ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 532/308/15-к Номер провадження 11-кп/814/600/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
Категорія
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2021 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі :
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5
з участю: прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7 / в режимі відео/
та його захисника адвоката ОСОБА_8 / в режимі відео/
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Полтава провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Ленінського районного суду м. Полтава від 10 березня 2021 року,-
В С Т А Н О В И Л А :
Даною ухвалою клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 задоволено частково та продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_7 на 45 днів, тобто до 23 квітня 2021 року.
Задовольняючи клопотання прокурора суд послався на наявність встановленого раніше ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст. 177 КК України, який наразі не зменшився та продовжує існувати з високою ймовірністю.
Відмовлено в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_8 про зміну обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання .
Не погодившись з даним рішенням захисник обвинуваченого звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою в якій просить ухвалу суду скасувати як незаконну та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні клопотання прокурора про обрання/ продовженння/ строку тримання під вартою та про задоволення клопотання захисника про зміну запобіжного заходу.
В обгрунтування апеляційних вимог зазначає, що обвинувачений є інвалідом 2-ї групи, має хронічні захворювання, потребує постійного лікування. Апелянт зазначає, що з жовтня 2020 року, справа відносно ОСОБА_7 по суті не розглядалася, в тому числі з підстав відсутності висунутого обвинувачення.
Обвинувачений ОСОБА_7 ніколи не впливав на потерпілих, свідків, на інших обвинувачених, не переховувався і не буде переховуватися від суду, а буде доводити свою невинуватість у суді.
Заслухавши доповідьсудді-доповідача,вислухавши доводи обвинуваченого та його захисника на підтримання апеляційної скарги, промову прокурора,який просив апеляційнускаргу залишити без задоволення, вивчивши матеріалипровадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до вимог ч. 2 ст.177КПК України підставою для застосування запобіжного заходу, так само як і для його продовження, є зокрема наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Розглядаючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Перевіривши доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Ленінського районного суду м.Полтава від 10.03.2021 року про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, а тому, враховуючи конкретні обставини даного кримінального провадження, обставини з якими закон пов`язує можливість, як застосування, так і продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, в тому числі наявність ризиків, які давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_7 може здійснити дії, передбаченіч. 1 ст. 177 КПК України, підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні.
З огляду на це, посилання адвоката в апеляційній скарзі на те, що ризики наведені прокурором є недоведеними, невмотивованими та необґрунтованими, не можуть бути визнані безумовними підставами для скасування ухвали Ленінського районного суду м.Полтава від 10.03.2021 року, оскільки суд апеляційної інстанції вважає її законною та обґрунтованою.
Колегія суддів, дійшла висновку, що суд першої інстанції приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з достатньою повнотою та об`єктивністю дослідив усі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, дані про його особу та навів мотиви, з яких прийняв оскаржуване судове рішення.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину за вчинення якого, у разі доведення вини, передбачене найсуворіше покарання, довічне позбавлення волі.
Правильним вважає колегія суддів висновки суду щодо продовження існування ризиків , на які посилається орган досудового розслідування і які на даний час не зменшилися.
Зокрема, ризик переховування від органу досудового слідства та суду ризик має оцінюватись у контексті чинників , пов`язаних з характером особи , її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом , сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною , в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови»). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того , що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії , «Гарицька проти Польщі», «Храїді проти Німеччини» , «Ілійков проти Болгарії» ) , а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того , що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», « Мацнеттер проти Австрії»).
Враховуючи наявність у ОСОБА_7 значних фінансових ресурсів , ризик ухилення від слідства та суду є досить вірогідним.
Ризик того , що ОСОБА_7 може незаконно впливати на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні , продовжує існувати , оскільки станом на час постановлення оскарженої ухвали, суд не розпочинав допиту свідків.
Також колегія суддів враховує ту обставину, що на час перегляду ухвали в апеляційному суді, підсудність кримінального провадження змінена, що передбачає початок його розгляду , а тому ризик впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження та на його хід , на даний є особливо актуальним.
Вказане кримінальне провадження неодноразово змінювало підсудність , зокрема через неможливість створити суд присяжних. Це є ще однією обставиною на підтвердження високої вірогідності ризику перешкоджання кримінального провадження .
Не впливає на висновки суду і численні посилання авторів апеляції на практику Європейського суду щодо питання доведення ризиків, безпідставного тривалого тримання під вартою та ін.
Європейський суд у своїй прецедентній практиці неодноразово наголошував, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин.
Тримання особи під вартою може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду та інші обставини, на які Європейський суд з прав людини посилався у своїх рішеннях (рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р., рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991р.).
Також, колегія суддів вважає непереконливими доводи викладені в апеляційній скарзі адвоката, що дані про особу обвинуваченого є такими, що дають всі підстави для застосування запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою, а саме особистого зобов`язання, так як будь-якого висновку спеціалістів про неможливість тримання ОСОБА_7 під вартою сторона захисту не надала і такий висновок відсутній в матеріалах справи.
Крім того, колегія суддів не вважає обґрунтованими та такими, що впливають на висновки суду, посилання адвоката щодо відсутності доказів вини ОСОБА_7 в інкримінованому злочині.
В цьому контексті колегія суддів наголошує, що завданням кримінального провадження в суді першої інстанції є встановлення винуватості чи невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається та продовжується.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Приймаючи рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження цього запобіжного заходу, врахував дані про особу обвинуваченого та характер інкримінованих йому злочинів, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та на думку колегії суддівприйняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження, а тому підстав для зміни чи скасування ухвали суду колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.376,422-1 КПК України, колегія суддів Полтавського апеляційного суду , -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Полтава від 10 березня 2021 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 строком на 45 днів - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
С У Д Д І:
ОСОБА_2 . ОСОБА_9 .
