Справа №532/308/15-к Головуючий у суді у 1 інстанції - КиричкоНомер провадження 11-кп/816/294/21 Суддя-доповідач - ОСОБА_1 Категорія - Умисне вбивство
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2021 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Суми в режимі відеоконференцзв`язку матеріали провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Гадяцького районного суду Полтавської області від 29 липня 2020 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 продовженj строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою Гадяцького районного суду Полтавської області від 29.07.2020 задоволено клопотання прокурора й продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 на 60 днів, до 13-30 год. 26.09.2020.
Не погодившись з ухвалою суду, обвинувачений ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити. Змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання.
Обвинувачений ОСОБА_6 вважає незаконним його тримання під вартою, яке на думку апелянта, є тиском на нього та його близьких, інших учасників процесу, оскільки перебуває під вартою шостий рік без вироку, невинуватий у вчиненні злочинів, які йому інкримінуються. Також апелянт зазначає, що в даному випадку порушені принцип презумпції невинуватості та положення ст.ст.1, 8, 9, 62 Конституції України, а також ст.ст.5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказує обвинувачений на відсутність доказів в підтвердження того, що заявлені стороною обвинувачення ризики не зменшилися, на що суд першої інстанції, на думку апелянта, в порушення вимог закону уваги не звернув, своє рішення про неможливість запобігти цим ризикам шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу не обґрунтував.
Зокрема, щодо ризику переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, то ОСОБА_6 вважає, що відсутні достовірні дані, докази про намір переховуватись, відсутні відомості щодо придбання ним квитків для цього, відсутні відомості щодо зміни місця проживання, що повинно підтверджуватися документально. Навпаки, він не вчиняв жодних дій щодо зміни проживання або підготовки до цього, під час досудового розслідування ще до затримання на першу вимогу з`являвся на виклик до органу досудового розслідування та надавав покази в якості свідка.
Ризик знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, яків мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення не підтверджений даними про намір вчинити такі дії, спрямовані на знищення, схов або спотворення важливих для слідства речей чи документів, щодо спроби вчинити дії направлені на знищення доказів. Навпаки, він допомагав слідству, у тому числі розміщував оголошення на телеканалі. На сьогодні всі речі і документи зібрані і знаходяться у Прокуратури Полтавської області або у суді. Разом з тим, в судовому засіданні встановлено, що сторона обвинувачення здійснила знищення, схов та спотворення важливих для слідства речей та документів, які свідчать про його невинуватість, зокрема, протоколів та відеозаписів первісних слідчих дій з обвинуваченими; протоколу допиту цивільної дружини мера ОСОБА_8 - ОСОБА_9 , яка була освідомленою щодо особистих, бізнесових та політичних справ загиблого; більше сорока ухвал слідчих судів про дозволи на проведення обшуків за фактом вбивства судді та всі результати цих обшуків; шість ухвал слідчих суддів про тимчасовий доступ до відеозаписів з камер відеоспостереження на шляху судді з роботи до помешкання в день вбивства; протокол допиту у квітні 2014 року прокурором свідка під псевдонімом, який прямо вказав на інших конкретних осіб, причетних до вбивства; фактично знищила речові докази, зокрема ВАЗ -2108. Вказані докази, які свідчать про його невинуватість, стороною обвинувачення всупереч вимогам ст.290 КПК ОСОБА_6 не були відкриті і не відкриті до цього часу.
Щодо ризику незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста, то апелянт зазначає, що відсутні документи, підтверджуючі, що він вчиняв подібні дії у минулому і на сьогодні, відсутні достовірні показання свідків про такі дії, відсутні дані, підтверджуючі його протиправну поведінку, відсутня інформація про притягнення його до кримінальної відповідальності чи інформація про кримінальні зв`язки. Натомість особа, яка мала мотив і може бути причетна до замовлення і організації вбивств, яка займає відповідальне становище та використовує його для тиску на ОСОБА_6 і перешкод правосуддю, навпаки притягувалася до кримінальної відповідальності, а тому може мати кримінальні зв`язки, та встановлені факти її протиправної поведінки.
Про тиск на суд присяжних зі сторони Полтавської обласної ради, де займає відповідальне становище свідок обвинувачення, і Кременчуцької міської ради, заявляла головуюча суду присяжних у даній справі Київського районного суду м. Полтави суддя ОСОБА_10 згідно повідомлення до ВРП і Генеральної прокуратури України. Вказані документи долучались до клопотання про зміну запобіжного заходу. Крім того, у судовому засіданні під час допиту потерпілі ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та інші не заявляли про тиск чи погрози в їх сторону, як в період досудового розслідування так і в період судового провадження, у тому числі від інших обвинувачених, і таких встановлених достовірних фактів стороною обвинувачення не надано. До того ж, потерпілі, свідки, спеціалісти і експерти вже були допитані судами. Свідків попереджали про кримінальну відповідальність і їх покази вже двічі були зафіксовані судами, а тому вказувати про вплив на потерпілих, свідків, експертів, обвинувачених є безпідставним.
Обвинувачений ОСОБА_6 вважає, що відсутні й будь-які достовірні дані того, що він вчиняє якісь конкретні дії, направлені на створення перешкод правосуддю, а також відсутні документи, довідки про те, що я притягувався до кримінальної відповідальності, був засуджений, має не зняту чи не погашену судимість, що могло б свідчити про ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжувати кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується.
Звертає увагу ОСОБА_6 і на свої міцні соціальні зв`язки, зокрема, що він одружений, має постійне місце проживання у м. Кременчуці, де мешкає з дружиною та дітьми, обіймає посаду директора ПП «Приватна Телекомпанія «Візит», неодноразово обирався депутатом Кременчуцької міської ради, є членом громадських організацій, що характеризує його, як особу з високими моральними якостями, є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, внаслідок чого отримав інвалідність 2 групи, має численні хвороби, у тому числі, хвороби серця. При цьому, в умовах слідчого ізолятора лікування йому не надається, що на його думку, також є підставою для застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, ухвалу суду скасувати та обрати відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у виді особистого зобов`язання, думку прокурора, який заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив ухвалу суд першої інстанції залишити без зміни, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч.2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Згідно з ч.2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України.
Як вбачається зі ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Ухвалюючи рішення про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, районний суд повинен з`ясувати доцільність продовження застосування запобіжного заходу, що у свою чергу повинно відповідати ризикам та обставинам, що передбачені статтями 177-178 КПК України, у їх зіставленні з конкретними фактами, встановленими учасниками судового провадження.
Положеннями ч.3 ст. 331 КПК України встановлено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Частиною 1 статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
В силу вимог ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Крім того, слід зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.
Так, апеляційним судом встановлено, що у провадженні Гадяцького районного суду Полтавської області знаходиться кримінальне провадження, зокрема, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 377, ч. 3 ст. 27 п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Ухвалою слідчого судді у 2014 ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неодноразово було продовжено ухвалами судів першої інстанції.
Також і ухвалою Гадяцького районного суду Полтавської області від 29 липня 2020 року клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 було задоволено та продовжено цей строк до 13.30 год. 26 вересня 2020 року.
Відповідно до вимог п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Так, із матеріалів провадження вбачається, що під час розгляду вищеназваного клопотання, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, врахував вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні цих злочинів, особу обвинуваченого, міцність його соціальних зв`язків в місці його постійного проживання, у наявність у нього постійного місця роботи, репутацію, майновий стан, наявність судимостей, розмір майнової шкоди.
Разом з цим, оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, та те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Окрім того, суд встановив, що ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків, не зменшилися і не припинили існувати, й дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження обвинуваченому строку тримання під вартою та відсутність процесуальної можливості застосування менш суворого виду запобіжного заходу.
Так, оцінюючи наявність ризику незаконного впливу на свідків та потерпілих у кримінальному провадженні, колегія суддів виходить із вимог КПК України щодо порядку отримання показань цих осіб на різних його етапах, та те, що ризик такого впливу з боку обвинуваченого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та їх дослідження.
Ці висновки суду узгоджуються й з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду, що у цій конкретній справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також погоджується колегія суддів із обґрунтованістю ризику переховуватись від суду, враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 й доводи сторони захисту про необхідність зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`який, та належно з`ясував всі обставини, які мають значення для вирішення цих питань.
Колегією суддів не встановлено переконливих відомостей про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою та в судовому засіданні апеляційного суду стороною захисту не доведені.
Разом з цим, доводи обвинуваченого щодо необґрунтованості, заявлених прокурором ризиків, колегія суддів вважає безпідставними і такими, що не відповідають фактичним обставинам провадження, оскільки наявність у провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які існували на момент обрання запобіжного заходу, не зменшились та не припинили існувати, є обґрунтованими та об`єктивно існують, а тому для їх запобігання було продовжено застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою.
Доводи обвинуваченого щодо ненадання судом оцінки обґрунтованості його обвинувачення та відсутності доказів на його підтвердження, на переконання апеляційного суду, є неспроможними, оскільки таке питання, відповідно до ст. 368 КПК України, вирішуються судом при ухваленні вироку.
Отже, вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого, суд в повній мірі обґрунтував своє рішення щодо необхідності продовження застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження і врахував при цьому практику ЄСПЛ.
Разом з тим, колегія суддів бере до уваги ті обставини, що 25 червня 2020 року ЄСПЛ було ухвалено остаточне рішення у справі «Бевз та інші проти України», яким було констатовано порушення Україною міжнародних зобов`язань щодо деяких осіб, а саме: порушення п. 3 ст. 5 Конвенції, в частині невмотивованості рішення про продовження тримання останнього під вартою під час досудового розслідування, п. 1 ст. 6 Конвенції в частині розумності строків та надмірної тривалості кримінального провадження.
Однак, враховуючи, що на цей час судом першої інстанції ще не прийнято остаточного рішення й судовий розгляд триває, з огляду на положення ст. 28, ч. 1 ст. 318 КПК України й ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на дотримання розумних строків розгляду цього кримінального провадження та вжиття термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
Крім того, колегія суддів зауважує, що строк дії оскаржуваної ухвали, на час апеляційного розгляду, сплинув, а застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 продовжено.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Ухвалу Гадяцького районного суду Полтавської області від 29 липня 2020 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на цю ухвалу без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
СУДДІ:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
