місця події. Від отриманих ушкоджень ОСОБА_9 помер на місці.
Мотивуючи рішення про продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції врахував тяжкість вчинених злочинів та покарання, яке може бути призначене обвинуваченим у разі засудження, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, дані про особи обвинувачених, відсутність даних про зменшення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Також зазначив, що інший більш м`який запобіжний захід, з огляду на встановлені ризики, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених.
В апеляційній скарзі захисник Лазоренко Р.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою звільнити ОСОБА_1 з-під варти.
При цьому заперечує причетність ОСОБА_1 до вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень з огляду на відсутність в матеріалах кримінального провадження достатніх доказів для доведення його винуватості та фальсифікацію матеріалів кримінального провадження.
Наголошує на тому, що відбутий ОСОБА_1 строк попереднього ув`язнення перевищує максимально можливий строк покарання у виді позбавлення волі, що передбачений санкціями ч.2 ст.377 та ч.2 ст.115 КК України, а тому вважає, що ОСОБА_1 має бути звільнений з-під варти відповідно до положень ч.5 ст.72 КК України.
Звертає увагу на особу ОСОБА_1 , який має дружину та дітей, постійне місце роботи, є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, внаслідок чого отримав інвалідність 2 групи, має незадовільний стан здоров`я, що підтверджується наявним у матеріалах кримінального провадження висновком.
Крім того, стверджує, що ОСОБА_1 є членом декількох громадських організацій, а тому користується довірою у друзів, колег по роботі та мешканців м. Кременчук Полтавської області, що характеризує його як особу з високими моральними цінностями, яка заслуговує на довіру.
В апеляційній скарзі захисник Миронов О.А. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою застосувати щодо нього запобіжний захід у виді особистого зобов`язання.
При цьому зазначає, що оскаржувана ухвала суду постановлена незаконним складом суду, оскільки кримінальним процесуальним законом прямо встановлено імперативний припис про можливість вирішення питання про обрання, продовження, зміну чи скасування запобіжного заходу у кримінальному провадженні лише головуючим, у той час як розгляд питання про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою у даному провадження, всупереч приписам ч.3 ст.383, ч.3 ст.331 КПК України, вирішено судом присяжних.
Наголошує, що судом належним чином не враховано матеріали, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_1 .
Заперечує наявність ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_1 від органів досудового розслідування та суду, оскільки навіть у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, він фактично відбув максимальний строк покарання, що передбачений санкціями ч.2 ст.377 та ч.2 ст.115 КК України.
Крім того, вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції в ухвалі на заяви потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про застосування щодо них тиску з боку сторони захисту. При цьому зазначає, що такі показання потерпілих, всупереч приписам ст.94 КПК України, особисто судом досліджені не були, а копії заяв, складених від імені потерплих, які надійшли на електронну пошту суду, не підтверджені електронними цифровими підписами відповідних осіб, а отже не є документами в розумінні ст.99 КПК України.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою звільнити його з-під варти.
При цьому зазначає, що строк попереднього ув`язнення, відбутий ним у даному кримінальному провадженні до ухвалення вироку, перевищує максимально можливий строк покарання у виді позбавлення волі, що передбачений санкціями ч.2 ст.377 та ч.2 ст.115 КК України, а тому вважає, що має бути негайно звільнений з-під варти з огляду на положення Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення в строк покарання» від 26 листопада 2015 року
В апеляційній скарзі з внесеними доповненнями захисник Василишин М.Р. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою ОСОБА_2 негайно звільнити з-під варти.
Такі вимоги мотивував тим, що суд безпідставно вказує про обґрунтованість підозри та наявність ризиків. У зв`язку з чим, вважає за необхідне повторно дослідити матеріали провадження.
Зазначив, що ОСОБА_14 підлягає негайному звільненню з-під варти, так як він перебуває під вартою більш як 7 років 7 місяців, який йому повинен бути зарахований у відношенні один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, що перевищує максимальне строкове покарання у виді 15 років позбавлення волі передбачене санкцією ч.2 ст. 115 КК України, а призначення довічного позбавлення волі можливе лише у разі доведення вини. Тому вважає, що подальше тримання під вартою порушує права обвинуваченого.
Вказав, що питання про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою у даному провадженні, всупереч приписам ч.3 ст.383, ч.3 ст.331 КПК України, вирішено судом присяжних.
Крім цього стверджує, що ухвала не містить обґрунтування зміни правової позиції суддів Нагорної Н.В. та Сайко О.В., які під час ухвалення попереднього рішення про продовження строку тримання під вартою від 17.01.2022, у окремій думці, зазначали про неможливість перебування обвинувачених під вартою.
В апеляційній скарзі з внесеними доповненнями захисник Василишин М.Р. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою ОСОБА_3 негайно звільнити з-під варти.
Такі вимоги мотивував тим, що суд безпідставно вказує про обґрунтованість підозри та наявність ризиків. У зв`язку з чим, вважає за необхідне повторно дослідити матеріали провадження.
Зазначив, що ОСОБА_3 підлягає негайному звільненню з-під варти, так як він перебуває під вартою більш як 7 років 7 місяців, який йому повинен бути зарахований у відношенні один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, що перевищує максимальне строкове покарання у виді 15 років позбавлення волі передбачене санкцією ч.2 ст. 115 КК України, а призначення довічного позбавлення волі можливе лише у разі доведення вини. Тому вважає, що подальше тримання під вартою порушує права обвинуваченого.
Вказав, що питання про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою у даному провадження, всупереч приписам ч.3 ст.383, ч.3 ст.331 КПК України, вирішено судом присяжних.
Крім цього стверджує, що ухвала не містить обґрунтування зміни правової позиції суддів Нагорної Н.В. та Сайко О.В., які під час ухвалення попереднього рішення про продовження строку тримання під вартою від 17.01.2022, у окремій думці, зазначали про неможливість перебування обвинувачених під вартою.
Інші учасники провадження ухвалу не оскаржували.
Заслухавши доповідача, пояснення обвинувачених та їх захисників у підтримку принесених апеляційних скарг, прокурора, який заперечив проти задоволення принесених апеляційних скарг та прохав залишити ухвалу суду без змін, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.
Апеляційним судом встановлено, що на розгляді суду першої інстанції перебуває кримінальне провадження № 12014170110000192 за обвинуваченням ОСОБА_1 , за ч.3 ст. 27 ч.2 ст. 28 ч.2 ст. 377, ч.3 ст. 27 п.6, п.11, п.12 ч.2 ст. 115 КК України, ОСОБА_15 , за ч.3 ст. 27 ч.2 ст. 28 ч.2 ст. 377, ч.3 ст. 27 п.6, п.11, п.12 ч.2 ст. 115 КК України, ОСОБА_3 за ч.2 ст. 27 ч.2 ст. 28 ч.2 ст. 377, п.6, п.11, п.12 ч.2 ст. 115 КК України. В судовому засіданні 09 березня 2022 року суд першої інстанції постановив ухвалу про продовження обвинуваченим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 07 травня 2022 року включно.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежене з огляду на суспільний інтерес.
Згідно з вимогами пунктів 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Частиною 1 статті 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Розглядаючи питання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Статтею 194 КПК України встановлено, що під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним стороною обвинувачення.
За змістом кримінального процесуального закону (ст.199 КПК України), при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою суд досліджує матеріали провадження на предмет законності й обґрунтованості застосування даного запобіжного заходу, з`ясовує конкретні причини тривалого строку розгляду справи і тримання особи під вартою, інші обставини, необхідні для вирішення справи, чи не з`явилися причини, що дозволяють скасувати тримання під вартою та обрати інший запобіжний захід, тощо.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (п.50, п.51 рішення у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року). При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначене в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.
Суд першої інстанції, оцінивши в сукупності всі обставини, що враховуються при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою, постановив ухвалу з дотриманням приписів статей 177, 183, 197, 199 та 331 КПК України.
Ухвалюючи рішення, суд врахував положення наведених вище норм процесуального закону та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність наявності обставин, передбачених ч.1 ст.194 КПК України, правильно пославшись на обґрунтованість підозри та існування ризиків, передбачені ст.177 КПК України, що були підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, які не зменшилися.
Також, суд належним чином врахував, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачуються у вчиненні у співучасті з іншими особами особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи та тяжкого злочину проти правосуддя з мотивів та у спосіб, які свідчать про високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої тяжкими наслідками не лише для конкретних осіб, а і для суспільства в цілому, обґрунтовано звернув увагу на можливе покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими, так як відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків.
Тому, з урахуванням складності кримінального провадження, необхідності під час судового розгляду допиту великої кількості свідків, у тому числі і ОСОБА_8 , який після затвердження угоди про визнання винуватості зобов`язаний надавати викривальні показання стосовно інших обвинувачених, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що застосування щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, не зможе запобігти вказаним ризикам.
Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, місцевий суд взяв до уваги дані про осіб обвинувачених, вік та стан здоров`я, сімейний і майновий стан, те, що матеріали провадження не містять будь-яких відомостей про неможливість утримувати обвинувачених під вартою за станом здоров`я та учасниками провадження таких доказів не надано.
Необхідно зазначити, що суд першої інстанції вирішує питання про продовження строку тримання під вартою на підставі наявних в матеріалах провадження документів. Дане питання є невідкладним та не передбачає обов`язкової участі потерпілих під час його вирішення. При цьому, щодо наявності тиску на потерпілих, крім поданих до суду заяв, в судовому засіданні підтвердив представник потерпілих, який погодився з доводами клопотання прокурора про продовження обвинуваченим строку тримання під вартою.
Разом з цим, необхідно зазначити, що суд на даній стадії розгляду провадження не може надавати оцінку будь-яким доказам, у тому числі щодо їх належності та допустимості.
Оцінюючи ці обставини, апеляційний суд враховує, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Що стосується доводів апеляційних скарг захисників про не врахування у даному провадженні висновків, викладених у рішеннях ЄСПЛ «Левченко та інші проти України», «Бевз та інші проти України», слід зазначити таке.
Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції. Це гарантування відбувається шляхом застосування судами при розгляді справ Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права з огляду на положення статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та відповідних процесуальних норм (ст.8, ст.9 КПК України).
Відповідно до ст.2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вона є стороною. Згідно зі ст.10 цього Закону, з метою забезпечення відновлення порушених прав особи, за заявою якої ЄСПЛ постановлено рішення (стягувача), крім виплати відшкодування, присудженого ЄСПЛ, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру, до яких належить відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum), та інші заходи, передбачені в рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.
На момент винесення рішень ЄСПЛ у справах «Левченко та інші проти України», «Бевз та інші проти України», якими констатовано порушення п.3 ст.5, п.1 ст.6 Конвенції з прав людини в даному кримінальному провадженні, судовий розгляд справи в суді першої інстанції з об`єктивних причин не закінчено. Обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обґрунтовано продовжено місцевим судом з метою досягнення захисту особи та суспільства від кримінальних правопорушень, забезпечення охорони прав, свобод та законних інтересів, як певних осіб, так і суспільства в цілому. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу місцевого суду на необхідність вжиття всіх можливих заходів щодо розгляду справи у найбільш короткі строки.
До того ж, на даний час існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Крім того, судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи апелянтів, що питання продовження строку тримання під вартою в Пирятинському районному суді Полтавської області вирішувалося судом присяжних, не є істотним порушенням та не може бути підставою для скасування ухвали.
Згідно ст.72 КК України в редакції Закону України Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання від 26.11.2015 № 838-VIII в даному випадку не підлягає до застосування, оскільки він застосовується до осіб, щодо яких на момент набрання чинності цим законом набрав законної сили обвинувальний вирок, покарання за яким не відбуте повністю.
З огляду на викладене, висновки суду про продовження тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні обставинах, а саме рішення ухвалене у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, тому апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 418 та 422-1 КПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисників - адвокатів Лазоренка Р.В. та Миронова О.А., захисника - адвоката Василишина М.Р. в інтересах обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Пирятинського районного суду Полтавської області від 09 березня 2022 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
СУДДІ:
Герасименко В.М. Рябішин А.О. Томилко В.П.